"Процес лібералізації потребує активної участі уряду незалежно від методу її здійснення. По суті, інтенсивність постійної політичної підтримки значно впливає на результат. За відсутності чітких ознак такої підтримки невизначеність у сфері регулювання може мати зворотний ефект і нашкодити позитивному результату".
Ульрік Штридбек, Іена Кроншоу, Ноеван Хюлста.
"Уроки, зроблені з лібералізації ринків електроенергії", 2005 р.
Коли у 1997 р. в Україні приймався Закон "Про електроенергетику" і формувався енергетичний пул, де оптовий покупець електроенергії від виробників і він же продавець для обленерго та незалежних постачальників формували ринок єдиного покупця-продавця, світовий досвід лібералізації ринків електроенергії був ще доволі скромним. Енергетичний пул Англії й Уельсу, чию модель було покладено в його основу, працював лише сім років, а новозеландський й
австралійський ринки за тією ж моделлю створювалися практично одночасно з українським.
На першому етапі свого існування пул, тобто модель єдиного оптового покупця-продавця електричної енергії,дав свої результати й дозволив не лише організувати систему торгівлі електричною енергією як товаром, а й збільшити розрахунки в грошовій формі, закривши бартерні, а згодом і вексельні схеми. В інших країнах перед пулом як майданчиком, на якому виробники електричної енергії могли б на конкурентних умовах продавати електроенергію оптовому покупцеві, а той, своєю чергою, продавав би її постачальникам, стояли трохи інші завдання: створити умови для будівництва нових потужностей і залучити інвестора. Різні цілі та, відповідно, різний результат.
Уже через три роки роботи українського пулу стало видно його слабкі сторони й передусім знеособленість відповідальності за розрахунки, дисбаланс ціни виробництва та роздрібних цін на електричну енергію. Про інвестиції в галузь узагалі не йшлося. Почали
шукати шляхи вдосконалення моделі ринку, і не останню роль у виборі іншої архітектури ринку відіграло те, що пул добре зарекомендував себе тільки в замкнутих системах. Там же, де системи взаємодіють, де збільшується роль споживача, який прагне знайти найвигідніші ціни не тільки на своєму, а й на ринках інших країн, де розширюються види генерації, працюють ринки палива, у таких умовах пул стає гальмом у розвитку.
Це буде український енергетичний ринок
з усіма "за" та "проти"
Концептуальне рішення про перехід від моделі єдиного покупця-продавця до моделі двосторонніх контрактів - ринку "на добу вперед" - балансуючого ринку було прийнято Кабінетом міністрів ще в листопаді 2002 р., коли тільки починалася приватизація енергогенеруючих компаній України.
Уже тоді ставало зрозуміло, що цінової конкуренції серед генкомпаній досягти не вдається, бо частина виробників (АЕС, ГЕС, ТЕЦ) відпускали електроенергію за тарифами, встановленими НКРЕ, а інша частина - ТЕС, у собівартості виробництва електроенергії яких до 80% припадає на паливо, не мали можливості оптимізувати закупівлі газу, мазуту або вугілля через відсутність ринку енергоресурсів як такого. Крім того, український пул потерпав від хронічних неплатежів споживачами, а механізм фінансових гарантій при знеособлених купівлі-продажу не працював. Ринок довгострокових двосторонніх контрактів, на якому зустрічалися продавець і покупець, і щоденні угоди між ними на спотовому ринку, де купити електроенергію неможливо без негайної оплати і попит диктує пропозицію, багато в чому розв'язували ці проблеми.
Працювали над цією концепцією в основному українські фахівці, які вже тоді бачили наростаючі проблеми діючого ринку: неплатежі, дисбаланс цін, адміністративне втручання в розподіл коштів ринку. Але уряди, що неодноразово змінювалися в наступні роки, були більше зайняті приватизацією енергоактивів та утриманням адміністративних важелів, а не реформуванням енергоринку.
Другий поштовх до початку енергореформи (2005–2010 рр.) був скоріше вимушеним, ніж бажаним. Реформування енергоринку було однією з вимог міжнародних донорів, що надають кредити на розвиток гідроенергетики й мереж електропередачі. Але цей період був досить плідним: українські фахівці разом із німецькими, британськими, сербськими та голландськими консультантами напрацювали первинний базовий пакет правил роботи, підготували проект закону про ринок, провели тренінги. І хоча ідея реформування опанувала маси, але "маси" вміщалися в одному великому кабінеті на Смоленській, 19, де й зосередилася основна робота.
Третій період почався два роки тому зі вступом України до Європейського Енергетичного співтовариства. Залишившись без донорської консультаційної допомоги, НКРЕ намагалася використати внутрішні скромні ресурси, але робота над енергореформою почала набувати реальних обрисів закону. І хоча кредитною угодою (проект "Реабілітація гідроелектростанцій") між Україною та ЄБРР від 29 вересня 2011 р. передбачено, що НКРЕ вибере й найме незалежного консультанта для проекту реформування ринку електроенергії, цього й досі не зробили, тож обвинувачувати Захід або Схід у тому, що хтось навмисно чинив тиск на формування структури відносин у новому ринку, безпідставно. Це буде український енергетичний ринок з усіма "за" та "проти".
У процесі роботи над проектом моделювалися різні механізми роботи ринку, і головним завданням було не просто відтворити європейську модель, а й урахувати особливості моделі діючої, котра так само далека від класичного англійського пулу, як Україна від Нової Зеландії та Австралії, де пул працює цілком успішно. Централізація всіх коштів за куплену споживачами електричну енергію з їхнім подальшим розподілом за алгоритмом, установлюваним регулятором, - унікальний український винахід, який не вдалося повторити нікому. Втім, і перехресного субсидування для мінімізації дисбалансу між роздрібними та відпускними цінами в
3,5 млрд євро жоден із пулів не досягнув - їх було трансформовано при скромніших цифрах.
І от, через 11 років після проголошення реформи енергоринку, 24 жовтня 2013 р. Верховна Рада України ухвалила Закон"Про засади функціонування ринку електроенергії України", який набуде чинності з 1 січня 2014 р.
У пресі велася доволі широка дискусія з приводу того, хто лобіював ухвалення закону та кому він обіцяє вигоди, а кому втрати. Не секрет, що проект закону подали депутати І.Глущенко та М.Мартиненко - люди, що мають не лише певні політичні погляди, а й досить тісно пов'язані з енергетичною галуззю. Не секрет і те, що початковий варіант законопроекту піддали такій різкій і справедливій критиці, що його замінили новим, усунувши найбільш одіозні положення, що стосуються передусім права приватного інвестора на формування стратегічно важливих інститутів майбутнього ринку. І, нарешті, не секрет і те, що всі подальші виправлення до проекту ретельно вивчали не тільки чиновники, а й фахівці ДТЕК, і вони ж брали участь у його коригуванні. І цьому є цілком логічне пояснення. Стратегія розвитку компаній групи СКМ передбачає нарощування європейського вектора торгівлі, тому лобіювання проєвропейського закону про ринок електроенергії вписується в плани компанії.
Без відповіді залишаються питання про те, чому інші енергокомпанії практично не вели активної роботи з реорганізації ринку, чому не мали й досі не мають публічної стратегії розвитку, спрямованої не просто на інтеграцію з Європою, а й на трансформацію власної діяльності, а також на підвищення стандартів якості роботи та задоволення попиту споживачів.
Щоб оцінити ефективність роботи енергетичного ринку, застосовується доволі простий спосіб - моніторинг тарифів на електроенергію, встановлених регулятором для різних категорій споживачів. Справді, багато країн обіцяли знизити тарифи до початку лібералізації, а в тих із них, де лібералізація відбулася успішно, простежувалася чітка тенденція зниження тарифів на електроенергію для промислових споживачів як у номінальному, так і в реальному вираженні. Що ж стосується побутових споживачів, то ця тенденція не така очевидна, і розвивається вона, безумовно, повільніше.
Здійснене в 2003–2004 рр. Міжнародним енергетичним агентством (МЕА) дослідження більш як десятирічного досвіду роботи перших лібералізованих ринків електроенергії показало, що тарифи, встановлені для споживачів, не обов'язково відображають витрати на генерацію й транспортування електроенергії. Деякі групи споживачів найчастіше субсидіювали інші споживчі групи. Різні ланки ланцюжка створення вартості - від регенерації палива до виробництва й транспортування електроенергії - нерідко так чи інакше субсидіювалися або з інших причин не повною мірою відповідали витратам.
Існує непрозорий взаємозв'язок між податками (прямими та непрямими) і тарифами. Зміна вартості палива, а також зміни в природоохоронному законодавстві впливали на кінцеву вартість електропостачання та стали важливою причиною підвищення тарифів на електроенергію в багатьох країнах - членах МЕА, особливо в європейських. Але безпосередньо вони не були пов'язані з наслідками лібералізації енергоринків.
Крім того, інвестиційні рішення, прийняті у вертикально інтегрованій галузі, впливали на вартість електроенергії, тому наслідки прийнятих у минулому інвестиційних рішень позначалися на роздрібних цінах ще кілька років. Усе це допомогло зробити висновок про те, що насправді роздрібні тарифи - некоректні показники позитивності розвитку електроенергетики. Український досвід штучного стримування зростання роздрібних тарифів для побутового споживача - яскравий тому приклад.
Принципи роботи
нового енергоринку:
13 можливостей і обмежень
У будь-якої реформи є свої цілі та завдання. Наприклад, як цілі реформи в електроенергетиці країн - членів ЄС, закріплені в Директиві 2003/54/ЄС, були такі положення: підвищити ефективність електроенергетики, знизити ціни на електроенергію, поліпшити якість обслуговування і посилити конкуренцію.
Український закон про реформування енергоринку не згадує про цілі реформи, однак проголошує принципи роботи нового енергоринку, які мають стати базовими та не можуть порушуватися з прийняттям підзаконних нормативних актів.
Головний принцип: ринок електричної енергії функціонує на конкурентних засадах з обмеженнями.Решта 13 принципів відповідають і узгоджуються з головним принципом і метою.
Принцип перший, він же - основна мета реформи енергоринку: енергетична безпека України. Тим, хто цікавиться цим питанням предметно, рекомендую прочитати роботу Національного інституту стратегічних досліджень, яка видана 2009 р. і не втратила своєї актуальності. "Енергетична безпека держави, - пишуть автори, - це стан готовності паливно-енергетичного комплексу країни щодо максимально надійного, технічно безпечного, екологічно прийнятного, економічно ефективного та обґрунтовано достатнього енергозабезпечення економіки держави й населення, а також щодо гарантованого забезпечення можливості керівництва держави у формуванні і здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску".
Ці слова особливо актуальні у світлі останніх подій. Але як цей принцип буде реалізовуватися в електроенергетиці, не зовсім зрозуміло.
Принцип другий: безпека поставки електроенергії споживачам, захист їхніх прав та інтересів. Його суть полягає в тому, що не має ставитися під сумнів право будь-якого споживача електроенергії вимагати безпеки в процесі його енергопостачання, а також безпеки для життя і здоров'я, майна і навколишнього середовища. Електроенергія - джерело підвищеної небезпеки, тому не постачальник, а власник мереж зобов'язаний забезпечити безпеку енергопостачання.
Однак ці питання, так само, як і захист прав та інтересів споживача, відображені в іншому законі - "Про електроенергетику". Тому обидва названі закони тісно взаємозалежні і потребують скоординованих змін.
Принцип третій: енергоефективність і захист навколишнього природного середовища. Не вдаючись у подробиці законодавства в цій сфері, зазначу, що в законі про реформу енергоринку цей принцип має декларативний характер і надалі не розглядається як основний.
Принцип четвертий: добросовісна конкуренція. Нагадаю, що в основі зобов'язань, прийнятих Україною при вступі до Європейського Енергетичного співтовариства, - імплементація Директиви 2003/54/ЄC від 26 червня 2003 р. (у перспективі - Директиви ЄС №2009/72/ЄС), якою встановлювалосязобов'язання з дерегулювання та лібералізації електроенергетики з наступним об'єднанням локальних ринків електроенергії в єдиний внутрішній ринок ЄС.
Для досягнення цієї головної мети - об'єднаного європейського ринку - необхідно було створити і забезпечити виконання таких умов: рівень конкуренції на енергоринку, економічна обґрунтованість вартості електроенергії, можливість вільного вибору постачальника, система тендерів для введення нової потужності, зниження викидів CO2 в атмосферу та інших, не менш важливих.
Конкуренція, причому на рівні як генерації, так і поставки, була і залишається вирішальним чинником.
Однак в українській моделі нової організації енергоринкуконкуренція обмежуватиметься в той чи інший спосіб упродовж 16 років, до 1 січня 2030 р., поки не припинить існування Фонд урегулювання вартісного дисбалансу. Та й то за умови, що цей строк не подовжать, як це часто буває.
Принцип п'ятий: рівність прав на продаж і купівлю електричної енергії. Цей принцип також має істотні обмеження, пов'язані як з обмеженнями принципу конкуренції, так і з впливом регулятора (поки що це НКРЕ). Наприклад, регулятор може і після впровадження повномасштабного ринку у 2017 р. ще мінімум два роки обмежувати роботу на ринку двосторонніх договорів і постачальників, і виробників, тобто цей принцип діятиме не раніше як через п'ять років, а в повному обсязі - через ті ж 16.
Принцип шостий: вільний вибір електропостачальника кваліфікованим споживачем. Кваліфікованими мають стати всі споживачі, включаючи побутових, з
1 січня 2015 р. Досить амбіційне завдання. Роботи непочатий край…
Принцип сьомий: недискримінаційний і прозорий доступ до магістральних і міждержавних і/або місцевих (локальних) електромереж. Доступ до мереж мають забезпечувати електропередавальні організації, функції яких на сьогодні виконують обленерго і держкомпанія "Укренерго". А реалізація цього принципу має відображатися в кодексі електричних мереж.
Закон містить імперативну норму щодо "суб'єктів господарювання, що виробляють енергію з використанням альтернативних джерел енергії", яким не можна відмовити в приєднанні до мереж і для яких "електропередавальні організації у своїх інвестпрограмах мають передбачати витрати на приєднання".
Кодекс електричних систем мають затвердити до 1 січня 2015 р.
Принцип восьмий: недискримінаційний доступ до ринку електричної енергії. Він пов'язаний із належним дотриманням попереднього принципу. Правила ринку, одержання відповідної ліцензії, укладання договорів - усе це досить складна процедура, але вона існує в усіх енергетичних ринках і розрахована на професіоналів. Що ж стосується споживачів, то вони мають скористатися цим правом, пройшовши процедуру кваліфікації.
Принцип дев'ятий: незалежне державне регулювання. НКРЕ - національний регулятор. Як колегіальний орган вона була створена згідно з указом президента України за більш як два роки до ухвалення Закону "Про електроенергетику" і зберігає цей правовий статус дотепер. Повноваження регулятора виписано не лише в згаданому указі, а й у ряді законів, включаючи прийнятий закон про енергоринок, що ускладнює визначення меж повноважень цієї нацкомісії та відповідальності за прийняття рішень. Закон про НКРЕ (національний регулятор енергоринку) уже кілька років залишається тільки проектом.
Принцип десятий: недискримінаційне ціноутворення. В умовах ринкової економіки особливості цінової методики полягають у тому, що ціна на абсолютну більшість товарів (послуг) є результатом складної кон'юнктури ринку, а не нормативом, встановлюваним владою. Враховуючи, що обмеження, пов'язані з роботою ринку, існуватимуть не менш як 16 років, увесь цей час принцип не працюватиме.
Принцип одинадцятий: попередження дій і бездіяльності суб'єктів ринку, спрямованих на завдання збитків іншим суб'єктам ринку. Механізм реалізації цього принципу в законі не розкрито. Можна лише здогадуватися, як його буде реалізовувати регулятор у підзаконних актах. (Нехай у НКРЕ уважно прочитають епіграф. - Ред.)
Принцип дванадцятий: відповідальність суб'єктів ринку за недотримання правил ринку, правил ринку "на добу вперед", кодексу електромереж, кодексу комерційного обліку, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електроенергії, і умов договорів, що укладаються на цьому ринку.
Може йтися як про юридичну, так і про економічну відповідальність. У першому випадку це стосується відносин між регулятором і ліцензіатами. У другому - між самими учасниками ринку, де відповідальність має бути обопільною і порівнянною із завданим збитком.
Принцип тринадцятий: можливість інтеграції із зовнішніми ринками. Не варто забувати, що principium (лат.) - це керівне положення, основне правило, установка для будь-якої діяльності. Проголошуючи основним правилом "останній за номером, але не за значенням" - інтеграцію з іншими ринками електроенергії, закон зводить його до тривалого обмеження способу продажу імпортованої електричної енергії та конкурсного допуску до експорту. І якщо такі обмеження більш-менш виправдані як технічно, так і політично, то для бізнесу вони не лише ускладнюють роботу в ринку, а й не дають сигналів до самої інтеграції і в просторі, і в часі.
Як працюватиме новий енергоринок України: основні правила гри
Коли 11 років тому розроблялася концепція реформування ринку електричної енергії, саме укладання прямих договорів піддавали найбільшій критиці. Зводилася вона до того, що великий промисловий споживач швидко "розбере" дешеву електроенергію у ГЕС та АЕС, а побутовому споживачеві дістанеться дорога електроенергія, вироблена ТЕС. Було досить складно переконати не тільки політиків, а й професійних енергетиків у тому, що навіть найбільш енергоємне підприємство, яке працює в безперервному циклі, не зможе зі 100-відсотковою точністю прорахувати щоденний графік свого споживання електроенергії на рік уперед, а потім знайти такого виробника, який зміг би з такою самою точністю виробляти і продавати енергію. На практиці завжди є відхилення, та й закладати в довгостроковий контракт ціну електроенергії, яка через кілька місяців стане неконкурентною, - працювати собі в збиток. Довгострокові двосторонні контракти між виробниками і постачальниками - це закритий ринок цін і графіків поставки, але він орієнтується на ціни, які складаються на щоденному спотовому ринку, і розширення другого сегмента є запорукою мінімізації зловживань на першому. Що більший ступінь охоплення угод на публічному ринку "на добу вперед", то чіткіші цінові сигнали для ринку двосторонніх договорів.
Хто торгуватиме на ринку двосторонніх договорів? З одного боку, всі виробники електроенергії (АЕС, ГЕС, ТЕС, ТЕЦ і ВДЕ). З іншого - постачальники, мережні компанії та кваліфіковані споживачі.
Працюватиме на цьому ринку і так званий гарантований покупець, держпідприємство, на яке покладено функції із забезпечення закупівлі всієї електроенергії, виробленої за "зеленими" тарифами, і гарантованих розрахунків за неї. Вигоду від такої схеми одержують насамперед виробники "зеленої" електроенергії, тому що незалежно від попиту вони матимуть справу з одним покупцем, який не тільки гарантує їм повну оплату, а й сам регулюватиме баланс, а отже, нестиме додаткові витрати.
Не здивуюся, якщо "гарантований покупець" оперативно візьме в "потрібному" банку кредит. І постачальнику, а отже, і споживачу "зелена" електроенергія обійдеться ще дорожче.
Разом із тим у разі правильній організації саме ринок двосторонніх контрактів може не лише вберегти споживача від різких цінових коливань, а й змусить ставитися до електроенергії як до товару, що має свою ціну і якість.
У цьому сегменті ринку виграють не тільки ті споживачі, чиї виробництва енергоємні, а графік споживання досить стабільний, але й ті, кому важлива прогнозована ціна.
На цьому ринку працюватиме правило "обмеженої конкуренції" для:
- ГЕС, АЕС - у частині обмежень обсягів продажів, регулювання цін і обов'язкової форми контрактів;
- імпортерів електроенергії - у частині обмежень обсягів продажів;
- виробників - на купівлю і постачальників - на продаж електроенергії, аж до 2019 р.;
- мережних компаній і гарантованого покупця - у частині заборони на продаж електроенергії;
- мережних компаній і ГАЕС - у частині обмежень на купівлю електроенергії для компенсації технологічних витрат на втрати.
Мінімальний строк двостороннього договору - три місяці.
Ринок "на добу вперед", або так званий спотовий ринок, - це найбільш відкритий і технічно оснащений ринок. Його учасники практично ті самі, що й ринку двосторонніх договорів.На спотовому ринку зустрічаються попит і пропозиція в режимі онлайн, коли сторони не бачать, хто продає і хто купує. І головне для них - ціна і період поставкиелектроенергії.
У цьому сегменті ринку може торгуватися не лише 24-годинна поставка рівним графіком, а й окремі пікові години. Або, навпаки, години, коли настають "провали", тобто рівень споживання різко падає й електроенергія дешевшає.
Цей ринок досить гнучко реагує на попит і пропозицію, його правила мають мінімізувати можливість змови між продавцем і покупцем, і що ширше його охоплення, що технологічніше проводяться торги; що віддаленіший оператор такого ринку як від адміністративного впливу, так і від самих учасників ринку, то реальніші цінові сигнали і гнучкіша торгівля. На ринку діє маржинальний принцип встановлення ціни.
На більшості європейських і світових енергетичних ринків торги проводяться на спеціалізованих електроенергетичних біржах (Nord Pool, Baltpool, EPEX Spot SE, APX-ENDEX). І там найважливішим критерієм визначення ціни є рівень ліквідності ринку: що вища ліквідність, то нижчі ціни.
Український енергетичний ринок прикрився імітацією біржової торгівлі та запропонував перевести цей сегмент під контроль ще одного підприємства, яке буде створено Кабінетом міністрів України у формі публічного акціонерного товариства (ПАТ), 100% акцій якого не підлягають приватизації та не можуть бути передані в статутні фонди інших підприємств. В уряду вже є досвід створення ПАТ. Наприклад, у квітні 2013 р. було створене ПАТ "Аграрний фонд" зі статутним капіталом 5 млрд грн, а управління корпоративними правами передане Мінагрополітики.
Припускаю, що й у випадку з оператором ринку може статися подібне, і фактично управління ринком "на добу вперед" здійснюватиметься під наглядом профільного міністерства.Відсутність такого інструменту, як біржа електричної енергії, може ускладнити інтеграцію з ринками Європи, де біржові майданчики працюють за чіткими та прозорими правилами і не пов'язані з органами держуправління.
На енергоринку України "на добу вперед", як і на ринку двосторонніх договорів діятимуть жорсткі обмеження аж до 2030 р. Наприклад, гарантований покупець, який купив на ринку двосторонніх договорів усю електроенергію, вироблену за "зеленими" тарифами на цьому ринку, виступає тільки як продавець.
Національний регулятор - НКРЕ матиме значні повноваження впливу на роботу й цього сегмента ринку. Причому частина повноважень не обмежена часом.
НКРЕ має право встановлювати для:
- ГЕС (крім малих) і ГАЕС - нижню граничну межу обов'язкового продажу електричної енергії, тобто це може бути й 99,9% (і тоді ГЕС не зможуть торгувати напряму з постачальниками та споживачами);
- інших виробників (крім ВДЕ) - не більше за 15% від місячного обсягу виробництва;
- незалежних електропостачальників - нижню норму обов'язкового продажу імпортованої електроенергії;
- мережних компаній - нижня межа обов'язкової купівлі електроенергії для покриття технологічних витрат при її передачі;
- ГАЕС - нижня гранична межа обов'язкової купівлі.
Як бачимо, обмеження істотні. І найбільш пов'язаною регулюванням залишатиметься гідроенергетика, для якої, власне, і давали донори кредити на розвиток регулюючих потужностей. НКРЕ доведеться цей фактор враховувати.
Балансуючий ринок - замикаючий елемент у ланцюгу відносин купівлі-продажу електричної енергії. На ньому всі учасники ринку вирівнюють фактичний обсяг виробленої та закупленої (спожитої) електроенергії з тією, що була законтрактована на двох попередніх сегментах ринку. Обсяг угод на цьому ринку незначний й у розвинених ринках становить 3–5%. Фактично це ринок "виправлення помилок", а за помилки потрібно платити.
Керує цим ринком системний оператор в особі НЕК "Укренерго", яку в найближчі роки очікує серйозна трансформація. Крім урегулювання небалансів, системний оператор планує роботу всієї енергосистеми на наступну добу.
Балансуючий ринок не стільки фінансовий, скільки технологічний. На ньому немає місця великій комерції. Він насичений інформаційно та повинен застосовувати складні програмні продукти, які дають можливість якісно одержувати, обробляти та систематизувати інформацію від усіх учасників процесу, бо відповідає за безпеку роботи всієї енергосистеми України, а також координує роботу із суміжними енергосистемами Заходу та Сходу.
Системному оператору в особі НЕК "Укренерго" у майбутньому ринку приділяється значна роль, на його плечі лягає завдання не лише закупити та ввести в роботу технічне обладнання, необхідне для роботи і оператора ринку, і його самого, а й забезпечити фінансування гарантованого покупця в межах кошторисів, установлених НКРЕ.
Четвертим сегментом ринку є ринок допоміжних послуг, який розпочинає роботу одним із перших. Теоретично він працює й нині, але без економічної складової. Ринок допоміжних послуг розпочне роботу з купівлі системним оператором у генеруючих компаній послуг вторинного та третинного регулювання із забезпеченням резерву відповідних регулюючих потужностей. Поки системний оператор не створений, цю функцію також виконуватиме НЕК "Укренерго".
Західноєвропейські енергосистеми первинним і вторинним регулюванням забезпечують високу якість регулювання частоти, яка нормується величиною та часом мобілізації резервів, коефіцієнтом статизму та зоною нечутливості систем автоматичного регулювання агрегатів ТЕС, АЕС і ГЕС. Аналогічні підходи застосовуються і в Україні. Методика вартості розрахунку за послуги затверджуватиметься НКРЕ.
Роздрібний сегмент ринку електроенергії найменше регулюється новим законом і залишається в сфері чинності Закону України "Про електроенергетику". Думаю, що він ще потребуватиме додаткового вивчення та трансформації, а також більш детального правового регулювання. І пов'язано це буде не тільки з розвитком систем обліку та диференційованими, зонними тарифами, а і з використанням споживачами власних джерел енергії. Усіх, які вони мають.
Розрахунки за продану та куплену електроенергію проводяться централізовано, що фактично копіює систему розрахунків діючого ринку.
Окремого обговорення заслуговують такі структури (суб'єкти та об'єкти) енергоринку, як гарантований покупець, рада ринку та Фонд урегулювання вартісного дисбалансу. Сподіваюсь, що експерти ще висловлять думку з приводу цих інститутів не тільки за формою створення, а й за змістом їхньої роботи.
Ще на стадії проекту найбільш гострій критиці піддавали Фонд урегулювання вартісного дисбалансу. Критика звучала не лише від українських фахівців, а й від представників Світового банку та Європейського Енергетичного співтовариства. Причому західні експерти сходилися на тому, що справа не в створенні фонду як такого, а в способі формування його коштів та алгоритмів розподілу.
Я не є прибічником Фонду врегулювання вартісного дисбалансу. Але якщо його прописано в законі, то як мінімумслід змінити вибіркову відповідальність за його наповнення на солідарну. "Зелена" енергетика так само, як і комбіноване виробництво теплової та електроенергії, несе певне соціальне навантаження. На мій погляд, було б логічно, щоб всі інші виробники електроенергії - відповідно до своєї частки участі в ринку - наповнювали цей фонд, навчаючись заробляти на кожному сегменті ринку, перетворюючи свій товар не на один, а на кілька видів продуктів. Крім того, порядок формування та використання коштів фонду має бути прозорим і прогнозованим. І це посильне завдання і для виконавців ухваленого закону - НКРЕ і Міненерговугільпрому, і для законодавців - Верховної Ради України.
Як буде організовуватися новий ринок?
Попри те, що Закон "Про засади функціонування ринку електроенергії України" набуває чинності з 1 січня 2014 р., окремі його положення впроваджуватимуться поетапно. Загалом же на організацію нового енергетичного ринку дається три роки плюс іще два роки на повномасштабне відкриття. Це не такий великий термін, якщо врахувати обсяг майбутніх перетворень - правових, економічних, технічних та організаційних.
З найбільш значних завдань можна виокремити створення системного оператора, оператора та адміністратора енергоринку, створення Фонду врегулювання вартісного дисбалансу, проведення тендера на закупівлю обладнання, підготовку правової бази роботи енергоринку, правил, кодексів, інструкцій та ін.
Окреме питання - юридичне розділення компаній, які володіють мережами та здійснюють поставки електричної енергії. Для цього необхідне не тільки прийняття законодавчого акта, а й допомога наших зарубіжних колег, які мають практичний досвід такого розділення енергокомпаній.
Для організації всього цього процесу знадобляться консолідовані зусилля НКРЕ, міністерств, відомств, організацій і підприємств - усіх учасників ринку, експертів і консультантів.
Уже підготовлено проект постанови Кабміну про створенняКоординаційного центру (КЦ), якому й буде доручено проводити основну організаційну роботу. До його складу мають увійти повноважні представники міністерств (Мінфіну, Мін'юсту, Мінекономрозвитку, Міненерговугільпрому), НКРЕ, АМК України, НЕК "Укренерго", держпідприємства "Енергоринок", Ради діючого енергоринку, народні депутати, представники громадських організацій. Очолювати Координаційний центр має один із віце-прем'єрів. Поки що не зрозуміло, як можуть впливати на створення КЦ Світовий банк та ЄБРР, але попередні переговори свідчать про те, що донори з числа міжнародних фінансових організацій готові фінансувати консалтингову допомогу й надати кредит на закупівлю технічних засобів роботи нового енергоринку України.
У найближчій перспективі план дій виглядає так:
- до 1 квітня 2014 р. створити в складі ДП "Енергоринок" структурні підрозділи для виконання функцій оператора ринку та гарантованого покупця й до 1 січня 2016 р. провести реорганізацію підприємства з виділенням цих структурних підрозділів в окремі юридичні особи;
- до 1 січня 2015 р. здійснити заходи щодо підготовки проектів актів законодавства з імплементації вимог Директиви ЄС №2009/72/ЄС про загальні правила функціонування внутрішнього ринку електроенергії та Регламенту №714/2009 про умови доступу до мережі трансграничної передачі електроенергії, затвердити кодекс електричних мереж і план розвитку об'єднаної енергосистеми України на наступні десять років (починаючи з 2015 р.);
- до 1 січня 2016 р. створити державну спеціалізовану некомерційну установу - Фонд урегулювання вартісного дисбалансу;
- до 1 січня 2016 р. розділити НЕК "Укренерго" і створити системного оператора та електропередавальне підприємство;
- до 1 січня 2016 р. визначити уповноважений банк ринку електричної енергії;
- до 1 липня 2017 р. визначити групи побутових споживачів, ціни на електричну енергію для яких регулюються НКРЕ.
Це далеко не повний перелік заходів, які доведеться здійснити для того, щоб ринок електроенергії запрацював навіть у тому "обмеженому" вигляді, який запропонований законом.
Окреме питання - підготовка фахівців не лише в енергокомпаніях, а й на підприємствах - споживачах електроенергії, чий інтерес участі в ринку безсумнівний. Підготовка могла б відбуватися в кілька етапів. Для цього необхідно не тільки залучити експертів, готових поділитися знаннями, а й створити навчальний центр, який став би місцем постійного навчання та підвищення кваліфікації працівників галузі. У створенні такого центру мають бути зацікавлені як вітчизняні енергокомпанії та регулятор, так і європейські структури та донори.
На завершення статті (але не теми) наведу слова Ульріка Штридбека (Ulrik Stridbaek), фахівця з ринку електроенергії Міжнародного енергетичного агентства: "В умовах конкурентної боротьби активи, які існують в електроенергетичному секторі, використовуються більш ефективно, і це приносить споживачам реальні довгострокові вигоди. Однак лібералізація з метою створення конкуренції - це тривалий процес, а не одноразова подія: вона потребує постійної готовності уряду вирішувати проблеми, пов'язані з припиненням закріплених законом майнових прав і перехресного субсидування. Час від часу всі електроенергетичні системи переживатимуть кризу. Але такі кризи стали важливим випробуванням на витривалість для лібералізованих ринків електроенергії та (що, можливо, ще важливіше) для політичного механізму, який стоїть за процесом лібералізації".