У 2012 р. Казахстан знизив видобуток нафти та конденсату на 1,1% - до 79,2 млн тонн. Власне по нафті, без конденсату, картина ще гірша: її видобуток у 2012-му становив 66,461 млн тонн, що на 1,9% менше, ніж у 2011-му. Це найнижчий показник за останнє десятиріччя.
У принципі, таке зниження видобутку не критичне, і можна було б не звертати на це особливої уваги, якщо абстрагуватися від загального тла, на якому воно відбулося. Та на жаль... Насправді це не перша невдача в казахстанському нафтовидобувному секторі. Невдачі фіксуються принаймні з 2010 р. Саме тоді стало остаточно зрозуміло, що надгігантські плани збільшення нафтовидобутку в Казахстані провалилися.
"Чистий Фрейд!"
У листопаді 1997 р. під час візиту в США президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва було заявлено, що Казахстан посідає друге місце у світі за запасами вуглеводнів після Саудівської Аравії. Саме тоді було підписано угоди щодо Каpачаганакського нафтогазоконденсатного родовищу (УРП) для розробки Каспійського шельфового проекту, який пізніше став відомий як Кашаганський проект. Тоді ж уперше пролунала теза, яка стала неймовірно популярною у казахському суспільстві: Казахстан є стратегічним партнером США в Центральній Азії. Щоправда, жодної деталізації та розшифровки ця теза так і не одержала, а років через десять тихенько була дезавуйована. Але це сталося набагато пізніше.
Після згаданих вище гучних і обнадійливих заяв казахський істеблішмент, експертів, ЗМІ та більшу частину суспільства охопили такі шапкозакидальні нафтові амбіції, про які сьогодні ніхто не любить згадувати. Нагадати про них у нинішніх казахстанських умовах із крайньою слабкістю незалежної преси та дефіцитом незалежних експертів особливо нікому. А нагадувати треба, інакше ситуація буде аналогічна вічно невивченому уроку. Наведу деякі факти.
У ході згаданого вище візиту президента Казахстану в США, коментуючи на прохання провідних американських ЗМІ зміст підписаних нафтогазових контрактів, Н.Назарбаєв заявив, що до 2010 р. Казахстан експортуватиме 150 млн тонн нафти на рік. Після цього казахські високопоставлені нафтові чиновники розпочали наввипередки озвучувати цифри такого ривка, від яких навіть справжні творці "стахановського дива", мабуть, почервоніли б. Так, у червні 1997 р. Н.Балгімбаєв, який обіймав посаду міністра нафти, прем'єра, президента ННК "Казахойл" (попередника "КазМунайГазу"), прогнозував, що до 2003 р. обсяг щорічного видобутку нафти може сягнути 100 млн тонн. Один із віце-прем'єрів у 1998 р. заявив: "Ті контракти, що вже укладено Казахстаном у нафтовій галузі з потенційними інвесторами, при більш-менш середніх прогнозах можливих обсягів видобутку… повинні дати нам приблизно у 2006–2007 рр. порядку 250 млн тонн нафти (sic! - Я.Р.)".
Переплюнув усіх керівник ННК "Казахойл": "Уже з середини 1998 р. розпочнеться буріння на великій структурі Кашаган першої свердловини; очікується, що першу нафту буде отримано вже у квітні 1999 року!".
Отак...
Як тут не згадати історію про Езопа та його хазяїна Ксанфа! І закликати ксанфів з астанінських та атирауських кабінетів випити-таки море. Та куди там! Зайве казати, що всі чинуші, які розкидалися такими нереальними прогнозами, й нині на місцях і при справах.
"Темна справа" Білого дому
Звідки ж узялися ці необґрунтовані прогнози? Від неадекватних уявлень про нафтові ресурси Казахстану. Звідки ж пішла ця неадекватність? Це питання!
На мій погляд, словосполучення "казахська нафта" неодмінно ввійде в підручники із соціальної психології та політтехнологій. Як найяскравіший приклад того, як політики однієї країни шляхом маніпуляцій традиційними комплексами політиків іншої країни можуть довго та серйозно впливати на них. Навіть визначати вектор розвитку цієї другої країни, укореняючи у свідомість правлячої верстви неадекватні очікування.
Я не прихильник теорії змов, тим паче дияволизації США. Але, на мій погляд, першопричиною "казахського нафтового
божевілля" був американський Білий дім. Невипадково саме там уперше пролунала ідея розбудови Казахстану як "Другої Саудівської Аравії".
Свого часу в пошуках способів міцно переорієнтувати пострадянські республіки на США зрозуміли, що, крім декларованого "шляху на Захід", до загальнолюдських ідеалів у вигляді вільного ринку та демократії, кожній із нових країн, вірніше, їх елітам, треба б запропонувати щось іще. Щоб підняти самооцінку та впевненість у собі. Але зробити це так, щоб усе це ув'язувалося тільки зі США. Для Казахстану це стала ідея "великої нафти".
Напевно вона виросла безпосередньо з тенгізького проекту (на зорі якого "Дзеркало тижня" розповідало про нього читачам. - Ред.). Нагадаю, що переговори з американською компанією Shevron про створення СП було розпочато ще урядом Михайла Горбачова. Переговори були завершені якраз у початковий період незалежності Казахстану. Велика американська компанія приходить на величезне родовище в Казахстані.
Можна уявити ейфорію молодої незалежної влади. Американським психологам і політтехнологам залишалося тільки проаналізувати фобії, комплекси, надії носіїв цієї влади та дійти висновку: треба ловити момент на тлі цієї ейфорії. Потім залишалося лише непублічно, довірчо та наполегливо навіювати представникам нашої еліти думку: "У вас дуже багато нафти! Пустіть у цей сектор наші компанії, і буде вам і щастя, і захист".
Оскільки на суші потенціал нафтових ресурсів Казахстану був дуже добре вивчений ще в радянські часи, і зіграти на ньому не вийшло б, було обрано Каспійський шельф. Звичайно, американці не закладали в голови наших адміністраторів усіх цифр, які ті потім озвучували. Вони тільки допомогли сформуватися напрям думок. І зробили це блискуче - ідея про величезний нафтовий потенціал була сприйнята в республіці абсолютно некритично.
На початку 1998 р. тодішній глава держкомітету Казахстану по залученню іноземних інвестицій А.Єсімов озвучував цифри, оцінки та терміни видобутку нафти на шельфі Каспію. Казав, знову ж, про величезний експорт уже в недалекій перспективі, про те, що передбачувані запаси нафти на казахстанському шельфі Каспійського моря оцінюються в 6–
12 млрд тонн. Що загальний обсяг капіталовкладень у розробку родовищ досягне 28 млрд дол., а плановані загальні доходи становитимуть 800 млрд дол., у тому числі так званий подільний дохід відповідно до угоди про розподіл продукції - 690 млрд дол., з яких понад 80% належатимуть Казахстану. Мабуть, за цих супероптимістичних прогнозів, крім усього іншого, зовсім забували, що ціни на нафту нестабільні. І навіть не згадували про те, що видобута учасниками УРП офшорна (шельфова нафта) має конкурувати на світовому нафтовому ринку, насамперед за співвідношенням якість-ціна-доставка-ціна.
А тим, хто знав психологічний стан суспільства на той час, не треба нагадувати, як такі заяви діяли на публіку, навіть на журналістську. Як не згадати тут сюжет фільму "Ширлі-Мирлі", коли телекоментатор казав, що за ціну алмаза вся країна зможе три роки жити на Канарах. Люди в залі слухали спіч високопосадовця, як у ступорі. Масштаб цифр та явно глибока впевненість пана Єсімова переконували. Я ж утриматися не зміг і поставив елементарне запитання: "А звідки взялися всі ці цифри, коли навіть буріння на шельфі ще не було?".
Відповідь пана Єсімова мене вразила. Нічого подібного я за всі наступні 15 років роботи більше не чув. Чиновник сказав, що всі цифри наводяться за даними американських фахівців!
Тобто вище економічне керівництво суверенної країни в дуже важкий економічний період, вступаючи в складний міжнародний проект, повністю довіряло своїм партнерам. Аналітичний та інтелектуальний потенціал яких був абсолютно непорівнянний з потенціалом наших! Чого ж дивуватися, що з нафтовидобувною сферою в Казахстані вийшло так, як вийшло...
На початку 2000-х років у представників казахського істеблішменту та "експертів", які обслуговували його, гігантоманія в оцінках запасів/обсягів видобутку нафти в Казахстані стала обов'язковим ритуалом. Без згадування величезних цифр будь-яка стаття/книжка про Казахстан тоді просто не могла з'явитися.
Пророки у своїй Вітчизні, й не тільки
Треба сказати, що дуже скоро після появи цього "комплексу завтрашньої нафтової величі" зазвучали й стримані оцінки, які закликали до обережності. Але доносилися вони майже виключно з Росії. Наприклад, у листопаді 1999 р. тодішній російський прем'єр Є.Примаков зауважив, що багато хто вважає, що за запасами нафти Каспійський регіон перевершує Перську затоку. "Я, щоправда, у цьому трохи сумніваюся", - додав він. Коли настільки обізнана людина публічно каже таке, варто було б задуматися. Та куди там! Адже це росіяни кажуть, а вони - у Казахстані це відомо навіть дитині - просто заздрять нашому багатству. Друга Саудівська Аравія, як-не-як.
У результаті казахська еліта все-таки розібралася в ситуації. Багато в чому через безкінечне зволікання з початком розробки Кашагану та цілу низку провалів із іншими структурами на шельфі Каспію. Добре написав про це економіст А.Єсентугелов у 2006 р., зокрема, з приводу провалів на шельфовій структурі Тюб-Караган: "Уже на стадії пошуку нафти та перших його результатів було стільки галасу з елементами явної піар-акції про незліченне нафтове багатство на шельфі Каспійського моря, що в це диво всі повірили (не всі. - Я.Р.), і тепер буде важко сприймати першу таку окрему невдачу. Вона може поставити під сумнів перспективи всього шельфу Каспійського моря, особливо родовища Кашаган".
Саме з середини 2000-х років у Казахстані як з мішка посипалися одна економічна ініціатива за іншою в сфері розвитку ненафтових секторів економіки: кластерна ініціатива, 30 корпоративних лідерів, ФІІР. Думаю, це було в основному пов'язане з прозрінням, яке нарешті настало. Остаточно переоцінка нафтових амбіцій відбулася вже в другій половині 2000-х, і тоді пішла активна пострадянська інтеграція: МС, ЄЕП… В експертних статтях можна зустріти згадування про її форсований характер і запитання: "До чого б це?". А до того, що луснула бульбашка нафтових надій - під нею та в ній не було нічого.
Однак, з іншого боку, якби не було цих ілюзій, чи з'явилися б у Казахстану такі знамениті бренди, як, наприклад, Астана? І чи збиралися б численні міжнародні форуми та саміти?
З очікуванням манни небесної з каспійського шельфу, які принесуть західні компанії, Казахстан прожив майже десять років. Формуючи з урахуванням цього свою зовнішню, енергетичну, економічну, соціальну та навіть інформаційну політику. Ці очікування із владних поверхів проникли й у суспільство. Так, один коментатор у 2007 р. у блогосфері висловлював переконаність, що світові ціни на нафту в 1999 р. "були скинуті спеціально для того, щоб у Казахстану викупити частку в Кашаганському проекті за смішні 500 млн дол.". Ні багато ні мало!
Тобто людина вважала, що вся світова політика на нафтовому ринку "обертається" навколо Казахстану та Кашагану.
Один мій хороший приятель, відомий вітчизняний економіст, вважає, що казахстанський істеблішмент від початку не покладав великих надій на шельфову нафту. Але використав її для розкручування нової незалежної держави на світовій арені для міжнародної презентації Казахстану. Це була якась піарівська ідея для вирішення політичних завдань. За всієї поваги до приятеля, погодитися з цим не можу. Як сказав герой популярного фільму "Операція "Арго", "не можна створити прикриття у вигляді фільму, який не існує!".
Вірили у нас у "велику нафту", дуже вірили. Досить згадати всі стратегічні документи, які розглядають розвиток Казахстану на середньострокову перспективу. Згадаю лише один - Державну програму освоєння казахстанського сектора Каспійського моря від 2003 р.
А тим часом у Казахстані були свої чесні та досить авторитетні у світі фахівці. Зі своїми оцінками та прогнозами нафтовидобутку. Ще в 1992 р. у журналі "Доклады Академии наук Республики Казахстан" було опубліковано статтю академіка А.Абдуліна та Е.Воцалевського "Нефть и газ Казахстана (состояние и перспективы развития)". Там, зокрема, був сказано: "Максимальний рівень видобутку нафти з конденсатом може становити 60–70 млн тонн на рік, у зв'язку із чим Казахстан не тільки повністю задовольняє внутрішні потреби з урахуванням динаміки економіки, а й може стати значним експортером нафти та нафтопродуктів на світовому ринку".
Один із авторів тієї статті казав мені, що, коли вона писалася, її автори не враховували можливостей для збільшення нафтовидобутку, які з'явилися з широким використанням горизонтально спрямованого буріння. Проте і з цими можливостями озвучені вище прогнози політиків та адміністраторів експерт не вважав реальними.
По-перше, обсяги видобутку за роки незалежності були досить великі, тобто з "загального ресурсного котла" уже чимало вилучено. Як зазначав ще у 2006 р. А.Єсентугелов, "більшість родовищ вуглеводневої сировини на суші Казахстану вже до 2002 р. пройшли пік видобутку". (І потім, чи завжди та скрізь видобуток ішов без наднормативного відбору нафти?) А за пострадянські роки великими успіхами у нафторозвідці Казахстан похвалитися не може. Так, голова "КазМунайГаз" К.Кабилдін у травні 2011 року заявив, що казахстанські нафтовики вперше за роки незалежності самостійно відкрили велике родовище.
Кажуть, правда, що відкрили його ще при совдепії...
Чим компенсувати зниження видобутку, якщо торішня ситуація стане тенденцією? Кашаганом, початок розробки якого знову перенесли з першого на другий квартал цього року? Хоча на тлі всієї попередньої історії відстрочка на квартал уже й непомітна. Але головне питання - коли він почне працювати, чи реально буде швидко, за кілька років, наростити обсяги видобутку до помітного рівня (не допустивши при цьому розливів нафти)? Чи зі зростанням видобутку на Кашагані повториться історія з запуском Кашагану: "уже завтра", "через кілька років", "ось-ось зараз!" і тому подібне по колу. А якщо видобуток на суші почне серйозно знижуватися ще до того, як у великих обсягах піде нафта з шельфу?
Просто свого часу треба було поставитися критично до ідей, які привносять ззовні.