Морози позаду. Але газового завдання уряд досі так і не вирішив. Хтось може сказати зараз, менш як за два тижні до кінця березня, яким буде тариф на поставку газу побутовим споживачам із 1 квітня? А з 1 травня? Є великі сумніви, що хто-небудь відповість на це запитання навіть приблизно. Ні в учасників ринку, ні в експертів поки що немає розуміння, за яким сценарієм рухатимемося після закінчення дії обмеження в 6,99 грн за кубометр природного газу. На перехресті напрямків стоїть і уряд. Бо дуже треба відзвітувати перед МВФ про повернення в ринкову колію. Це з одного боку. А з іншого — цілком зрозуміло, що населення не готове платити ціну, сформовану на хабі в Нідерландах для європейського споживача: неплатежі за комуналку офіційно досягнули 81 млрд грн. Тому новий підхід до нього шукають з допомогою пропозиції так званого річного продукту. Хоча цей нехитрий сервіс обійдеться явно не дешевше. Причому всім…
На умовах передоплати
Уряд готує своєрідну розстрочку для побутових споживачів. Він має намір зобов'язати постачальників газу після закінчення періоду обмеження тарифу на газ пропонувати своїм споживачам річний продукт. Інакше кажучи, тариф хочуть зафіксувати, щоб платили за газ протягом року щомісячно. Причому на умовах передоплати, адже, наприклад, у травні доведеться розраховуватися зокрема й за тепло, спожите наступної зими.
«З ініціативи уряду НКРЕКП вносить зміни в акти, що регулюють діяльність на ринку природного газу і зокрема стосуються впровадження постачальниками газу річного продукту, — повідомила на засіданні Energy Club член НКРЕКП Оксана Кривенко. — Передбачається, що кожен постачальник зобов'язаний запропонувати своєму споживачеві річний продукт із фіксованою ціною на рік…».
При цьому НКРЕКП робить усе, аби зберегти чи не єдине ринкове досягнення — споживач може вибирати собі постачальника. А тепер уже не тільки постачальника, а й будь-які його пакети. Фактично споживач газу одержує право мігрувати, куди йому лише заманеться. Захотів, написав заяву й перейшов із річного на місячний продукт (так може бути дешевше, особливо в літні місяці) або на квартальний, а можна й на декадний (якщо його передбачив постачальник). Не сподобалося — повернувся назад. А потім змінив іще раз постачальника. Отже, броунівський рух у цьому разі майже гарантований. Урятувати від цього явища постачальників газу може тільки традиційна пасивність більшості споживачів. Нехай тепер бояться активних споживачів, яких вони ж хвалили в минулому сезоні.
Сервіс збільшить тариф
Хай там як, але постачальник повинен гарантувати безперебійне забезпечення свого клієнта газом на рік. А в умовах броунівського руху навіть 10% активних споживачів зробити це буде складніше й дорожче. Неважко зрозуміти, що невизначеність із кількістю обслуговуваних споживачів, обсягами їхнього споживання і цінами в різних продуктах може якщо не створити хаос, то як мінімум ускладнити планування і потребувати додаткової страховки в обсягах закупівлі та зберігання газу. Відповідно, такий сервіс позначиться на ціні самого продукту.
Однак головна проблема, з якою стикнулися споживачі в поточному опалювальному сезоні, — це якраз непідйомна ціна на газ, сформована за імпортним паритетом. Тобто виходить, що уряд замість того, щоб знайти спосіб зменшити тарифи на газ (або хоча б приборкати їхнє неконтрольоване зростання в опалювальний сезон), стимулює додатковий чинник для їхнього зростання навіть у літній період? Адже газзбути (олігархічні й не тільки) будуть змушені підняти ціни через зростання власних витрат. Багато компаній-новачків, яких розглядали як конкурентів олігархічним старожилам, узагалі будуть змушені зійти з дистанції.
Таким чином, вимальовується перспектива не знизити, а навпаки, наростити ціни, розтягнувши їх оплату в часі. Як інакше, адже постачальникам, щоб залишитися такими, доведеться укладати довгострокові контракти з європейськими партнерами, які потребуватимуть додаткових капіталовкладень із боку кожного постачальника. Грошей коштуватимуть і зобов'язання із вибірки законтрактованих додаткових обсягів…
Собака на сіні
Погодьтеся, дивна ситуація: держава, маючи власний видобуток (навіть із урахуванням зменшення останнім часом це близько 13,5 млрд кубометрів на рік), якого цілком вистачає для всіх побутових споживачів, включаючи теплокомуненерго, не допускає цього ресурсу до вільного продажу навіть у вигляді інтервенцій на біржі. Замість цього вона пропонує постачальникам газу впровадити річний продукт із дорогого газу, а населенню — активніше користуватися субсидіями.
Але ж це прямий шлях до непідйомних цін для населення, та й для держави теж, адже вона також платить ці тарифи через субсидії. Елементарно, згадайте про 73 млрд грн боргу за комунальними платежами ще на кінець 2020 року. Уже є й свіжі дані: станом на 1 лютого 2021-го ця заборгованість зросла до 81 млрд грн. Якщо кожен може розраховувати на субсидії, то звідки взялися астрономічні борги? А головне, як і чим їх тепер покривати?
Можливо, хтось розповість про цю цифру МВФ, а ще про те, що приблизно третина українських домогосподарств офіційно є субсидіантами або пільговиками, а решта платять завищені комунальні тарифи і за себе, і за сусіда, ризикуючи завтра опинитися серед неплатоспроможних. Система явно буксує, доводячи, що в умовах подальшого зубожіння населення субсидії — це не панацея.
На жаль, ринок не створюється впровадженням річного або місячного продукту й декларуванням можливості для споживача змінити (майже як рукавички) собі постачальника. Не створюється він і субсидіями при непідйомних тарифах. Зате не буває ринку без товару (в цьому разі газу) в достатній кількості, який вільно продається і купується за гроші. Тільки в цьому випадку формується здорова ринкова кон'юнктура й на її основі — ринкова ціна.
У держави є ресурс, з допомогою якого абсолютно реально створити працюючий газовий ринок (якщо саме на цьому наполягає МВФ) або навіть ще один європейський хаб зі своїми ринковими індикаторами та цінами. Але щойно заходить мова про продаж газу українського видобутку на вільному ринку (навіть про часткову), в багатьох починається істерика й ллються обвинувачення у змові олігархів.
От на початку березня цієї теми торкнувся в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко. Відразу в Інтернеті замигтіли заголовки на кшталт «Уряд збирається зобов'язати НАК «Нафтогаз України» продавати дешевий газ олігархічним групам».
Стоп. А може, все-таки злиденному населенню?
Громадяни не можуть і не повинні бути вічними заручниками фобій чиновників. А якщо ці фобії обґрунтовані, то чиновники мають без зволікань вирішувати питання. Для цього їх і всадили в дорогі крісла та платять їм зарплату. Зрештою, якщо не можете приборкати олігархічні газзбути, змусивши їх продавати куплений у держави газ винятково населенню з певною рентабельністю, то створіть державні компанії, але не сидіть на дешевому газі, як собака на сіні.
Не обіцяйте, витрачаючи державні гроші, а видобувайте більше для людей. Не підвищуйте свою важливість на штучному дефіциті в країні, яка посідає друге місце в Європі за доведеними запасами природного газу…