Деякі відомі "мозкові центри" Європи (Гаазький центр політичних досліджень, Брюссельський європейський політичний центр та ін.) останнім часом сформулювали низку положень, які безпосередньо стосуються проблематики енергетичної безпеки України та її ролі на енергетичній карті Європи. Основні з них такі:
- газові конфлікти України та Росії мають довгостроковий характер і на багато років уперед створюють системні ризики для ЄС;
- Південний газовий коридор (через Туреччину) значно менше піддається тиску з боку Москви та загалом надійніший;
- Україна, яка позбавлена ролі газового хабу в Східній Європі та яка не здійснює транзиту російського газу в Європу, одержить значно кращі перспективи мирного майбутнього: повномасштабна реформа енергетики та розширення можливостей реверсу з Європи повністю забезпечать газові потреби України.
Такий погляд свідчить про те, що дуже багато людей в ЄС не бачать України ні як транзитера, ні як активного гравця європейського газового ринку, залишаючи нам роль ринку збуту для європейських (і не тільки) газових трейдерів.
Ці припущення ще не стали європейською офіційною політикою, але поступово реалізуються через конкретні дії. Так, про це свідчить історія з газопроводом Eastring (див. також DT.UA №9 від 13 березня 2015 р., "На енергокартах України "немає". Кому це вигідно?"). Якщо спочатку в цьому проекті було зазначено й роль нашої країни, то в поточній його версії реального місця Україні вже немає.
11 березня 2015 р. Єврокомісія заявила про намір створити механізм енергетичного партнерства з Туреччиною. Практично одночасно з цим директор секретаріату Енергетичного співтовариства Янез Копач заявив про можливості прийняття Туреччини до складу цього співтовариства.
Саме по собі розширення Енергетичного співтовариства - позитивний факт, але є нюанси. І найважливіший із них полягає в тому, що центр уваги Євросоюзу поступово, але впевнено зміщається до Південного коридору у найкращому разі, при збереженні в короткостроковій перспективі інтересу до status quo з транзитом російського газу газотранспортною системою України.
Невже все це справді так? Невже в нинішній геополітичній ситуації ми втрачаємо всі свої стратегічні переваги в транзиті та, що найголовніше, у зберіганні газу в наших західноукраїнських підземних сховищах природного газу (ПСГ)?
10 березня 2015 р. Карло Малакартне, керівник італійської компанії Snam, в інтерв'ю агентству Reuters повідомив, що газотранспортні оператори Європи готуються до створення та реалізації спільного механізму зберігання природного газу.
На сьогодні потужності ПСГ держав - членів Європейського Союзу становлять близько 100 млрд кубометрів. За розрахунками європейських фахівців, обсяг зберігання, який забезпечив би безпеку в споживанні при збоях або при перериванні поставок російського газу, має становити близько 140 млрд кубометрів. Для досягнення цього необхідно близько 20 млрд євро. Але це при спорудженні нових ПСГ. Але ж Україна пропонує Європі потужності по зберіганню близько 20 млрд кубометрів газу. Щоправда, для цього необхідно трохи добудувати існуючу газотранспортну інфраструктуру та модернізувати ПСГ. І над цим уже ведеться робота.
Чому ж чиновники Євросоюзу, чимало "мозкових центрів" Європи не звертають уваги на наші можливості?
Можна казати про "агентуру" Кремля, конкуренцію з боку інших країн-транзитерів. Але ж багато чого залежить від нас самих. І отут, на мою думку, ми не можемо сказати собі, що зробили все, що могли.
Так, ми прожили зиму. У цьому заслуга не тільки теплої погоди, а й нашого уряду. Ми наростили, завдяки зусиллям Єврокомісії, "Нафтогазу" та "Укртрансгазу", реверсні можливості. Але мали зробити набагато більше. І головна роль у цьому мала належати Кабінету міністрів України та профільному міністерству. Насамперед у побудові системної, цілеспрямованої скоординованої роботи всіх причетних до енергетики відомств країни. Адже зустрічі президентів і прем'єр-міністрів тільки дають поштовх до початку роботи. Сама робота, її успіх залежать від професіоналів зовсім на інших рівнях.
Водночас багато злободенних питань "тонули" у марній переписці. Приклад: 24 грудня 2014 р. Міністерство закордонних справ України спрямувало лист у Міненерговугільпром про активізацію співробітництва нашої держави та Вишеградської групи (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія), зокрема, про розширення газотранспортної інфраструктури між нашими країнами та забезпечення розробки техніко-економічного обґрунтування інтеграції газових ринків країн Вишеградської групи й України. Дотепер, за моєю інформацією, відповідь МЗС так і не отримало. І це лише один випадок.
З іншого боку, нам потрібна консолідація і в експертному співтоваристві. Так, Національний інститут стратегічних досліджень і Центр ім. Разумкова розробили два варіанти енергетичної стратегії України. Може, треба було робити одну стратегію з урахуванням найкращих аспектів обох наукових авторських колективів? Адже все одно доведеться їх поєднувати, якщо тільки верх не візьмуть чисто корпоративні інтереси.
Повернімося до європейського вектора, з якого було розпочато цю статтю. Для того, щоб виправити ситуацію, захистити та посилити значущість України як європейського газового хабу, необхідно:
1. Сформулювати та домогтися включення у 2-й Список інфраструктурних проектів, які становлять спільний інтерес (Projects of Common Interest), пропозиції з розвитку інфраструктурних можливостей між країнами Центральної, Південно-Східної Європи та Україною, а також участі України в проекті Eastring як країни, інфраструктуру якої буде включено в цей проект;
2. Розробити, узгодити та приступи до реалізації спільної дорожньої карти з розвитку інтеграції газових ринків країн Вишеградської групи та України;
3. Розробити концепцію східноєвропейського газового хабу на базі західноукраїнських ПСГ і розпочати практичну роботу з її просування в європейських структурах. Домогтися включення цієї концепції в розроблювальну в Європі стратегію відносно СПГ і зберігання газу.
Всі названі вище питання мають бути відображені в "Меморандумі про взаєморозуміння щодо модернізації стратегічного партнерства з Україною" (Дорожня карта Енергетичного союзу - Roadmap for the Energy Union, Annex 1 to the COM (2015) 80 final, Brussels, 25.2.2015). Координувати цю роботу в уряді повинен не менш як віце-прем'єр. Інакше розраховувати на те, що інтереси України, у тому числі енергетичні та інфраструктурні, буде враховано європейськими сусідами - безперспективно.