У квітні 2011 року вітчизняна енергогалузь відзначить цікаву дату - десяту річницю початку великої приватизації, конкурсів, які проводилися тоді ще висхідною зіркою української політики Віктором Ющенком. У квітні 2001-го були урочисто та публічно продані контрольні пакети шести обласних розподільчих енергокомпаній.
Прозорий продаж мав завершити приватизацію зразка 1997-1998 років, що проводилася під одного учасника. Цікаво, але спочатку передбачалося, що ним буде вже майже підзабутий Павло Іванович Лазаренко. Проте саме до початку приватизації П.Лазаренко втратив спочатку владу, потім і вплив. І навіть незграбну спробу через іще підконтрольну йому облраду прихопити на пам’ять «Дніпрообленерго» (природно, із благородною метою виплатити зарплати бюджетникам) було припинено в зародку.
Зате на ринку з’явився Інвестиційний пул Костянтина Григоришина та братів Суркісів, які примкнули до нього трохи пізніше.
Нині Костянтин Іванович гірко скаржиться, що вони (Суркіси) йому «нав’язалися» і пограбували його. Але, як пам’ятається, брати-«футболісти» прийшли все ж таки не з порожніми руками, а принесли в пул три блокуючі пакети («Кіровоград-», «Херсон-» і «Тернопільобленерго») в управління процвітаючому тоді (й давно збанкрутілому) Українському кредитному банку. Відтоді держава жодного дня не управляла названими компаніями.
Тоді ж приватизацією зайнявся ще мало кому відомий Костянтин Жеваго (група «Фінанси і кредит»). Його компанії дуже недорого придбали «Одеса-» і «Луганськобленерго», після чого поставили абсолютний рекорд за неплатежами в Енергоринок. І саме перед тодішнім мегапродажем К.Жеваго «викинули» із Луганської області. Правда, не за неплатежі, а просто місце хороше і приглянулося іншим. А він сильно захопився скуповуванням чужих боргів.
У результаті в контрольованого К.Жеваго «Луганськобленерго» потихеньку скупили мережі, створивши на їхній базі нову компанію «Луганське енергетичне об’єднання» (ЛЕО). Кривдником пана Жеваго став Віктор Пінчук, який провів угоду через контрольований ним тоді Укрсоцбанк.
Тривала війна за повернення в «первісний» стан ефекту не дала. Тим паче що державу на той час уже дістав білянульовий рівень проплат за електроенергію «жевагівських» обленерго, отже, держоргани в події майже не втручалися.
У той час сталася ще одна важлива подія - державну енергогенеруючу компанію «Донбасенерго» бадьоро та весело роздягли до нитки... Три з її п’яти електростанцій (Кураховська та Зуєвська в Донецькій області і Луганська ТЕС) дуже таємно і дуже недорого купила нікому не відома компанія «Техремпоставка». Причому ледь не відняли й четверту ТЕЦ.
Спочатку було багато галасу та обіцянок усе повернути. Щоправда, шум був виключно в столиці, а на місцях ніхто нічого повертати не збирався. Та й у Києві усе незабаром стихло, а електростанції через не дуже тривалий час опинилися під крилом Ріната Ахметова. Нині вони входять у ТОВ «Східенерго».
Фактично ринку показали два сценарії приватизації - прозорий і тіньовий... На цьому тлі квітневі тендери 2001 року повинні були дати старт «світлим часам».
За ними через кілька місяців і вже точно «не пізніше 2002-го» мали піти наступні 12 енергокомпаній, чим приватизація енергодистрибуції мала урочисто завершитися. Десятирічної паузи не очікував ніхто. Доля вкотре пожартувала.
До речі, за підсумками десятиліття вибір сценарію приватизації далеко не однозначний. Так, із шести проданих обленерго чотири купили посередники, у результаті на ринок вийшла не державна словацька компанія, «що купила», а російська група Михайла Воєводіна - Олександра Бабакова з дуже колоритною фігурою їхнього представника - Максима Курочкіна, який уже пішов від нас.
Два обленерго («Київ-» і «Житомиробленерго») відразу ледь не перепродали американцям, але трохи пізніше щасливих покупців відмовляли від спроби їх перепродати на рівні Держдепу США.
При цьому ніяких хоч скількись відчутних інвестицій жодне із шести обленерго так і не одержало... «Рінатівські» ТЕС на тлі майже «вбитої» державної теплоенергетики виглядають цілком пристойно. На відбитій від виведення з державних рук Старобешівській ТЕС до цього часу... жалкують, що тоді так не пощастило.
Утім, сказати, що в енергетиці було нудно, не можна. Третю хвилю приватизації, яка так і не відбулася, в інформаційному полі з успіхом замінили події навколо приватизованих обленерго першої хвилі. Стосунки пана Григоришина і братів Суркісів швидко перейшли у фазу відкритого конфлікту. І саме з 2002 року там почалися захоплюючі процеси з забігами груп енергійних людей у камуфляжі, захопленнями правлінь, викраденнями реєстрів і т. ін., і т. ін.
До речі, на цьому життєстверджуючому тлі «виліт» пана Жеваго з «Одесаобленерго», який стався в 2002-му, хоча й тривав кілька місяців, але пройшов майже непомітно. Масштаби не ті...
У результаті Григоришин безперервно шукав варіанти збереження свого бізнесу, кидаючись то до Пінчука, то до Чубайса, і зрештою знайшов собі такого розумного і чудового в усіх сенсах партнера, як Ігор Валерійович Коломойський. Що точно гарантувало ненудне життя. До речі, їхню фінальну домовленість, гордо названу Даламанською угодою про розподіл часток між ними, прописали за чверть години в барі провінційного турецького аеропорту. Добре, хоч не на серветці...
Після Майдану пан Григоришин спробував було з допомогою нового секретаря РНБО Петра Порошенка відігратися. Але не одержав особливої підтримки свого нового партнера (Ігор Валерійович, за звичкою, працював на обидві сторони, а точніше, на себе). І після серії безуспішних спроб відступив. Конфлікт перейшов у мляву стадію. Незабаром Григоришин уже навряд чи міг однозначно відповісти, хто з його бізнес-партнерів найбільш небезпечний.
Зрештою, пішли на мирову. У лютому 2010 року Ігор Суркіс повідомив, що акціонери ВАТ «Львів-», «Прикарпаття-», «Чернігів-», «Полтава-» і «Сумиобленерго» досягли домовленості про обмін акціями. Суть угоди полягала в тому, що кожна з груп одержувала можливість самостійно контролювати «відвойовані» енергокомпанії. Три обленерго на півночі та в центрі відходили структурам Ігоря Коломойського (група «Приват») і Костянтина Григоришина («Енергостандарт»). Суркіси одержували «Львів-» і «Прикарпаттяобленерго». На тому й зупинилися.
Проведення перших за дев’ять років зборів акціонерів у «Полтава-» і «Львівобленерго» підтвердило виконання сторонами «сухарьовської конвенції». Правда, з огляду на «зворушливі» стосунки Григоришина і Коломойського, важко сказати, що цей розклад - на століття.
Показово, що сторони тактовно промовчали з приводу «Тернопільобленерго». Там, попри переважаючий пакет Григоришина, із 2002 року успішно управляють компанії Суркісів. Судячи з подій, нині там із братами мирно контактує Ігор Коломойський. Благо, раніше він уже спілкувався з ними щодо викупу їхніх акцій.
У рамках торішніх домовленостей перерозподілили й акції, що належать офшоркам, у ще державному (60,25%) «Запоріжжяобленерго». Тепер у компаній братів там сформовано дуже перспективний блокуючий пакет. Хоча компанії, близькі до «Енергостандарту» і «Привату», теж зберегли невеличкі частки (близько 10%).
На щастя для Григоришина, далеко не всі акції в нього були на паях із «заклятими друзями». Так, із Пінчуком вони цілком мирно владнали ситуацію з уже згадуваним ЛЕО, і нині там керує Григоришин.
Непогано виходить і контактувати з чиновниками. Торік Григоришин остаточно легалізував наявність блокуючих пакетів у «Харків-» і «Черкасиобленерго». Причому в останньому він одночасно і викуповував акції міноритаріїв і (через свої структури) намагався привести компанію до банкрутства. Виходила подвійна страховка. Водночас він оформив і трохи більші за 20-відсоткові пакети акцій «Вінниця-» і «Волиньобленерго». А от із пакетами акцій у «Миколаївобленерго» довелося розпрощатися. Хоча раніше вважалося, що там у групи до 28% (включаючи 4% в управлінні).
Після приходу «словаків» у реєстрі спочатку з’явилася їхня управляюча компанія VS Energy International N.V. (23,7%). А з минулого року замість неї мирно значиться «Херсонобленерго» (15,8%), яке входить у ту саму групу. Група панів Воєводіна і Бабакова застовпила місце. Простенько і всім зрозуміло. Миколаївці, розташовані між «Кіровоград-», «Херсон-» і «Одесаобленерго», які належать VS Energy, й справді затишно лягають у стратегію групи.
І нині у «старожилів ринку» Суркіса, Григоришина і Бабакова керовані ними компанії розміщено компактними групами (див. карту).
Хоча, як зазначалося, доля північного «григоришинського» блоку ще не визначилася. Як, утім, й інших. За минулі роки всі ключові гравці (крім хіба що донецьких) брали участь у контактах про повний або частковий продаж свого енергобізнесу. Відомо мінімум про два такі опціони.
Ну а поки що «словаки» не проти попрацювати з іншими активами. У них 18,6% у «Хмельницькобленерго», 22% - у «Чернівціобленерго» і 10,5% - у найзахіднішому «Закарпаттяобленерго». Але якщо відносно цих пакетів багато чого залежатиме від обстановки, то за останній 25-відсотковий пакет «Одесаобленерго», що залишився в держави, група побореться. Нині в неї сумарно 55,8%, і якщо додати до них 25%, буде саме достатньо для контролю.
Проте в «Одесаобленерго» є й інші акціонери. До 15% контролює група «Фінанси і кредит». Склавши їх із держпакетом, виходимо на приблизно 40%. За це можна одержати як мінімум майданчик для торгу. Нехай не зараз, а в майбутньому. Жеваго, наприклад, можуть і зіпхнути (благо, є досвід). А от що станеться, якщо акції опиняться, скажімо, в Ахметова або в настільки чуйного до чужого горя Ігоря Валерійовича? «Словаки» це розуміють, отже, наполегливо намагалися розмити держпакет, але згодом стали пропонувати варіанти і зі збереженням держчастки.
Для Жеваго це теж непоганий шанс. Нині його енергоактиви - це невеличка Білоцерківська ТЕЦ, з якою він домагається права на експорт і поставки електроенергії через Полтавський ГЗК. Утім, там дуже непогані обсяги: торік ГЗК купив на Оптовому ринку електроенергії всього в півтора разу менше, ніж «Полтаваобленерго», і майже стільки ж, скільки «Чернігів-» або «Сумиобленерго».
Взагалі саме поява «донецького» чинника стала головною зміною на ринку.
У 2000 році дончани стартували досить ефектно: тоді за борги в постачальної енергокомпанії «Донбасенерго» вивели «найсмачніші» лінії електропередачі, які йдуть до великих промислових об’єктів - меткомбінатів, ГЗК. Відтоді Донецька паливно-енергетична компанія (ДПЕК) безперервно укрупнювалася та модернізувалася, і нині за оснащенням, безсумнівно, найкраща у своєму класі. За обсягами закупівель на ОРЕ вона вже більша за «донорну» «Донбасенерго». У середині десятиліття після жорсткого корпоративного конфлікту вона поглинула іншу донецьку компанію - «ПЕС-Енерговугілля». Нині вони разом входять у ДТЕК і за підсумками минулого року, збільшивши закупівлі на 12,6%, вийшли на рівень купівель із Енергоринку в 13,3 млрд. кВт•год (друге місце за обсягами в країні).
Власне, саме в Донбасі склався свій «суверенний» шлях на основі виведення частини держактивів. Саме так створили «Східенерго» і «Сервіс-Інвест», та й «ПЕС-Енерговугілля», у Луганську за цією схемою виникло ЛЕО.
Утім, схему підхопила й держава, створивши для вуглярів власну енергокомпанію з мереж шахт - держпідприємство «Регіональні електричні мережі» (ВАТ «Укренерговугілля»), щоправда, з білякиївською пропискою.
Отже, приватизувати щось у регіоні, взагалі-то, уже пізно. «Донбасенерго» у нинішньому вигляді - практично півтори станції з виробництвом у 2,3 разу нижчим, ніж у «Східенерго». І, за великим рахунком, воно нікому, крім донецьких, і не потрібно. У «Донецькобленерго» ДТЕК і так має 30,6% акцій. Потрапляння туди сторонніх, м’яко кажучи, сумнівне.
А от самі дончани явно прагнуть вийти за межі регіону. За останні три роки вони взяли під контроль «Дніпроенерго», маючи там більш як 47,55%, зміцнилися в «Київенерго» (близько 40%) і впевнено контролюють його. «Є внутрішнє розуміння, які об’єкти нам цікаві. Щодо деяких об’єктів ми оголосили публічно», - зазначили в ДТЕК.
Цього року вони заявили про наявність біляблокуючого (24,9%) пакета «Західенерго». Циніки оцінюють його трохи більше. Також заявлено про придбання 12,5% «Крименерго».
ДПЕК при Тимошенко намагалася було закріпитися на «Дніпрообленерго», але тоді її відсунули. Взагалі основні події очікуються саме там, плюс «Запоріжжяобленерго» і, можливо, «Харківобленерго».
Про інтерес до «Дніпро-» і «Запоріжжяобленерго» уже заявив Ігор Коломойський. До речі, щодо останнього йому доведеться домовлятися з Суркісами. Причому тут можливий «антидонецький» фронт.
Крім ділових міркувань, цілком можуть проявитися й інші чинники. Наприклад, і Рінат Леонідович, і Григорій Михайлович до нестями люблять футбол і помітно менше - власників компаній-конкурентів.
Тут потрібно було б сказати про державну політику в сфері приватизації. Але через її відсутність, напевно, не варто. Перелічувати, що, як і коли одні чиновники збиралися продавати, а інші їм забороняли, досить-таки нудно. На виході багаторічних коливань «лінії партії» маємо дивну заяву Фонду держмайна, що він збирається залишити в держвласності блокуючі пакети для збереження управління компаніями.
Нагадаємо, це кажуть ті самі люди, які весь минулий рік носилися ринком з блокуючими пакетами трьох обленерго, лементуючи «купіть, заради Христа, у нас план горить». Два об’єкти все-таки продали по вдвічі меншій ціні, ніж від початку планувалося. Один дотепер висить.
Про якесь управління блокуючими пакетами можна говорити тільки в тому разі, якщо воно приватне. Чиновник у країні, де уряд змінюється раз на рік-півтора, управляти ними не може за визначенням. У найгіршому випадку, знімуть його або його начальника.
Щоб зрозуміти глибину чудес держуправління, можна згадати те саме «Тернопільобленерго». У держави в ньому аж 51%. І що, це комусь заважає? Збори акціонерів проводилося в компанії ще... у минулому тисячолітті, у 1999 році. Потім, на жаль, у приватних акціонерів у них не було особливої потреби. Справляються і так. Ах, так, вибачте, це ж суди забороняють проводити збори. От недавно знову заборонили... Блокуючий пакет, кажете?
На цьому тлі пропозиція міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка про продаж усього, залишивши за державою золоту акцію, як мінімум більш чесна. Але щоб ФДМ змусив шановних людей переплачувати? Залишать, як миленькі, а через рік зі знижкою продаватимуть.
Отже, якщо вже зовсім коротко, то ФДМ на продаж передали практично всі державні пакети - це енергогенеруючі компанії «Дніпроенерго», «Західенерго», «Центренерго», «Донбасенерго» і «Київенерго» плюс
19 обленерго. Всі вони з березня виключені з переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.
Очікується, що в другій половині року спробують продати дві генеруючі компанії та п’ять-шість обленерго.
Аналітики очікують, що на продаж виставлять «Одесаобленерго» (зацікавлені VSE і «Фінанси і кредит»), «Черкасиобленерго» (К.Григоришин), «Київенерго» (Р.Ахметов), «Донецькобленерго» і «Крименерго» (він же).
Всяких там «німців та інших шведів» не чекають. Американці з AES (власники «Київобленерго» і «Рівнеобленерго») сидітимуть спокійно і чинно та не відсвічуватимуть.
Хоча, власне, і так уже виходить мінімум чотири претенденти. Конкуренція, так... А якщо ще російська компанія, наприклад, та сама «Интер РАО ЕЭС», як грозилися, підтягнеться, то буде цей, як там його... аншлаг.