11 травня Кабінет міністрів прийняв рішення про початок передачі акцій енергокомпаній від НАК «Енергетична компанія України» Фонду держмайна... для наступного продажу.
Велика енергоприватизація потроху набирає обертів. Чого в неї точно не відняти, так це практично криштально чистої відкритості та зрозумілості настанов - для майбутніх власників. Так, дві енергогенеруючі компанії, що виставляються на продаж, - «Західенерго» (Львів) і «Дніпроенерго» (Запоріжжя) - збираються максимально дешево продати громадянину України Рінату Леонідовичу Ахметову. Інші варіанти, схоже, й не розглядаються.
Власне, його Донецька паливно-енергетична компанія (ДПЕК) і так є найбільшим недержавним акціонером в енергогалузі. У львівській енергокомпанії вона має блокуючий пакет, а в запорізькій - після тривалої та успішної боротьби з державою - зосередила у своїх руках майже 48% акцій.
Менеджмент компаній теж цілком дружній дончанам. «Чужакам» потрапити туди й раніше було доволі проблематично.
І от тепер на додачу до всього на продаж виставили неконтрольні пакети цих компаній - 45,1% акцій «Західенерго» і всього 25% «Дніпроенерго». Цього більш ніж достатньо для ДПЕК, яка, придбавши виставлені акції, одержить 70-73% акцій і повний контроль. Це практично нецікаво іншим учасникам ринку. Як зазначили в одній із зарубіжних компаній, «у разі нашої участі в конкурсі та перемоги ми одержимо блокуючий пакет, купу інвестзобов’язань плюс скривдженого партнера з політичним впливом».
Наскільки «неправильних» інвесторів очікують, свідчить такий факт - і досі навіть не оголошено, які енергокомпанії й коли продають. Поки що є тільки інформація, що першим виставлять на продаж «Західенерго». Це при тому, що продаж збираються розпочати вже в серпні-вересні.
За версією Фонду держмайна, причина банальна - він іще сам не знає про стан енергокомпаній і їхню готовність до приватизації. Та ж списки можуть змінитися.
Правда, тоді виникає наївне запитання до Кабміну: куди ми поспішаємо? Чому не можна продати повільніше, старанніше та... дохідніше для держави? Адже йдеться про компанії, які створювалися десятиліттями і коштували неозору купу ресурсів.
Запитання, втім, справді наївні. Дорогий і конкурентний продаж прямо суперечить поставленим цілям - дешево збути «своїм». Тому про жодну презентацію продажів, міжнародні род-шоу та інші дурниці навіть не йдеться. Власне, про це й говорив на засіданні Кабміну віце-прем’єр Сергій Тігіпко, оцінивши тільки прямі збитки держави від такої стратегії в суму близько 5-6 млрд. грн. Треба думати, бюджету ці гроші зовсім не потрібні?..
ФДМ анонсував і свої очікування від продажу. За основу взято котирування фондового ринку. Вийшло більш ніж скромно - всього приблизно 6 млрд. грн. за дві енергогенеруючі компанії (шість електростанцій), які продали торік майже 25 млрд. кВт•год. в Оптовий ринок електроенергії, та дев’ять обленерго, що контролюють 36% енергопоставок споживачам України. Озвучена Фондом держмайна оцінка якраз дорівнює вартості трьох пентхаузів у Лондоні. Дуже навіть ощадлива покупка...
Цікаво, що голова ФДМ Олександр Рябченко і ці котирування вважав завищеними, бо вони, мовляв, даються без урахування інвестиційних зобов’язань. Понад половину названої ним суми (3,2 млрд. грн.) становить вартість двох генкомпаній. Фактично один кіловат їхньої встановленої потужності оцінюється на рівні 90-110 дол.!
Загалом-то за великі й тим більше контрольні пакети акцій пропонується премія, а ціни українського фондового ринку відображають в основному його убогість і злиденність. У світі грошей на порядки більше і ціни помітно вищі. Для порівняння: в Росії (до кризи) енергокомпанії продавали з розрахунку від 750 до 950 дол. за кіловат установленої потужності. Потім ціни впали приблизно вдвічі, але все одно нинішній рівень українських цін менший від вартості брухту...
До слова, навіть у нас, якби держава не залишила собі «на пам’ять» 25-відсоткові пакети акцій, ціна продажу енергокомпаній виросла б більш як удвічі (на 2,4 млрд. грн. за рахунок вартості додаткових акцій плюс порівнянна премія за контрольний пакет). Але продаж контрольного пакета означає можливість конкуренції, що уряду явно не потрібно.
За іронією долі, саме наприкінці квітня добре відома в Україні компанія AES Corp (володіє «Київобленерго» і «Рівнеобленерго») анонсувала умови купівлі енергокомпанії DPL у звичайному американському штаті Огайо. За потужністю вона приблизно дорівнює «Західенерго», за кількістю споживачів - приблизно на чверть більше, ніж у «Рівнеобленерго». Обсяг продажів - 1,9 млрд. дол., що порівнянно з показниками двох наших генеруючих компаній, які продаються (1,4 млрд. дол.) Отже, за неї пропонують 4,7 млрд. дол. (2,5 річного обсягу продажів!). У нас цей коефіцієнт становить аж... 0,8-0,9. При цьому американці свою угоду проводитимуть від шести до дев’яти місяців, залучатимуть інвестиційних радників і банківське фінансування.
Ну а ми зробимо все простіше й швидше. ФДМ розраховує вкластися в три місяці від оцінки до продажу і без будь-яких радників. Причому він ще нечітко уявляє, що продаватиме. От що значить... професіонали.
Цікаво, що на той малоймовірний випадок, якщо хтось усе ж ризикне купити неконтрольний пакет, уже анонсовано нову «відсікалку». Однією з основних умов приватизації пакетів генеруючих компаній буде пункт про обов’язкову квоту купівлі вугілля на українських шахтах.
Це наш полум’яний привіт російському ВАТ «Интер РАО ЕЭС», яке могло б подумати про Бурштинський енергоострів, де розміщується і ТЕС «Західенерго».
Щоправда, у ФДМ пообіцяли не розвивати зазначену умову у вимогу «мати досвід з видобутку українського вугілля не менше п’яти років», обмежившись тільки деяким обсягом закупівель... Оскільки йдеться про мільйони тонн, то забезпечити гарантії закупівель у таких обсягах «не нашим» покупцям буде нереально. Вугілля вже законтрактоване.
Приміром, «Дніпроенерго» уклало контракти на купівлю в ДПЕК енергетичного вугілля на 7,46 млрд. грн. Родзинка в тому, що це майже на чверть більше річного доходу цієї енергокомпанії торік. Оплатити його вона зможе тільки у разі різкого підвищення ціни на електроенергію. Іншими словами, гроші від майбутнього підвищення цін для населення і промисловості вже розписано. І зовсім не на користь енергетиків.
На цьому тлі контракти на закупівлю вугілля тією ж «Західенерго» в усе тієї ж ДПЕК на суму 4,2 млрд. грн. (84% доходу енергокомпанії за минулий рік) виглядають скромно і помірковано.
Так що вугілля вже повністю розписане і за дуже навіть світовими цінами, анітрохи не нижчими за австралійські. Міненерговугільпром може не лякати переходом до осені на світові ціни за енергетичне вугіллю - у «Західенерго» і «Дніпроенерго» давно вже перейшли. Це й називається «приватно-державне партнерство».
З іншого боку, ДПЕК безсумнівно відповідає умові ФДМ: «профільна енергокомпанія, що має необхідний досвід роботи в електроенергетиці». З чим фонд можна привітати.
Власне, проблема не в ДПЕК. Бажати купити дешево - зовсім не шкідливо, і від такої можливості ніхто не відмовився б. Більш того, керована дончанами «Східенерго», безсумнівно, найкраща теплова генеруюча компанія країни. І вони її навіть потихеньку впорядковують. З погляду інтересів свого бізнесу Ахметов правий.
Та як зрозуміти наших державних мужів? Перспектива купівлі однією людиною двох третин теплової генерації країни - це відкіт років приблизно на сто назад.
Людство відтоді не даремно винаходило різні антимонопольні комітети (риторичне запитання - а де його реакція?), примусово дробило компанії на частини. Це не примха, не дурість - це боротьба з монополізмом і застоєм. Крім того, наші мудрі чиновники, схоже, вже забули, що енергетика - це не тільки предмет розподілу. Її треба ще й інвестувати. В Україні блоки в основному 40-річної давності, які виробили вже два проектні ресурси. За роки незалежності не побудовано жодного нового блока ТЕС. Звичайно, в УРСР надійно будували, але всьому є межа.
Після 2016-го очікується швидке наростання проблем. Для реновації потрібні величезні та дешеві ресурси, яких в Ахметова просто немає. Йому з головою вистачає 17 наявних блоків «Східенерго», які за сприятливого збігу обставин збираються впорядкувати до 2018 року. Це забезпечить подовження ресурсу ще на 15 років. Може, побудують і один новий блок. Заздалегідь застерігаючи, що «ситуація в економіці... може позначитися як на термінах модернізації, так і на її вартості».
Купівля «Дніпроенерго» (22 вугільні і 3 газові блоки), «Західенерго» (23 вугільні блоки), «Київенерго» (6 газо-мазутних блоків) потребує колосальних ресурсів на модернізацію, яких у компанії немає. Розрахунок на те, що всі витрати «заженемо» у тариф і скачаємо з населення, має низку обмежень. В енергетиці інвестиційні витрати мають тривалий термін окупності.
Крім того, хоча населення в нас терпляче, проте й воно, і «несистемний» неолігархічний бізнес можуть платити до певних меж. Поки що можуть. Коли не зможуть, тоді згадуємо Близький Схід на початку року і з якою швидкістю вчорашні «батьки нації» ставали ізгоями. Допоки ми рухаємося суворо в тому самому напрямку. До речі, і в Західній Європі великі компанії-монополісти теж повсякчас націоналізували. Щоб уникнути...
У принципі, вищеописаний сценарій необов’язковий. ДПЕК цілком може купити задешево запропоновані на продаж компанії, трохи почистити, розібратися з боргами. І через років три-чотири - вивести на продаж. За всіма правилами, із радниками, інвестбанкірами та іншими атрибутами правильної бізнес-поведінки. І гроші одержати зовсім інші... Хороший бізнес.
Однак енергосистема країни знову втратить і час, і гроші. Втім, це риторика або, як філософськи зауважив голова ФДМ, «таке життя».
Критика чиновників не бентежить, і поки що намічається такий сценарій розпродажу. Держпакети пропонуватимуться в три етапи. На перший конкурс виставлять пакет у складі однієї генкомпанії (майже напевно це буде «Західенерго») і трьох енергопостачальних компаній. Потім знову пакет з акцій генеруючої компанії (тобто «Дніпроенерго») і трьох обленерго.
І на закуску - три енергопостачальні компанії (до цього пакета пропозицій, можливо, ввійде і 25% «Київенерго»).
Щодо пакета «Черкасиобленерго» не виключається й продаж «на біржі».
DT.UA писало про розстановку інтересів навколо обленерго (див. «Приватизація в енергетиці: квітневі тези», DT.UA №14 від 15 березня 2011 року). ДПЕК претендує на «Донецькобленерго» і «Київенерго», де в неї вже є по 30-40% акцій.
«Словацька» VSE росіян (депутата Держдуми Олександра Бабакова та Михайла Воєводіна) має інтереси і пакети акцій у Чернівцях і Закарпатті, проте там можливі й інші претенденти.
Костянтин Григоришин із партнерами, найшвидше, з’явиться в «Вінницяобленерго», де в нього понад 20% акцій. Плюс 26-відсотковий пакет акцій «Тернопільобленерго», що продається, може змінити розстановку сил серед акціонерів. Щоправда, для цього в Тернополі ще треба буде зуміти провести збори акціонерів. Це обленерго демонструє дивовижний приклад особливостей в управлінні держпакетом акцій: держава має там 51% акцій і... нуль впливу. Востаннє збори акціонерів там провели 12 років тому, взимку 1999-го. Потім якось обходилися без цього.
«Бійка» очікується за найбільше в країні «Дніпрообленерго». Тут зіштовхуються інтереси всіх
бізнес-груп. Там і Григоришин (із 16%), й інтереси Коломойського, і Ахметов. До речі, свого часу Рінат Леонідович пробував контролювати «Дніпрообленерго», майже не маючи акцій. Тоді представникам НАК «Енергетична компанія України» (яка має 75% акцій) довелося проводити збори на вулиці. Заходили на підприємство, маючи рішення суду та групу силової підтримки. Це на тему значущості 25-відсоткових пакетів.
У квітні можна було ще раз переконатися в особливостях українського корпоративного управління. Правління «Черкасиобленерго» успішно відбило спробу Фонду держмайна (разом із контрольованим ним УкрЕСКО) разом із Костянтином Григоришиним провести збори акціонерів. Справа ледь не дійшла до першого в історії діяльності українських обленерго застосування бронетехніки. До центрального офісу енергокомпанії про всяк випадок підігнали броньовану розвідувально-дозорну машину з логотипом обленерго. Хлопцями з «Беркута» з автоматами на той час уже навряд чи когось можна було здивувати - звичні і не такі креативні. Сіль жарту була в тому, що правління компанії відбивалося від... 98% акціонерів. І тоді все-таки відбилося.
Тим паче що «акціонерна поїздка» не була узгоджена з Кабміном, а швидше стала реалізацією хороших особистих стосунків голови ФДМ і пана Григоришина.
Щоправда, київської підтримки для правління не вистачило. І через два тижні заколот придушили - голова правління пішов «за власним». Тепер компанію очолює Ярослав Філатов, який довго і плідно працював з Костянтином Григоришиним, а потім творчо керував «Київводоканалом» (саме в період його керівництва місто ледь не втратило блокуючий пакет акцій цього підприємства). Приватизація компанії «Черкасиобленерго» буде цікавою, і до неї ми ще повернемося.
Словом, життя б’є ключем. Енергетики сподіваються - може, не влучить. Але сумно точно не буде.