Грудневий Форум зі сталого управління ресурсами особливого ажіотажу не викликав. Попри підтримку та особисту участь у його роботі перших осіб і представників Світового банку, фонду "Відродження", EITI, Міненерговугільпрому, громадських організацій, які вимагають прозорості видобувних галузей, і самих видобувних компаній. (В Україні на той момент чекали, чим закінчиться шоу з відставкою Яценюка.) Хоча в ході його дискусій йшлося про принципи, які прямо впливають на реальні перспективи української економіки на десятиліття вперед.
Те, що інвестиції Україні потрібні, як повітря, - давно аксіома. Іншою аксіомою, на жаль, є дуже високий рівень їхнього ризику. І одна з причин - неабияка заплутаність, суперечливість і закритість інформації. Що, власне, і підтвердила історія презентованого на форумі першого звіту України в рамках Ініціативи прозорості видобувних галузей (EITI).
Власне Ініціатива - це підтримуваний на міжнародному рівні стандарт забезпечення прозорості, впроваджуваний у майже півсотні країн світу. EITI вимагає проведення аудиту платежів компаній і доходів, пов'язаних із розробкою національних природних ресурсів, які одержують уряди країн. У принципі, EITI і звіт - справа добровільна, але відсутність останнього - великий мінус для інвестиційної репутації країни та її компаній.
Шість років тому, у вересні 2009 р., Україна зобов'язалася імплементувати ЕІТІ, прийнявши постанову Кабміну "Про приєднання України до Ініціативи щодо забезпечення прозорості у видобувних галузях". Але після цього кілька років майже нічого реального для приєднання до Ініціативи не робилося. Хіба що періодично звучали заяви про необхідність "розширити й поглибити", приїжджали комісії та експерти, виголошувалися промови та ін. Адже вимогу дотримання стандарту ЕІТІ зафіксували в угодах із МВФ, Світовим банком і тим самим Євросоюзом.
Однак насправді жодна "зайва" прозорість не була потрібна. Отже, по суті, рушійною силою Ініціативи були громадські організації та міжнародні кредитори.
Через три роки нарешті створили Багатосторонню групу зацікавлених осіб із питання імплементації ЕІТІ, в яку на паритетних засадах увійшли чиновники співпричетних міністерств і відомств, представники видобувних компаній і громадських організацій, про що розповідало DT.UA. А заявку на приєднання України до ЕІТІ подали тільки в серпні 2013-го, тобто через чотири роки після згаданої вище постанови Кабміну. Хоча дуже схоже, що зробили це "під євроасоціацію".
Потім був Майдан, "Кримнаш", російське вторгнення в Донбас та ін. У цілому, якби в багатосторонній групі не було представників громадськості, а документом не цікавилися на Заході, тему точно б замотали. Але завдяки спільним зусиллям зсередини та ззовні питання все-таки довели до практичної реалізації.
16 червня 2015 р. (через шість років після рішення приєднатися до Ініціативи) Верховна Рада доручила уряду впродовж двох місяців затвердити порядок забезпечення прозорості у видобувних галузях. Природно, ці строки теж зірвали, але вже на кілька місяців, а не років. Прогрес, однак.
Керівник DiXi Group Олена Павленко, яка тривалий час пробивала програму участі України в EITI, зазначила: "Якщо в документі хтось зацікавлений у керівництві уряду, його проводять і приймають у "ручному режимі". А звичайний документ неспішно проходить управління та департаменти". На це йдуть місяці, а то й роки. У випадку з EITI особливого інтересу не спостерігалося.
Перший звіт України EITI створювався в сильно урізаному вигляді, він охоплює лише нафтогазовидобувну галузь. Спочатку його збиралися зробити більш об'ємним, включивши дані про гірничорудну та вуглевидобувну галузі. Але, оцінивши обсяг роботи (і рівень спротиву), перенесли це завдання на наступний етап. І, схоже, правильно зробили.
Узагалі на тлі того, що сталося, документ мав вигляд свідомо застарілого - презентація наприкінці 2015-го фінансових показників... за 2013 р. Тобто щось із категорії "падав (поза)торішній сніг".
Та реально навколо та під час складання першого звіту України EITI вирували зовсім недитячі пристрасті. Документ повністю досягнув поставленої мети, заодно показавши глибокий морок, що панує у звітності. Для початку, нагадаю, довелося обмежитися тільки нафтогазовою галуззю.
Причому з 120 компаній, які присутні на цьому ринку, вдалося отримати інформацію лише від 49. А кожної четвертої зареєстрованої фірми взагалі не вдалося знайти (таких виявилося 31). Нагадаю, на балансі цих фірм-"примар" значаться цілком реальні родовища багатомільйонної вартості запасів.
40 компаній гордо відмовчалися, ще вісім видобувачів категорично відмовилися звітувати, а три надіслали неповні відповіді. У підсумку виявилося тільки
38 тих, що відповіли, або менше третини. Крім того, частина видобувачів, які надали відповіді, зажадали, аби дані було опубліковано в агрегованому (узагальненому, знеособленому) вигляді, без вказівки на конкретні компанії. "Прозорість" вийшла чудова...
Зовні, щоправда, усе виглядало не так проблемно - ключові гравці (передусім державні) відзвітували. У результаті охоплення нафтогазового сектора виявилося високим. Інформацію надали компанії, які добувають 87–89% нафти та газу в країні. Левову частку високого відсотка охоплення забезпечили "Нафтогаз України" та напівдержавна "Укрнафта". Хоча остання (з ринковою часткою видобутку нафти 65–70%) надала дані, як кажуть, під завісу, коли звіт був майже сформований без цієї компанії та даних про її платежі.
Приватний бізнес, який стенає про чесні та рівні правила для всіх видобувних компаній, теж не прагнув звітувати. Недержавні нафтодобувачі взагалі проігнорували опитування. Увесь приватний нафтовидобуток у 2013 р. видав 325 тис. т нафти та конденсату, а на запити відповіли компанії, які видобувають лише 8% від цього обсягу.
У газівників формально ситуація краща, та й із них відповіли компанії, які добувають менш як половину "приватного" газу. Якщо ж відкинути три найбільші недержавні ("Нафтогазовидобування" Ахметова, "Бурисму" Злочевського та "Куб-Газ" - сумарно це 45% "недержавного" газу), виявиться, що й газодобувачі опитування проігнорували. Отже, формування звіту було вражаючим процесом. Як, утім, і проведення міжнародного форуму в країні з реальною лінією фронту.
Робота над звітом тривала вдень і вночі, робочий тиждень ініціаторів його підготовки з боку громадських організацій (основний удар припав на ту саму DiXi Group) часто зашкалював за сотню годин.
Держструктури, як і раніше, не поспішали допомогти. Наприклад, податкова завзято не хотіла надавати дані за 2013 р., посилаючись на їхню конфіденційність. При цьому аналогічні дані за 2015-й... мирно висіли на сайті Державної фіскальної служби.
До того ж з'ясувалося, що між даними видобувних компаній і ДФС зяяв майже тримільярдний розрив, звести який так і не вдалося: за версією видобувних компаній, вони заплатили на 2,9 млрд грн більше, ніж одержали податкові органи. Компанії, які надали звіт, повідомили, що переказали соціальних платежів на суму 2,5 млрд грн. Водночас дані держслужб кажуть про надходження менш як півмільярда гривень (причому від усіх 120 компаній!). Різниця лише в п'ять разів. Хтось бреше, і не виключено, що обидві сторони.
До речі, за курсом 8 грн/дол. - ціна розриву у звітності саме по мільйону доларів на день.
У підсумку перший звіт показав, що за прозорість ще боротися та боротися, а заодно позначив болючі точки. Але першої мети - підвищити прозорість під час підготовки першого звіту України за стандартами EITI досягти вдалося. Нині цей звіт розміщено на сайті Міненерговугільпрому, і кожен охочий може ознайомитися з ним трьома мовами (див. розділ "ІПВГ в Україні", 1-й Національний звіт України-2013).
Однак заява про те, що "завдяки цьому кожен має можливість довідатися про основні родовища нафти та газу України, власників ліцензій, обсяги видобутку, платежі компаній до бюджетів усіх рівнів" і що "представлені у звіті дані є детальними, перевіреними", - це поки що в основному заявка на майбутнє. Прогалин чимало, їхнє усунення займе не один рік. І спротив буде жорстким - мільярдні розриви платежів когось непогано годують.
У першому звіті є і відверті ляпи. Наприклад, рівень забезпеченості країни нафтою, виявилося, дорівнює аж 79%. Таку цифру одержали просто: у переробці нафти на НПЗ (а простоюють всі заводи, крім "приватівського" у Кременчуці) врахували власний видобуток у 3 млн т та імпорт (за умов розпочатої нафтової російської блокади) 0,8 млн т. От і вийшла оптимістична цифра. А той факт, що Україні потрібно мінімум у п'ять разів більше нафти, якось забули.
До речі, про показники та роль нафтогазової галузі у формуванні ВВП. В Україні у 2013 р. у нафтогазовидобуванні було зайнято 55,6 тис. чоловік, або 0,48% найманих працівників у економіці країни. При цьому вони виробили 1,3% ВВП (близько 2,5 млрд дол.).
Проте публікація першого звіту - перемога, нехай і не повна. Суспільство, інвестори, та й влада одержали публічну інформацію, а держоргани - привід для дій (за шість років час подумати уже був). Величезний плюс документа в тому, що його складено у зрозумілому для іноземців форматі.
Наступний звіт планується підготувати відразу за 2014-й і 2015 р. Причому за трьома галузями - нафтогазодобуванням, гірничорудною та вуглевидобувною галузями. Обсяг роботи та рівень протидії можна уявити. Наприклад, розкриття детальної інформації щодо шахт надасть багату поживу для міркувань, як і щодо схем роботи ГЗК. Обнадіює, що Кабмін усе-таки прийняв постанову, яка зобов'язує надавати інформацію. Тепер головне не дати про це забути.
І, звичайно, не слід думати, що прийняття стандарту ЕІТІ забезпечить загальну благодать. У списку країн, які благополучно роками здають звіти EITI, є і корумповані. Але все ж таки зовсім уже нахабно будувати схеми стане складніше.
У черговий раз спливла й проблема незацікавленості місцевої влади в розробці родовищ. Вони від цього практично нічого офіційно не мають, крім розбитих доріг і куп сміття. Точніше, все залежить від того, хто та скільки "вициганить" у добувачів. Усі основні платежі видобувних компаній ідуть у центр або, у найкращому разі, частково до обласного бюджету. Міжнародний же досвід схиляється до виділення фіксованої частки відрахувань громадам за місцем видобутку.
Дані по родовищах знову оголили проблему провалів у розвідці. Рівень приросту запасів катастрофічно малий і неухильно скорочується (цій темі DT.UA постійно приділяє увагу та повернеться до неї ще раз окремо). Левова частка запасів вуглеводнів - прогнозні, які можна сміливо ділити на три. Причому з 2013 р. ситуація з бурінням тільки погіршилася.
У цілому, оптимістичної інформації надано мало, роботи - непочатий край. Наприклад, хто має звітувати за такою "хлібною" темою, як договори про спільну діяльність (СД)? І кому вірити, якщо дані звітів приватних і державних компаній у таких випадках не збігатимуться? А якщо ще й з даними ДФС будуть різнитися?
Тим часом уже з'явилися заклики на кшталт "необхідно припинити будь-яке маніпулювання даними звіту з боку державних органів і засобів масової інформації". Оце так. Звіт щойно оприлюднили, причому в повному обсязі та на сайті Міненерговугільпрому, а ЗМІ вже винні. Маніпулювати й справді не варто. Але, наприклад, поцікавитися долею більш як 30 "зниклих" видобувних компаній дуже навіть потрібно. Як і тими, хто за ними стоїть. Прозорість зобов'язує! Навряд чи при цьому будуть виявлені потужні інвестиції, адже більшість із розроблюваних такими компаніями-примарами родовищ, а частіше - просто експлуатованих свердловин, отримані дуже дешево в результаті перепродажів. Перепродажів чого та на якій підставі?
До речі, за ненадання (у тому числі неповне надання) даних для звіту потрібно передбачити конкретні штрафні санкції. Частину проблем спробують вирішити через "свіжий" проект Закону України "Про розкриття інформації у видобувних галузях". Можна впевнено прогнозувати, що його проходження легким і безпроблемним не буде - багатьом він явно заважає.
Однак закон потрібний. І зовсім не депутатам, а, хоч як дивно, країні. Прокручувати схеми на світлі все-таки складніше, ніж у півтемряві "домовняків".