Свого часу Дмитро Вовк, голова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), назвав схему "Роттердам+" "непоганими чайовими" для теплової генерації.
Тепер НКРЕКП як неупереджений клієнт у ресторані "Україна" приготувала не менш щедрі "чайові" і для інших "офіціантів", а саме - власників обленерго. На 30 мільярдів гривень.
От тільки Нацкомісії не слід забувати, що вони "кушають" не за свої гроші, а за гроші платників податків і тарифи, тому зі щедрістю чайових варто бути обережнішими. Адже справа в тім, що чайові - це винагорода: ви залишаєте їх для тих працівників, котрі вас якісно обслуговували, а не для тих, що за годину навіть не спромоглися до вас підійти.
Карета і гарбуз
На порядку денному в Нацкомісії стоїть питання забезпечення власників обленерго гарантованим прибутком у 30 млрд грн у рамках так званого RAB-тарифоутворення (стимулюючого тарифоутворення).
RAB (regulatory asset base) як тарифна методика була започаткована у Великій Британії та вже більш як 20 років широко застосовується в Європі. Причому не тільки для електричних мереж, а й для інших видів інфраструктури, переважно транспортної (метро, аеропорти).
Суть RAB-тарифоутворення проста. Держава прагне, щоб приватні компанії, що є утримувачами певної інфраструктури, вкладали власні кошти в її модернізацію.
Для того, щоб це відбулось у добровільному порядку, інвестора, звісно ж, слід економічно зацікавити (тобто простимулювати). Тому держава гарантує повернення певного відсотка з цієї вкладеної суми інвестору за умови належного виконання ним модернізаційної роботи. Цю роботу, ясна річ, потрібно моніторити згідно з певними чітко окресленими стандартами.
Відповідно, усі задоволені. Держава економить гроші, оскільки не здійснює всієї модернізації інфраструктури власним коштом. А інвесторові в обмін на його старання забезпечуються грошові виплати, що фактично стають для нього гарантованим прибутком у майбутньому, незалежно від кон'юнктури ринку. Таким чином, стимулююче регулювання створює умови для ведення чесного бізнесу і паралельно дає можливість захистити споживача, якому зобов'язані надати якісну послугу.
Однак, попри позитивний іноземний досвід, подібні світлі наміри, на превеликий жаль, викликають у багатьох фахівців абсолютно обґрунтоване занепокоєння. І проблема не в самому підході як такому, а в окремих нюансах його реалізації, що їх пропонує Нацкомісія (енергетичний регулятор). Адже за останні два роки ми всі вже чудово зрозуміли, що карети міжнародних методик регулювання тарифів, що мали би везти нас до економічного палацу процвітання, у наших реаліях чомусь завжди перетворюються на старий добрий український гарбуз.
Забути все і любити знову?
Що ж нам пропонує енергетичний регулятор? Він нам каже: забудьте про ті копійки, які заплатили олігархи за активи, що їх було побудовано за гроші українців як платників податків. Державний бюджет насправді отримав мізерну суму порівняно з реальною вартістю цих активів саме через ганебний розпродаж найбільших активів обленерго, що почався за часів Кучми-Лазаренка і продовжувався за часів Віктора Януковича.
Погляньмо детальніше на суть проблеми. Регулятор (НКРЕКП) пропонує перевести на RAB-тарифоутворення 11 обленерго, таких, як "Полтаваобленерго", "Вінницяобленерго", "Чернігівобленерго", "Київенерго", "Дніпрообленерго" та ін. Якщо подивитися, скільки загалом було заплачено за ці активи, то ми побачимо мізерно несправедливі суми. Для прикладу, у
2012 р. "Вінницяобленерго" приватизували за 0,35 млрд грн, "Дніпрообленерго" - за 1,3 млрд грн. Відносно недавно Фонд держмайна дійшов висновку, що на сьогодні така оцінка цих активів не є об'єктивною, і переоцінив "Вінницяобленерго" у 8,2 млрд грн і "Дніпрообленерго" - у 13 млрд. Як бачимо, приріст від ціни приватизації у 23 рази та у 10 разів, відповідно. Арифметика виходить такою. Загальна сума переоцінки всіх активів може становити більш як 210 млрд грн. Відповідно, щорічний RAB-тариф становитиме 26 млрд грн. Додатково власники обленерго отримуватимуть прибуток у розмірі 5 млрд грн від амортизації на переоцінені активи. Підсумуємо, і в нас виходить 30 млрд грн додаткового прибутку.
Логічне запитання: чому ніхто не ставить як умову запровадження RAB-тарифу для нинішніх власників обленерго вимогу, щоб вони доплатили до ринкової вартості ті гроші, які раніше недоотримав державний бюджет, тобто фактично недоотримали громадяни? Лише за умови, що власники обленерго, такі, як Суркіс, Григоришин, Ахметов, Коломойський, доплатять до ринкової вартості, вони матимуть право вимагати від держави гарантований прибуток у вигляді RAB-тарифу, пропонована ставка якого становить 12,5%.
Синиця = журавель
НКРЕКП, незважаючи на переоцінку ФДМУ, тепер нам каже, що на будь-які інвестиції застосовуватимуть ставку дохідності в 12,5%.І абсолютно неважливо, чи це колишні інвестиції, яких кіт наплакав, чи майбутні, що їх планують (теоретично) залучити дуже багато. Виходить, що державі абсолютно байдуже, скільки інвестор вклав у минулому і чи збирається вкладати в розвиток інфраструктури в майбутньому, адже всі мають отримувати однаково. Тобто "стимулююче тарифоутворення" насправді не створює ніякого стимулу до збільшення вкладання коштів у модернізацію інфраструктури. Синиця 2000-х у руці (з дулею?) прирівняна до журавля в небі 2010–2020-х. Та чи прилетить цей журавель узагалі?
Подібний скепсис поділяє чимало фахівців. Зокрема, на одному із засідань парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу представник Мінекономрозвитку та торгівлі чітко зазначив, що їхня позиція полягає в тому, що RAB-тарифоутворення може застосовуватися тільки і виключно для нових інвестицій.
Тому виникає запитання: а яку тоді мету переслідує енергетичний регулятор?
До того ж, якщо ми порівняємо 12,5% із середньою ставкою за депозитами в комерційних банках в Україні станом на сьогодні, то побачимо, що ці ставки коливаються від 15 до 17%.Тож 12,5% ніякого притомного інвестора, а тим більше західного, не зацікавлять з точки зору можливого вкладання нових інвестицій у ці активи. До того ж іноземці не розумітимуть, чому в нас на монопольному ринку ставка, яка порівнянна з обліковою ставкою Національного банку України і нижча за ставку по депозитах комерційних банків.
Сумарно з цього випливає, що за такого варіанта запровадження RAB-тарифу мети залучення іноземних інвесторів у вітчизняну електроенергетичну галузь досягнуто не буде, тому що їм це буде нецікаво з точки зору бізнес-перспектив. Бо простіше і прибутковіше просто покласти гроші на депозит.
За чиї святкуємо?
Гадаю, неважко здогадатися, що такий підхід до застосування "стимулюючого тарифоутворення" призведе виключно до збагачення нинішніх олігархів. Наголошую, що йдеться про додаткову суму в 30 млрд грн, яку вони отримуватимуть щороку. Ми просто матимемо щось на кшталт нового "Роттердама+", нової завищеної абонплати для споживачів, чи "трансформаторів Григоришина", адже всі ці рішення приймалися виключно в інтересах існуючих монополістів. Тобто олігархів, які зможуть остаточно розслабитися, конкуруючи лише між собою довжиною телефонних списків своїх друзів при владі, а не продуманими інвестиційними проектами в боротьбі за споживача.
Які це матиме наслідки? Вже навіть голова НКРЕКП Дмитро Вовк говорить, що тарифи на електроенергію збільшаться на 10%, що насправді може призвести до зростання на 30%. І тут можливі три варіанти, на кого буде перекладено цей додатковий тягар. Перші дві можливості, що полягають у перекладанні всього тягаря на населення або розподілі додаткової суми між населенням і промисловістю, не виглядають надто ймовірними. Річ у тім, що у влади все ж таки є розуміння того, що краще зайвий раз не давати українцям ще одного явного приводу для невдоволення за рік до офіційного старту чергової передвиборної кампанії.
Тому, швидше за все, усі витрати знову ляжуть на плечі промисловості. Але при цьому ми також маємо розуміти, що при зростанні ціни на електроенергію для промисловості це автоматично призведе до збільшення перекладання цих додаткових витрат на вартість їхньої кінцевої продукції, які все одно оплачуватимуть українці. Саме через це такий підхід є абсолютно несправедливим, і його не можна допустити, бо це буде черговою схемою обдирання людей на користь олігархів.
Кричуща відсутність передумов
Також ми маємо усвідомлювати, що з огляду на міжнародну практику RAB-тарифи запроваджуються за наявності двох ключових умов. Першою з них є макроекономічна стабільність у країні. Немає прикладів впровадження такої методології в країнах, де ставка інфляції більша за 10%.Вітчизняна ставка інфляції перевищувала цю межу і торік, і позаторік. У 2017 р. вона також більша за 10%. На наступний рік ставка планується на рівні 7%, однак імовірність досягнення цієї мети виглядає непереконливо, особливо з огляду на те, який курс закладає сьогодні уряд у проекті бюджету на 2018 р.
Другою умовою для запровадження RAB-тарифу є довіра споживачів до енергетичного регулятора, який повинен виконувати свою ключову функцію - захищати інтереси споживачів. Однак репутацію НКРЕКП поставили під сумнів низка його суперечливих рішень протягом трьох останніх років, найодіознішими з яких стали ті, що стосувалися "трансформаторів Григоришина", "Роттердама+", непрозорості та необґрунтованості прийняття рішень щодо запровадження абонплати для населення. Усе це разом свідчить про відсутність довіри до сьогоднішнього складу Нацкомісії.
Більш того, НКРЕКП не має в розпорядженні належних інструментів, щоб якісно контролювати процес виконання інвестиційних програм відповідними компаніями - з точки зору якості постачання послуги для населення. Що далі, то частіше ми бачимо і чуємо про випадки аварійного відключення від електромереж, і відсутні реальні дієві інструменти, аби запобігати цьому.
Ба більше, у таких екстрених випадках права громадян залишаються незахищеними. Наприклад, якщо в розвинених країнах відбуваються подібні відключення, то існують чіткі правила компенсації витрат населенню, які воно несе внаслідок цих позапланових аварійних відключень. У нас же люди абсолютно безправні: вони можуть залишатися день чи два без електроенергії, але при цьому не мати абсолютно ніякого права вимагати компенсації від тих компаній, які мали би забезпечувати безперебійне електропостачання.
І, що найважливіше, ми не бачимо, щоб енергетичний регулятор саме тут займав проактивну позицію, щоб: а) відслідковувати такі випадки;
б) відстоювати інтереси споживачів і вимагати від відповідних компаній-ліцензіатів компенсацій за такі відключення; в) забирати ліцензії у таких ліцензіатів у випадку, якщо такі відключення стають системними.
Справедливість як головний висновок
Висновки з цієї ситуації з пропонованим RABством дуже прості.
Символічна формула, за якою нинішні власники обленерго мають обраховувати свої перспективи на додатковий гарантований державою дохід, повинна бути такою:
досягнення справедливості у вигляді справедливого ціноутворення на активи
+
готовність нинішніх власників доплатити до ринкової ціни за ті активи, які вони фактично "прихватизували" за копійки
+
повернення доплачених грошей країні шляхом їх надходження до державного бюджету.
А щодо Нацкомісії, то вона, окрім визначення моделі справедливого ціноутворення, повинна ще й присоромити усіх скептиків якістю своєї роботи із захисту інтересів споживачів.
І, нарешті, третій висновок полягає у тому, що якщо ми справді хочемо залучити іноземних інвесторів з їхніми новими технологіями, то повинні мати не єдину ставку для старих і нових активів, а меншу ставку на рівні до2% для старих активів на старій базі і більш як 15–17% на нові інвестиції з тим, щоб забезпечити прихід цих інвестицій в Україну.
Тоді ми дійсно зможемо запропонувати світові взаємовигідний проект співпраці і перестати бути незаселеним острівцем в океані міжнародних інвестицій.