Напередодні зими 2008–2009 рр., незважаючи на жорстко деструктивну позицію "Газпрому" на газових переговорах, більшість експертів не вірили в ескалацію газового конфлікту з відключенням від газозабезпечення України і, тим більше, Європи. Вже надто великі для Росії були ризики втратити імідж і позиції на європейських газових ринках. Подальша відома "газова війна" показала, що нинішнє керівництво Росії здатне йти ва-банк, ставлячи економічні інтереси на кін для досягнення стратегічних політичних і геополітичних цілей. Тоді недооцінка енергетичних ризиків призвела до позахмарних цін на газ та утворення величезних дір у зовнішньоторговельному і платіжному балансах. Сьогодні подібні помилки вже загрожують втратою територіальної цілісності, а можливо, державності. Енергетична безпека має, нарешті, переміститися з офісів аналітичних центрів у кабінети державних керівників.
Бюро комплексного аналізу та прогнозів
Зараз, коли Росія й Україна стоять на порозі воєнного конфлікту, економічна війна з частковим або повним розривом торгово-економічних зв'язків між країнами стає дедалі більш реалістичною. Найчутливішою для України буде енергетична сфера, де за найжорсткіших сценаріїв можливі такі дії РФ:
1. Відмова від поставок природного газу. Таке рішення, ймовірно, узгоджуватиметься із заборгованістю за газ або невиконанням контрактних зобов'язань.
2. Відмова від поставок нафти й нафтопродуктів країнами Митного союзу. Переконливе економічне або юридичне обґрунтування цьому знайти буде складно, однак можуть скористатися логікою політичної доцільності.
3. Відмова від поставок і зберігання відпрацьованого ядерного палива для АЕС і від паралельної роботи Об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України з енергосистемами країн СНД - практично з єдиною енергосистемою РФ. Обґрунтовуватися таке рішення буде складною внутрішньополітичною ситуацією в Україні, наявністю недержавних збройних формувань на території країни, зростанням ризиків терактів в енергетичній інфраструктурі, втратою керованості на державному рівні і т.ін., що може призвести до аварійних ситуацій на її території та негативно позначиться на роботі енергосистеми РФ.
У принципі, жодна з цих проблем не була б критичною, якби розвиток і функціонування української енергетики базувалися на реалізації національних інтересів і економічної доцільності, а не на постійно змінюваній політичній кон'юнктурі та першочерговому задоволенні інтересів олігархічних структур. При цьому під прикриттям риторики про запровадження ринкових механізмів і європейської інтеграції, по суті, реалізовувалися схеми одержання надприбутків.
У результаті маємо ринки енергоносіїв з монопольною або близькою до нього пропозицією та ціноутворенням, побудованим на популізмі, нераціональну й неефективну структуру споживання енергоносіїв з величезним перекосом у бік газу й, нарешті, енергосистему, яка при зовнішньому благополуччі обтяжена безліччю проблем.
Маючи 52 ГВт встановлених генеруючих потужностей, з яких у пікових ситуаціях використовується щонайбільше 32 ГВт, ОЕС України періодично не справляється з навантаженням і змушена закривати баланс за рахунок поставок електроенергії з РФ.
Це зумовлене низкою причин, одна з яких - нераціональне розміщення електромереж, спроектованих під режими роботи енергосистеми СРСР. У результаті при проектному навантаженні в 240 млрд кВт∙год українські електромережі з труднощами розподіляють 50 млрд кВт∙год споживаної країною електроенергії, фактично "закриваючи", тобто не даючи використовувати, 2ГВт потужностей атомних електростанцій. Як наслідок у країні утворилися енергонадлишкові західні регіони та енергодефіцитні південні й південно-східні.
Ще одна причина - неоптимальна структура генерації, що має надлишок базових і дефіцит маневрових і, особливо, високоманеврових потужностей (при потребі 15% є лише 8%). У результаті для регулювання роботи енергосистеми використовуються енергоблоки вугільних теплових електростанцій (ТЕС), які для цього не проектували. Непроектні режими роботи призводять до прискореного зношення основних фондів ТЕС. Наприклад, зараз на теплових електростанціях кількість обладнання, яка перейшла межу фізичного спрацювання, перевищує 80%.
Якби енергетична політика України була хоча б частково успішною у розв'язанні давно перезрілих проблем, енергетичні війни проти України багато в чому втратили б сенс для Російської Федерації, бо не несли б істотних загроз надійності енергозабезпечення нашої країни.
Нині ж необхідно терміново оцінити ризики й відпрацювати заходи для їх запобігання.
Що стосується обмежень поставок російського природного газу, то це питання досить активно обговорювалося останнім часом, особливо після 2009 р. Реверсні поставки з ЄС, а також енергійні заходи із газозаміщення та енергоефективності можуть досить швидко якщо не ліквідувати, то локалізувати ризики такого сценарію.
Зупинка поставок російських нафтопродуктів може бути легко компенсована з інших джерел, хоча зміна логістики потребуватиме певного часу та, можливо, викличе зростання цін.
На аналізі ризиків в електроенергетиці при відмові від поставок ядерного палива для АЕС і від паралельної роботи єдиної енергосистеми РФ з ОЕС України ми зупинимося докладніше, оскільки вони складніші і їм приділялося значно менше уваги в ЗМІ. Насамперед вони пов'язані з таким:
- у найближчі три-п'ять місяців - з можливістю різкого ускладнення забезпечення якості електропостачання через недостатні маневрові можливості ОЕС України в умовах розущільнення графіків електричних навантажень. Це буде пов'язано як із падінням виробництва при запровадженні РФ жорстких обмежень на імпорт продукції українських виробників, так і зі збільшенням максимальних навантажень в енергосистемі України в період високих, а тим більше екстремальних температур у літній період, що стає характерною ситуацією для нашої країни в умовах глобальної зміни клімату. Як наслідок, спостерігатиметься зростання пікових електричних навантажень систем охолодження й кондиціонування з різким зниженням їх потужності в нічний час. Причому в періоди екстремально високих температур суттєво знизиться потужність атомних і теплових електростанцій, що на тлі ремонтної кампанії, пік якої в електроенергетиці традиційно припадає на літній період, може призвести й до виникнення загального дефіциту генеруючих потужностей;
- до осені поточного року - з обмеженнями потужності атомних електростанцій, які не пройшли планового перезавантаження частини палива, на тлі сезонного зростання максимумів навантаження в енергосистемі країни. Це загострить описані вище проблеми, викличе значний дефіцит генеруючих потужностей і потребуватиме планових відключень споживачів при настанні холодів. Серед регіонів, які будуть зазнавати таких відключень, може опинитися Автономна Республіка Крим, яка з 5,5 млрд кВт∙год. споживаної електроенергії 80% одержує з інших регіонів України.
Для мінімізації цих ризиків необхідно:
1. Терміново розробити схеми роботи ОЕС в ізольованому режимі з урахуванням можливості виникнення обмежень за потужністю АЕС, аж до їхньої зупинки.
2. Провести ревізію реального стану енергоблоків на ТЕС країни, насамперед газомазутних, тому що їхня заявлена встановлена потужність значно нижча від реальної, що проілюструвала зима 2012 р., коли з більш як 5 ГВт на газомазутних ТЕС у роботу вдалося ввести лише 0,6 ГВт. На підставі цієї роботи забезпечити можливість максимального використання потужності ТЕС в осінньо-зимовий період для компенсації можливих обмежень потужності АЕС. При цьому необхідно забезпечити додаткові ресурси газу для електроенергетики країни на випадок необхідності використовувати газомазутні блоки.
3. Прискорити процес кваліфікації палива для АЕС виробництва "Вестінгауз".
4. Розробити схеми роботи Бурштинського острова паралельно з ОЕС України при необхідності тимчасової відмови від експорту електроенергії для забезпечення надійної роботи ОЕС країни.
5. Посилити фізичний захист усієї енергетичної інфраструктури, атаки на яку можуть бути зроблені для подальшого нагнітання напруженості в країні. Особливу увагу слід приділити магістральним мережам, аварії в яких можуть спричинити їхній каскадний розвиток.
6. Обмежити в 2014 р. реформу ринку електроенергії переглядом системи ціноутворення, ліквідацією заборгованості суб'єктів і впровадженням механізму гарантій інвестицій у потужність на основі існуючої моделі ринку. Впровадження двосторонніх контрактів, яке потребує перегляду підходів до балансування енергосистеми, у нинішніх умовах принесе додаткові ризики.
7. Передбачити можливість обмеження на роботу СЕС і ВЕС у разі виникнення проблем із забезпеченням можливості їхньої роботи паралельно з ОЕС України за умовами надійності енергосистеми.
Середньо- і довгострокові завдання енергетичної безпеки, які дозволили б протистояти більшості викликів і ризиків, можна вирішити тільки в рамках ефективної енергетичної політики, основними складовими якої мають стати:
- створення ефективної системи управління енергетичним сектором економіки країни, включаючи підсистему стратегічного планування;
- підвищення ефективності використання енергоресурсів, насамперед у системах централізованого тепло- і електропостачання та в енергоємних галузях економіки, тому що висока енергоємність економіки країни багато в чому і визначає критичну залежність від імпорту енергоресурсів;
- диверсифікація джерел поставок енергоресурсів, про необхідність якої відразу забувають при стабілізації відносин з РФ і тим більше при одержанні якихось преференцій;
- нарощування видобутку вуглеводнів, імпорт яких є критичним для України;
- запровадження сучасних ефективних та екологічно прийнятних технологій виробництва електричної та теплової енергії, враховуючи, що фізичне й моральне зношення основних фондів давно перевищило припустимі межі;
- розвиток системоутворюючої мережі ОЕС України, насамперед зняття обмежень на можливість видачі потужності АЕС, які досягають 2 ГВт;
- створення умов для можливості паралельної роботи з ENTSO-E, про яку після переходу на паралельну роботу з ЄЕС РФ, схоже, забули. У нинішніх умовах доцільним виглядає вирішення цього питання в максимально стислий термін - шляхом використання вставок постійного струму;
- забезпечення можливості стійкої роботи ОЕС в ізольованому режимі за рахунок підвищення маневрових можливостей енергосистеми країни, зокрема за рахунок впровадження спеціалізованих споживачів-регуляторів та оснащення енергоблоків ТЕС і ГЕС ефективними системами регулювання потужності;
- освоєння потенціалу відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії з урахуванням економічної ефективності їх запровадження і технічних можливостей. Настав час згадати, що відновлювані джерела енергії - це не тільки сонце й вітер;
- створення стратегічних запасів природного газу, нафти й нафтопродуктів, ядерного палива і вугілля, про необхідність чого також згадують лише в періоди кризи;
- перехід до прозорої та економічно обґрунтованої системи ціноутворення в енергетичному секторі, що забезпечує як підтримку соціально незахищених верств населення, так і збереження конкурентоспроможності енергоємних виробництв, робота яких доцільна для економіки країни в цілому;
- будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива, історія з яким тягнеться вже багато років;
- недопущення перехресного субсидування, що дає неправильні імпульси економіці, зокрема низькі ціни на енергоносії для населення зумовлюють економічну доцільність впровадження локальних систем постачання теплом і гарячою водою з використанням газових та електронагрівачів у зонах централізованого теплопостачання, що призводить до нераціональної витрати паливно-енергетичних ресурсів і зростання цін у централізованих системах;
- жорсткий контроль своєчасності оплати.
Рамкові умови для успішної реалізації цих завдань створює імплементація європейського енергетичного законодавства, яке Україна реалізує в рамках членства в Енергетичному співтоваристві. Зараз надто важливо забезпечити неухильне виконання взятих на себе зобов'язань. Тому необхідно в діалозі зі структурами співтовариства уточнити ті з них, які неможливо виконати через часові обмеження і неясність із джерелами фінансування. Це, зокрема, стосується:
- досягнення нормативів викидів забруднювачів у повітря від теплових електричних станцій, що потребує, по суті, докорінної реконструкції всієї теплової енергетики країни;
- запровадження нової моделі ринку електроенергії, яку потрібно істотно доопрацювати, адже її запровадження при існуючій монополізації ринку, дефіциті балансуючих потужностей, перехресному субсидуванні недоцільне;
- нарощування потужності на вітрових і сонячних електростанціях, що може призвести до катастрофічних наслідків - непідйомного для економіки зростання цін на електроенергію та різкого зростання ймовірності аварій в енергосистемі країни, насамперед в умовах ізольованої роботи ОЕС України від енергосистеми країн СНД.
Ефективне вирішення цих завдань енергетичної політики потребує розробки нової, реалістичної, якісної, науково, технічно, економічно й екологічно обґрунтованої з системних позицій Енергетичної стратегії України, яка спиратиметься на індикативний план довгострокового соціально-економічного розвитку країни, а також забезпечення чіткої реалізації цієї стратегії.
Без цього ми й надалі житимемо від однієї енергетичної кризи до іншої та похапцем розбиратимемося, як протистояти агресії інших держав.