Над Південноукраїнською АЕС у черговий раз пролетіли крилаті ракети. Вороги прощупують ППО та прикриваються АЕС для ударів по Центральній Україні. Триває п'ятий місяць війни.
До опалювального сезону залишилося близько чотирьох місяців. Він буде важким за будь-якого сценарію, ступінь важкості залежить від теплових станцій і «Енергоатому».
Для ТЕС треба накопичити хоча б два (а краще три) мільйони тонн вугілля. Це складно, враховуючи, що фронт не так уже й далеко від районів його видобутку. До того ж росіяни вже почали завдавати ударів по теплових електростанціях. І якщо рознесену артвогнем Охтирську ТЕЦ ще якось можна списати на міські бої, то систематичні прильоти ракет по Кременчуцькій ТЕЦ і нещодавній (причому анонсований) удар по Криворізькій ТЕС — це цілеспрямовані удари по енергетичній інфраструктурі. Офіційні особи РФ цілком чітко заявляли, що в Європі «буде 10–11 мільйонів українських біженців», от і трудяться.
Загалом зрозуміло, що теплові станції працюватимуть мінімальним складом обладнання й електроенергії дадуть не надто багато. До того ж, якщо бити прямо по АЕС рашисти поки «соромляться», то по ТЕС ударів уже завдавали. І якщо Європа продовжить це ігнорувати... бомбардування посиляться.
Виходить, що основна надія на умовно успішне проходження зими — на НАЕК «Енергоатом». Власне, компанія і зараз виробляє левову частку електроенергії. А взимку її частка має зрости ще більше. Це складно.
На сьогодні в Україні безпрецедентна, з погляду ядерної безпеки, ситуація. Захоплено найбільшу АЕС у Європі — Запорізьку. До того ж росіяни щосили намагаються, щоб вона опинилася в «сірій зоні». Уже була спроба її конфіскувати, передавши бутафорській військово-цивільній адміністрації. Отримавши відсіч, тему поки що прикрили, але до неї напевно повернуться восени.
При цьому Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) на те, що відбувається за фактом, майже не реагує. Тобто висловлювань різного рівня глибокої стурбованості предостатньо. Але нічого більше.
Виходить знущально, на кшталт: «Траєкторія польоту ракети в неділю знову пройшла над Південноукраїнською атомною електростанцією, що стало останнім подібним інцидентом під час конфлікту. Генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі знову висловив серйозну занепокоєність із приводу можливих серйозних ризиків для ядерних об'єктів, якщо такі ракети збиваються зі шляху». І все… Свіжий обстріл ядерної установки в Харкові не удостоївся навіть осуду. Обстріляли, витоків радіації немає — ну й добре.
Не дивно, що після таких релізів росіяни чекають не дочекаються інспекції МАГАТЕ на захопленій станції або навіть візиту його глави. За фактом це легітимізує захоплення, перевівши його зі злочинів у рядовий елемент переговорів. Адже безпека українським персоналом дотримується, виходить, усе (ну майже) гаразд. Росіяни ж напевно покажуть інспекції й підкинуту зброю, й інші квазідокази того, що «усе не так однозначно». Після чого станція зможе працювати в «сірій зоні» роками й навіть «глибокої занепокоєності» від МАГАТЕ не удостоїться.
Ось на такому тлі ми й готуємося до зими.
Ситуація на атомних станціях різна. Запорізька АЕС працює двома блоками із шести. Струм надходить в енергосистему України трьома лініями електропередачі. Окупантами вже анонсувалися плани змусити Україну платити за електроенергію рублями. Як і плани з перекидання електроенергії на територію захопленого Криму або Донбасу, хоча для цього немає діючих ліній.
Березнева спроба окупантів прорватися до іншої, Південноукраїнської АЕС, провалилася. Бронегрупу зупинили у Вознесенську, у трьох десятках кілометрів від станції. Для цього довелося підривати мости через Південний Буг. Пізніше рашистів відкинули, а з провалом наступу на Миколаїв обстановка більш-менш стабілізувалася. Якщо, звичайно, вважати ракети над долиною Південного Бугу нормою…
На самій Південноукраїнській АЕС нині працюють два блоки з трьох. За потреби можуть запустити ще один. Сумарно з дев'яти енергоблоків ЗАЕС і ПУАЕС струм видають чотири. Причому два з них — в окупованій зоні. У Західній Україні станції від фронту далі (але від Рівненської АЕС до Білорусі півсотні кілометрів), і вони наразі атак не зазнали. На цих двох АЕС (Рівненській і Хмельницькій) шість реакторів, зараз видають струм чотири (див. таблицю).
Проблеми є й там — серйозно зламалася турбіна на Хмельницькій АЕС. До цього все йшло давно, установлені там ще ленінградські турбіни вважаються проблемними (на відміну від харківських). Їх свого часу «підшаманили» французи, але зараз неполадки знову спливли. Полетіли лопатки циліндра низького тиску. Їхній ремонт по-хорошому займе понад рік, але технічно можна працювати й без них (щоправда, гроблячи ресурс і сильно втрачаючи економічність). НАЕК проблеми не коментує публічно, але вона давно відома. Та й сам дзвіночок тривожний: подібних турбін у нас ще чотири штуки на трьох АЕС.
І головне, найближчим часом доведеться терміново змінювати постачальника палива. Робота з російським «ТВЕЛ» після початку війни вже неможлива. А росіяни поставляли паливо на сім великих реакторів ВВЕР (з 13 наявних) і на два меншого розміру ВВЕР-440 на Рівненській АЕС. Тільки шість були на американському паливі Westinghouse (див. табл.).
Після захоплення Запорізької АЕС, де на американському паливі працювали чотири реактори, з дев'яти на вільній території сім працюють на російському.
Іронічно, що в Західній Україні всі без винятку блоки поки що працюють на російському паливі. Лише готувалося перше завантаження «вестінгаузівського» палива на енергоблок Рівненської АЕС. Повністю відмовлятися від палива «ТВЕЛ» «Енергоатом» і не хотів, але війна вирішила інакше. Усе доведеться виправляти та якнайшвидше.
У червні НАЕК домовилася з Westinghouse про збільшення поставок ядерного палива на всі українські АЕС. Причому як на існуючі атомні енергоблоки, так і на ті, які планують побудувати. Виробляти їх буде завод Westinghouse у Швеції. А наразі є резервні запаси палива на рік (на жаль, запорізькі запаси захоплено разом із АЕС).
Цікаво звучить пункт про нові блоки. У принципі колись їх доведеться будувати, але це, на жаль, буде нескоро. Отже, відкриття пам'ятних табличок про будівництво п'ятого та шостого блоків на Хмельницькій АЕС виглядає поки що приблизно настільки ж реалістично, як і аналогічна табличка Януковича щодо 5-го блоку Рівненської АЕС.
«Вести» ще дуже хочуть продати «Енергоатому» обладнання від двох не побудованих у Штатах блоків, яке вже багато років валяється. Нам воно зараз приблизно так само потрібне, як і їм. Хоча поговорити, природно, можна, і озвучування планів будівництва — це норм, а підписання меморандумів — узагалі чудово. Але якщо комусь спаде на думку зараз заплатити хоча б цент за залізяччя, що лежить у Штатах, вуха варто відривати по саму шию. Чемно та з посмішкою. Хоч би скільки і «хто» отримав комісійних. Зайвих мільярдів доларів у нас і до війни не було, а нині й поготів.
От виробництво компонентів тепловиділяючих збірок (ТВЗ) на Південноукраїнській АЕС треба підтримувати. І взагалі, тем для співробітництва навалом. Торік ми купили палива на 436 млн дол. (у тому числі в Росії — на 158,7 млн). Отже, наш ринок цікавий. Колись дійдемо й до нових реакторів. Нескоро, на жаль.
Складна ситуація з паливом для ВВЕР-440. Їх два на Рівненській АЕС і поки що 14 у Східній Європі. Паливо для них виробляють лише в Росії. Раніше його випускали в Іспанії, але пізніше «Росатом» зробив таке виробництво невигідним.
Нині виробництво такого палива на Заході доведеться терміново відновлювати. Трохи часу на розкачку є. У нас у Рівному є запаси палива на два роки, у Східній Європі — теж. Наприклад, у Чехії його трирічний запас. Тож якщо не зволікати, виробництво встигнуть відновити. І тоді Росія втратить ще один сегмент світового ринку. Агресія має бути покарана.
А поки що попереду холоди. Повторимося, з 15 реакторів у країні простоюють сім. Скільки з них запрацює до зими, не дуже зрозуміло, — більша їхня частина на захопленій орками ЗАЕС. Добровільно вони звідти не підуть.
Та й із споживачами велика проблема. Споживання електроенергії в країні впало приблизно на третину. Щось, може, піде на експорт (це окрема тема), але за фактом головне для енергосистеми — де проходитиме фронт. Ну й вистояти, а потім і піти вперед.
Власне, сам факт, що на п'ятий місяць «тритижневої спецоперації» орки дуже далекі від своїх цілей, а ми (а не маріонеткові гауляйтери) займаємося проблемами зими, — диво. В яке у світі дуже мало хто вірив. Але це диво зробили наші люди. Зроблять ще не одне. Прорвемося.
Більше статей Ігоря Маскалевича читайте за посиланням.