Минулого тижня Київський апеляційний суд задовольнив клопотання британської компанії, у результаті чого Україна повинна компенсувати збитки іноземному інвестору на суму понад 12 млн дол. Йдеться про нафтогазову компанію JKX Oil&Gas Plc, що представлена в Україні СП "Полтавська газонафтова компанія". Найбільшим пакетом її акцій нині володіють Коломойський і Боголюбов.
Останнє слово ще має сказати Верховний суд України. Але ситуація повчальна для урядовців, особливо майбутніх. І для Мін'юсту, зокрема.
Даний кейс є досить цікавим, оскільки питання захисту вкладень іноземних/міжнародних компаній, які вирішують, чи інвестувати в економіку України, мабуть, є питанням №1.
З юридичної точки зору, як запевняють фахівці, відповідні механізми захисту існують. Україна має більш як 70 двосторонніх договорів з іншими країнами про взаємний захист інвестицій. У рамках цих угод визначено права інвестування юридичних осіб на території іншої держави. Ці домовленості між державами насамперед гарантують справедливі і рівні права, безпеку інвестицій, захищають від експропріації тощо.
Важливим елементом угод є механізм вирішення спорів у міжнародному арбітражі, тобто врегулювання спору між інвестором і державою не в національних судах, а у незалежних.
Разом із тим реальних практичних прикладів застосування такого методу врегулювання спорів не так уже й багато. Саме тому справа JKX є повчальною, хоча і з гірким присмаком для України.
JKX Oil&Gas Plc - найстаріша приватна нафтогазовидобувна компанія в Україні, вона була першим іноземним інвестором, який вклав кошти в українську газовидобувну галузь. Сьогодні JKX належить 100% СП "Полтавська газонафтова компанія", вона входить до п'ятірки найбільших приватних газовидобувних компаній України. В нашій країні веде видобуток протягом 25 років. Акції JKX Oil&Gas торгуються на Лондонській фондовій біржі.
Найбільшими її акціонерами сьогодні є Neptune Invest&Finance Corp - 12,95%, Keyhall Holding - 11,42, Cascade Investment Fund - 19,9, а також Eclairs Group Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова - 27,47% акцій.
Зазначимо, що група "Приват" не була засновницею та не завжди була власником пакета акцій, а почала скуповувати їх у 2007–2008 рр., коли капіталізація видобувної компанії була найвищою за всю її історію.
У 2014-му, як розповідало DT.UA, уряд Яценюка підняв ставки ренти удвічі: з 28 до 55% для "неглибоких" свердловин до 5000 м і з 14 до 28% - для свердловин, глибших за 5000 м. Ідеологом різкого підвищення ренти на видобуток газу (це основний податок для газовидобувних компаній), чи просто спічрайтером, був тодішній заступник міністра фінансів Денис Фудашкін (див. інтерв'ю в DT.UA, №31 від 5 вересня 2014 р.).
Відзначимо, що спочатку в уряді Арсенія Яценюка переконували, що збільшення ренти на видобуток газу - це вимушений крок для наповнення держбюджету в період воєнних дій. Урядовці обіцяли, що високі податки діятимуть до кінця 2014-го. Проте в Кабміні схитрили і при розробці держбюджету-2015 зниження ренти... забули включити. Таким чином "вбивчі" для галузі податки діяли до 2016 р. Приватним видобувним компаніям закидали чимало гріхів. Перш за все дорікали, чому не продаєте такого збиткового бізнесу?
Спочатку газовидобувні компанії України з розумінням поставилися до ініціатив КМУ щодо наповнення держбюджету. Але в грудні 2014 р., коли стало зрозуміло, що Яценюк і Фудашкін не збираються виконувати своїх обіцянок, видобувачі почали бити на сполох і вимагати повернути ренту до попереднього рівня.
Формально ренту було підвищено до 55% (28% - для глибоких свердловин), проте реальна ставка ренти сягала 65% через те, що вона нараховувалася не на ціну продажу газу, а на умовну середньозважену ціну, що була вищою за ринкову.
Упродовж 2014–2016 рр. ціни на газ обвалилися, що додатково вдарило по газових проєктах в Україні. У 2015 р. Україну залишили дві міжнародні компанії-гіганти Shell і Chevron, які згорнули свої проєкти за УРП з видобутку газу (хоча у випадку з ними діяв цілий комплекс проблем). Решта компаній зіткнулися з падінням прибутку, який слугував джерелом інвестицій. Без фінансування залишилося багато проєктів, частина з них були закриті. До кінця 2014 р. темпи зростання видобутку знизилися. Як у приватних компаній, так і у державного "Укргазвидобування".
На додачу КМУ постановою №647 від 26 листопада 2014 р. зобов'язав найбільші промислові підприємства купувати газ лише у "Нафтогазу України". Тобто газовидобувачі не могли продавати власний газ цим підприємствам - лише НАКу. То був золотий час для "Нафтогазу", який раптово перетворився на монополіста на єдиному ринковому сегменті - продаж газу платоспроможним промисловим споживачам.
Такі неринкові дії обурили видобувачів ще більше, як українських, так і іноземних. Проте інструментів вирішення проблеми було небагато. Тільки позиватися до КМУ через суд у надії повернути хоча б щось з інвестованого...
Такі дії уряду стали сигналом для керівництва JKX про ризик невиконання інвестпрограми компанії. Взимку 2014–2015 рр. вона приймає рішення скористатися своїм правом на захист інвестицій у рамках Двостороннього інвестиційного договору між Україною та Великою Британією (підписаний 10 лютого 1993 р).
Перебіг подій був приблизно такий. Рада директорів JKX Oil&Gas звернулася до Арбітражного інституту торгової палати Стокгольма щодо надзвичайних дій, у результаті Стокгольм видав рішення для України утриматися від стягнення підвищеної ренти. Але це рішення пізніше було скасоване Гаазьким арбітражем. Арбітраж тривав понад два роки і завершився у 2017-му рішенням про те, що держава не може обмежувати права компанії реалізовувати власну продукцію (реакція на постанову КМУ №647).
У цій справі Україна також продемонструвала високий рівень підготовки, адже сума позову була понад 300 млн дол. У результаті компенсація для позивача становила тільки частину цієї суми, а саме - 11,8 млн дол. плюс відсотки. Це рішення було прийнято ще у 2017 р., про що писало DT.UA (див. "Мін'юст програв(ся)",№41 від 4 листопада 2017 р.).
Однак питання залишається, адже навіть у разі виграшу у міжнародному арбітражі найбільш проблематичним є етап його виконання (досвід "Нафтогазу" це підтверджує). Більшість заявників стикаються з труднощами саме на цьому етапі.
Даний випадок став болючим для України. Разом з тим є надія, що з'явиться розуміння необхідності гарантувати стабільну фіскальну політику, прогнозованість розвитку економіки незалежно від політичних змін у країні. Інвестори зможуть впевненіше дивитися на проєкти в нашій країні і не боятися вкладати у неї кошти.
Проте чиновники, які виступали ініціаторами впровадження "драконівських" податків, що зрештою призвели до падіння видобутку газу та необхідності держави відшкодовувати втрати газовидобувачам, не понесли жодної відповідальності.