У двадцятирічній епопеї добудовування Хмельницької АЕС настала нова фаза — болгарська. Не плутайте її з планами, в яких ХАЕС добудовує американська Westinghouse, це інше. Не в плані перспектив реалізації, звичайно, — вони слабкі незалежно від сторони угоди... Зате апетити в НАЕК хороші.
Про болгарську участь у долі ХАЕС офіційно повідомили під час візиту президента України Володимира Зеленського в Софію. Болгарський парламент до приїзду ухвалив рішення щодо можливості продати «Енергоатому» два ядерні ректори й частину обладнання з недобудованої місцевої АЕС «Белене». Ціна питання — понад 600 млн євро.
Власне переговори йшли із січня, тему обговорювали керівники міністерств енергетики в Стокгольмі. До речі, тоді ж болгари публічно заявили, що продаж може здійснюватися лише за згодою їхнього парламенту. Яку 6 липня переважною більшістю й було отримано (проти були тільки екскомуністи).
Неофіційно (й цинічно) злі язики називають те, що відбулося, «подякою» за підписання протоколу про вступ України в НАТО. Але, з одного боку, НАТО ширше за Болгарію. З іншого боку, основний аргумент цієї версії, мовляв, грошей в «Енергоатома» однаково немає, він може пропонувати й підписувати що завгодно, — працює як за, так і проти прихильників змови. Не ми ж одні знаємо, що НАЕК навіть те мале, що має, з розумом не витрачає.
Те, що з коштами на купівлю обіцяного справді не дуже добре, показувала й пропозиція України болгарам увійти міноритарним партнером у добудовування ХАЕС. Так би мовити, в рахунок поставленого устаткування. Ентузіазму пропозиція, от дивно, не викликала.
Річ навіть не в тому, що приватизувати атомні станції в Україні заборонено. Це якраз можна врегулювати, виділивши споруджуваний блок (або два, та хоч три) в окрему юрособу. Тим більше закон про добудовування все одно потрібен і вже рік ходить десь у парламенті.
А в тому, що, за прикидками самої НАЕК, найбільш готовий 3-й блок ХАЕС може бути добудовано не раніше, ніж через п'ять років після початку робіт, тобто десь до 2030-го, якщо ми — великі оптимісти.
Набагато простіший досвід добудовування систем охолодження Південноукраїнської АЕС показав рівень готовності атомників до мегабудівництв. Терміни здачі зсунули (ще до війни) на кілька років. Кошторис різко зріс. І це з урахуванням того, що на Південноукраїнському комплексі ще залишилися будівельні організації.
На Хмельницькій усе значно сумніше. Управління будівництва (які здали 2004-го останній енергоблок) фактично давно канули в Лету. Коли після того, як найбільш готовий третій блок три десятки років простояв під дощами й снігом, його все-таки вирішили накрити хоч якимось дахом, довелося залучати будівельників із Запорізької АЕС.
Болгари в курсі наших проблем, тому хочуть не участі, а грошей і якнайшвидше.
Звідки їх узяти (а це 24,5 млрд грн), незрозуміло. Були контакти з американцями, нині йдуть зі структурами ЄС. Усе поволі й наразі безуспішно.
Торг іде про два реактори, чотири парогенератори й інше простіше обладнання, що лежать на майданчику непрацюючої болгарської АЕС. Стан загалом непоганий, і зберігається все не дуже довго, близько семи років. Під навісом.
Саме обладнання російського виробництва, але належить болгарам, і погоджувати з Москвою передачу не потрібно. Зате непогано б із самими собою погодити, — не встиг болгарський парламент прийняти рішення щодо переговорів, як міністр енергетики Болгарії сказав, що парогенератори непогано було б залишити собі для майбутнього ремонту працюючої АЕС «Козлодуй».
НАЕК ( на відміну від болгар) до липня взагалі не коментувала переговорів. Зате в липні надолужила істерикою. 14 липня вийшла не за статусом емоційна заява, де поряд із правильними тезами НАЕК озвучила купу відвертої маячні.
Виявилося, що вже проведено «обстеження елементів, конструкцій та вузлів недобудованих будівель і споруд енергоблоків №3 та №4 Хмельницької АЕС».
І в межах ТЕО (стоп, а причому тут обстеження?) підтверджено «можливість використання наявних конструкцій для подальшого завершення будівництва обох блоків. Cтаном на початок липня 2023 року результати обстеження підтверджують актуальність висновків спеціалізованих експертних організацій щодо можливості добудови енергоблоків на тих будівельних конструкціях, які були зведені раніше».
Почекайте, як так, якщо договір на обстеження машзалу третього блоку ХАЕС уклали 4 липня 2023-го? За два тижні, природно, ніхто нічого обстежити не міг. До того ж на інженерну (на місцевості) оцінку іржавого обладнання і конструкцій, що простояли 35 років під відкритим небом, виділили аж 8,6 тис. дол. А решту взагалі оцінюватимуть методом перегляду на дивані оцінок 2008 року.
«Енергоатом» давно прославився як хазяїн свого слова (тобто може в будь-який момент його забрати), але цю фільчину грамоту розглядатимуть під час обговорення дозволу на будівництво інші країни. Пояснити їм, як ми за тиждень сфабрикували відписку замість документа про ядерну безпеку регіону, буде проблематично. Тим більше що стану 4-го блоку (див. фото) взагалі ніхто поки що не оцінював.
Цікаво, що в договорі термін служби конструкцій оцінюється в 50 років. На тлі заяви НАЕК про подовження терміну експлуатації реакторів до 60 років (у червні на лондонській конференції малювали навіть до 80 років) — консервативно, так. Утім, навряд чи до цього папірця хтось у НАЕК ставиться серйозно. Пізніше намалюють ще не один.
У Болгарії передпродажну оцінку обладнання роблять у французькій фірмі. Не за тиждень і не за місяць.
Ще одна «дрібничка» — болгарський реактор іншого типу, ніж той, під який будували корпус АЕС (таких уже давно не випускають). І вже побудоване треба буде добряче переробляти.
Болгари, наприклад, коли міняли проєкт «Белене», просто знесли всі наземні конструкції — так виявилося дешевше й надійніше.
Інша «дрібничка» — частина обладнання з Белене некомплектна. У Росії зависли «незатребувані» агрегати на 50 млн євро. Наряд чи нам їх поставлять. Теж проблема…
Та й кадрове питання без відповіді. Те, що з кваліфікованими зварниками біда, було зрозуміло задовго до 24 лютого. Нині ця проблема стала тільки гострішою. Тим більше що 2022-го було зруйновано один із провідних центрів їхньої підготовки — «Південенергомонтаж».
А незалежно від результату болгарського сценарію, у нас ще залишається проєкт будівництва двох блоків уже за технологією американської Westinghouse на тій же Хмельницькій АЕС. Зварники й купа суміжників там теж знадобляться. Як і локалізація обладнання.
Виходить, «дрібниць», що обтяжують добудовування АЕС, не так і мало.
Та головне — всюди будуть потрібні гроші. Багато. Один блок АР1000 Westinghouse коштує понад 5 млрд дол. Це в 7,5 разу більше, ніж треба знайти сьогодні для болгар. А ми й тут не досягли успіху. Може, у НАЕК зараз просто тренуються?
Не наздожену, так зігріюся…