З моменту, коли внаслідок ракетних ударів по енергетичній інфраструктурі Україна зіштовхнулася із дефіцитом електроенергії та, як наслідок, вимушеним запровадженням графіків відключень, топ-темою побутових обговорень стало порівняння відключень на кшталт «чому у сусідньому будинку відключають рідше?». Проблему посилювали російські фейки та інформаційно-психологічні операції про начебто експорт електроенергії, хоча її дефіцит — однозначно наслідок руйнувань.
Природно, влада намагалася пом’якшити проблему, закликаючи та вимагаючи справедливості, рівності у відключеннях, вищої прогнозованості графіків. Оператори систем розподілу електроенергії (в побуті їх досі називають обленерго) скорочували кількість будівель, які технічно неможливо було відключати, перебудовуючи схеми енергопостачання, домовлялися з балансоутримувачами, щоб ті самостійно здійснювали відключення, тощо.
В одному із нещодавніх інтерв’ю очільник «Держенергонагляду» сказав, що розподіляти електроенергію потрібно справедливо, аби всі споживачі були у рівних умовах… універсального рецепту не існує, — кожен регіон має свою специфіку, але комунікації з населенням мають дуже важливе значення для уникнення соціальної напруги в суспільстві.
Справедливість тут не просто слово. Відповідно до закону, вона є одним із основних принципів роботи незалежного енергетичного регулятора — Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Проте ані цей закон, ані інші не роз’яснюють змісту критерію справедливості.
Доступність електроенергії, а отже, і масштаби відключень визначаються низкою чинників, серед яких і температура атмосферного повітря, яка впливає на попит, і стан потужностей із виробництва, передачі та розподілу електроенергії після обстрілів, і генерація з відновлюваних джерел, і обсяги імпорту тощо. Ці та інші чинники є визначальними для ліміту енергоспоживання для кожного регіону, що його встановлює оператор системи передачі електроенергії — «Укренерго». «Обленерго», своєю чергою, розподіляють виділені їм ліміти для безперебійного покриття потреб критичної інфраструктури та обмежено, в рамках залишкової потужності, забезпечують постачання інших споживачів. В силу змінності, а інколи й непрогнозованості згаданих чинників графіки подачі електроенергії можуть суттєво відрізнятись у різні періоди.
Міркуючи про справедливість у відключеннях і рівні умови, можна поставити чимало запитань. Наприклад, чи справедливим буде однакове за тривалістю відключення всіх побутових споживачів, враховуючи той факт, що у частині помешкань великих міст електроенергія — єдине джерело енергопостачання, тоді як інші газифіковані та користуються централізованим теплопостачанням і гарячим водопостачанням? Чи справедливим буде те, що у когось відключення припадали більше на денні години, в які мешканці можуть бути на роботі, у частини — більше на нічні, а у декого — на вечірні, коли люди в основному перебувають удома і найбільше потребують електропостачання? Очевидно, що ні, але ж організувати відключення в інший спосіб, так, щоб збалансувати попит із доступними потужностями, часто практично неможливо.
Чи можливо точно дотримуватися незмінного формального графіка відключень (приміром, 2 години відключень, 4 години без відключень), якщо доступна потужність електропостачання та попит можуть змінюватися щодня? І чи справедливо в таких умовах накладати штраф за відхилення від незмінного графіка?
Дозволимо собі припустити, що в умовах війни та небачених раніше проблем в енергосистемі накладання штрафів мало би стати останнім кроком у спробах досягнути справедливого розподілу доступної потужності електропостачання. Натомість НКРЕКП почала застосовувати штрафи щодо операторів за недотримання графіків на основі скарг споживачів. Наприклад, стосовно AT «Вінницяобленерго» регулятор наклав штраф, начебто встановивши злісне порушення: відключення першої черги відбулося о 5:30, хоч графіком передбачено о 6:00. Подібні санкції було застосовано до операторів ледь у половині країни. Деякі компанії повідомляли, що характер скарг мав вигляд організованого, а можливо, і замовного, а нормативний документ, який визначав би справедливі ліміти для відключень, не затверджений.
А наскільки справедливо штрафувати компанії, які працюють у регіонах, де енергетична інфраструктура зазнає регулярних атак і компанії та персонал докладають надзусилля для відновлення енергопостачання після обстрілів, порівняно із тими, що оперують у відносно спокійних регіонах?
Крім цього, компанії у регіонах з активними воєнними діями більше стикаються з погіршенням платіжної дисципліни та падінням обсягу реалізованих послуг, що теж впливає на умови їхньої роботи. Виїзд частини населення, закриття та релокація бізнесу, цілком природно, скорочують обсяги споживання, а відтак, і тарифну виручку компаній, додатково ускладнюючи їхню роботу. Проте енергетичні компанії (як в електро-, так і в газопостачанні) справно виплачують зарплати своїм працівникам і докладають надзвичайні зусилля для відновлення мереж і обладнання.
Припустимо, регулятор вважає все це справедливим. Тоді наскільки справедливо, що нещодавно затверджений НКРЕКП тариф на передачу електроенергії для державної НЕК «Укренерго» вочевидь є недостатнім для покриття витрат? Регулятор підвищив тариф значно менше, аніж просила та обґрунтовувала компанія «Укренерго», яка теж зіткнулась із скороченнями обсягів передачі електроенергії, а отже, і тарифної виручки при значно вищих витратах. «Укренерго» являє собою критично важливий кістяк енергосистеми — потужності з передачі електроенергії, і перебуває серед компаній, яким завдано найбільших збитків через обстріли агресора.
Фінансові проблеми «Укренерго» зумовлюють борги перед виробниками електроенергії з відновлюваних джерел (ВДЕ). А в умовах, коли Україна втратила доступ до Запорізької АЕС (майже половина атомної генерації), три чверті потужностей ТЕС і третину ТЕЦ, саме ВДЕ відіграють важливу роль в енергозабезпеченні. До слова, починаючи із 13 лютого сонячна погода сприяла зростанню виробництва на сонячних електростанціях, що посприяло значному скороченню відключень електропостачання.
І учасники ринку, і споживачі опинились у безпрецедентній реальності, до якої не були готові. Зрозуміло, ситуація із енергопостачанням далека від ідеалу, але кардинально краща, ніж могла би бути, якби вся країна на тижні занурилася у морок. Кілька місяців масованих атак демонструють неймовірний героїзм персоналу енергетичних компаній та їхню титанічну працю, щоб зберегти світло для всіх нас. Чи справедливо штрафами ставити під сумнів відданість енергетиків прагненню зберегти в країні світло? Чи не є застосування батога таким собі віяловим відключенням справедливості відносно енергетиків?
Бажання регулятора та органів влади загалом пом’якшити напругу у суспільстві є зрозумілим. Проте пошук простих рішень складних проблем у надскладних ситуаціях навряд чи спрацює. І ключовою тут має стати згадана в наведеній на початку статті цитаті комунікація — між органами влади, учасниками ринку та споживачами, а не застосування санкцій у таких складних умовах.
Більше статей Андріана Прокіпа читайте за посиланням.