UA / RU
Підтримати ZN.ua

Чому нафтопереробка РФ — законна ціль війни

Автор: Володимир Омельченко

Війна не закінчиться тоді, коли Україна звільнить Донбас, Запорізьку та Херсонську області, вона не завершиться й після звільнення Криму. Обстріли української енергетичної та цивільної інфраструктури можуть поновитися будь-якої миті, навіть якщо уявити неможливе — знаходження із путінським режимом паперового компромісного рішення про припинення воєнних дій. Війна завершиться лише за однієї умовиколи у Росії закінчиться нафта у російських нафтопроводах і на нафтопереробних заводах.

У 2023 році надходження російського бюджету від експорту нафти та нафтопродуктів становили, за даними Bloomberg, 99,3 млрд дол., а від реалізації нафтопродуктів на внутрішньому ринку — близько 60 млрд дол. Тобто нафтові надходження до державної скарбниці країни-окупанта у більш як півтора разу перевищують увесь її офіційний військовий бюджет. Також не варто забувати, що нафта є кров’ю війни, якою щоденно живиться російська армія на десятки мільйонів доларів. Таким чином, знищення критичної частини нафтогазового комплексу Росії є набагато надійнішою «мирною угодою», ніж укладання будь-якого договору, що, як відомо ще із часів Бісмарка, не коштує того паперу, на якому він написаний.

Читайте також: Нафта дешевшає через зростання запасів найбільшого споживача в світі, всупереч діям РФ

Під час повномасштабної російської агресії Україна вже втратила до 60% усіх своїх генеруючих потужностей унаслідок масованих ракетно-дронових атак та окупації Запорізької АЕС, теплових, сонячних і вітрових електростанцій. Варто чітко усвідомити, що навіть найпотужніші системи ППО та найкращий фізичний захист не здатні надійно захисти енергетичну інфраструктуру у довгостроковій перспективі від регулярних масованих ударів ракетно-космічних сил РФ.

Враховуючи всі наведені фактори, вище військово-політичне керівництво України прийняло єдине правильне рішення у цій ситуацій — перенесення воєнних дій на стратегічну глибину противника для враження нафтопереробної галузі як законної цілі війни. Після враження українськими ударними БпЛА великого нафтохімічного комплексу компанії «Новатек» на Балтійському морі в Усть-Лузі 21 січня 2024 року розпочався новий етап війни, що відкрив реальну перспективу для її завершення на справедливих умовах. Російські удари по українській енергетиці перестали бути безкарними.

Читайте також: Збитки від останніх атак РФ на енергетику сягають 100 млн євро –"Укренерго"

Так, перші пробні удари по НПЗ і системі нафтопродуктозабезпечення Росії було завдано ще у травні 2023-го. Тоді українські дрони атакували Ільський НПЗ у Краснодарському краї та Афіпський НПЗ на Кубані. Проте роботу СБУ, ГУР і ССО по російській нафтопереробці розпочато саме на початку поточного року. У період з 21 січня по 23 березня було завдано успішних ударів по щонайменше 12 НПЗ і нафтохімічних підприємствах і по чотирьох нафтобазах, що розташовані у зоні враження на відстані до 1200 км від українського кордону.

Зазнали значних пошкоджень, зокрема, такі гіганти нафтопереробної галузі Росії, як «Лукойл-Нижегороднафтооргсинтез» і Рязанський НПЗ потужністю по 17 млн тонн нафти на рік кожен. Другий у РФ за обсягами переробки НПЗ «Киришинафтооргсинтез» (20 млн тонн нафти на рік) було також атаковано, але завдані йому пошкодження не такі відчутні. Крім того, доцільно відзначити вдалу атаку на Туапсинський НПЗ, що переробляє легкі високоякісні сорти нафти для отримання нафтопродуктів з метою їхнього експорту.

Читайте також: 28 березня росіяни спрямували «шахеди» на енергетичний об’єкт Одещини

За даними Bloomberg і голови СБУ України Василя Малюка, російська нафтопереробка у результаті завданих БпЛА ударів втратила 12% своїх загальних потужностей, що становлять близько 320 млн тонн на рік. Усього в РФ налічується близько 30 великих НПЗ і 80 міні-НПЗ, на яких в останні роки переробляється щороку в середньому 270–280 млн тонн нафти, з якої виробляється 40–45 млн тонн бензину за внутрішнього попиту 38–40 млн тонн і 80–85 млн тонн дизпалива за внутрішнього попиту близько 40 млн тонн.

Як бачимо, профіцит дизпалива після повітряних ударів може зберігатися ще тривалий час, натомість проблем із бензином у Росії варто очікувати вже невдовзі, навіть попри урядову заборону експорту з 1 березня. Водночас не слід мати завищених очікувань, що вже у найближчі тижні ринок нафтопродуктів опиниться у кризовому стані. Однак певні результати скорочення нафтопереробки вже є. Насамперед це стосується підвищення біржових цін на моторне паливо у січні—березні на 50%. Проте у роздрібній торгівлі ціни тримають адміністративними методами на стабільному рівні, але вже найближчими місяцями уникнути подорожчання нафтопродуктів на АЗС нереалістично.

Читайте також: РФ складніше отримувати платежі за нафту: банки в Китаї, ОАЕ й Туреччині посилюють контроль

Російська система нафтопродуктозабезпечення має доволі солідну стійкість, передусім це стосується дизпалива. Нафтопереробна промисловість здатна використовувати незадіяні потужності, а нафтові компанії — збільшувати поставки нафти для Білорусі й отримувати із неї нафтопродукти для російського ринку. Водночас спостерігається збільшення експорту російської нафти до 10% у лютому-березні, шо приблизно збігається із втраченими нафтопереробними потужностями.

Для створення справжньої кризи на російському ринку нафтопродуктів Сили оборони України мають і надалі атакувати НПЗ противника із максимальною інтенсивністю упродовж ще мінімум чотирьох-п’яти місяців, руйнуючи по 8–10 установок первинної переробки на місяць. На сьогодні в зоні враження українських БпЛА перебуває понад 60% усіх потужностей НПЗ європейської частини РФ. На мій погляд, насамперед слід сконцентруватися на найбільш сучасних і потужних НПЗ у радіусі досяжності та завдати повторних ударів по ще непошкоджених потужностях уже атакованих заводів, особливо звернувши увагу на НПЗ «Киришинафтооргсинтез», а також додавши до переліку нових цілей Московський НПЗ.

Читайте також: США та Південна Корея створили робочу групу для блокування поставок нафти до КНДР

До найбільш вразливих та водночас важливих видів обладнання НПЗ належить установка підготовки нафти та первинної переробки ЕЛОУ-АВТ. Її важко захистити, оскільки ректифікаційна колона заввишки із 12-поверховий будинок. Вартість цього обладнання може сягати до 1 млрд дол., а відновлення — тривати понад 14 місяців. Призначення ректифікаційної колони — розділення нафти на фракції. Від легких — вуглеводневих газів і бензину до важких — вакуумних дистилятів і гудрону.

На моє переконання, подальший план знищення ключової інфраструктури нафтогазового комплексу Росії має передбачати комплексний підхід. Це означає, що, продовжуючи роботу БпЛА по НПЗ, також слід включити до «меню» і нанесення ударів по системі магістральних нафтопроводів компанії «Транснефть», а саме: по головних нафтоперекачувальних станціях. Остаточно «заспокоїти» противника може виведення із експлуатації базових газокомпресорних станцій, призначених для того, щоб створювати нормативний тиск для транспортування газу із родовищ Західного Сибіру до європейської частини РФ.

У разі успішної реалізації цього плану сукупні втрати для російської економіки досягнуть критичного рівня, але за майже повної відсутності жертв серед цивільного населення. Після отриманої справедливої «карми» вже не доведеться спонукати кремлівське керівництво до припинення війни, оскільки у нього вже не буде ресурсного забезпечення для її продовження. Власне, після перших результатів роботи українських БпЛА російське керівництво мало б зрозуміти всі наслідки від розв’язаної ним неоголошеної війни, але здоровий глузд не належить до його чеснот.

Читайте також: Купуючи іранську нафту, Китай мимоволі фінансує атаки хуситів у Червоному морі — Politico

З кожним днем стає дедалі очевиднішим, що головним полем битви у цій кривавій війні, після того як лінія воєнних дій стабілізувалася, стає енергетика. У кого паливно-енергетичний комплекс протримається довше, той і переможе. У цьому контексті вирішального значення набувають системи ППО, РЕБ, ударні дрони, ракети, масштаб застосування санкцій на енергоресурси агресора, а також уміння управляти енергосистемою та швидко її відновлювати.

Натомість Білий дім чомусь стурбований ефективністю атак українських дронів по законних військових цілях РФ. Мабуть, це пояснюється перебуванням Вашингтона у певній ілюзії стосовно того, що із Кремлем можливо досягнути у найближчі пів року якогось компромісного рішення щодо припинення воєнних дій за відсутності потужного військового тиску на нього та результативної санкційної політики. Інше пояснення знайти важко, бо насправді українські атаки ніяк не можуть впливати на ціну нафти, оскільки зменшення нафтопереробки у РФ ніяк не знижує пропозиції на світовому ринку. Це очевидні факти.

Складається таке враження, що вашингтонські стратеги опинилися у цугцвангу власного консервативного мислення, яке полягає у такому. З одного боку, абсолютно недопустимо надати Україні стільки зброї із одночасним посиленням санкцій, щоб Кремль програв чи ослабнув до стану неможливості зберігати цілісність країни. Адже це призведе до хаосу в ядерній державі та значно посилить головного стратегічного противника США, яким вважається Китай. З іншого боку, путінський режим не збирається зупинятися у своїх реваншистських намірах, що загрожують руйнацією всього світового порядку, який склався за останні майже 80 років під лідерством Вашингтона.

Виходом із цієї пастки деякі американські високопосадовці вважають неспішне й «непомітне» підштовхування до «компромісу» України у стилі realpolitic через її ресурсне обмеження та політичне стримування, оскільки змусити Москву повернутися у рамки міжнародного правового поля набагато складніше. Втім, така короткозора позиція призводить лише до розпалювання геополітичних апетитів у путінської команди чекістів і робить стратегічну пастку ще більш безвихідною.