Опалювальний сезон в Україні ледь закінчився, а влада вже приступила до підготовки країни до наступної зими. І це добра звістка, бо нещодавно міністр енергетики Денис Шмигаль пропонував розтягнути підготовку планів аж до осені: «Президент України також поставив завдання місцевій владі підготувати плани захисту енергетичної інфраструктури до наступного опалювального сезону. Очікуємо від голів міст та областей відповідні плани до 1 вересня».
На що тоді ZN.UA резонно зауважило: у такому разі для реалізації цих планів залишиться замало часу.
Події, однак, прискорилися (урядовці читають газети. Тут і далі курсив мій. — О.С.), і вже 3 березня РНБО затвердила плани стійкості для кожного українського регіону та обласного центру, крім Києва. Столиці дали додатковий час на підготовку відповідних змістовних документів.
Зрозуміло, що не обійшлося без чергового штурхана Володимира Зеленського в бік Віталія Кличка: «На сьогодні Київ був неготовий — як і на цю зиму». Тут можна було б аргументовано заперечити, що столиця підготувалася якраз краще за інші міста та області, але хіба президент зважає на об’єктивні показники (чисельність резервних генераторів, мобільних котелень тощо)?
Тож краще поговоримо про те, як влада готує країну до наступної зими сьогодні.
І тут виникає ключове запитання: проблема підготовки до зими — це питання окремих міст чи все ж таки відповідальність держави в цілому, зокрема президента, уряду, обласних адміністрацій і всієї системи управління?
План чи стратегія
Команда піарників ОПУ їсть свій хліб не дарма — вміє вигадувати полум’яні назви: плани стійкості, пункти незламності, «чому ми досі не в НАТО» та багато іншого. Але якщо підходити серйозно, то план, з огляду на все, є документом другого порядку відносно головного — стратегії. Якщо не визначено, якої мети ми хочемо досягнути, невідомий абрис майбутнього (те, що в стратегії називається «бачення») — план може стати простим засобом проїдання грошей без отримання бажаного результату.
Показовий приклад: тимчасова слідча комісія Верховної Ради з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України при формуванні та реалізації цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг встановила, що Державне агентство відновлення та розвитку при Міністерстві розвитку громад та територій витратило 98 млрд грн на абсолютно безперспективний захист третього рівня (від ракет) на 22 об’єктах. ТСК дійшла висновку: це прямі втрати державного бюджету.
ZN.UA вже порушувало питання необхідності першочергово визначити стратегію розбудови стійкої енергосистеми країни, але уряд, вочевидь, перекинув цю проблему на голови міських голів (перепрошую за тавтологію). Може, це і на краще, бо вони мають досвід практичного управління об’єктами життєзабезпечення своїх міст, на відміну від чиновників Міністерства енергетики та Міністерства розвитку громад і територій.
Невідомою залишається і роль обласних військових адміністрацій у вирішенні питань стійкості, оскільки об’єкти ЖКГ розташовані у міських громадах, об’єкти транспортування та розподілу електроенергії — це «Укренерго» та приватна власність ДТЕК. Тож виходить, що головам ОВА залишається лише ставити ритуальний підпис?
У цій ситуації незрозуміло, чи сформулював Кабінет міністрів «технічне завдання»: що саме мають містити «плани стійкості». В законодавстві України не встановлено єдиних нормативних вимог щодо змісту та форми стратегій чи планів державних документів, за поодинокими винятками.
Тому ZN.UA направило інформаційні запити до КМУ, Мінрозвитку, Держагентства відновлення, Київської міськдержадміністрації та Київської міської військової адміністрації, щоб прояснити цілу низку питань.
Що має бути в «планах стійкості»
Які вимоги та форми повинні мати ці плани, які нормативні документи мають бути в основі, які джерела фінансування, показники, моніторинг виконання тощо, а головне, чи можна ознайомитися з відкритою частиною цих планів? Остання позиція є вкрай важливою — суспільство має право знати, куди витрачаються кошти платників податків. Тим паче, якщо від цього залежить виживання у містах, де життя тримається на централізованих системах водо-, електро- та теплопостачання. І тут владі не варто ховатися за секретністю — можна прямо не називати об’єктів, але вказати показники, терміни, заходи та інформувати людей про перебіг виконання плану.
Нещодавно прем’єр-міністр України Юлія Свириденко, приміром, повідомила, що уряд виділив перші 10 млрд грн на реалізацію планів стійкості, але куди пішли ці кошти — в яке місто, область, на який об’єкт, який відсоток виконання плану, невідомо. (Це все одно, як дружина повідомила чоловіка: любий, я сьогодні витратила тисячу доларів, але куди — не скажу!)
На запит ZN.UA редакція отримала єдину відповідь — від Мінрозвитку, яка дещо прояснює ситуацію, але, як ми побачимо, не до кінця. Виявляється, «Мінрозвитку спільно з Міністерством енергетики України організовано розроблення та подання обласними і Київською міською військовими адміністраціями комплексних планів стійкості регіонів і окремих міст».
Це — перший сюрприз! Виявляється, дарма Володимир Зеленський наїжджав на Віталія Кличка — план стійкості Києва мав подавати голова КМВА Тимур Ткаченко… Але не подав. І йому нічого за це не було.
«Рішення про пріоритетність фінансування заходів, визначених комплексними планами стійкості регіонів і окремих міст, визначається Кабінетом міністрів України».
Це — другий сюрприз. Фактично це означає, що ні очільники регіонів, ні мери міст, які несуть пряму відповідальність за життєзабезпечення громад, не визначають, що саме і коли буде реалізовано.
Рішення концентрується на рівні Кабміну, що відкриває можливість не лише ручного розподілу ресурсів, а й нав’язування виконавців і пріоритетів. У такій моделі місцева влада опиняється в ситуації, коли вона відповідає за результат, але не контролює процесу.
На перший погляд така модель виглядає зрозумілою: держава централізує планування і ресурси в умовах війни. Але з наведених вище фактів випливає інше: замість чіткої системи ми бачимо невизначеність повноважень, розмиту відповідальність і відсутність прозорих рішень.
Як ці підходи працюють на практиці, можна побачити на конкретному прикладі.
Найбільш показовий приклад плану стійкості
«На засіданні РНБО представили комплексні плани стійкості регіонів та великих міст, які розробив уряд спільно з головами ОВА та міст. Мета — забезпечити безперебійне життя громад в умовах війни та ворожих ударів по енергетиці», — йдеться у телеграм-каналі Юлії Свириденко.
(Хоча «безперебійне життя» виглядає дещо кострубато, але згодом пресслужба прибрала цю фразу).
Далі Юлія Свириденко пише: «Ми стратегічно перебудовуємо всю енергетичну систему держави на роки вперед… Загальна вартість плану: 216,32 млрд грн».
Гадаю, суспільству в цілому та окремим українцям хотілося б знати і розуміти, що мається на увазі — як саме перебудовуватимуть енергосистему? Чи це буде Об’єднана енергосистема або ж автономні енергоострови? Що буде з ТЕЦ-5, ТЕЦ-6, а особливо з приватною Дарницькою ТЕЦ? У загальних рисах це ж не військова таємниця, але відповідей на ці запитання немає.
По суті, зміст планів доволі очевидний: пасивний захист, розподілена система електропостачання, альтернативні джерела живлення, заміщення розбитої системи теплопостачання. Тут немає жодної новизни чи оригінального підходу — все лежить на поверхні. Є тільки одне велике запитання: 216,32 млрд грн — це вже порахована сумарна вартість реалізації всіх планів міст та областей чи це той ліміт, у який КМУ пропонує втиснутися?
І від відповіді на це запитання залежить головне — чи є ці плани реальним інструментом або ж лише формальною рамкою під уже визначений бюджет.
Останнє означає, що уряд визначив загальний обсяг фінансування у 216,32 млрд грн, отже, плани, надані містами, і реальні можливості фінансування можуть бути незбалансованими — грошей для всіх не вистачить. Хто перший потрапить під ніж, здогадатися неважко: на засіданні РНБО плани затвердили для всіх, окрім Києва.
Натомість столиця — єдине місто, яке затвердило план стійкості Києва на сесії міської ради. Але чи схвалили його КМУ та Володимир Зеленський, невідомо.
Однак тут, за іронією долі, виявляється, що єдиний план стійкості, доступний для аналізу експертів і суспільства, — це план стійкості Києва. Після заяв Володимира Зеленського на засіданні РНБО 3 березня перший заступник мера Петро Пантелеєв опублікував на своїй сторінці у Facebook його основні положення (презентацію).
На жаль, його нема з чим порівняти — жодне інше місто цього не зробило, як і Міністерство розвитку громад та територій. Але навіть зміст цієї презентації доволі промовистий, щоб оцінити, чи дійсно вона є найгіршою серед інших.
Що ж у цій презентації? Розглянемо її детальніше.
План стійкості Києва
Перший розділ плану у формі, що спущена міністерством Олексія Кулеби (логотип міністерства — на кожній сторінці), називається «Захист критичних елементів регіону». Назва невдала, оскільки ТЕЦ приміром, не можна називати елементом. Насправді йдеться про об’єкти критичної інфраструктури, яких у Києві визначено 57, з них 10 — комунальні, 28 — водопостачання та водовідведення (очевидно, також комунальні), 18 — об’єкти ДТЕК (приватні).
Із цих 57 об’єктів на сьогодні захищено чотири, місто бере на себе ще п’ять об’єктів, на Державне агентство відновлення пропонується покласти захист 20 об’єктів, а щодо 28 об’єктів ще визначаються виконавець і спосіб захисту. Вартість робіт із захисту визначено в розмірі 5,8 млрд грн, з них місто планує фінансування в розмірі 2,4 млрд грн, отже, дефіцит становить 3,4 млрд грн, які треба запросити з державного бюджету.
Другий розділ має назву «Розподілена електрична генерація». Визначена потреба потужності — 172,95 МВт, на сьогодні є 28,5 МВт, або 16,5%. Місто планує ввести 107 МВт до 1 вересня, 32,2 МВт — до 1 жовтня і ще 54 МВт — до 31 грудня 2026-го.
Тут цифри чомусь «б’ють», оскільки сумарно плани введення дещо перевищують заявлені потреби, але це вже конкретика з датами виконання. При загальному бюджеті 7,3 млрд грн місто бере на себе фінансування 5,9 млрд і потребує з держбюджету лише 1,4 млрд грн.
Третій розділ — «Забезпеченість альтернативними джерелами критичної інфраструктури». Тут можна здогадуватися, що Мінрозвитку має на увазі забезпеченість альтернативними джерелами енергії об’єктів критичної інфраструктури. Загальна потреба в потужностях визначена на рівні 152,55 МВт, з яких є в наявності 56,1 МВт, або 37%.
У презентації вказано, що в системі водозабезпечення вже працюють 74 резервні генератори (РГ), а в системі теплозабезпечення — 250 РГ. Потреба, визначена в плані, становить ще 33 та 26 резервних генераторів відповідно, — вони покриють ті 63% потужностей, яких не вистачає для заміни у разі повного припинення електропостачання. Потреба в фінансуванні становить 5,6 млрд грн, з яких місто може забезпечити 1,3 млрд, а держбюджет — 4,3 млрд грн.
Четвертий розділ — «Розподілена теплова генерація (заміщення ТЕЦ)». Це, вочевидь, найбільш критична, болюча та актуальна проблема, яка стоїть перед урядом і владою Києва. Відповідно це і найбільш витратна частина плану стійкості — треба замінити втрати теплових потужностей зруйнованих ТЕЦ.
У презентації їх названо умовно — об’єкт 1, об’єкт 2 і об’єкт 3 (які це об’єкти, для всіх очевидно). На об’єкті 1 планується замінити/встановити три джерела виробництва теплової енергії сумарною потужністю 922 МВт. Очевидно, маються на увазі теплові котли, тобто фактично відтворення моделі великої генерації.
Це означає, що перемогла ідея нового міністра енергетики Дениса Шмигаля. На об’єкті 1 фактично йдеться не про нову модель генерації, а про фізичне перевезення теплових котлів зі старої законсервованої ТЕЦ (за наявною інформацією, з країн Балтії).
Якщо говорити образно, то це виглядає так, ніби для оновлення автопарку замість сучасних моделей вирішили привезти старі «победы». Чи логічно це, коли в світі активно розвиваються більш сучасні та гнучкі рішення, питання для роздумів. Про ризик повторного знищення ZN.UA вже писало. Вартість цього рішення — близько 5 млрд грн.
А от для об’єктів 2 та 3 план пропонує іншу модель — повну заміну джерел теплової генерації мінікотельнями чи когенераційними установками (КГК). Для цього для заміни об’єкта 2 потрібно придбати 578 джерел і прокласти 56,2 км газових мереж (для забезпечення їх паливом) сумарною вартістю 6,3 млрд грн, а для заміни об’єкта 3 — 259 джерел і 47,1 км мереж за 6,6 млрд грн.
Отже, на питанні відновлення Дарницької ТЕЦ за рахунок бюджету, по суті, поставлено хрест. Натомість пропонується створити нову мережу з великої кількості джерел теплопостачання. Велике запитання: чи встигне влада реалізувати такі масштабні рішення до настання холодів?
Разом вартість заміщення всіх трьох ТЕЦ становить майже 18 млрд грн, і в плані пропонується взяти ці кошти повністю з державного бюджету.
Загалом зведений бюджет плану підготовки енергоінфраструктури Києва до осінньо-зимового періоду 2026/2027 становить 67 481,28 млн грн, з яких 20 368,86 млн грн покладається на міський бюджет (це приблизно 20% бюджету 2026 року), а 47 112,42 млн грн планується отримати з державного бюджету.
Хто відповідає за план стійкості Києва
Плани стійкості областей країни, як зазначено в листі Мінрозвитку, підписували голови ОВА, тож очевидно, що план стійкості Києва мав підписати голова КМВА Тимур Ткаченко (інакше незрозуміло, що він узагалі тут робить?).
Натомість у розпал цих подій пан Ткаченко вибухнув гнівною філіппікою. У своєму ТГ-каналі він написав: «Єдина причина, чому Кличко не підписує, — він просто хоче закласти корупційні дірочки в документ».
Що саме мав на увазі очільник КМВА, складно сказати. Той матеріал, який доступний громадськості, не містить жодних процедур розподілу коштів і, зрозуміло, не може їх містити.
Однак потреба в цьому є. Навіть в уряді розуміють, що без прискорення бюрократичних процедур реалізувати плани стійкості неможливо. Юлія Свириденко заявила (можна сказати, дала пряме доручення): «За створення умов для залучення бізнесу до здійснення заходів для виконання комплексних планів стійкості регіонів, зокрема шляхом запровадження спрощених процедур і відповідних регуляторних рішень, відповідальні міністр економіки, довкілля та сільського господарства Олексій Соболев та голова НКРЕКП Юрій Власенко».
Тож у цьому випадку Тимур Ткаченко влучив дещо в штангу.
Невідомо, хто саме вимагав від Віталія Кличка особисто підписати план стійкості — Тимур Ткаченко, Юлія Свириденко чи особисто Володимир Зеленський, але мер заявив, що без рішення Київради він його підписувати не буде, що виглядає цілком логічно і в межах закону.
З другої спроби, 10 березня, план стійкості Київрада таки затвердила. Які зміни відбулися в плані стійкості, викладеному вище, — невідомо, але зрозуміло, що не кардинальні.
…Отже, тепер м’яч — на полі Володимира Зеленського: чи дасть він кошти на реалізацію цього плану? Саме від президента значною мірою залежить, як кияни проведуть наступну воєнну зиму. І саме тут питання підготовки до зими виходить далеко за межі конфлікту між Банковою і Києвом, — це вже питання відповідальності держави за виживання людей. А те, що вона буде воєнною, сумнівів, на жаль, не виникає.
P.S. Гадаю, що на офіційних сайтах усіх ОВА, КМДА та КМУ в обов’язковому порядку мають бути розміщені відповідні плани стійкості регіонів і Києва, із знеособленою інформацією щодо об’єктів, заходів, фінансування та строків виконання. Це дало б можливість суспільству бачити, як саме реалізуються ці плани, скільки відсотків виконано, а скільки — ні.
Громадськість має знати, що робить влада — центральна, регіональна та місцева — для того, щоб українці пережили зиму 2026/2027 років.
P.S. Коли матеріал був уже готовий, надійшла відповідь з КМДА. На жаль, вона констатує, що план стійкості для Києва досі не погоджено, хоча місто перебуває в постійному контакті з урядом і профільними міністерствами. КМДА заявляє, що готова внести необхідні зміни до плану, однак такі зауваження та пропозиції з боку уряду досі не озвучені. До того ж деталізованої рамки та критеріїв підготовки плану Києву не надавали. Попри це, місто веде активні переговори як з урядом, так і з міжнародними фінансовими інституціями щодо фінансування плану. Понад те, спираючись на рішення Київради, КМДА почала реалізацію певних частин плану, оскільки рахунок іде не на дні, а буквально на години.