Містечко Арліт - безлюдне поселення на південній околиці Сахари. Хоч як важко це уявити, але воно стало точкою відліку нового геополітичного протистояння, а саме боротьби за контроль над ураном, який живить атомну промисловість.
Саме там, у посушливих хребтах на півночі Нігеру, французькі геологи знайшли радіоактивний мінерал у 1950-х роках. Відтоді французькі державні компанії видобувають його на території своєї колишньої колонії, перетворивши Нігер на сьомого найбільшого виробника у світі. У 2022 році на шахти навколо Арліту припадало 25% всього імпорту урану до ЄС.
«Тепер державний переворот у бідній західноафриканській країні поставив цей потік під загрозу», - пише в статті для Bloomberg журналіст Хав’єр Блас.
Цей товар, можливо, не привертає такої уваги газет, як нафта, газ чи навіть вугілля, але він має вирішальне значення для світу, якому відчайдушно потрібна безвуглецева енергія.
Хоча Кремль, схоже, не стоїть безпосередньо за переворотом, його пропагандистська машина посилює антифранцузькі та американські настрої в усьому Сахелі. Не дивно, що з 2020 року в регіоні відбулася низка переворотів, зокрема в Буркіна-Фасо, Чаді, Гвінеї, Малі і Судані.
У Ніамеї натовп прихильників перевороту розмахував російськими прапорами, засуджуючи французький імперіалізм. Ватажок російських найманців «Вагнер» Євгеній Прігожин привітав військове захоплення влади. «Вагнер» вже працює в сусідньому Малі після перевороту в цій країні. Довга рука Кремля втручається в енергетичну геополітику багатьма способами і не завжди найочевиднішими.
«Якщо Нігер потрапить на російську орбіту, світ ще більше залежатиме від Москви і її клієнтів в атомній енергетиці. Казахстан і Узбекистан залишаються серед найбільших світових виробників урану. На них припадає близько 50% світового видобутку. Додайте до цього Росію і Нігер, і їхня частка підскочить до трохи більше 60%», - пояснює автор.
Уран - це лише початок того, що називається ядерним паливним циклом. Хоча Росія посідає шосте місце у світі за обсягами видобутку урану, її справжня сила полягає в іншій частині цього циклу: перетворенні сировини в придатні для використання атомні паливні стрижні для цивільних реакторів за допомогою так званої конверсії і збагачення.
За даними Всесвітньої ядерної асоціації, на Росію припадає майже 45% світового ринку з переробки і збагачення урану. Це задушливе становище створило те, що американські чиновники нещодавно назвали «стратегічною вразливістю», яка залишається «нестійкою».
«Близько третини всього збагаченого урану, спожитого в минулому році американськими компаніями, походило з Росії, за що було сплачено майже 1 мільярд доларів компанії, безпосередньо підконтрольній Кремлю. Через більш ніж рік після російського вторгнення в Україну Вашингтон так і не заборонив імпорт російського ядерного палива», - пише Блас.
Перші 50 років ядерної ери Америка була самодостатньою, але із закінченням Холодної війни вона значною мірою відмовилася від видобутку урану і, що особливо важливо, від складних процесів конверсії та збагачення. Сьогодні США значною мірою «залежать від міжнародних джерел ядерного палива, в тому числі від країн, які не зважають на наші інтереси», - сказав керівник Національної лабораторії Міністерства енергетики США Джон Вагнер.
Росія стала домінуючою країною в галузі ядерного палива завдяки поєднанню геологічного везіння, інженерних інновацій і дипломатичної угоди, укладеної Москвою і Вашингтоном одразу після розпаду Радянського Союзу.
По-перше, Росія наділена родовищами урану, що дає їй природну роль у цій галузі. Потім її інженери розробили систему збагачення радіоактивного матеріалу, яка виявилася менш енергоємною, ніж метод, якому віддавали перевагу французькі й американські інженери. І це серйозно здешевило виробництво. Самі лише ці фактори забезпечили б Росії велику роль у видобутку, переробці та збагаченні урану. Але у 1993 році США і Росія домовилися про програму, відому під назвою «мегатонни в мегавати». В її в рамках високозбагачений уран з колишніх радянських ядерних боєголовок перетворювався на низькозбагачений уран і відправлявся до США для цивільних атомних електростанцій.
«Простіше кажучи, американська промисловість не могла конкурувати з росіянами, і повільно вмирала, до того ж на шкоду як демократичному, так і республіканському Білому дому», - пише автор.
Ще до вторгнення в Україну американська атомна промисловість била на сполох через свою залежність від іноземних джерел. Відтоді серед керівників та урядовців тільки й розмов, що про кризу. Тепер до цього додалися ще й неприємності в Нігері, Тож ситуація стає схожою на надзвичайну.
Проте вирішити її буде нелегко і знадобиться інтенсивна співпраця між США і Францією. Адже інтереси цих двох країн поставлені в Нігері під загрозу найбільше.
«Вашингтон і Париж могли б розробити план збільшення видобутку шляхом відновлення роботи законсервованих заводів з виробництва ядерного палива, а також посилити дипломатичну і військову підтримку країн-виробників урану, починаючи з Нігеру. Ці зусилля не будуть дешевими», - йдеться в статті.
Але оскільки Владімір Путін демонструє, що готовий перетворити в зброю викопні види палива, такі як нафта і газ, Захід повинен діяти до того, як Кремль вирішить зробити це ж саме ще й з мирним використанням урану.