У Верховній Раді знову здули пил із законопроєкту про так зване добудовування Хмельницької АЕС. Але останнього моменту вносити до залу не ризикнули — голосів усе ще немає. Що ж, цілком зрозуміло, чому.
Навіть автори законопроєкту в особі Кабінету міністрів України, — а дурнів серед них немає, — прекрасно розуміють, що жодного добудовування, тим паче в заявлені три роки, не буде. Не буде його й через п'ять. Якщо хоча б один блок добудують до 2030-го, це потягне на звання Героя України для реалізатора, без будь-якого перебільшення.
Написати, що в заявлений кошторис у 77 млрд грн не укладуться, буде неправдою. Жодного кошторису теж не існує. Останні прикидки робилися 2018-го, і досі все танцює від цифр шестирічної давності. Будівництво будь-якого свинарника в Україні має краще обґрунтування, ніж найдорожче, за ідеєю, будівництво в країні за всі часи її незалежності.
Єдине, що гарантує цим законом НАЕК «Енергоатом» (і Банкова, яка протягує проєкт), що мінімум у найближчі чотири опалювальні сезони гроші від підвищення тарифів населенню, що потраплять до «Енергоатому», тобто десятки мільярдів гривень, не будуть використані для забезпечення енергобезпеки країни. Москві такі гарантії подобаються. Автори схеми вже могли б розраховувати на орденок-другий від Кремля, а може, і на квартирку в Ростові. Героя Росії не дадуть — гидуватимуть.
Ні, вони не російські агенти, люди просто дуже хочуть грошей, у тому числі собі та близьким. Нескінченні медійні вмовляння кураторів прожекту про те, який він вигідний, а головне, що може бути реалізований, помітили навіть дуже далекі від енергетики люди. В основному ці обіцянки «атомного завтра вже сьогодні» орієнтовані на депутатів, які з квітня 2024-го вже кілька разів не давали протягнути цю аферу в парламенті.
Крім фіксації вигаданої суми витрат із держбюджету, депутатське «добро» реалізаторам прожекту потрібне, щоб, коли щось станеться, сміливо виправдовуватися: «Ми ж не могли порушити закону!». Мовляв, ми, звісно, розуміли, що під час війни ланцюги постачань нестійкі, банки не дають кредитів, а кваліфікованого персоналу не вистачить тощо. Але в нас був Закон України, і ми як законослухняні громадяни...
За ідеєю, завдяки монобільшості, схему давно мали протягнути через парламент. Але від неї аж надто погано тхне. Майже рік у Банкової пішов на те, щоб законопроєкт хоча б пройшов профільний парламентський комітет із питань енергетики та житлово-комунальних послуг. Причому його голова Андрій Герус проходження забезпечив, але голосувати за нього не став. Він усе ж таки колишній інвестбанкір і знає, як має виглядати подібний документ. Власне, комітет прямо вказав авторам законопроєкту, що проєкт закону треба доопрацювати й надати необхідні обґрунтування. Нічого з цього за пів року не зроблено взагалі, але… до розгляду все готове. Під купол сумнто тягнуть усе те саме, не змінивши й літери, не додавши жодної цифри.
Одна з відмазок, на рівні дитячого садка, — триває війна й ворог довідається про деталі проєкту. Жарт у тому, що будувати передбачається за старим російським проєктом. Нового навіть не намагалися замовити. До речі, спроба все засекретити обіцяє й смачні ціни для правильних підрядників — яйця по 17 грн здаватимуться дитячими витівками.
Спроба прикритися трагедією втрати Запорізької АЕС виглядає мерзотно... Довгобуд ніяк не допоможе енергосистемі найближчими роками компенсувати втрату цього гіганта.
Узагалі можна написати багато цифр, але реально вони мало кого хвилюють. Усе простіше — схема базується на невигадловій тезі: після підвищення тарифів у НАЕК утворився ресурс грошей. Його треба швидко та правильно освоїти. Решта — несуттєві деталі.
До речі, кілька місяців тому «Енергоатом» буквально бився в істериці, коли про нього написали, що завдяки зростанню тарифів для населення на 64% він може стати прибутковим. Компанія вибухнула емоційним — редагував явно сам голова — пресрелізом. У ньому НАЕК звинуватила в спекуляції «різні групи самозваних експертів і медіа» і… буквально по літерах підтвердила всі їхні тези. Із пристойності цей потік свідомості розміщувати на офіційному сайті НАЕК усе-таки не стали.
Узагалі-то на самому початку просто дерибанити кошти населення не хотіли, передбачалося, що можна буде відщипнути шматочок із потоків міжнародної допомоги...
Ми вже розповідали, що угода передбачає купівлю в Болгарії двох російських реакторів ВВЕР-1000, що валяються там. Болгарам сказали, що Україну завалили грошима й вона платоспроможна. Однак усе не зовсім, точніше, як публічно підтвердила посол ЄС в Україні, зовсім не так. Євросоюз не готовий до подібних витрат. Банки прожект такої якості теж не рвуться кредитувати. Понад те, «Енергоатому» делікатно нагадали, що він за кредитами «Євроатому», ЄБРР і навіть Ощадбанку України зобов'язаний дотримуватися низки фінансових нормативів.
Зате болгари, перевіривши, що перед ними клондайк, вирішили трохи заробити на своєму неліквіді. Власне, Україні був потрібен лише один реактор на третій блок, блок №4 ніхто й не збирався нині будувати, — він десятки років стояв затоплений. Але довелося зобов'язатися купити обидва. Софія чудово розуміє, що другого шансу продати цей неліквід не буде.
Згалом переговори з болгарами, замість очікуваних двох місяців, тривають уже майже два роки. І до початку грудня болгари відправили українській стороні «остаточні умови контракту». Після цього залишилося остаточно узгодити тільки дві умови — ціну угоди та умови оплати. Решту, від технічного стану обладнання до переходу права власності й ризиків, нібито узгоджено. І Герман Галущенко в середині листопада сказав болгарській стороні, що «знадобиться близько місяця... щоб остаточно оформити фінансування реалізації цієї угоди, після чого він подасть звіт до парламенту України на затвердження».
Отже, після двох років торгів залишилися сущі дрібниці: ціна й де взяти гроші.
Раніше за реактори хотіли під мільярд і не гривень, Україна — не більш як 602 млн євро (640 млн дол.). Нині промайнула цифра в 680 млн дол., вона ближча до української оцінки, але наскільки релевантна, невідомо. Болгарам поспішати нікуди, і зараз вони знову подовжили проведення переговорів уже до березня 2025-го.
До речі, у Болгарії збираються будувати два американські реактори і депутатам подадуть на розгляд абсолютно докладний аналіз і обговорення деталей проєктів. Аналогічні будівництва намічаються в Польщі та Чехії. Рекомендуємо нашим депутатам вивчити досвід тамтешніх парламентаріїв і порівняти справжні проєкти з тим, що хочуть впарити їм.
Якщо хтось не хоче їхати за закордонним досвідом, то можна звернутися до НАЕК і подивитися, як вона обґрунтовувала необхідність виробництва зі складання ТВС Westinghouse перед районною радою в Південноукраїнську.
Відчувається, що депутатів районної ради поважають на порядок вище, ніж тих, хто сидить на Грушевського, і даних дали теж разів у десять більше, включно з графіком будівництва, кошторисом тощо. І, ні, війна їх відкрити не завадила.
Під Новий рік (29.12) має з’явитися і замовлений ще торік американцям «Аналіз варіантів завершення будівництва енергоблоків №3 і №4 Хмельницької АЕС із застосуванням досвіду компанії Westinghouse». Документ, якщо його уважно читати, заздалегідь оголошений закритим і потребує на ознайомлення поза НАЕК аж згоди уряду США. Усе-таки непогано бодай щось із нього показати громадськості. А то заплатили за аналіз 37 млн грн, а парламенту пропонують голосувати за не зрозуміло що.
Узагалі ж, якщо хоча б в одного з цих блоків є шанс, доведеться робити новий проєкт і все ж таки шукати фінансування. Для початку порахувавши, на скільки мають зрости тарифи для населення, щоб «зайвих» грошей стало більше. А з урахуванням поточної організації процесу, зрив будівництва та сумнівні витрати великих сум неминучі, тож народним обранцям варто заздалегідь перейнятися відразу й створенням тимчасової парламентської спецкомісії з цього приводу. Зайвою не буде.