або Чому освітяни та медики не побачать проіндексованих зарплат
Цього року місцеві бюджети спіткала чергова новація - у них бракує коштів не так на виплату зарплат бюджетним працівникам, як на індексацію заробленого.
Під завісу минулого року нардепи внесли зміни до Закону "Про індексацію грошових доходів населення", заклавши пункт: "Індексація проводиться в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів". Але Кабмін до початку другого півріччя 2015-го так і не розробив нового порядку індексації. Мабуть, урядовці угледіли, наскільки високий рівень інфляції буде до кінця року. Адже, за даними Державної служби статистики, індекс споживчих цін лише у січні-вересні цього року становив 141,4% до відповідного періоду попереднього року... І задля часткової економії бюджетних коштів цього року уряд просто зробив індексацію зарплат необов'язковою виплатою, чого не було раніше.
Бюджетні працівники сподіваються, що зарплату з індексацією їм таки виплатять. Але в якому обсязі - це у районних і обласних закладах питання з питань. На початок четвертого кварталу цього року місцеві бюджети Тернопільської області мали додаткову потребу в коштах для цих виплат на рівні 176 млн грн. Наприклад, в установах освіти незабезпеченість коштами перевищувала 70 млн грн, з яких 48 млн становила індексація зарплат, у закладах охорони здоров'я утворилася дірка у 90 млн грн (індексація в ній - понад 78 млн). У результаті спрямування наприкінці жовтня в область додаткових обсягів освітньої та медичної субвенції, а також стабілізаційної дотації (сумарно - майже 79 млн грн) нестачу коштів удалося зменшити, але все одно вона значна.
Чому так склалося? Левова частка видатків місцевих бюджетів припадає на освіту. А сформована в радянський період мережа загальноосвітніх закладів досі не зазнала нових підходів та істотного реформування.
В області, як і загалом в Україні, стрімко зростають витрати на навчання одного учня. У деяких початкових школах Тернопілля вартість його утримання нині досягає 30–35 тис. грн на рік. Тож учень обходиться дорожче, ніж студент.
Та хіба може бути інакше, коли за останнє десятиріччя в селах відчутно зменшилася середня наповнюваність класів і зросла кількість шкіл з малою чисельністю учнів. За інформацією департаменту освіти і науки облдержадміністрації, у 2015/2016 навчальному році в області діють 184 малокомплектні школи, тоді як ще десять років тому їх було утричі менше - 60. Або інша промовиста статистика. Якщо у 2005 р. лише 414 учнів у сільській місцевості навчалися за індивідуальною формою навчання, то зараз - понад дві тисячі (2114). Про якість навчання промовчимо.
Фінансування малокомплектних шкіл, з одного боку, потребує додаткових коштів, а з іншого - не дає змоги оновлювати їх матеріальну базу. У минулі роки влада районів закривала або призупиняла діяльність до десятка шкіл. Тепер дещо більше. Цього навчального року в області було закрито три школи - 1–2-го і 1-го ступенів і призупинено діяльність десяти початкових шкіл. Але в масштабах районів і області такі заходи погоди не роблять.
Для прикладу розглянемо ситуацію у двох сусідніх районах - Монастириському і Бучацькому.
У невеличкому Монастириському районі середня промисловість, за винятком одного видобувного підприємства, уже давно не працює. Це - класична депресивна територія. Зате в цій місцевості збереглася доволі густа мережа освітніх закладів - 35 шкіл, з яких аж 12 малокомплектних. У переважній більшості випадків громади нізащо не погоджуються закривати (вважай - втрачати) школи. За їхньою логікою, немає школи - вмирає село. Проте у цьому навчальному році в районі таки вдалося призупинити діяльність двох шкіл - 1–2-го і 1-го ступенів і перевести учнів у сусідні навчальні заклади. Та економія від таких заходів
зовсім незначна - в межах
0,5 млн грн.
Освітянські керівники району переконують, що далі оптимізувати, тобто скорочувати, освітню мережу нікуди. Адже потрібно забезпечити підвезення учнів з одночасним ремонтом доріг, зберегти оснащені приміщення закритих шкіл - кабінети, їдальні, бібліотеки. Основна біда - з підвозом учнів до шкіл, у яких краща якість навчання і комфортніші умови перебування. Справи помітно не просуваються ані в районі, де справді важко акумулювати кошти для придбання хоча б одного шкільного автобуса на рік, ані в масштабах області.
Можливості для пошуку зайвих коштів украй обмежені. Частину шкіл Монастириського району переведено на альтернативні види опалення - тверде паливо та електроопалення. Але з урахуванням збільшеної вартості котлів, монтажу обладнання, а також подорожчання дров і вугілля економія витрат виходить максимум кілька десятків тисяч гривень на рік. Бо не працюють державні програми підтримки переходу бюджетних установ на інші види опалення. Тому за цією статтею коштів на освітню галузь не заощадиш.
Так, навіть у депресивному районі власні доходи районної скарбниці зростають. Упродовж дев'яти місяців їх надійшло майже на 700 тис. грн більше, ніж було заплановано. Але для елементарного задоволення потреб бюджетної сфери цього перевиконання аж ніяк не вистачить. Залишається розраховувати на освітню субвенцію і, частково, на стабілізаційну дотацію. Однак і цього замало. Тому зарплати педагогам району індексують, проте зі значним відставанням від рівня інфляції - на її рівні у червні. Крім того, районна влада скористалася постановою Кабміну №88 від 25 березня 2014 р., яка дозволяє коригувати надбавки за престижність педагогічної праці "в межах фонду оплати праці", і скоротила ці стимулюючі виплати до мінімального рівня - 5%. Це викликає обурення у вчителів: чим ми гірші від колег із сусіднього району, де надбавки виплачують у максимальному розмірі - 20%.
"Освіта не мала би залежати від того, якими коштами володіє район, - заступається за педагогів начальник відділу освіти Монастириської райдержадміністрації Зіна Павельчак. - Адже кожен учитель виконує державне замовлення. Тому Міністерство освіти і Міністерство фінансів повинні були б виробити такі підходи, щоб виплачувати вчителям гідну зарплату і однакову індексацію та надбавки за престижність педагогічної праці незалежно від того, в якому районі працює учитель, у місті чи селі".
Однак до кінця року у Монастириському районі коштів вистачить лише для виплати індексації зарплат освітянам на рівні червня та отієї 5-відсоткової надбавки за престижність.
Майже мільйона гривень бракує в районному бюджеті і для виплати індексацій зарплат медичним працівникам. "Всі обов'язкові виплати в бюджетних галузях будуть здійснені, -запевняє начальник управління фінансів райдержадміністрації Степан Шевчишин. - А необов'язкові виплати залежатимуть виключно від надходження коштів з державного бюджету".
У майже удвічі більшому за населенням Бучацькому районі середні підприємства працюють краще. Але мережа шкіл іще щільніша і одна з найбільших серед районів області - 59 загальноосвітніх навчальних закладів. З них, хвала Богові, малокомплектних шкіл зовсім небагато - лише 5–6. Цього навчального року їх статус-кво було повністю збережено. З відомої причини - не вдається забезпечити підвіз учнів до більших шкіл. Інший розвиток подій складно уявити. Торік з Тернопільщини для потреб АТО вилучили 11 шкільних автобусів, натомість у держбюджеті 2015-го передбачено кошти для придбання лише одного транспортного засобу. Гідна компенсація, чи не так?
Бучацький район - один із кількох в області, де педагогам виплачують надбавку за престижність праці в максимальному розмірі - 20%. Проте на повну індексацію зарплат до кінця року коштів відчутно бракує. За розрахунками фінансового управління райдержадміністрації, до 6 млн грн не вистачає для індексації зарплат учителям, понад один мільйон гривень - медикам. І коштів від перевиконання районного бюджету явно недостатньо, щоб залатати ці діри.
Незабезпеченість місцевих бюджетів коштами на основні виплати бюджетним працівникам на Тернопіллі повторюється з року в рік. Як показав 2015 р., вона може стосуватися й індексації зарплат. Тривожні дзвіночки лунають щороку, але уряд і Верховна Рада вдають, що не помічають відставання з реформою в системі освіти, яка визначила б оптимальну мережу загальноосвітніх навчальних закладів з відповідною наповнюваністю класів, забезпеченням педагогами тощо. У медицині теж ніяк не вдається чітко визначити і розмежувати перелік послуг, які надаються на первинному і вторинному рівнях, та закріпити за ними обсяги фінансування. А передавати ці питання виключно на відкуп майбутніх об'єднаних громад, які в межах фінансового ресурсу, тобто доведених донизу обсягів освітньої та медичної субвенцій, самостійно визначатимуть, яка мережа закладів освіти та медицини їм потрібна, - ризиковано. Бо це загрожує новими витками суспільної напруги.
Реальної фінансової децентралізації так і не відбулося, а її другий етап, що передбачав стовідсоткове фінансування делегованих державою повноважень, було спущено на гальмах Міністерством освіти і Міністерством охорони здоров'я, які за минулий рік так і не спромоглися створити нормативи бюджетної забезпеченості регіонів. Освітня та медична субвенції, як і раніше, визначаються за принципом "дамо, скільки є".
Якщо держава покладає на місцеву громаду обов'язок, наприклад, дати тисячі дітей середню освіту, вона ж і має визначити, які конкретно послуги повинна надати місцева влада, що буде показником якості надання цих послуг, скільки грошей необхідно для виконання цієї функції в кожному конкретному випадку. Це й є нормативи бюджетної забезпеченості. А поки їх не буде, нічого у відносинах громад і держави принципово не зміниться.
І навіщо тоді розпочинати реформу місцевого самоврядування та територіальної організації влади, якщо вона здатна дискредитувати інші реформи, похідні від неї?