Солотвино повільно йде під землю. Провали грунту через величезні карстові пустоти під землею наближаються до житлового сектора. У зоні небезпеки опинилися три сотні житлових будинків, дві школи, лікарня з поліклінікою, розподільча електропідстанція… Розглядається питання про відселення людей. Інформаційні повідомлення із закарпатського селища нагадують зведення із зони стихійного лиха. Хоча стихія тут ні до чого.
27 січня біля карстових проваль у Солотвині провела виїзне засідання Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій під головуванням міністра надзвичайних ситуацій Віктора Балоги. Після чого прес-служба міністерства розповсюдила прес-реліз щодо рішення комісії: «Не допустити виникнення техногенної катастрофи та відновити в майбутньому роботу алергологічних лікарень у Солотвині». За гіркою іронією долі, саме за владарювання на Закарпатті В.Балоги на солеруднику відбулися незворотні процеси, які призвели до його сьогоднішнього плачевного стану. Хоча їх можна було попередити…
У Солотвині (9-тисячне селище міського типу в Тячівському районі на кордоні з Румунією) сьогодні невесело жартують: «Наша сіль була потрібна і древнім римлянам, і дакам, і різним імперіям, до яких входило Закарпаття. Не потрібна лише незалежній Україні».
Сіль видобували в Солотвині з незапам’ятних часів. Селище стоїть на гігантському соляному куполі, який, за підрахунками спеціалістів, містить 250 млн. тонн солі. І до якого від поверхні грунту місцями всього кілька десятків метрів. Спочатку видобуток здійснювали відкритим способом. Тепер на місці давніх розробок - знамениті солотвинські озера, вода в яких настільки насичена сіллю, що в ній неможливо потонути. За лікувальними властивостями солотвинські озера порівнюють із Мертвим морем, тому не дивно, що влітку тут через наплив туристів ніде яблуку впасти.
З другої половини ХVIII ст. у селищі почали будувати шахти. Відтоді було запущено дев’ять шахт, хоча останні десятиліття працювали тільки дві - восьма і дев’ята. За часів СРСР на солеруднику працювало дві тисячі людей, а в 60-70-х роках на глибині 300 метрів навіть відкрили дві алергологічні лікарні. У підземні соляні палати з унікальним мікрокліматом приїздили лікуватися від астми та алергії пацієнти з усіх куточків Союзу. Паралельно солерудник справно видобував сіль.
Про загрози, які підприємство несе для селища, заговорили наприкінці 90-х - на початку 2000-х років, коли на околицях Солотвина почала інтенсивно просідати земля. Вода, потрапивши у відпрацьовані штольні, вимивала сіль, утворюючи під землею величезні карстові пустоти, в які обвалювався грунт. Найбільша вирва виникла над шахтою №7 (на фото). Столичні спеціалісти, які виїжджали на місце, встановили, що периметр і глибина провалів збільшуються зі швидкістю 1-2 метри на тиждень. Головна загроза - збільшення однієї з пустот у бік житлової частини селища. Фахівці попередили, що якщо шахту №9 буде залито водою до критичного рівня, це призведе до непередбачуваних руйнівних підземних процесів.
У грудні 2004 року Кабмін вніс державне підприємство «Солотвинський солерудник» до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки країни. Підземні шахти також внесли до списку особливо небезпечних підприємств, припинення діяльності яких потребує спеціальних заходів щодо запобігання шкоди життю і здоров’ю громадян та навколишньому середовищу. Було зрозуміло, що припиняти видобуток солі й допустити затоплення 8-ї та 9-ї шахт не можна, це може призвести до катастрофи. Однак для робіт із підтримки екологічної рівноваги, пов’язаної з діяльністю підприємства, були необхідні кошти, яких ніхто не виділяв.
Результат не забарився. Три роки тому через різке підняття підземних вод видобуток солі в Солотвині припинили. Алергологічні лікарні продовжували функціонувати, але недовго. У вересні 2008 року, після прориву води у вентиляційний ствол, відділення лікарні, що мала статус державної, закрили. Пацієнти, які заплатили за путівки чималі гроші і яким лікування в підземних соляних палатах давало тимчасове полегшення (а подібних лікарень в Україні більше немає), намагалися на знак протесту перекривати автодорогу, але марно.
У травні минулого року, після ще одного прориву води, закрили й другу, обласну алергологічну, лікарню. Що зараз відбувається в підземних палатах, невідомо, адже спускатися в штольню заборонено. Єдине, що достеменно зрозуміло, - відновити роботу лікарень уже неможливо.
А що обласна влада? Протягом останніх п’яти-семи років чиновники регулярно порушували питання аварійності солерудника, влітку 2008-го там навіть провели виїзне засідання обласної ради, за результатами якого було розіслано купу звернень у різні міністерства та відомства. Однак реальних кроків у відповідь для порятунку стратегічного підприємства так і не було зроблено. Більш того, довкола солерудника не припинялися незрозумілі підкилимні ігри, керівництво змінювалося тут практично щороку.
Минулого року обласне КРУ провело перевірку Солотвинського солерудника. За його висновками, невиконання рішень міжвідомчої комісії у липні 2008 року та невнесення Закарпатською ОДА узгоджених пропозицій до відповідних міністерств і відомств не дало змоги своєчасно здійснити комплекс заходів зі стабілізації роботи підприємства, функціонування алергологічних лікарень і приведення територій солерудника в безпечний стан.
Утім, це було зрозуміло й без перевірок. Із 2005-го по 2009-й одноосібним «начальником» Закарпаття був В.Балога - спочатку губернатор області, потім - міністр МНС, нарешті голова президентського секретаріату. Він мав усі важелі для розв’язання проблеми солерудника. Пробивні здібності в обстоюванні інтересів, щоправда, особистих, а не обласних, нинішній керівник МНС демонстрував неодноразово. У грудні 2007-го, коли в Солотвині на повен голос попереджували про катастрофу, що насувається, глава СП добився від Кабміну виділення 350 гектарів лісу в Мукачівському районі під свою дачу, а також відчуження в центрі Мукачевого та передачі за тіньовою схемою власній дружині величезних земельних ділянок і будівель колишніх військових містечок.
А контрольована В.Балогою обласна рада у 2008 році набагато більше зусиль докладала не для порятунку солерудника, а для комуналізації профспілкових санаторіїв та інших привабливих туристичних об’єктів Закарпаття з метою їх подальшої приватизації. Тому теперішні запевняння прес-служби МНС про недопущення техногенної катастрофи та відновлення роботи алергологічних лікарень викликають хіба що скептичну посмішку.
До речі, повідомлення прес-служби МНС суперечить фактичним рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, прийнятим за результатами виїзного засідання в Солотвині. Їх коротко можна звести до трьох пунктів:
1. Консервація шахт із ліквідацією ДП «Солотвинський солерудник».
2. Розробка під егідою Мінздоров’я проекту будівництва нової шахти для відкриття нової алергологічної лікарні.
3. Розробка комплексної програми реабілітації смт Солотвино (відселення людей, перенесення об’єктів інфраструктури, що перебувають у небезпечній зоні, тощо).
Реалізація цих рішень потребуватиме астрономічних сум коштів і займе чимало часу. Так, консервація шахт потребує окремої державної програми й може тривати близько десяти років. Для будівництва нової шахти та відкриття підземної лікарні спочатку необхідно провести комплексне дослідження, потім - виготовити проект, відкрити фінансування і т.ін. Нічого цього поки що немає, тому другий пункт рішення скидається на звичайний популізм.
Крім того, ситуація, коли угробили бездіяльністю готові лікарні, щоб потім витрачати величезні кошти на будівництво нових, виглядає, м’яко кажучи, дивно. Що ж до відселення людей та перенесення об’єктів, то від цього, на жаль, уже нікуди не подітися.
Хоча ще три роки тому в Солотвині можна було зберегти і обидві лікарні, і видобуток солі. І коштувало б це набагато дешевше, ніж теперішні «консервація, ліквідація та реабілітація». Треба було лише мати бажання і докласти більше зусиль для обстоювання в Києві інтересів області, а не своїх власних…
Велетенський пласт солі, на якому розташоване Солотвино, заходить і на румунський бік, де також є аналогічний солерудник із алергологічною лікарнею. Тут тим же шахтним способом добувають сіль, а пацієнти на лікування приїжджають навіть із-за кордону. Це не лише оздоровчий, а й привабливий туристичний об’єкт. Глибоко під землею у величезних соляних приміщеннях влаштовані майданчики для міні-футболу, встановлені тенісні столи, є солоні озера, на яких пацієнти катаються на човнах. Тут є навіть підземна церква із соляними стінами. І ніхто не провалюється під землю, ніщо не затоплюється, нікого не відселяють. Але це Румунія, а не Україна…
До речі, на Закарпатті є ще один стратегічний об’єкт, доля якого майже один до одного схожа на Солотвинський солерудник, - Мужіївський золоторудник у Берегівському районі. Колишня гордість України, єдиний виробник золота зупинився кілька років тому й тепер несе загрозу екологічної катастрофи для навколишніх сіл. Однак це тема іншої розмови…