UA / RU
Підтримати ZN.ua

"План Маршалла" для Донбасу

Ця прозора модель співпраці бізнесу та держави може стати типовою й замінить сформовану систему корупції, яку всі критикують та ненавидять.

Автори: Юрій Штепа, Валерій Кодецький

Давні римляни попереджали: "Хочеш миру - готуйся до війни". До війни ми не готувалися - не могли повірити в її реальність, а тим паче в те, що вона прийде зі сходу. Ціна, яку нам доводиться платити за свою наївність, виявилася надто високою: людські життя, нещастя, руйнування... За який мир умирають сьогодні люди? Заради чого ми терпимо злигодні, в ім'я чого рвуться відносини між країнами, сім'ями та людьми? Це випробування для нації буде даремним, якщо не змусить нас думати та діяти по-новому. Наприклад, так: хочеш перемогти у війні - готуйся до миру. Саме така думка дала поштовх до написання цього матеріалу.

Надія на те, що Росію можна перемогти на полі бою, у стратегічному плані нереальна. Надто нерівні сили: третя у світі військова машина має величезні матеріальні та людські ресурси. Тому в Росії завжди буде спокуса застосувати силу. І немає жодного військово-технічного рішення, яке могло б урятувати від агресора, як це не вдалося зробити свого часу ні з допомогою лінії Мажино, ні з допомогою лінії Маннергейма.

Ще складніше змінити ментальність людей, які проживають на Сході України. Більшість із них дезорієнтовані глобальною пропагандою - антиукраїнською, комуністичною, проросійською. При цьому багато з людей старшого покоління (а це приблизно п'ята частина населення Донбасу) зорієнтовані в минуле - на цінності радянського періоду.

Є тільки один шлях протистояти військовій експансії та ідеології агресії - створити суспільство з вищим рівнем життя, розвиненою економікою та справедливим управлінням. Суспільство з високим рівнем освіти та наявністю соціального ліфта, який дає змогу будь-якій молодій людині досягнути успіху поза системою корупції та криміналу.

Донецький регіон, де зараз вирішуються долі нашої країни, має таке саме значення для економіки України, яке мала в роки Другої світової війни Рурська область для економіки Німеччини. Її основою були гірничодобувна промисловість, металургія та машинобудування - тут кувався щит і меч нацистської імперії. Як наслідок, це був найбільш зруйнований війною район країни та найбільш депресивний. Завдяки допомозі, наданій у рамках плану Маршалла, Рурський регіон у короткий термін здолав розруху. У наші дні Північний Рейн - Вестфалія - процвітаюча земля із сучасною промисловістю, інфраструктурою, культурою.

Що ми маємо в Донбасі сьогодні? Зруйновану інфраструктуру регіону - економічну, соціальну, транспортну. Але що більш важливо, зруйновано саму систему життєустрою. Керівники втратили контроль над тим, що відбувається, "авторитети" втратили авторитет, і вже нічого не вирішують на цій землі.

Міф про те, що "Донбас годує всю країну", розвіяно. Ні олігархи, ні держава, ні бізнес не зробили за 20 років нічого для модернізації промисловості, зниження енергетичної залежності підприємств і поліпшення життя людей. Енергоємна економіка регіону, як і раніше, орієнтована на східного сусіда та пов'язана старими коопераційними зв'язками з такими самими відсталими в технічному плані економіками Росії та країн СНД. Розрив цих зв'язків сприймається регіоном і самими громадянами як життєвий крах.

Право націй, право жителів цього краю вирішувати: чи відновлювати відстале, неефективне виробництво та економічні зв'язки, що зжили себе, чи, скориставшись історичним шансом, підтвердити правильність європейського вибору та поставити за мету створити новий Донбас.

Як і за рахунок чого це зробити? Тут і необхідний "план Маршалла для українського Донбасу". Очевидно, що ні власними зусиллями, ні зарубіжними кредитами, ні зусиллями наших підприємців в окремих галузях такої проблеми не розв'язати. Необхідна згода країни, суспільства й особливо жителів Донбасу на договір, який поставив би конкретні завдання, визначив би відповідальність усіх сторін і джерела фінансування.

Ми вважаємо, що держава Україна має брати участь у цьому національному проекті, виділивши землю для будівництва об'єктів промисловості, інфраструктури та житла. Податкові пільги мають бути також надані підприємцям, промисловим інвесторам за обов'язкової умови або докорінної модернізації існуючих підприємств, або будівництва нових екологічних високотехнологічних об'єктів, орієнтованих на альтернативні джерела енергії.

Ми зацікавлені в залученні іноземних інвесторів, які готові передавати найсучасніші технології виробництва та організації управління.

Природно, промисловий, технологічний прорив потребує концентрації зусиль усього суспільства, що може загострити соціальні проблеми. Держава повинна прийняти спеціальну програму будівництва сучасного житла за новими дешевими технологіями, відповідно до світових зразків і стандартів. На ці цілі держава має спрямувати значну частину зовнішніх кредитів, надати значні пільги приватним забудовникам і прийняти програму іпотечного кредитування на термін не менш як 30 років під не більш як 2–5% річних. Ми не повинні витрачати ресурси на відновлення зруйнованих міст, які не становлять ні стратегічної, ні архітектурної, ні культурної цінності. Натомість потрібно побудувати міста сучасного типу, як це було зроблено в післявоєнних Німеччині, Франції, Великобританії, Голландії.

Ключовою умовою успіху цього національного проекту є створення нової транспортної інфраструктури зі швидкісними трасами, які проходитимуть повз міста та допоможуть швидко зв'язати населені пункти Донбасу між собою та з іншими містами України. Тут від Заходу потрібні сучасні технології, у тому числі виробництво будівельних матеріалів, енергозберігаючі та екологічно чисті виробництва.

На думку експертів, при використанні сучасних технологій (сендвіч-панелей, модульного будівництва) можна повністю поновити втрати житлового фонду та об'єктів соціально-культурного призначення за 2–
5 років. За такий само час має бути вирішене й завдання будівництва мережі доріг, тим паче, що воно спирається на місцеву працю та матеріальні ресурси.

Це допоможе розв'язати проблему зайнятості, особливо за умов закриття нерентабельних підприємств (шахт, заводів та інших застарілих виробництв). Таким чином, частина незайнятого населення зможе брати участь в усуненні економічних проблем регіону. Йдеться не лише про ліквідацію воєнних наслідків, а й про комплексну реабілітацію промислових зон, звалищ, відвалів, як це зробили в тій самій Рурській області, де на місці шахт сьогодні шумлять ліси, цвітуть сади, а в ріках водиться форель. Якщо зробили вони - зможемо й ми.

І останнє, може, найважливіше: хто всім цим управлятиме? Нові керівники, техніки, інженери - де їх узяти? Сьогодні жоден ВНЗ України не входить до сотні найкращих вищих навчальних закладів світу, і жодними інвестиціями неможливо в короткий термін вивести нашу освіту на європейський, а тим паче світовий рівень. Вихід вбачається в негайному відкритті центрального українського університету, який буде створено за зразком найкращих університетів світу, матиме власну навчальну та наукову базу, візьме навчальні програми та плани з цих навчальних закладів. І головне, впродовж перших семи років у цьому університеті на контрактній основі мають викладати найкращі професори, запрошені з усього світу, щоб не тільки забезпечити випуск сучасних фахівців у різних галузях, а й підготувати українських викладачів, які зможуть надалі підтримувати рівень навчання в цьому та інших ВНЗ країни. Це ефективніше, ніж посилати сотні та тисячі студентів за кордон у надії, що вони повернуться та стануть працювати на Батьківщині.

Для реалізації такого проекту знову ж таки потрібен суспільний договір між державою, бізнесом і західними інвесторами, включаючи міжнародні фінансові інституції, приватні фонди та промислових інвесторів. Держава має безплатно надати землю та відповідну інфраструктуру, забезпечити приватному бізнесу кредити під держгарантії та податкові пільги для будівництва такого університетського містечка, а приватним фірмам - дати можливість створити дослідницькі лабораторії у рамках цього проекту.

Це загальнонаціональний проект для всієї країни. Таке студентське містечко можна побудувати в будь-якому зручному для цього місці.

Наші олігархи могли б створити фонд для оплати праці зарубіжних викладачів, в обмін одержали б можливість насамперед навчати в університеті фахівців для своїх підприємств. Такий приклад є: Європейський інститут ділового адміністрування у Фонтенбло, під Парижем, побудований за участі світових компаній, де навчання ведеться англійською мовою за програмами провідних американських університетів. Змогли вони - зможемо й ми!

Уже сьогодні подібні пропозиції наштовхуються на думку скептиків, які стверджують, що "інша частина України не зрозуміє та не піде на такі жертви заради лише Донбасу". Але в тому й полягає завдання держави, бізнесу, ЗМІ, політичних і громадських лідерів, щоб пояснити та переконати більшість населення всіх регіонів України (від Ужгорода до Луганська, від Чернігова до Одеси), що ця робота - завдання не тільки та не стільки для Донецька й Луганська. Це проект модернізації всього українського життя: від якості житла через сучасну освіту та модернізацію промисловості до успішного європейського суспільства. Вийде на Донбасі - виграють усі!

Тільки так ми втримаємо Донбас, зупинимо відцентрові сили, повернемо Крим, увійдемо в ЄС сильним рівноправним партнером, а не бідним родичем із протягненою рукою.

Наявність такого "плану Маршалла для Донбасу" стимулює інші ініціативи, покаже світу наш потенціал. Згадаймо історію. Спільна допомога за планом Маршалла, надана країнам Західної Європи протягом чотирьох років, становила, за різними оцінками, від 12 до 15 млрд дол. (що в сьогоднішніх цінах становить приблизно 125 млрд). З них Німеччина одержала менш як 10% (близько 10–12 млрд у нинішніх цінах). Цього виявилося достатньо для активного вирішення соціальних проблем (забезпечення продовольством, паливом) і дало можливість суспільству сконцентруватися на вирішенні найважливіших завдань - будівництві нової економіки. Це більш ніж реалістична сума, яка має переконати як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів у можливості реалізації нашого проекту. Виділення державою 8–10 млрд дол. упродовж п'яти років - не така вже велика плата за збереження країни.

Із чого почати та як діяти?

За умов триваючої конфронтації та падіння виробництва безглуздо планувати зростання соціально-економічних показників. Необхідно концентрувати державні фінанси, зовнішні інвестиції та енергію українського бізнесу на стратегічних напрямах, сформульованих у вигляді національних проектів.

Сьогодні такими першочерговими проектами повинні стати:

- відновлення, точніше, будівництво нового українського Донбасу;

- здобуття Україною енергетичної незалежності, що передбачає перехід на нові технології виробництва енергії та енергозбереження;

- прийняття нової оборонної доктрини, ключовою метою якої має стати перехід ЗСУ на технічні, організаційні та соціальні стандарти НАТО, а одним із елементів - проект "Стіна", заміна російських партнерів по військово-промисловому комплексу передовими західними компаніями, розробка та виробництво високоточного озброєння;

- у гуманітарній галузі - створення нового університету, який готуватиме для країни сучасних висококласних фахівців світового рівня.

У нас є лише кілька місяців на те, щоб держава, суспільство та бізнес уклали між собою договір, який визначає зони відповідальності, зобов'язання та права всіх його учасників. Держава, наприклад, взяла б на себе оборонну та соціальну функції, а також сприяла б створенню необхідних для роботи бізнесу умов. Головним завданням бізнесу стала б модернізація української економіки, у тому числі й енергетики. У свою чергу, суспільство прийняло б на себе зобов'язання відмовитися на якийсь час від зростання соціальних стандартів. Щоб не допустити соціальної кризи, частину зовнішніх кредитів можна було б спрямувати на першочергові потреби населення. Це дозволило б країні сконцентруватися на завданнях відновлення. У результаті таких дій буде, як мінімум, зламано тенденцію української економіки до падіння з її стабілізацією. Саме з таким суспільним договором Україна й повинна вийти на переговори з Заходом.

Ми, українці, і насамперед бізнесмени й політики, маємо ініціювати скликання міжнародної конференції. Її потрібно дуже серйозно підготувати інформаційно та експертно, тому нині, не чекаючи закінчення АТО, необхідно створити експертну групу з економістів, промисловців, керівників для визначення обсягу втрат і, відповідно, обсягів і напрямів для вкладення коштів.

Необхідно залучити найкращих зарубіжних фахівців у галузі реструктуризації підприємств, реабілітації промзон, будівництва масштабних інфраструктурних об'єктів, які протягом місяця підготували б відповідний меморандум із базовими цифрами та рекомендаціями у форматі, зрозумілому як нашим чиновникам, так і зарубіжним інвесторам. Це, безумовно, прискорить процес прийняття рішень про створення пулу інвесторів і підготовки умов проведення інвестиційних конкурсів і програм запозичення на державному рівні. Тут, знову-таки, потрібен консенсус між державою в особі Кабміну та адміністрації президента, які нададуть необхідні повноваження та секторальну інформацію даній групі, і бізнесом, що забезпечить коштами, створить цільовий фонд для оплати праці експертів.

Ця прозора модель співпраці бізнесу та держави може стати типовою й замінить сформовану систему корупції, яку всі критикують та ненавидять. Потрібно дати дорогу молодим, тим, кому сьогодні до 40 років. Над ними не тяжіє вантаж минулого, вони хочуть і можуть сприяти реальному прогресу. Наш президент під час виборчої кампанії проголосив гасло: "Жити по-новому!". Отже, ми вже згодні. Настав час починати діяти. Не почнемо зараз - втратимо всю країну.

Довідка

"План відновлення Європи", або план Маршалла, одержав свою назву від імені держсекретаря США Джорджа Маршалла, який оприлюднив ініціативу 5 червня
1947 р. А вже 12 липня в Парижі представники 16 західноєвропейських держав, до яких згодом приєдналася й Західна Німеччина, обговорили конкретні розміри допомоги, необхідної для кожної з країн.

Основними напрямами американської фінансової допомоги стали субсидії та довгострокові кредити з низькою відсотковою ставкою, які спрямовувалися на конкретні цілі, насамперед на модернізацію ключових галузей промисловості, відновлення зруйнованої війною інфраструктури, підвищення продуктивності сільського господарства. А поставки продовольства, палива та добрив зі США зняли гостроту соціальних проблем у післявоєнній Європі, давши змогу зосередити сили на відродженні національних економік. Планом передбачалися також лібералізація економічної діяльності, грошова та фінансова стабілізація, розвиток вільної торгівлі між європейськими країнами та європейське економічне співробітництво.

Економічна допомога надавалася на основі двосторонніх угод між країнами та ставилася в залежність від структурних реформ, проведених одержувачами, а також виконання деяких жорстких умов, наприклад, відмови від націоналізації промисловості та виведення комуністів зі складу урядів.

Обсяг асигнувань за планом Маршалла (з 4 квітня 1948-го по грудень 1951-го) становив, за різними оцінками, від 12 до15 млрд дол. (приблизно 125 млрд у сучасних цінах), причому більшу їхню частину одержали Англія - 22%, Франція - 19, Італія - 10, Західна Німеччина - 10 і Голландія - 8%.

План Маршалла виявився однією з найуспішніших економічних стратегій в історії. За порівняно короткий період головну його мету - стабілізувати Європу та забезпечити подальше зростання її економічної могутності - було успішно досягнуто.