У Києві більш як сотня комунальних комерційних підприємств (КП) торік використали третину бюджету міста — 18,7 млрд грн. Журналісти регулярно звинувачують владу у корупції на КП, а останнім часом приводи для цього створюють і силовики, — новини про обшуки з’являються чи не щодня. Якою є справжня мета цих обшуків та чи стане в місті менше корупції? Це запитання в українському контексті завжди є, швидше, політичним.
Протягом останніх місяців ми бачимо, що прокуратура ходить від одного комунального підприємства до іншого з обшуками. Деякі справи — дійсно старі, такі як підозра колишньому керівнику КП «Житлоінвестбуд-УКБ» щодо будівництва ним житла у 2019–2020 роках. Деякі обшуки взагалі стосуються не самих КП, а їхніх підрядників, що ухилялися від сплати податків.
Ми вже почули заяви про те, що ці обшуки — це медійна атака політичних опонентів на поточну владу Києва. Сам мер погоджується із тим, що корупція існує, але заявляє, що його команда з нею бореться, що підтверджують звіти департаменту внутрішнього аудиту самої КМДА. Прокурор Києва його слова публічно спростовує… Зачароване коло, яке ніхто насправді не хоче реально розірвати.
Однак ми як містяни, на кошти яких існують чиновники і комунальники, як зазвичай, результатів обшуків не відчуємо. Адже комунальні підприємства, як і державні, за своєю суттю є джерелом корупції. І обшуки на них не допоможуть подолати причину корупції — комунальну власність на активи. Досвід політичних розбірок в Україні дає змогу говорити, що дуже часто «потоки» з цих КП переспрямовуються в інші кишені. Тому сотні підприємств даватимуть вигоду тим чи іншим зацікавленим особам, але не нам із вами.
Як приклад можна навести повідомлення зараз позафракційного народного депутата Гео Лероса, що обирався від «Слуги народу», про цілий пул пов'язаних між собою юридичних осіб, які останні чотири роки «розігрують» між собою тендери комунальних підприємств зі сфери будівництва — КП «Спецжитлофонд», КП «Житлоінвестбуд-УКБ», КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва». Швидше за все, ви про них нічого не чули. А якщо й чули, то не про те, що ці КП є найбільшими одержувачами інвестиційних коштів з бюджету міста. Журналісти Bihus.Info і «Наші гроші» провели низку журналістських розслідувань і з’ясували, що від цих КП підряди на 11,32 млрд грн отримали п’ять фірм, пов'язаних з ексдепутатом Київради Денисом Комарницьким.
У файлах, які вивчали журналісти, містився детальний перелік тендерів, що їх мали «виграти» ці фірми. Вибіркова перевірка показала, що в подальшому київські комунальники оголошували саме ці торги (слово в слово), і перемоги діставалися якраз компаніям з орбіти Комарницького.
Влада змінилась, а схеми та скандали залишаються незмінними. Чи означає це, що комунальне майно завжди буде корупційним?
Що робити, щоб КП приносили користь не окремим політикам, а нам?
Детальні поради київським чиновникам і депутатам Центр економічної стратегії дає у великому дослідженні 128 київських комерційних комунальних підприємств.
Основна — це зрозуміти, які КП дійсно необхідні нам як містянам, а яких варто позбутися як джерела корупції.
Ми вважаємо, що місто може володіти компанією, лише якщо вона є природною монополією і не має приватних конкурентів (приміром, водоканал) або якщо вона несе унікальну суспільну цінність, яку приватне підприємство забезпечити не може (наприклад, утримання зелених насаджень).
Наприклад, яку унікальну суспільну цінність несе згадане вище КП «Житлоінвестбуд-УКБ»? Запитання риторичне, адже житлові будинки в Києві будують усі охочі.
Подібних КП, які отримують із бюджету інвестиції та землю, а потім розподіляють їх на будівництво будинків, мостів і шляхопроводів, ми налічили 15. Окремі з них згадуються у зазначеному вище розслідуванні Дениса Бігуса про розподіл коштів між «правильними» фірмами.
Так само, чи конче нам необхідна комунальна мережа аптек — КП «Фармація»? Дехто відповість ствердно, бо купує там ліки дешевше з карткою киянина. Насправді за бажання місто може забезпечити пільгові ліки в будь-якій аптеці, — аналогічна державна програма «Доступні ліки» працює саме так.
Таких комунальних підприємств, які можна приватизувати вже зараз, отримавши кошти до бюджету і позбувшись джерела корупції, ми налічили 43 (із 128 діючих).
Отже, перша порада: продати непотрібне.
А якщо КП дійсно потрібне, і приватизувати його зараз — не варіант?
Серед справді важливих для киян комунальних підприємств є три величезні компанії: метрополітен, «Київпастранс» і «Київтеплоенерго». Якби вони перебували в державній власності, держава вже впроваджувала б у них реформу корпоративного управління, бо за розміром вони є порівнянними з найбільшими державними підприємствами (див. рис. 1).
Київська влада теж неодноразово заявляла, що місту варто впровадити найкращі практики управління такими компаніями. «Створення наглядових рад у комунальних підприємствах столиці — це історичне рішення і нова практика, що, безумовно, сприятиме впровадженню більш прогресивних методів управління та контролю ефективності», — саме так коментував рішення Київради про управління найбільшими КП столиці заступник міського голови. Єдина проблема — рішення готувалося з 2016 року, було прийнято в урізаному вигляді наприкінці 2019-го і досі не виконано.
Створення професійної наглядової ради з незалежними членами на багатостраждальному «Київтеплоенерго» було умовою міжнародних партнерів, які були готові виділити 140 млн євро під низький відсоток на модернізацію отриманих містом від «Київенерго» тепломереж.
Наглядові ради важливі навіть на підприємстві з єдиним власником як запобіжник політичного впливу. І саме тому, вочевидь, київська влада вже майже п’ять років опирається цьому «прогресивному методу управління та контролю ефективності» (див. рис. 2).
Тому порада друга: таки провести реформу корпоративного управління найбільшими київськими КП.
Як бачимо, такі стратегічні рішення міська влада впроваджує зі скрипом. Але є менш складні рішення, як зробити так, щоб комунальні підприємства працювали на нас, а не на політиків. Наприклад, посилити департамент внутрішнього аудиту (Київаудит), який контролює закупівлі всієї структури КМДА, в тому числі комунальних підприємств. Він періодично перевіряє якість проведених робіт і детально описує виявлені порушення у щорічних звітах, які подає напряму міському голові.
Так, за три роки діяльності за результатами проведених аудитів (у тому числі і діяльності КП) Київаудит виявив фінансових порушень на загальну суму майже 3 млрд грн, а на основі його звітів (які є публічними) зареєстрували 164 кримінальні провадження (або матеріали долучені до існуючих проваджень).
Очевидно, що виявити всю корупцію на всіх КП Київаудит не зможе. Але збільшити його штат і кількість аудитів цілком реально. Адже з 2018 року аудит проводився лише в 25 комунальних підприємствах (у деяких — по кілька разів), що є краплею в морі.
Що ще можна зробити? Принаймні змусити КП виконувати закон, який зобов’язує ці підприємства публікувати наявну в них інформацію. Стаття закону, присвячена КП, містить перелік із 12 пунктів. Ось приклади даних, які київські КП мали би оприлюднювати згідно із законом, але не роблять цього:
- біографічна довідка керівника;
- річні звіти керівника;
- структура, принципи формування і розмір винагороди керівника.
Однак навіть ту інформацію, що оприлюднюється, нам із вами можна і треба аналізувати. Наприклад, ми зробили дашборд, на якому кожен може подивитися на фінансовий стан, якість закупівель і розмір середніх зарплат у 128 київських КП.
Тож третя порада: якісніше контролювати КП.
Отже, щоб комунальні підприємства працювали не на «смотрящих» чи непорядних політиків, а на нас із вами, міській владі варто залишити у власності лише кілька найнеобхідніших КП, а решту продати. Повноваження управляти кількома найбільшими КП варто передати від політиків до професіоналів.
Проте цих двох рішень не буде доти, доки ми як виборці не будемо ефективно контролювати обраних нами депутатів Київської міської ради та призначених ними чиновників міської адміністрації.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту, фінансово підтриманого Atlas Network.