Уряд тимчасово, до 31 березня, встановив граничну ціну на газ для роздрібних споживачів на рівні 6,99 грн за кубометр. Відбувається це ручне втручання держави у щойно створений ринок під гаслом боротьби зі свавіллям олігарха Дмитра Фірташа та його монополії на ринку газу. План влади приголомшує: за час дії двомісячних обмежень НКРЕКП та АМКУ отримують інституційну спроможність, яка дозволила б позбавляти газзбути Фірташа ліцензій, вводити в них тимчасові адміністрації та зрештою їх націоналізовувати, знищуючи крок за кроком монополіста. Певно, в уряді не помітили, що впровадили зміни до квітня 2021-го, а не 2031 року.
Ринок газу запрацював у серпні 2020-го, але до початку опалювального сезону мало хто звернув увагу на те, що держава припинила контролювати ціну газу та маржу його постачальників. Інформаційна кампанія з боку держави була такою «потужною», що навіть з початком зими далеко не всі споживачі, по-перше, знали, що відтепер можуть змінювати газового постачальника, по-друге, вміли це зробити. Та навіть ті, хто хотів, стикалися із відвертим свавіллям облгазів, які вправно опиралися скасуванню газового кріпацтва та перешкоджали зміні постачальника. І тут держава теж не взялася допомагати, дочекавшись зрештою масових протестів у відповідь на зростання як ціни на газ, так і торгової націнки фірташівських постачальників на 40%. Чому чекали? Кажуть, що грають у довгу і збираються знищити фірташівську монополію на ринку. Ми повірили б, але…
Єдиний плюс у рішенні уряду про встановлення граничної ціни газу — це його тимчасовість. Адже короткостроковий треш краще за безстроковий. Усе інше — суцільний мінус.
По-перше, держрегулювання ціни постачання природного газу населенню без внесення змін до Закону «Про ринок природного газу» — нелегітимне. Адже в законі чітко зазначено, що ціни на газ — вільні. А всі випадки винятків із цього правила мають визначатися виключно цим законом. Такого «карантинного» винятку в законі немає й не могло бути. Отже, уряд упроваджує регулювання цін на газ у незаконний спосіб і не маючи на це повноважень. Як наслідок, це може завершитися блокуванням постанови в суді та подальшим її скасуванням, невиконанням газовиками вимог постанови без юридичних наслідків для них, стягненням газовими компаніями збитків з держави за незаконне втручання в ціни з подальшим їх відшкодуванням за наш рахунок, у тому числі через включення до комунальних тарифів тощо.
По-друге, уряд не дає відповіді на запитання: як каратимуть газовиків, якщо вони продаватимуть газ населенню дорожче за 6,99 грн? В який строк та який державний орган виконуватиме каральну функцію? Враховуючи, що зміни вносяться в «антиковідну» постанову, цим органом могла би бути, наприклад, Держпродспоживслужба. Проте вона інституційно є суттєво слабшою за Антимонопольний комітет і Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Служба не є незалежним регулятором, має обмежені повноваження із збирання матеріалів для покарання, не демонструвала до цього якихось приголомшливих результатів, значну частину штрафів програє в судах і не перебуває «в формі» настільки, щоб впоратися з олігархами, яких не змогли побороти АМКУ та НКРЕКП. Та й профільний закон не наділяє її повноваженнями щодо контролю за ціноутворенням на газовому ринку.
Влада це усвідомлює й у кулуарах говорить про те, що злісних порушників позбавлятимуть ліцензій, а повноваження НКРЕКП розширять, аж до можливості вводити тимчасові адміністрації до компаній-порушників. Але це лише плани.
Зараз же, за наявності прямої норми в законі про вільні ціни та відсутності в профільному законі повноважень НКРЕКП щодо контролю за цінами на ринку постачання газу, комісія навряд чи зможе хоч якось «укусити» здирників. Ба більше, спроба це зробити може завершитися санкціями для самої комісії та її членів. І це не згадуючи, що процедура покарання порушників у НКРЕКП настільки тривала, складна та неефективна, що штраф фірташівським газовикам за здирництво на температурних коефіцієнтах уже три роки як перебуває в процесі оскарження, а нараховувати коефіцієнти газовики продовжували навіть після його накладення. Запропонована проєктом модель дозволяє газовикам маніпулювати для збільшення кінцевої ціни до тих самих 10 грн. Наприклад, ціна газу може бути встановлена ними на рівні 6,99 грн, але щоб його купити, треба буде оплатити зверху 3 грн за якісь інформаційно-консультаційні послуги, або ті ж самі температурні коефіцієнти, або як відшкодування витрат на його транспортування. Формально норму постанови буде виконано, проте фактично для населення газ так і не здешевіє.
По-третє, запровадження державного регулювання цін під час сезонних стрибків зростання вартості газу — не боротьба, а консервація газової монополії Фірташа. Оскільки змінити газзбут Фірташа на іншого постачальника може тільки сам споживач, і процедура зміни не така проста, то в українця має бути мотивація витратити на це свій час. Найкраща мотивація — гроші. Найбільш ефективно вона працює в зимовий період, коли різниця в цінах різних постачальників найвідчутніша. Встановлюючи однакову для всіх постачальників ціну в пікові періоди, держава вбиває таку мотивацію, та самотужки захищає постачальників фірташівського дорогого газу від втрати клієнтської бази.
До слова, будучи ще й великими імпортерами газу, компанії Фірташа, закупивши влітку дешевий газ, мають змогу «пересидіти» тимчасове цінове регулювання без значних втрат, а от нові гравці, які щойно вийшли на цей ринок, аби створити конкуренцію для монополіста, не так міцно стоять на ногах, тож для них місяці «карантинних» цінових обмежень можуть стати останніми — заробіток суттєво знизиться, а нові споживачі не прийдуть. Тому дуже сумнівними є твердження адвокатів цих змін про те, що «боляче буде всім», бо больовий поріг у учасників ринку однозначно різний.
І якщо основною причиною для запровадження державного регулювання ціни на газ є саме монополія Фірташа, яка подеколи незаконними методами не відпускає споживачів до постачальників із нижчою ціною, то замість усунення причини держава, навпаки, її ще більше посилює. Адже після ліквідації торік більшості тервідділень Антимонопольного комітету відомство просто неспроможне оперативно вирішити проблему в кожній області, давши швидко по руках кожному газзбуту, який нав’язує споживачу свій дорогий газ.
І наостанок. Регульована державою ціна має бути економічно обґрунтованою та ринковою. Якщо держава встановлює ціну нижче ринкової, то бізнес має право на отримання компенсації — різниці між ринковою та встановленою державою. Але обґрунтування ціни у 6,99 грн ми так і не побачили, а наші джерела в уряді кажуть, що «це просто була найнижча ціна на ринку на момент виникнення проблеми». Сподіваємося, в уряді розуміють, що в суд із таким формулюванням йти соромно, а перспектива отримання газовиками в подальшому компенсації з державного бюджету є більш ніж реальною.
Особливо за умови, що, на відміну від інших, НАК «Нафтогаз України» не зобов’язана продавати газ постачальникам по 6,99 грн за кубометр, тобто сміливо зможе вдаватися до маніпуляцій та посилювати і без того надмірну ринкову вагу в секторі. І у випадку будь-яких пертурбації на ринку постачальників, наприклад, якщо хтось із них збанкрутує чи все ж таки втратить ліцензію через порушення, споживачів обслуговуватиме постачальник останньої надії — знову ж таки «Нафтогаз». І для того, щоб він зафіксував також ціну у 6,99 грн за кубометр, НКРЕКП ще має внести зміни в правила для постачальника останньої надії, бо зараз там і ціна вища, і правила її формування інші.
У розмовах з кількома посадовцями, причетними до напрацювання урядового рішення, ZN.UA вказувало на численні його недоліки, у відповідь ми почули, що це все незначущі деталі, бо наразі йдеться про «боротьбу за структуру ринку». Благородна мета — РГК Дмитра Фірташа розподіляє приблизно 70% газу в Україні. Але хотілося б нагадати чинній владі, що за минули рік вона ніц не зробила для інституційного посилення АМКУ, який мав би очолити таку боротьбу у цивілізованій країні. А у нинішньому варіанті мова, скоріше, не про боротьбу, а про піддавки. Які тривають роками, за будь-якого президента, і важко повірити, що за можливість непогано заробити віденський в’язень не кидає крихт зі свого столу черговим блазням при владі та регулюванні. Вочевидь, це трапилося знову.
Вишенькою на торті абсурду стали цілком серйозні обговорення у кулуарах ОПУ перспектив майбутнього «збутопаду» (за аналогією із «банкопадом») і націоналізації газзбутів Фірташа. Бо що ж націоналізовувати, якщо фірташівська монополія без втрат переживе цінове регулювання, позбудеться за цей час частини дрібних конкурентів і залишить собі клієнтську базу? А навіть якщо й так, то чи стане здоровішим ринок, якщо одного монополіста на ньому замінить іншій, та ще й державний?
Чи хочемо ми ринок, на якому буде один гравець — НАК «Нафтогаз України», який роками розповідає про пріоритетність розвитку власного видобутку газу, але далі розмов не надто просунувся? Бо імпортний краще, він дає сезонність, він дає надмірні прибутки на шалені премії. І байдуже, чи криза в країні, чи війна. НАК — це держава в державі, і посилення її ваги в секторі точно не зробить цей ринок кращим і конкурентнішим.
Чи є хороший вихід узагалі?
У держави може бути один-єдиний правильний шлях у цих умовах — розвиток конкуренції на ринку газу та оперативне припинення зловживань. Повноваження в цій частині мають Антимонопольний комітет і НКРЕКП. В арсеналі відомств є і батіг, і пряник. Посилити і АМКУ, і НКРЕКП нам обіцяють упродовж дії тимчасових цінових обмежень. Але повірити в це неможливо, бо і комісія, і комітет давно потребують некосметичного, а капітального ремонту, а до того ж і незалежності з неупередженістю.
І тут ми підходимо до справжньої причини такого стану речей. Влада насправді безсила у відносинах з олігархами, бо здебільшого їсть з їхніх рук. Але навіть коли мова йде не про класичні «піддавки», будь-які інструменти примусу, в тому числі повністю законні, можуть бути заблоковані та дезактивовані останніми. І під час кожної кризи вони штучно підводять владу до двох варіантів: поганого чи дуже поганого. При цьому моделюючи по ходу ситуацію на свою користь для отримання профітів з кризи у вигляді або додаткових доходів, або підсилення монопольного впливу, або ускладнення відносин України з міжнародними партнерами. До речі, МВФ поки що утримується від оцінки урядового рішення, але не думаємо, що їх переконає аргумент про економію 4,4 млрд грн субсидій завдяки ціні у 6,99. Бо і ми, і вони бачили значно більші витрати на субсидії, а головне, точно розуміємо, що мали б передбачати і справжній ринок, і справжня демонополізація.
Та, на жаль… Будь-що зроблене сьогодні владою — лише консервація статус-кво. І поки президент В.Зеленський, який в уявленні українців сконцентрував усю владу в країні у своїх руках, не почне справжньої деолігархізації, подібні кризи виникатимуть постійно та тягнутимуть нас дедалі сильніше й сильніше на дно. А це вже більше з галузі фантастики, а не економіки, політики чи права. Бо вже зараз Зеленський не має достатнього впливу і влади в країні, щоб це зробити. І ми дуже сумніваємося, що має для цього бажання.
Більше статей Агії Загребельської та Юлії Самаєвої читайте за посиланнями.