Наївно вважати, що статистичні дані відображають реальні економічні процеси. Вони їх радше маскують. Але якщо добряче покопатися в тій-таки статистиці — бачиш геть іншу картину. Особливо коли йдеться про торгівлю в трикутнику Білорусь—Україна—Росія.
Попри офіційні заборони, торгівля продуктами між Росією та Україною триває, просто через Білорусь. Фактично ми маємо справу з контрабандою. І всі контрабандні потоки між Білоруссю та Україною можна умовно розділити на дві великі групи. Перша — дрібна контрабанда приватних осіб, без серйозних покровителів «зверху». Друга — великомасштабна контрабанда, у якій задіяно комерційні компанії з боку України та Росії.
До першої групи належить «класична» контрабанда, з якою в повсякденному режимі борються митники. Якщо проаналізувати новини з білорусько-українського кордону, то можна виділити кілька загальних тенденцій. Найчастіше з Білорусі до України намагаються контрабандою провезти дрібнооптові партії цигарок білоруського виробництва, просто з акцизними марками (тобто таких, що офіційно реалізовують на білоруській території). А найпопулярніші об’єкти контрабандного перевезення з України до Білорусі — волоські горіхи та наркотики.
Щодо наркотиків, тут є дві підгрупи: марихуана, яку можна дуже легко й дешево купити в Україні, а також важкі наркотики, або вироблені підпільно в Україні, або ті, які перевозять міжнародними маршрутами, часом використовуючи досить екзотичні схеми наркотрафіку.
Періодично контрабандою намагаються провезти речі, які досить просто купити в Україні, але дуже складно — у Білорусі. Наприклад, анаболічні стероїди, популярні у завсідників спортклубів. Найневинніша контрабанда — невеликі партії продуктів і ширвжитку.
У другій групі можна виокремити кілька категорій транскордонних торговельних операцій. Наприклад, поставки до України вугілля з РФ (яке, ймовірно, видобувають на території ОРДЛО) через Білорусь, але з порушенням низки митних та інших процедур.
Дані «Білстату» щодо торгівлі вугіллям свідчать: 2017 року білоруський експорт (продаж) кам’яного вугілля до України становив 0,6 тис. тонн на суму 63 тис. дол. 2018-го — 588,5 тис. тонн на 50,3 млн дол. (зростання поставок за рік — у 980 разів!). А ось дані щодо антрациту: 2017 року білоруський експорт антрациту до України становив 0,3 тис. тонн, 2018-го — 102,2 тис. тонн на 8,8 млн дол. (зростання поставок за рік — у 340 разів!).
А ось дані Держстату України: 2017 і 2018 року з Білорусі до України вугілля взагалі не завозили. Тобто на 30-метровій «нічиїй землі» між кордонами наших двох країн безвісти зникли 692 тис. тонн вугілля.
Однак схема з вугіллям, як і безліч їй подібних, була тимчасовою, і, схоже, її вже не використовують. Але є інша схема, яка стабільно працює з 2014 року, приносячи непоганий прибуток своїм учасникам. Це схема поставок до РФ різноманітної аграрної продукції з України через Білорусь.
Після того як Росія 2014 року заборонила імпорт сільськогосподарської продукції з України, збитки українських аграріїв, за їхніми оцінками, могли становити близько 300 млн дол. на рік.
Вихід знайшли досить швидко. Потоки сільгосппродукції з України до РФ пішли через Білорусь. Після підписання Україною та Молдовою 2014 року договорів про асоціацію з Євросоюзом російська влада заборонила поставки фруктів і овочів із цих країн. І моментально їхній «фруктово-овочевий» експорт до Білорусі зріс у 28 разів.
Далі, в міру того, як конфлікт розвивався, Росія з 1 січня 2016 року взагалі заборонила ввезення сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства, країною походження яких є Україна. Це, а також продовольче ембарго, яке Росія 2014 року оголосила у відповідь на європейські санкції, підштовхнули розвиток «сірих» торговельних зв’язків Білорусі з Україною. Так, згідно з даними української податкової служби, у листопаді 2015-го білоруські фірми закупили 99,63% експортованих українських фруктів на суму в 554 тис. дол.
У російських ЗМІ люблять розповідати про те, що контрабанда європейських товарів набула в Білорусі цілком державного масштабу і стала елементом економіки. Причому до «європейської» вони відносять також українську та молдовську сільгосппродукцію. Ціла серія статей останніми роками розповідала про те, як (на думку росіян) улаштована суто організаційно контрабанда продуктів до РФ через Білорусь.
Скільки правди в цих описах, а скільки політичної пропаганди — не мені судити. Та й навряд чи білорусам із українцями цікаві душевні муки кремлівських чиновників через польські яблука та українське сало. Але нам цікаві цифри.
Ми спробували «знайти кінці» цих тіньових товарних потоків у статистичних даних. Звісно, шукати їх у російській статистиці сенсу немає (через «сірі» способи ввезення продуктів до країни). У білоруській статистиці — теж, з огляду на її місцями сумнівність, місцями — суперечливість, а місцями — просто відсутність публічних даних. Залишається Держстат України.
Продукти та цифри
Зібрана статистика свідчить, що продажі українських овочів, м’яса й низки інших продуктів білорусам різко зросли одночасно із заборонами на українські товари, які РФ впровадила у 2014–2016 роках. Наприкінці грудня 2015 року на засіданні комісії ЄАЕС у Москві представники білоруської влади відмовилися підписувати угоду щодо впровадження заходів для захисту ринку ЄАЕС, запропоновану РФ з огляду на вступ України до ЗВТ із Євросоюзом. Унаслідок цього територія Білорусі залишилася хабом, через який товари з України за сірими схемами надходять на російський ринок.
Подивимося на цифри в таблиці.
Торгівля України з Білоруссю і РФ
Як бачимо, поставки з України до РФ після початку війни зменшилися досить відчутно і явно вже не відновляться. А ось поставки до Білорусі «провалилися» після початку війни, але досить швидко відновилися. Тільки їхня структура змінилася.
Розберімося, як саме. Візьмімо категорію «М’ясо великої рогатої худоби, свіже або охолоджене». 2013 року, перед початком драматичних подій, Україна поставила до Росії 11,3 тис. тонн цього м’яса на 46 млн дол. Уже 2014-го поставки скоротилися вдвічі, а впродовж останніх кількох років їх не було взагалі.
Погляньмо на торгівлю з Білоруссю. 2013-го білоруси закупили в українців лише 32 тонни м’яса ВРХ, що й зрозуміло, — у них і свого вистачає. 2014-го — 96 тонн, 2015-го — 97. А потім прорвало: 2016 рік — 15,8 тис. тонн, Білорусь — найбільший імпортер українського м’яса. Це при тому, що власного м’яса не поменшало. 2017-го — трохи скромніше: до Білорусі приїхало 12,2 тис. тонн українського м’яса ВРХ. 2018-го — уже 14 тис. тонн, 2019-го — 12,8 тис. тонн.
Отже, Білорусь, не знижуючи власного виробництва яловичини, почала стабільно закуповувати її в України більше, ніж та сама Україна постачала до цілої Росії до початку війни. Додамо сюди те, що споживання яловичини в Білорусі поступово зменшується. Хто ж тоді має такі апетити?
Аналогічна ситуація — з мороженим м’ясом ВРХ: 2013-го РФ закупила його в України 5,8 тис. тонн на 22,6 млн дол. Відтоді РФ не купує, проте купує Білорусь: той самий обсяг на ту саму суму (приблизно, звісно, цифри коливаються з року в рік).
Ідемо далі. Категорія «Картопля». 2013-го Україна продала Білорусі 1,8 тис. тонн картоплі на 530,7 тис. дол. Того самого року Росії — 6,1 тис. тонн на 1,1 млн дол. Але вже 2015-го потік явно пішов через Білорусь: прямих продажів картоплі до РФ в України немає, зате Білорусь закуповує 6,5 тис. тонн «бульби». 2016-го — 4,5 тис. тонн, 2017-го — 10,5 тис. тонн, 2018-го — 2 тис. тонн, 2019-го — 1,8 тис. тонн. Тобто торік ми повернулися до довоєнних цифр, однак сплеск у 2015–2017 рр. навряд чи можна пояснити тим, що білоруси почали їсти більше чіпсів.
Із помідорами дуже схожа ситуація. 2013-го Білорусь закупила їх в Україні 11,435 тис. тонн на 4 млн дол. Росія — 43 тис. тонн на 22,7 млн дол. Уже 2015-го поставки українських помідорів до РФ припинилися. А до Білорусі — різко зросли, до 18,838 тис. тонн. 2016-го Білорусь закупила цілих 29,667 тис. тонн українських помідорів на 13,7 млн дол. А далі цифри поступово повертаються до довоєнних. 2019-й — Білорусь закуповує 2,674 тис. тонн українських помідорів.
Капуста, кольорова капуста, часник, огірки, гриби, заморожені овочі, горох, овочеві суміші — скрізь приблизно така сама динаміка: після припинення поставок із України до РФ різко зростають поставки до Білорусі, досягають приблизно таких самих обсягів, які раніше надходили до Росії, і впродовж 2018–2019 рр. повертаються до попередніх значень.
Досить промовистими є цифри щодо цукрової кукурудзи. 2013 року Білорусь купила в України лише 1,2 тонни цукрової кукурудзи, Росія — 4,2 тис. тонн. А з 2015-го РФ уже не купувала в України цукрової кукурудзи, зате поставки до Білорусі зросли 2017-го до 2,1 тис. тонн. 2018-го — 1,6 тис. тонн, 2019-го — 3 тис. тонн: Білорусь купує майже всю цукрову кукурудзу, яку експортує Україна.
Зрештою, яблука та груші. Чомусь побутує думка, що через Білорусь до Росії не зовсім легально надходять польські яблука. Та якщо подивитися на цифри, видно, що не польські, а українські. 2013 року Україна продала до Білорусі лише 147 тонн яблук, а до Росії — 10,7 тис. тонн. Уже 2017-го — майже нічого до РФ, а до Білорусі — 13,2 тис. тонн. 2018-го білоруси імпортували з України 19,8 тис. тонн яблук, хоча у них власних кури не клюють. 2019-го — вже трохи менше: 14,6 тис. тонн. Але навіщо? Хоча зрозуміло — не «навіщо», а «куди».
Далі — абрикоси, сливи, полуниця, малина, сухофрукти — така сама динаміка, наче під копірку. І раптом — протилежна ситуація з гречкою. Ще 2013-го Україна закуповувала гречку десятками тисяч тонн у Росії, але не купувала в Білорусі. Але 2019-го Білорусь несподівано почала продавати гречку до України — 1,4 тис. тонн, одночасно з різким падінням поставок до України з РФ.
***
Упродовж останніх кількох років у російських ЗМІ неодноразово з’являлися статті, де було описано, як улаштовані «з білоруського боку» схеми тіньових поставок продовольства до Росії, зокрема і з України.
Росіяни теж уміють зіставляти цифри статистики. Вони складають цифри імпорту продуктів до Білорусі із цифрами власного білоруського виробництва, віднімають офіційний експорт і дивуються тому, як багато білоруси, виявляється, їдять!
Притому в самій Росії є бізнес-групи, які виграють від «тіньового» реімпорту українських продуктів харчування через Білорусь. Вони в таких схемах дуже зацікавлені.
До речі, українці теж незадоволені ситуацією, хоча ще недавно отримували від торгівлі через Білорусь чималу вигоду. Показовим є те, що міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Ігоря Петрашка обурює величезний від’ємний баланс із Росією, Білоруссю та Казахстаном. Із загального торговельного дефіциту України на 10 млрд дол. приблизно 6 млрд дол. — із цими трьома країнами. Тобто не стільки те, що ми постачаємо РФ товари, а те, що купуємо в них більше, ніж продаємо. Що ж, радимо міністру для початку переглянути статистику та ще раз добре обміркувати власні висновки. Адже нині в Мінекономіки України нібито працюють над тим, як відстежувати та відсікати партії товарів із Росії через Білорусь, а про зворотній напрямок соромливо мовчать.