Демонополізація - один із найголовніших кроків, що відділяє українців від гідного життя.
Ми переплачуємо монополістам і картелям за товари, що споживаємо кожного дня, здебільшого навіть не знаючи про це. Малий і середній бізнес не витримує нечесного змагання із впливовими гравцями та закривається, консервуючи бідність. Для отримання зарплати, за яку можна нагодувати та навчити дітей, українці змушені їхати за кордон, бо монополіст не цінує людського ресурсу та не має потреби за нього конкурувати. Це все результат монополізації економіки та повальної безкарності для картелістів, що продукується слабкістю, безпорадністю та політичною залежністю найважливішого економічного регулятора країни - Антимонопольного комітету.
Є десятки світових прикладів, які доводять, що посилення інституційної спроможності та незалежності конкурентного відомства робило економічні дива, підвищувало рівень доходів населення, якість товарів і сприяло встановленню справедливих цін. Розумію, що порівняно, наприклад, із США, де перші антимонопольні закони було ухвалено у ХІХ сторіччі, ми є молодою в цьому сенсі країною. Але те, що за більш як два десятки років жоден президент і парламент не наважилися посилити АМКУ та оголосити справжню війну монополіям, - доведений факт. І виправдання щодо відсутності знань і досвіду в цьому питанні - безпідставні, бо різноманітні міжнародні організації не раз надавали конкретні, детальні та офіційні рекомендації нашим високопосадовцям, як упоратися з цим викликом. Однак між впливовим монополістом і пересічним українцем держава тенденційно обирала першого. Рекомендації ігнорувались, а монополії забезпечували, щоб за таку бездіяльність чиновники не несли відповідальності.
Однак усе може змінитися, бо саме зараз ми стали свідками важливого історичного моменту. Вперше в історії України реформа Антимонопольного комітету з'явилася в Меморандумі про співпрацю з Міжнародним валютним фондом. І хочеться вірити, що через кілька років ми будемо згадувати ці дні як старт успішної антимонопольної реформи та українського економічного дива.
На відміну від наших можновладців, які пачками реєструють законопроєкти про зміни до антимонопольних норм, що лише імітують реформу, зберігаючи статус-кво, МВФ знає, що робити. У Меморандумі викладений невеликий перелік нескладних заходів, виконання яких створить реальні можливості для позбавлення монополістів не тільки ринкової влади, а й політичного впливу.
Усвідомлюючи, що взяті на себе Україною зобов'язання в цій частині суттєво псують настрій перш за все олігархам, очікую, що найближчим часом має розпочатися дискредитаційна інформаційна кампанія проти таких положень. Можуть використовуватися меседжі на кшталт "це тиск на бізнес", "посилення втручання держави у вільний ринок" тощо. Однак це все неправда та маніпуляції. Й задля того, аби ми з вами не згаяли такого крутого шансу та не дали нас знову ошукати, коротко та просто поясню, що означають такі положення Меморандуму.
Так, у розділі "Приватизація та реформування підприємств державної власності та ринків" Україна взяла на себе зобов'язання щодо прийняття законів, які посилять АМКУ відповідно до передових міжнародних практик. А саме:
1. Забезпечити фінансову та операційну незалежність відомства.
Як є сьогодні:
Фінансування Комітету, рівень заробітних плат його працівників, штатна чисельність залежать від рішень різних міністерств і комітетів парламенту. За прийняття "незручного" рішення політики можуть легко карати АМКУ гривнею. Також стабільно недофінансований АМКУ не становить великої загрози для впливових бізнесменів із монопольними надприбутками. Як результат, рівень заробітних плат в АМКУ один із найнижчих серед інших державних органів. Нестача паперу, офісної техніки, дискомфортні умови роботи - реальність, в якій живе конкурентне відомство країни останні роки. Занедбаний стан АМКУ забезпечує безперешкодний рух грошей із гаманців українців на рахунки монополістів.
Як має бути:
У розвиненому світі заробітні плати борців з монополіями одні з найвищих. Статті видатків на конкурентне відомство заплановані на роки вперед і серйозно захищені. Політики не можуть ситуативно впливати на скорочення фінансування відомства. Робота в подібних органах є престижною, відомства здатні наймати фахових працівників, здійснювати складні експертизи та дослідження. Боротьба з паразитуючими монополіями по-справжньому фінансується державою. І зобов'язання забезпечити це в Україні взяла на себе влада згідно з Меморандумом.
2. Забезпечити прозору, на конкурентних засадах і захищену від політичного втручання процедуру призначення і зняття з посад голови АМКУ та державних уповноважених.
Як є сьогодні:
Голова АМКУ призначається та звільняється президентом за згодою парламенту (за законом про АМКУ) або парламентом за поданням прем'єр-міністра (за Конституцією). Державні уповноважені призначаються президентом за поданням прем'єр-міністра. Жодних прозорих і конкурентних процедур відбору кандидатів і вимог до їхнього бекграунду і знань у цій сфері немає. Як наслідок, тенденційно політики дістають чергових керівників АМКУ, як кроликів із капелюха, а громадськість дізнається про "нові обличчя" здебільшого вже після їх призначення. Це суттєво допомагає монополістам інтегрувати в АМКУ "своїх" людей або просто слабких особистостей, які не становитимуть загрози. Звільнити "незручного" державного уповноваженого, який, попри кулуарний процес призначення, "помилково" потрапив до АМКУ, також просто. Як довів приклад останніх звільнень, для цього не потрібні жодні підстави. Президент одноособово просто приймає указ про звільнення.
Як має бути:
Будь-який фахівець у сфері антитрасту, не пов'язаний із жодним впливовим монополістом, повинен мати можливість позмагатися на чесному та прозорому конкурсі за право працювати в АМКУ. Громадськість заздалегідь повинна мати дані про кандидатів і спостерігати за проведенням конкурсу. Політики не повинні мати вирішального впливу на процес призначення керівників відомства. Державний уповноважений має бути впевнений, що за незручні для монополістів розслідування та голосування його не буде звільнено. А строк його перебування на посаді не залежить від того, наскільки добре він здатен чути побажання з Банкової. Саме це є другим зобов'язанням, яке взяла на себе Україна за Меморандумом.
3. Посилити повноваження АМКУ щодо проведення фізичних обшуків, конфіскації документів та забезпечення обміну інформацією з іншими правоохоронним органами.
Як є сьогодні:
Для того щоб відшукати докази порушення, Антимонопольний комітет направляє вимоги про надання документів та інформації "підозрюваним". Але ці вимоги можна ігнорувати, затягувати час надання відповідей або банально обманювати АМКУ. Звичайно, Комітет може покарати за таку поведінку. Але штрафи здебільшого становлять кілька сотень тисяч гривень, а процес їх накладення і стягнення може тривати роками. Другий засіб збору інформації - виїзні перевірки, на які АМКУ можуть банально не допускати під різними приводами. Важливі для розслідування докази за час юридичних дискусій нескладно знищити або вивезти в інше більш захищене місце.
Як має бути:
У розвиненому світі конкурентне відомство має повноваження примусово проникати в приміщення у разі недопуску та за наявності відповідного рішення суду. Також є можливість знімати інформацію з каналів зв'язку та використовувати докази, отримані під час здійснення оперативно-розшукових заходів. Або антимонопольний орган може сам їх проводити, або інший орган, що виконує оперативні функції, зобов'язаний робити це для нього. І саме це повинна виконати Україна відповідно до взятих за Меморандумом зобов'язань.
4. Надати рішенням АМКУ статус правозастосовних виконавчих документів в і такий спосіб забезпечити відсутність необхідності використовувати судовий процес для забезпечення виконання рішень.
Як є сьогодні:
Антимонопольний комітет, прийнявши рішення, наприклад, про накладення штрафу, отримує можливість його стягнути в примусовому порядку лише після двох судових процесів і шести інстанцій. Спочатку порушник може оскаржити рішення про накладення штрафу до суду, а у разі поразки звернутися до апеляцій і у подальшому до касації. Далі, за умови, якщо суд підтримав позицію АМКУ, Комітет не може одразу розпочати процедуру примусового стягнення через виконавчу службу. Натомість АМКУ повинен уже сам звернутися до суду з позовом про стягнення штрафу, і прийняте судом рішення порушник знову може оскаржити до апеляційного та касаційного судів. І лише після цього відомство отримує виконавчий документ, і починається процес стягнення з порушника цих коштів. Зазвичай це триває кілька років. І саме така складна та тривала процедура дає можливість порушникам перебудувати бізнес-модель та ухилитися від сплати штрафу.
Як має бути:
Рішення Комітету після закінчення процедури судового оскарження повинно мати статус виконавчого документа. Антимонопольний орган не має проходити повторно фактично судову перевірку рішення, замасковану під процедуру судового стягнення штрафу. Після неуспішного оскарження порушником рішення АМКУ повинен, не зволікаючи, розпочати процедуру примусового стягнення. І це четверте й останнє взяте Україною на себе зобов'язання.
***
Якби ми виконали ці чотири пункти самі, то не було б потреби звертатися по гроші до Міжнародного валютного фонду. Натомість в українських президентів і парламентаріїв далі передвиборних обіцянок про демонополізацію та деолігархізацію справа не йшла. Сподіваюся, що до обіцянок, даних Міжнародному валютному фонду, політики поставляться сумлінніше. Й необхідність у майбутньому знову позичати в міжнародних інституцій гроші відпаде. Адже тих коштів, що ми переплачуємо внаслідок конкурентних порушень, більш ніж вистачить для життя не в борг.