Військова агресія Росії призвела до радикальної зміни логістики на українському ринку нафтопродуктів, зокрема і скрапленого газу. На заміну Росії та Білорусі основними ключовими постачальниками скрапленого вуглеводневого газу для України стали Польща, Румунія, Литва та Латвія. Проте говорити про повну відмову від російського палива наразі не доводиться. Є підстави вважати, що продукція з країни-агресорки і далі надходить в Україну, от тільки тепер з європейським паспортом. Розвитку явища сприяють відмінні вимоги до оформлення документів про походження товарів і низький моральний поріг трейдингової спільноти в Україні та ЄС.
Газові перевертні
Від квітня 2022 року і донині торговельні майданчики рясніють пропозиціями газу у Вільнюсі, Ризі, Каунасі, Даугавпілсі та інших точках Литви й Латвії, де ще рік тому весь трейдинг LPG вміщався у відро (див. рис. 1).
Під час повномасштабної війни за 2022 рік із Латвії та Литви в Україну було відвантажено 82 тис. тонн скрапленого газу. При цьому під кінець року темпи помітно зросли. Все це їде автомобільним транспортом. У період гострого дефіциту постачання з таких віддалених точок можуть мати адекватне пояснення, однак востаннє про гостру нестачу газу в Україні чули в травні 2022-го.
Успіх нового напрямку зумовлений єдиним фактором — ціною. Газ на латвійських базисах значно дешевший за європейський ресурс у будь-якій сусідній країні. У січні різниця між цінами різних джерел постачань перевищила 120 дол./тонна, або 15% (див. рис. 2). Через це багато українських трейдерів повністю перейшли на живлення прибалтійським газом.
За даними «Консалтингової групи А-95», за березень—грудень 2022 року лише у 5% обсягу газу з Балтії був сертифікат Orlen, ще у 38% — інший сертифікат, як правило, EUR1, а 57% прибули взагалі без сертифіката (див. рис. 3). У першому випадку, коли документів про походження немає, доведеться сплатити спецмито у 3%, у другому — в’їзд безоплатний.
Звідки ж береться стільки газу у Балтійському регіоні? Євростат чітко показує, що до 90% газу надходить туди з Росії (див. рис. 4–6).
Тобто увесь газ, що їде з країн Балтії без сертифіката, є російським. Це має бути зрозумілим. А що ж із газом, який має сертифікат EUR1? Цим документом постачальник декларує, що партія має у своєму складі як мінімум 51% газу європейського походження. Для того щоб замішати 34 тис. тонн «європейського» газу для України протягом десяти місяців війни, продавцям у Литві та Латвії треба було б придбати десь 17 тис. тонн газу виробництва ЄС. Теоретично це міг бути продукт заводу Orlen Lietuva в місті Мажейкяй, єдиного виробника у Балтії, тим більше що майже всі партії щедро супроводжуються паспортами якості саме литовського НПЗ. Однак у паспорта якості немає ані адресату, ані унікального номера, ані прив’язки до конкретної партії, тобто він має довідковий характер.
Розрахунки показують, що газу, який виробляється на Мажейкяйському НПЗ, навряд чи вистачить для отримання «балтійського міксу» 51-відсоткової міцності у згаданих обсягах. До 75% ресурсу заводу реалізується на АЗС PKN Orlen у Литві та Польщі. При щомісячному виробництві на Мажейкяйському НПЗ 10–12 тис. тонн газу у вільний продаж потрапляє у кращому разі 1–2 тис. тонн продукту. Зокрема, як пише Євростат, близько 13 тис. тонн пішло в Латвію. Вочевидь, це орленівський газ, адже російського в Латвії вистачає з надлишком. Ще 4,5 тис. тонн напряму з литовського заводу відвантажено українським контрагентам.
Джерело у литовському офісі Orlen також зауважує, що 2022 року багато газу виробництва Мажейкяйського НПЗ узагалі не залишало заводу, а йшло на власне споживання замість дорогого природного газу. Так відбувалося на багатьох нафтопереробних заводах у Європі.
Загалом треба зазначити, що з концерном Orlen дуже важко домовлятися у питанні продажу LPG. Будь-який трейдер, що намагався хоч колись купити бодай машину мажейкяйського газу, добре знає, наскільки це складно.
І як тоді народжується стільки палива із сертифікатом EUR1? Варіантів два. І хоча вони мають гіпотетичний характер, опитані трейдери погоджуються з життєздатністю обох. Перший — сертифікати можна отримати не зовсім правомірним шляхом. Наприклад, подати у орган, що їх імітує (це щось на кшталт нашої Торгово-промислової палати), не зовсім точні документи. «Ніхто не буде перевіряти, чи справді в тебе є контракт з виробником в ЄС, який обсяг по цьому контракту закуплено і скільки вже відвантажено. І тим більше ніхто не скаже точно, скільки разів той самий обсяг уже брав участь у оформленні сертифікатів», — каже трейдер з Вільнюса. За його словами, сертифікат походження в Європі нікому не цікавий і не потрібний, і, з погляду закону, всім байдуже, звідки той газ. І справді, не варто забувати, що оборот російського газу у ЄС не заборонений і нічим не обмежений.
«Наша компанія продає газ із сертифікатом походження, коли це потрібно клієнту», — каже менеджер литовської компанії. Співрозмовник додає, що для реалізації газу на території Євросоюзу сертифікат EUR1 не потрібен, його зазвичай запитують тільки українці.
Тут треба зауважити, що чималий потік газу російського походження йде в Україну і з Польщі, яка, до слова, 2022-го зберегла темпи імпорту російського газу на рівні 2021 року. Проте, крім російського газу, Польща купує й багато газу із Швеції, Німеччини, Казахстану тощо. Тому в теорії частина російського газу може споживатися на внутрішньому ринку, а частина йти в Україну у складі євроміксу.
«У Польщі багато компаній купують і продають російський газ, у тому числі і в Україну. Полякам не заборонено працювати з російськими постачальниками, але цим зазвичай не хваляться», — зізнається польський трейдер.
Власник компанії у Варшаві каже, що навіть викриття махінацій ніяких санкцій за собою не потягне. «Бо сертифікат походження LPG — це необов’язковий документ. Усі зусилля держави спрямовано на збір податків. Розмитнив у Литві, Латвії чи Польщі — можеш далі продавати продукт по ЄС. Експортуєш? О’кей, головне, щоб усі податки були сплачені, ніякі сторонні папери типу сертифікатів походження нікому не цікаві», — каже трейдер.
Другий варіант — карусель. Припустимо, компанія з Литви, Латвії чи Польщі реально замішала експортну партію європейським газом більш як на 51% і чесно отримала відповідний сертифікат. Питання лише в тому, скільки разів цей конкретний сертифікат було пред’явлено на українському кордоні. Джерела в українській митниці кажуть, що номер сертифіката є серед переліку необхідних для оформлення вантажу документів, проте перевіряти номер на предмет попереднього використання немає ані завдання, ані можливості. «Публічного відкритого реєстру сертифікатів немає, перевірка всіх даних забере величезну купу часу», — каже досвідчений трейдер, обізнаний із механізмами роботи митниці.
Узагалі найчастіше сертифікат вимагають банки, аби відсіяти білоруський продукт та окремі компанії з Росії, проти яких запроваджено європейські санкції. Уникання сплати мита — бонусом.
Ще один географічно-політичний винахід балтійського трейдингу — торгівля «казахським» газом. В лапки походження взяте тому, що LPG із території Казахстану у країни Балтії постачається у крихітних обсягах. Але це не заважає торгівлі газом із сертифікатом казахського походження кипіти у Литві та Латвії. Мова про ресурс компанії «КазРосГаз» з Оренбурга, який хоч і поруч із Казахстаном, але ж зовсім не в його складі. Підприємство переробляє видобуту ним у Казахстані сировину на Оренбурзькому ГПЗ і прямо звідти відправляє свою продукцію на експорт із казахськими документами. Проте навіть Євростат ідентифікує у своєму звіті цей потік як російський. Питання, наскільки казахським є газ, що виробляється на заводі «Газпрому», розподіляється «газпромівським» трейдером та їде у Європу у вагонах «Газпрому», має собі поставити кожен український трейдер.
Підсумовуючи сертифікатну історію, можна констатувати, що левова частка газу, що йде в Україну з Латвії та Литви без сертифіката Orlen Lietuva, має російське походження. Важливий аргумент на користь зробленої оцінки — ціни. Вартість балтійського міксу не знаходить адекватного пояснення. Навіть реальний на 51% європейський мікс буде дорожчим, ніж просять латвійські продавці. Все через російську «щедрість». Від початку широкомасштабної агресії російські виробники зазнали чималих проблем з експортом LPG, тож ціни рухнули. Наприкінці минулого року біржова ціна газу на заводах засніженого Сибіру становила приблизно 60 дол./тонна. Можете собі уявити, наскільки цікаво продавати цей самий газ у Балтійському регіоні по 600–700 дол. Навіть чималі кошти на транспортування (250–300 дол.) залишають росіянам величезний зазор для зниження в ціні до рівня, недосяжного для європейців.
Вигнання демона
Навала російського газу завдає болючих збитків компаніям, що бережуть репутацію та цураються працювати з кривавим продуктом. Керівник великої польської трейдингової компанії вважає, що допоки цілковитої заборони на імпорт російського газу не буде, він продовжить впливати на ринок. «Зрештою все прийде до ситуації, коли доведеться обирати між совістю і прибутком. Або всі торгують, або ніхто, третього не дано», — каже трейдер. Він зізнається, що і хотів би сказати, що Польща чи навіть ЄС невдовзі можуть забанити російський LPG, але це було б неправдою: «Ми надто сильно залежимо від російських постачань, керівництво країни добре розуміє політичні наслідки раптової відмові від них». Щодо великої Європи, то LPG до її поля зору навряд чи потрапить найближчим часом.
Тож треба готуватися до того, що російський ресурс ще нескоро піде із Східної Європи, залишаючи Москві не тільки прибутки, а й вплив на енергетичну безпеку.
Для усвідомлення впливу російського газу на енергетичну безпеку ринку наведемо свіжий приклад. Станом на січень 2023 року балтійський мікс став настільки дешевим, що фактично унеможливив імпорт з інших джерел. Українські трейдери зіштовхнулися з питанням, яке вище порушив поляк: або ти працюєш із російським ресурсом, або не працюєш узагалі. Виходить, що ринок або буде наповнюватися російським газом, або дестабілізується через дефіцит. Обидва варіанти погані.
То як же ліквідувати вплив російського продукту на український ринок? Швидкого і на 100% дієвого рецепту немає. Як бачимо, розрахунок на совість українських імпортерів провалився. Треба дивитися правді в очі: всі добре знають, звідки у балтійських трейдерів газ, але від того коло охочих його купити не зменшується.
Найпоширеніша пропозиція — підвищення мита на нафтопродукти без сертифіката. З огляду на прибутковість Балтійського регіону для російських виробників, мито у 10% не врятує ситуації, має йтися про 25% і більше.
Але, як завжди, є кілька але. По-перше, жодної проблеми зробити сертифікат EUR1 у Європі, як ми з’ясували, немає. Як немає і дієвого методу для українських служб оперативно перевірити його автентичність і цноту. Підвищення фінансового бар’єру для безсертифікатного газу не матиме успіху без запровадження жорсткого контролю за оформленням сертифікатів походження з боку Литви, Латвії, Польщі та інших країн. Як швидко це можна реалізувати у сусідів?!
По-друге, навіть якщо сферу видачі сертифікатів буде впорядковано, ринок України залишиться відкритим для 49% російського газу в загальних обсягах імпорту з Європи (див. рис. 7). За воєнні місяці це близько 150 тис. тонн…
Один із робочих варіантів базується на нюансі, який чомусь уже майже рік війни лишається за кадром. Для багатьох це було сюрпризом, але імпорт російського пального в Україну не заборонений. У листі підсанкційних товарів немає нафтопродуктів, а 3% спецмита на автогаз і 4% на трубний дизель — це всі юридичні бар’єри, що сьогодні існують для постачання. «Звичайно, ми навряд чи допустимо розмитнення продукту з російськими документами, але буквою закону їхнє ввезення не заборонене», — каже співробітник з Енергетичної митниці.
Тож, можливо, варто почати із запровадження суворого покарання за роботу з російськими нафтопродуктами? Кримінальна перспектива, вочевидь, критично звузить коло охочих погратися із кривавим газом. Разом із тим досвідчені трейдери розуміють, що будь-яке посилення відповідальності чи податкового навантаження збільшить і без того багатий інструментарій маніпуляцій для держслужбовців. Та й, як показує досвід, у таких випадках перш за все страждають саме доброчесні оператори.
У цьому місці також не буде зайвим згадати про сусідський досвід упорядкування ринку. В Польщі доступ на ринок нафтопродуктів, стратегічну для країни сферу економіки, дуже жорсткий. Кожен, хто хоче придбати ліцензію (концесію), опиняється під фінансовим мікроскопом. Власник концесії має тримати визначений запас палива, тобто фактично несе відповідальність за стабільне функціонування ринку. Як фінансове зобов’язання виступає кругленька сума депозиту в банку. Цим депозитом компанія ризикує в разі виявлення порушення нею закону.
Концесії свого часу відсіяли більшість несистемних дрібних гравців, які зазвичай складали основу нелегальних схем і не несли ніякої фінансової та економічної відповідальності за свою діяльність. Можливо, і в Україні час замислитися над систематизацією ринку, аби підвищити його стабільність і відповідальність його операторів.
Наостанок слід зазначити, що скраплений газ — то не єдине паливо, що під європейською вивіскою масово потрапляє в Україну. Зокрема, є багато питань до потоку імпорту дизельного палива як із заходу, так і з півдня, але то вже тема окремого оповідання.