Пустельна Саудівська Аравія мала єдину можливість для свого швидкого розвитку — поклади нафти. Надра зеленої України повні незліченних багатств. Але, в результаті, в пустелі Саудівської Аравії побудовано суперсучасну оазу для процвітання місцевого населення. А українці, попри всі їхні національні багатства, витрачають останні копійки на їжу та комуналку. Їх навіть уже почали попереджати про майбутній (на 2050 рік) дефіцит питної води. Чому так? І хто винен?
Незліченні багатства?
Україна все ще володіє понад 20 000 родовищ і 117 видами корисних копалин. Причому 8700 їх мають промислове значення. Країна по праву входить до списку провідних мінерально-сировинних країн світу, а в її надрах міститься помітна частина світових запасів корисних копалин. Тоді чому, володіючи таким потенціалом, наша економіка почувається так кепсько?
Промисловість, судячи з динаміки індексів промвиробництва, повільно, але впевнено деградує. Від стрімкого падіння її вберегла тільки холодна зима 2021-го, яка підкинула тимчасових «плюсиків» в енергетику.
Але ж аграрна сфера створює непоганий потік зернодоларів. Західні й вітчизняні компанії навіть запустили точкову переробку сільгосппродукції. Проте експорт продукції з високою доданою вартістю навіть у цій галузі залишає бажати кращого.
Поступово втрачається науковий потенціал.
Сфера послуг, обмежена дуже низькою планкою доходів населення та «звірячими» апетитами корумпованих чиновників, теж мляво розвивається.
Малий бізнес уже «відгуляв» свої «золоті» часи після відомого указу 1998 р. про спрощенку. До того ж на його невеликий «коровай» останнім часом дедалі з більшим апетитом позирають нові «діячі економічної і податкової думки».
А понурі райони новобудов, які складаються з малопридатних для людського мешкання «сіреньких» 25-поверхових «свічок», просто відображають, як у дзеркалі, економіку країни, будівельна галузь якої після оплати корупційної податі просто ліпить те, на що в людей банально вистачає грошей.
Україна за розмірами ВВП на душу населення перебуває в другій сотні списку.
І якщо саудити, громадяни Кувейту чи Бахрейну навіть після падіння в «ковідний» рік мають 20–25 тис. дол. ВВП на душу населення, поляки — понад 15 тис. дол., то Україна — лише близько 3400 дол., ненабагато випереджаючи тільки Лаос, Єгипет, В'єтнам і… Гондурас. Ми поступаємося навіть найбіднішій державі Європи — Молдові.
Звісно, щоб побачити реальність, потрібна поправка на потужний тіньовий сектор економіки. Однак навіть якщо вищезгадану цифру доходу на душу населення подвоїти, принципово мало що зміниться.
Дванадцять років застою
Після того, як 1938 року американці відкрили в Саудівській Аравії нафту, держава зі спільноти кочівників і купців-власників караванів поступово перетворилася на прогресивну економічну спільноту. Розробка нафтових родовищ потребувала спорудження сучасних портів, доріг, електростанцій і водних систем. Темпи економічного розвитку буквально подесятерялися, практично, в кожне стартове десятиліття.
На початку 90-х років минулого століття загальний обсяг ВВП саудитів становив уже трохи більше 100 млрд дол., на 2021 рік він збільшився ще увосьмеро — трохи не дотягував до 800 млрд дол.
ВВП України також зріс із приблизно 20 млрд дол. 1992-го до близько 140–150 млрд дол. останніми роками. Однак таке зростання, з урахуванням території, потенціалу та населення країни, м'яко кажучи, критично скромне.
Історія розвитку економіки України має три періоди.
Перший охоплює 1990–1999 роки, коли темпи зростання ВВП перебували у виключно червоній зоні, по суті економіка деградувала.
Другий охоплює 2000–2007 рр., коли за рахунок вдалої зовнішньої кон'юнктури традиційних експортних товарів і заходу в країну спекулятивного західного фінансового капіталу економіка трохи відновилася. Досить потужні темпи зростання трималися більше восьми років і становили цілком пристойні, в річному обчисленні, від п'яти до майже 12% ВВП.
Третій — з 2008-го дотепер — характеризувався різкими провалами темпів зростання в «червону» зону. Після світової кризи 2008-го року держава так і не оговталася. Антирекорди зафіксовані 2009 року — мінус 15%, 2014-го — мінус 6,5%, 2015-го — майже мінус 10%. (Рекордний ВВП незалежної України зафіксований 2008 року — близько 188 млрд дол. У 2012–2013 роках він становив близько 180 млрд. дол.)
У 2020 році економіка України продемонструвала падіння ще на 4%. Відтак, для економічного розвитку втрачено вже навіть не десятиліття, а 12 років.
Оаза в пісках
Саудівська Аравія могла ж розподіляти нафту на користь кількох десятків шейхів та їхньої челяді. І була б нині державою з кількома відсотками мегаспроможного населення. У такому разі прості саудити, можливо, теж шукали б заробіток і щастя в інших країнах, як сьогодні наші заробітчани.
Однак правителі Аравії свого часу зрозуміли, що сама собою наявність національного багатства і грошей — це ще не розвиток. А будівництво кількох десятків лікарень, шкіл та заводів не змінюють становища держави й суспільства загалом. Тому керівництво провело низку комплексних і корінних соціально-економічних реформ, які майже моментально пересунули Саудівську Аравію на незрівнянно вищий рівень розвитку.
Нафтогазове господарство перебуває під жорстким державним контролем. А реформи проводили за принципом: кінцевий результат перетворень — добробут простого саудита, створення для нього гідного рівня і якості життя.
Нафтовий бум не стабільний, у торгівлі нафтою були і обвали, пережили саудити і воєнні дії, але вибудувана ними економіка виявилася стресостійкою.
Чому? Тому що за рахунок національного багатства держави живе все населення, а не збагачуються окремі її групи. У ньому черпають можливості для розвитку інші галузі економіки, включно з їхнім пустельним сільським господарством. Ще в 90-х роках минулого століття Саудівська Аравія перейшла на самозабезпечення продовольством, а надлишки навіть експортує.
Саме використання національного багатства на благо кожного громадянина створило фінансову казку. Тим часом нинішні лідери Саудівської Аравії, спираючись на подушку, створену нафтодоларами, будують нову економіку, яка вже не залежатиме виключно від нафти.
У підданих короля немає економічних приводів ображатися на керівництво. Саудівські податки входять до десятки найзручніших у світі, а «комуналка» там — суто символічна.
Це в нас газ власного видобутку перетворили на «шкуродерню» для громадян і для бізнесу. У Саудівській Аравії одне з похідних національного надбання — бензин — продається за цінами, вдвічі нижчими від середніх світових.
Це в Україні у тяжкі «ковідні» часи комунальні тарифи зростають, примушуючи людей перекривати траси. У саудитів приклади інші. Так, у часи воєнних дій операції «Буря в пустелі» (1990–1991), коли королівство переживало фінансові труднощі, король Саудівської Аравії прийняв рішення удвічі знизити й так невисокі комунальні тарифи для населення.
Згідно з останніми статистичними даними, в Саудівській Аравії щорічно 2,4 млрд дол. (4,7% ВВП) спрямовуються на розвиток системи охорони здоров'я. Понад чверть державного річного бюджету витрачається на освіту. Держава спонсорує навчання своїх громадян у закордонних університетах — переважно у США, Великій Британії, Канаді, Австралії, Малайзії.
Які справи з медициною та освітою в нас, читачі ZN.UA добре поінформовані.
Середня зарплата в Саудівській Аравії становить близько 3 тис. дол. на місяць, а при народженні дитини виплачується допомога на суму близько 50 тис. дол.
Держави Перської затоки зуміли побудувати сучасне суспільство з різноманітною економічною базою в негостинній пустелі, забезпечивши використання національних благ в інтересах розвитку всієї країни.
Казка для обраних
Економіка України, всі її національні багатства і промислова спадщина, навпаки, працюють переважно на дуже незначну частину населення.
Кланово-олігархічні групи, які отримали контроль над промисловістю після псевдоринкової приватизації 1990-х і мають неконкурентний, нічим не обмежений доступ до надр, не створили життєздатної економіки.
Ось уже тридцять років економіку стрясають перманентні фінансово-економічні кризи, які періодично супроводжуються різкою девальвацією національної валюти.
У результаті, держава з фантастичним потенціалом перетворилася ледь не на сировинний придаток успішніших економік світу. Частка продукції з високою доданою вартістю, по суті, мізерна. Багато старих підприємств не модернізовані, інновації близькі до нуля. Лише сектор IT завдяки «нішевому» оподаткуванню зумів створити свою «державу в державі» і живе, за великим рахунком, незалежно від чиновників, правоохоронців та інших інструментів регресу.
Останній рік виявився роком не тільки медичного форс-мажору. Амортизуючи власні економіки, глобальні емісійні центри вихлюпнули «у світ» неймовірну кількість грошей на багато трильйонів доларів.
У результаті, «роздулися» не тільки акції та деякі ринки нерухомості, а й традиційні предмети українського експорту, що входять до групи комодітіз (від англ. commodities) — біржові товари, які активно перепродуються на організованих ринках світу.
Українські залізна руда, метали, зерно та інший експорт неймовірно злетіли в ціні на світових ринках. Особливо відзначилася руда, — ціни зросли майже у 2,5 разу.
Відповідно, за минулий рік Україна як держава могла казково збагатитися, отримавши у бюджет фантастичні суми. Якби, звісно, застосовувалися справедливі рентні платежі та адекватне оподаткування великого бізнесу, який використовує надра, що належать усьому народу. Оскільки цього «якби» немає, то й левова частка прибутку опинилася у приватних руках власників експортних компаній та фірм.
Зазначимо, що корпоративні доходи, наприклад, у Норвегії, яка володіє значними національними багатствами, оподатковуються за ставкою 27%. При цьому для нафтогазової індустрії існує додаткове оподаткування, що підвищує загальну ставку до 78%.
Тобто прогресивне оподаткування й високі корпоративні податки — надійний механізм перерозподілу доходів, зменшення нерівності та побудови багатої соціально спрямованої держави.
Адже, застосовуючи справедливу (порівнянну з європейською) ренту, а також інші корпоративні податки, Україна могла б відмовитися від кредитів МВФ. Їй не знадобилося б створювати у фінансовому секторі країни ОВДП — споруду, що скидається на піраміду. Відпала б необхідність за рахунок ковідного фонду фінансувати «Велике будівництво» або шукати кошти в кишенях населення та малого бізнесу для подолання наслідків економічної турбулентності…
Не тільки Норвегія, а й інші цивілізовані держави застосовують спеціальні податки з підвищеними ставками. У нас же рентні платежі останнім часом трохи підвищені, але все ще перебувають у «копійчаному» співвідношенні з цінами на commodities, «що застрибнули» на рекордні висоти.
Та й це ще не все. У нас передбачено… преференції для тих, хто «добуває» мільярди з надр. Наприклад, у вигляді надкомфортних тарифів на перевезення та оренду залізничних вагонів.
Додатковою «цукеркою» для мегаприбутків монополій є знижки із земельного податку, — в деяких випадках монополісти оплачують лише чверть від норми.
А екологічний податок в окремих сегментах може бути у 200 разів нижчий, ніж у багатій Німеччині. При цьому тягар подальших витрат, пов'язаних із забрудненням води, повітря та ґрунтів, лягає на державу і всіх її громадян.
Утім, останнім часом європейські країни дискутують про те, щоб включити недоотриманий Україною екологічний оброк у величину держмита на українську продукцію при перетині кордону.
Якщо такі зміни до європейського законодавства буде прийнято, гроші за забруднення нашої території поповнюватимуть скарбницю не нашої держави, а країн, котрі приймають нашу експортну продукцію.
Тільки нам здається, що немає межі абсурду, який супроводжує багато аспектів нашої економіки й нашої законодавчої бази? Чи варто дивуватися, що український «кооператив» списку Форбс подвоює й потроює доходи, за підсумками «ковідного» 2020 року?
* * *
Щоб стати багатою, Україні не обов'язково винаходити Фейсбук, Амазон або Гугл, як не обов'язково впроваджувати стартапи та створювати з нуля підприємства сучасного технологічного циклу. Вистачить хоча б надійно контролювати те, що, згідно з Конституцію, належить усім громадянам і має використовуватися їм на благо.
Без цього Україні ніколи не стати Саудівською Аравією. Крім того, надра — не бездонні. Саудити після їх спустошення залишаться неземною оазою в пустелі з практично невичерпним національним фондом добробуту та новітньою інноваційною економікою. Тоді як українці ризикують опинитися біля розбитих ночов. А фонд національного добробуту, який по праву належить їм, де-факто виявиться розсіяним по різних «райських» куточках планети в кишенях справжніх «контролерів» загального національного багатства.
Порожні ж обіцянки деолігархізації, чесної конкуренції та свободи для всіх на хліб не намастиш…