Відчайдушні спроби «Газпрому» відновити добудову жалюгідних 2,6 км «Північного потоку-2» із менш як 170 незавершених є доволі прикметними. Насправді це робиться в приготуваннях до 17 грудня, коли Владімір Путін проводитиме річну прес-конференцію. Очевидно, потрібна медіа-картина успіху провальної путінської труби, аби відрапортувати, що американські санкції — Росії не перешкода. Але під нові американські санкції, які вже схвалено Сенатом, потрапляє не лише «Північний потік-2», а й «Турецький потік», хоча його морську частину вже побудовано. Однак на суходолі у росіян не все гаразд.
Газова ейфорія та реалії 2010-х
На початку 2010-х у Брюсселі та Анкарі панувало піднесення у зв’язку з перспективами реалізації нових трубопроводів у рамках мегапроєкту ЄС—Південний енергетичний коридор. Передбачалося, що передусім газ Каспію мав знизити залежність Європи від російського блакитного палива та російсько-українських газових криз. Наприкінці 2014-го Росія ініціювала проєкт «Турецького потоку» на заміну «Південному потоку», заблокованому зусиллями ЄС і США. Але «Турецький потік» подавали як проєкт нібито для підвищення безпеки постачання газу для ЄС на тлі «української кризи». Навіть російські експерти попереджали, що заміна України на Туреччину — погане рішення на тлі неоосманістських амбіцій Анкари.
І от нові реалії кінця десятиліття. 30 листопада 2019 року Ільхам Алієв і Реджеп Ердоган відкривають Трансанатолійський газопровід (TANAP), яким азербайджанський газ надходить у Туреччину на додаток до вже існуючих постачань Південно-Кавказьким трубопроводом. 8 січня 2020 року В.Путін і Р.Ердоган урочисто відкривають «Турецький потік», яким російський газ надійшов до Туреччини в обхід України. В середині листопада 2020-го запущено в експлуатацію Трансадріатичний газопровід (TAP) — європейське продовження TANAP. Газ із Каспію, з азербайджанських родовищ, надійшов через Грузію, Туреччину, Грецію, Албанію та Адріатику на південь Європи. На радість «Газпрому», бо південь Італії — це глухий кут газового ринку ЄС, оскільки це аграрний регіон без перспективи великого споживання газу.
Однак у Кремлі не надто радіють першому року використання першої нитки «Турецького потоку». За підсумками дев’яти місяців 2020-го, турецькі компанії різко наростили імпорт газу, але зовсім не з РФ. Передусім у вигляді скрапленого природного газу (LNG) — 37% від загального обсягу. Після введення в експлуатацію TANAP імпорт трубопровідним шляхом нарощувався передусім з Азербайджану і сягнув 25% його загального обсягу. З Ірану було імпортовано 11%, з РФ — 27%. Хоча частка російського газу на ринку Туреччини останніми роками становила зазвичай 47–53%. При такому падінні частки «Газпрому» практично дві третини потужностей труб «Блакитного потоку» та першої нитки «Турецького потоку» — надлишкові. А ще й друга нитка «Турецького потоку» потужністю 15,75 млрд кубометрів лишається недобудованою, попри завершення її морської частини.
Очевидно, що «Газпром» хоче використати надлишок потужностей для припинення транзиту через Україну та збільшення постачань свого газу на європейський ринок. Але для цього потрібно створити і контролювати відповідну газову інфраструктуру між узбережжям Чорного моря та австрійським хабом Баумгартен через Болгарію, Сербію, Угорщину, Словаччину. І при цьому важливо обійти Третій енергопакет ЄС, на якому «підірвався» «Південний потік». Це не так просто, але «Газпром» доволі успішно просунувся у цьому, врахувавши провал «Південного потоку» і застосовувавши путінський прийом маскування «ихтамнет».
Гібридний наступ «Газпрому»
«Газпром» у взаємодії з урядами Болгарії та Сербії, які, у свою чергу, співпрацювали з Єврокомісією та секретаріатом Європейського Енергетичного співтовариства, замаскував прокладення другої нитки «Турецького потоку» територією Балкан під програму будівництва інтерконекторів і розширення існуючих потужностей міждержавних сполучень. Фактично російський проєкт розбито на кілька національних відрізків, які, з формального погляду, не є «Турецьким потоком». Болгарську ділянку від турецько-болгарського кордону до болгаро-сербського подають як перший етап створення Балканського газового хабу, схваленого Єврокомісією. Подальше продовження «Турецького потоку» представлено як інтерконектор Болгарія—Сербія, що має на меті сполучити мережі двох балканських країн для диверсифікації маршрутів для поставок з нових точок входу з Туреччини та Греції.
Але! Європейські видання наголошують, що «Газпром» контролює ключові точки сполучення газових мереж на кордонах Болгарії з Туреччиною, Грецією, Північною Македонією та Сербією. Зокрема, 80% газотранспортних потужностей зарезервовані «Газпромекспортом» і пов’язаними з ним компаніями на кордоні Болгарія—Сербія в пункті Kirevo/Zajecar. 100% потужностей зарезервовано в пунктах Kyustendil/Zhidilovo на кордоні з Північною Македонією та в пунктах Kulata/Sidirokastro — на кордоні з Грецією. Більш як 90% потужностей у пункті Strandzha-II/Malkoclar, який сполучає «Турецький потік» із ГТС Болгарії, також зарезервовано «Газпромекспортом» разом із зареєстрованою в Швейцарії компанією MET із російсько-сербським корінням.
Росія задля уникнення конфлікту з Третім енергопакетом ЄС і можливих американських санкцій всіляко маскує свій проєкт під європейський, починаючи з назви його в Болгарії — «Балканський потік». Підрядником будівництва виступає не якесь російсько-болгарське підприємство, як можна було б очікувати, а консорціум «Аркад» із Саудівської Аравії, що переміг у конкурсі під назвою «Розширення газотранспортної інфраструктури «Булгартрансгаз» до болгаро-сербського кордону», що вписується у відповідну програму ЄС.
З метою мінімізувати ризики санкцій США до постачання устаткування залучено європейський підрозділ американського виробника газотурбінних установок. Він став субпідрядником спільного німецько-болгарського підприємства Ferrostaal Balkangaz, що перемогло рік тому у конкурсі державної компанії «Булгартрансгаз» на проєктування та будівництво нових компресорних станцій «Расово» і «Нова Провадія». Без цих станцій транзитом через Болгарію можна подати лише 4 млрд кубометрів газу на рік, що недостатньо для другої нитки «Турецького потоку». Газотурбінні установки останнього покоління, передбачені для обох станцій, будуть поставлені європейським підрозділом американської компанії Solar Turbines і дадуть змогу збільшити транзит до 12 млрд кубометрів і, відповідно, скоротити транзит через Україну. Не збудовано також і додаткові потужності компресорної станції в Сербії на кордоні з Угорщиною. Термін виконання робіт зміщено на жовтень 2021 року.
Американські несподіванки
Сукупно гібридні дії Росії у випадку з проштовхуванням другої нитки «Турецького потоку» в Європі посилюють її вплив у регіоні та нівелюють зусилля ЄС з диверсифікації джерел і шляхів постачання газу. Хоча плани Євросоюзу передбачають протилежне — позбутися надмірної залежності від одного джерела імпорту газу.
Усі країни, які задіяно у реалізації російського проєкту, є учасниками газового ринку ЄС. Нагадаємо, що Сербія, Північна Македонія, Чорногорія, Албанія є членами Енергетичного співтовариства і зобов’язані виконувати вимоги газового законодавства ЄС.
Євросоюз та Енергетичне співтовариство мали би здійснювати скоординовану політику з розвитку інфраструктури, що враховує інтереси таких країн, як Україна, і перебачено Угодою про асоціацію. Інакше російське вторгнення «Турецьким потоком» у газовий ринок ЄС загрожує законсервувати на десятиліття залежність Балкан від корупціогенного російського впливу.
Чи зупинять новітні американські санкції подальшу експансію «Турецького потоку», замаскованого під європейські проєкти, покаже найближчий час. Власне, 2021 рік. Слід узяти до уваги, що необхідна інфраструктура переважно збудована, але, як і у «Північного потоку», трохи не завершена. Та якщо й буде завершена, то на Балканах «Газпром» можуть очікувати проблеми із сертифікацією для введення потужностей в експлуатацію. Втім, і з постачанням окремого устаткування можуть виникнути проблеми, якщо Державний департамент США зверне увагу контракторів на те, що вони ризикують потрапити під санкції. Судячи з наявної інформації, компресорні станції будуть готові не раніше кінця 2021 року. Загалом же, з урахуванням усіх затримок з добудовою та введенням в експлуатацію всіх необхідних об’єктів, друга нитка «Турецького потоку» навряд чи зможе запрацювати раніше середини 2022-го.
Таким чином, «Газпром» перед дилемою — або резервувати додаткові потужності для транспортування свого газу через ГТС України у балканському напрямку на 2021 рік, або скорочувати газові постачання, щоб не йти на уклін до Києва.
Нові санкції США проти російських газопроводів «Північний потік-2» і «Турецький потік» можна розглядати як спробу Вашингтона вакцинувати ЄС від корупціогенного постачання природного газу з РФ. Ця «вакцинація» можлива в пакеті з «терапією» у вигляді дій Європейської комісії, спрямованих на захист конкуренції, за українською ініціативою та під американською стимуляцією для ЄС.
Також відкривається певне вікно можливостей і для газу Каспію після турецько-азербайджанської перемоги на Південному Кавказі. Каспійський газовий потік із TANAP можна спрямувати і до Центральної Європи, куди спочатку і прагнула азербайджанська SOCAR. Варто лише дещо адаптувати проєкт Балканського газового хабу, який «Газпром» зробив під себе, і газ Каспію складе конкуренцію російському не десь на задвірках Європи, а в самісінькому її центрі.
Загалом санкції США та український маршрут — найкращий рецепт лікування Європи від надмірної росієзалежності.
Більше статей Михайла Гончара та Ігоря Стукаленко читайте за посиланнями.