Усі корупційні відносини так чи інакше обертаються навколо власності: купівля-продаж, відчуження, банкрутство, перепродаж, рейдерське захоплення. Невиконання державою функцій координації власності і конкуренції в масштабах національного господарства виливається в появу різних економічних потвор. Рейдерство - на перших місцях у їхньому переліку.
Першою рейдерською жертвою братів Юрія і Романа Бондаруків (один - член Луцького виконкому, інший - депутат Луцької міської ради) було спільне міжгосподарське підприємство "Луцькагробуд", співвласниками якого виступали на той час вісім аграрних формувань.
З повідомлення інформаційного управління апарату ВР України (№40 від 4 червня 2008 р.) з посиланням на волинську обласну газету "Віче" від 2 червня 2008 р. ("Рейдерам сприяють державні службовці") стало відомо, що сфальсифіковані загальні збори "пайовиків" були проведені далеко за межами підприємства у святковий день, 2 травня 2008 р. Насправді пайовиків не було повідомлено й участі в зборах вони не брали. За чітко розробленою схемою було скуплено частину акцій підприємства, на іншу частину брати шахрайським шляхом одержали довіреності власників акцій, що дало їм право взяти участь у голосуванні (але, як стверджує статут підприємства, у жодному разі не розпоряджатися спільним майном і нерухомістю). Так було створено нову структуру з новими засновниками і власниками - ТОВ "Луцькінвестбуд", майно якого миттєво "влилося" у майно ТОВ "Волиньметбуд" (фіктивна фірма, яка ніколи нічого не будувала). Її засновником і власником був старший із братів - Юрій Бондарук.
У людей цинічно відібрали потужне будівельне підприємство з розвиненою інфраструктурою, технікою, складськими приміщеннями і майстернями на ділянці загальною площею понад 3,5 га такої дефіцитної міської землі!
У 2010 р. брати з використанням сумнівних з погляду закону методів отримали контроль над державним підприємством "Волинська обласна друкарня".
4 жовтня 2010 р. Західна інформаційна корпорація (ZIK) заявила: "Голова Волинської ОДА Борис Климчук під час апаратної наради 4 жовтня 2010 р. повідомив про "повзуче захоплення" ВАТ "Волинська обласна друкарня". Як стверджує губернатор, до нього причетні люди, наближені до народного депутата ВР України Євгена Кирильчука. З цього питання дано доручення правоохоронним органам".
Як це сталося? У 2009 р. Роман Бондарук запропонував тодішньому багаторічному директору підприємства Дмитру Головенку фінансову допомогу. Сторони досягли домовленості про придбання імпортного багатоколірного поліграфічного верстата вартістю понад 250 тис. дол. Директор підприємства виклав суму з шістьма нулями в гривнях, і за кілька тижнів у головному цеху поліграфії з'явилася сучасна поліграфічна машина.
Та недовго, як-то кажуть, музика грала. Через кілька місяців Дмитро Головенко "добровільно" залишив крісло керівника підприємства, причому згаданої суми йому не повернули. В офісах встановили нові дверні замки, замінили охорону. Оперативне керівництво над друкарнею взяли у свої руки брати.
Сьогодні на підприємстві під назвою ПрАТ "Волинська обласна друкарня" зі 135 працівників, які раніше там трудилися, залишилося лише кілька десятків, поліграфічні машини порізали і здали на металобрухт, а також частково перепродали за межі області. Як оцінюють місцеві поліграфісти, за технічним оснащенням підприємство відкинуте в 60-ті роки минулого століття. Зовсім нещодавно там друкували понад 200 найменувань книжок на рік, сьогодні ж - вдесятеро менше. Брати ніколи не приховували любові до красивих фасадів та оренди: пил в очі - основа їхнього бізнесу. На фасаді будинку друкарні - метровими літерами вивіска: "Оренда приміщень". Триває реконструкція того, що залишилося від підприємства. На двох його поверхах розмістився один з фірмових магазинів "Фокстрот", черги на вселення чекають ресторан і два ТОВ розважального характеру. Власне, підприємство як друкарня зникло, кажуть у місті. Швидше, стало місцем дрібної оперативної поліграфії з виготовлення бланків, рекламних листівок, тролейбусних талонів і наклейок на сірникові коробки. З'явився клон підприємства - без представлення громадськості, без вивчення громадської думки і думки обласних чиновників, без запрошення журналістів.
Нині брати, як і має бути, освоюють новий вид бізнесу, що набирає в області великих обертів, - створення ОСББ (об'єднань співвласників багатоквартирних будинків). Не виключається, що й тут вони зуміють звити своє гніздечко. Як відомо, кров бізнесу - кошти. Кредитні, зрозуміло. На продовження теми слід зазначити, що брати "засвітилися" у цьому питанні з особливим цинізмом. Як повідомляв 28 травня 2011 р. Волинський інформаційний портал (VIP) у замітці "Перший пішов. Початок кінця рейдерсько-депутатської бригади Бондарука-Осипова", їхніми жертвами стали понад 5,5 тис. вкладників КБ "Західінкомбанк" (тоді ще ТОВ), в основному пенсіонерів і містян з невеликими доходами. Правонаступником КБ є ПАТ "Західінкомбанк". Протягом 2006–2008 рр. Роман Бондарук у цій фінансовій установі оформив вісім кредитних договорів на загальну суму понад 10 млн грн. Так, позики оформлялися на придбання автомобіля представницького класу, двічі - на закупівлю обладнання і комплектуючих для здійснення господарської діяльності ТОВ "Пластиком" (нині - підприємства-банкрута), чотири рази - для здійснення господарської діяльності КП "Промбуд-6" і ТОВ "Волинська інвестиційна група". Борги бізнесмена перед банком, включаючи відсотки, сьогодні становлять понад 32 млн грн. Перспектив і надій на повернення "Західінкомбанку" цієї суми - жодних!
Іпотеку під банківські кредити переліченим підприємствам надавало ТОВ "Волиньметбуд". Йому для цих цілей Роман Бондарук вивів майно КП "Промбуд-6" (два гуртожитки загальною вартістю понад 8 млн грн). Але Луцька міська прокуратура визнала недійсним свідоцтво на право власності на гуртожитки, виключила їх зі статутного фонду КП "Промбуд-6" і передала у власність територіальній громаді Луцька.
На щастя, "геніальні" схеми юриста Андрія Осипова тут не спрацювали, і цього разу мешканців гуртожитків не було викинуто братами на вулицю, але в заручниках залишився банк. Тож (як повідомили в юридичній службі банку) стягнення та погашення банківських кредитів на сьогодні не проводиться, усі вісім рішень суду залишилися невиконаними. Коло з боргами братів замкнулося міцною петлею на шиї пенсіонерів-вкладників.
Як повідомляє офіційний сайт Луцької міськради, "30 жовтня на сесії Луцької міської ради було надане слово голові правління ПАТ "Західінкомбанк" Тамарі Скибі. Вона поінформувала присутніх, що на даний час борг Романа Бондарука перед фінансовою установою становить близько
32 млн грн".
Зібравши всі необхідні матеріали, автор цієї публікації впродовж двох тижнів намагався зустрітися з Романом Бондаруком, щоб поцікавитися перспективою погашення банківських кредитів і подальшою долею головного поліграфічного підприємства області, але марно. Номер його мобільного телефону вперто мовчав. Не дало бажаного результату й моє триденне "чергування" біля його офісу, а зі всіх мобільних телефонів його підприємств, указаних у реєстраційних документах, звучало: "Номер не обслуговується". Але один раз телефон ожив: "Я поняв, що ти журналіст. Побачимось в понеділок о 12-й годині в центрі міста". Не знаю, який понеділок хлопець, який годився мені в пізні сини, мав на увазі, але впродовж чотирьох годин я даремно виглядав його в домовленому місці. А тим часом мій візаві швидко розшукав номер мобільного телефону моєї доньки та порадив їй: "Краще було б для вашого батька не писати…"
Цікавий той факт, що на особливу увагу тут заслуговують дії юристів. Вони розділилися на два протилежні табори: тих, хто обслуговує рейдерів, і тих, хто бореться з ними. Депутат міської ради Андрій Осипов (засновник ТОВ "Волинська інвестиційна група" з боргом перед банком 6,4 млн грн, що входить у структуру бізнесу братів) належить до перших. Його зброя - юридичні софізми та лазівки в законах держави, тріскотня, схильність до поверхневих висновків, присмачених яскравою фразою, пристрасть до дешевих ефектів. От, наприклад, як характеризує цього юриста Волинський інформаційний портал (VIP) у замітці від 26 травня 2011 р.: "Хитрому Осипову в цьому угрупованні було відведено роль розробника схем відчуження та подальшої "прихватизації" чужого майна. Саме Роман Бондарук підкріпив фінансами бажання юриста Осипова отримати адвокатську ліцензію".
А яку ж позицію відстоюють ці хлопці в кріслах депутатів Луцької міської ради? Виявляється, вона проста та примітивна, як граблі: тупа боротьба проти всього та всіх стала сутністю їхнього життя, джерелом гарячих, сакральних емоцій, спрямованих не проти ініціатив колег, а проти них особисто, хитросплетені інтрижки, нездоровий скептицизм, плітки, підозри. Іноді з вини юриста Осипова сесійні засідання штучно гальмуються через несуттєві дрібниці, серйозно затягуючись. А рік тому в Луцькій міськраді було створено нову депутатську групу з непідкупною назвою... "Право і справедливість" (!), про що 4 жовтня 2012 р. повідомив офіційний сайт Луцької міської ради. У міськраді її жартома називають: "Без права і справедливості". Увійшли до неї п'ять народних обранців. Один із них - місцевий п'яниця, який носив із собою жертовник для збирання коштів японцям, що постраждали від аварії на АЕС, й успішно поклав ці гроші собі до кишені (лише 16 тис. грн!), за що мав не дуже приємну розмову з прокуратурою. Ще один, який топтав два роки стежину в прокуратуру, захоплений на крадіжці в приватній структурі "Волиньліссервіс"; ще один "засвітився" в кримінальних операціях із продажу мазуту, перебуваючи на посаді директора КП "Луцкьтепло". Приєднався до них і кристально чесний (як він сам себе позиціонує) юрист Андрій Осипов, а очолив групу... Роман Бондарук. Примітно, що всіх цих юних орлів свого часу було виключено з міського відділення ВО "Батьківщина". Виникає запитання: хто в міській раді Луцька представляє інтереси 200-тисячної міської громади? Цинічні політики-пігмеї, потенційні грабіжники-рейдери місцевого "розливу", любителі спиртного, аферисти, злодії? Чи всі в одному флаконі? Де пройдуть ці хлопці, кажуть їхні колеги по депутатському корпусу міста, - там пустеля.
Чому не покарано цих людей? Запитання не риторичне: в українських реаліях все дуже часто впирається в застосування правової практики, адже корумповані суди можуть по-різному трактувати норми закону. Але знову ж, правова практика - ніщо без політичного рішення влади. Питання полягає в тому, чи здатна держава встановити тверді правила і трансформуватися із зацікавленого гравця на гаранта справедливості?.. Адже річ не лише в дедалі тіснішій змичці між кримінальним та офіційним світом, а в тому, що офіційний, бюрократичний світ дедалі активніше переймає прийоми світу кримінального. І здирництво, і відкоти, і рейдерські захоплення - це набір і сьогоднішнього "джентльмена удачі", і українського прокурора, і судді.
Кажуть, що до 2010 р. брати Бондаруки активно користувалися "дахом" одного із заступників прокурора області, із приходом нової влади відправленого на пенсію. Хто сьогодні з місцевих прокурорів перебуває в центрі цієї "саги", відчуває трепетне ставлення до "героїв" нашого опусу та годується на їхні пожертвування, поки що невідомо, але почуваються вони от уже котрий рік дуже впевнено. Так, ніби прокурорського нагляду ні в області, ні в місті взагалі не існує. Фактично правоохоронні структури використовують тут свою модель взаємодії з кримінальним світом, описувану в народі популярною фразою "Цинізм сили та лицемірство права", де превалює плата за лояльність. Де циніки, а де лицеміри, сподіваюся, читач розбереться без підказок.