Тема створення Центрального депозитарію в Україні давно викликає тужливе почуття: ну скільки можна ходити по граблях? Десятка з лишком років набивання гуль вочевидь не вистачило - ринок уперто хочуть побудувати, «як начальство велить».
Якщо звести проблему до однієї фрази, вийде як в анекдоті, коли піджак (тобто фондовий ринок і його механізми) уперто хочуть пришити до кишені, тобто до майже легендарного «Національного депозитарію України» (НДУ). Решта - вже місцеві нюанси.
Зрештою, мало для кого стане новиною, що в Україні нерідко головне - не професіоналізм, а «хто кому кум, земляк або любий друг». Хіба що для зовсім «свіжих» іноземців (ті, які працюють тут давно, вже в курсі). Ну а «неосвічених» інвесторів нещодавно ще раз попередили Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) одночасно.
Вони написали офіційного листа українському прем’єру, чемно поінформувавши, що нинішній варіант формування Центрального депозитарію за рахунок об’єднання «Національного депозитарію України» з депозитарними функціями Національного банку України «не відповідатиме інтересам України». МВФ, СБ і USAID висловлюють подив і занепокоєння тим фактом, що створена для підготовки злиття депозитаріїв робоча група у своїх планах щодо створення Центрального депозитарію цілком ігнорує «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів» (ВДЦП), який є найбільшим в Україні депозитарієм корпоративних цінних паперів і має високу довіру з боку учасників ринку».
Тут можна, напевно, обуритися і запитати: «Чого вони лізуть у наші внутрішні справи?» Та тільки охочих обурюватися підозріло мало.
Іноземці, за фактом, озвучили позицію, яку поділяє абсолютна більшість учасників ринку. Просто думка «місцевих» дуже мало цікавить чиновників, а от ігнорувати МВФ усе ж таки трохи складніше.
Як і обгрунтувати, чому 13% ринку набагато важливіші, ніж 87%. Точніше, самим чиновникам усе ясно і зрозуміло - згори надійшла «вказівка». Але в цьому не признаєшся. От і мучаться.
Тим більше що «західники» пропонують цілком здорові речі: «Перед прийняттям остаточного рішення щодо форми і методів створення Центрального депозитарію... залучити міжнародних експертів для надання робочій групі фахових консультацій щодо оптимального варіанта злиття двох існуючих депозитаріїв - ВДЦП і НДУ».
Нинішня ситуація, коли в «оргкомітеті» зі створення Центрального депозитарію чимало чиновників і немає жодного представника організованого фондового ринку, нікому не зрозуміла. І насамперед інвесторам. А гроші нам, як завжди, дуже потрібні. Торік було знову зафіксоване скорочення капітальних вкладень в економіку. Звичайно, не таке катастрофічне, як наприкінці 2008-го і в 2009-му, але все одно вийшов «мінус».
Цього року на Грушевського оптимістично пообіцяли перелом і вихід на докризові позиції щодо інвестицій в економіку, для чого треба наростити вкладення у розвиток основних фондів майже на сотню мільярдів.
Для цього, як справедливо вважає прем’єр-міністр Микола Азаров, доведеться залучати і «кошти європейських, російських, світових, фінансових структур, іноземних приватних інвесторів». Але водночас Микола Янович чомусь лобіює проект, що підвищує ризики для тих самих інвесторів.
Озвучені громадськості ідеї розвитку фондового ринку за версією НДУ місцями дуже оригінальні. Приміром, стверджується, що Нацдепозитарій більшою мірою готовий до виконання облікової функції, а ВДЦП - до розрахунково-клірингової діяльності.
Іншими словами, пропонується вести облік прав власності в одному депозитарії, а оформлення їхнього переходу - в іншому. Це новаторство: у світі немає випадків, коли один депозитарій виконував би функції обліку, а інший - розрахунково-клірингові. Така екзотична система унеможливить проведення біржових торгів у безперервному режимі. Український ринок цінних паперів зовсім втратить і так не дуже високу ліквідність.
Нагадаємо, що проштовхуваний варіант передбачає примусову передачу бізнесу з ВДЦП у НДУ. Або пришивання 87% ринку до його «більш готової частини». Те, що все це суперечить як свободі вибору більшості учасників, так і Цивільному кодексу, схоже, несуттєві дрібниці.
Заодно «у НДУ планується передати облік державних цінних паперів, який зараз здійснює депозитарій Національного банку України». У світовій практиці ця схема зустрічається вкрай рідко. Передавати ці функції приватним компаніям не прийнято. Тож це - ще один есклюзивчик.
Також пообіцяли, що «оргкомітет найближчим часом збереться та остаточно затвердить відповідний проект закону про централізацію депозитарної системи». От тільки оргкомітет права законодавчої ініціативи не має.
Хоча це - не біда, потрібні проекти законів формально надійдуть від інших ініціаторів. На думку експертів, зараз розігрується цікава «двоходова схема».
Спочатку лідера ринку всією міццю адмінресурсу «видаляють з поля». Що більш-менш і відбувається. НДУ при цьому позиціонують як государевих людей (держпакет 86% акцій). Про досвід останнього десятиліття, коли держава роками не могла провести в ньому зборів акціонерів, скромно мовчать. До речі, у ВДЦП, де частка держструктур перевищує 30%, конфліктів з державою якось змогли уникнути.
Проте головне не в цьому. Вже в найближчому майбутньому планується різко знизити частку держави в НДУ до 50%, і там з’являться нові акціонери. Власне, саме за результатами додаткової емісії акцій НДУ і можна буде зрозуміти, хто зацікавлений у реалізації нинішньої схеми.
Та тільки чи уявляють нові гравці ВСІ наслідки? Настільки приємна думка про примусову монополізацію ринку, схоже, приховує невеличкий нюанс - з нею приходить необхідність брати на себе і колосальну відповідальність. Центральний депозитарій - це далеко не тільки шикарний офіс, гроші під який можна знову спробувати вибити в Мінфіні.
Це і ще й численні ризики - як юридичні, так і фінансові. У світі є багато прикладів, коли подібні чинники завалювали і міцніші структури. Тільки при цьому наслідки вдарять по всіх.
Перетягування ковдри вже й так коштувало Україні кількох років розвитку фондового ринку. Починати ж чергову серію розбірок, із застосуванням адмінресурсу, - очевидний шлях у нікуди.
У штучно створену «загороду» і свої биті життям інвестори не дуже підуть, а іноземців (окрім спекулянтів) не заманиш і поготів. А отже, таки матимемо нерозвинений фондовий ринок і вартість залучення ресурсів у рази вищу, ніж у сусідів.
Власне, варіант урегулювання ситуації досить простий і давно відомий. Необхідно залучити, як і радять міжнародні фінансові організації, незалежних (краще міжнародних) консультантів, оцінити вартість бізнесу (а заодно - і ризики). Потім провести у ВДЦП як найбільшому учаснику додаткову емісію акцій і обміняти їхню частину на акції НДУ за визначеним незалежним оцінювачем коефіцієнтом.
Ну і для початку - хоча б перестати ігнорувати ринок. До складу «оргради» мають увійти оператори ринку цінних паперів (у т.ч. і провідних депозитаріїв), представники адміністрації президента, Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку і Національного банку.
Так, це забере більше часу, але дасть можливість одержати взаємоприйнятний результат. Депозитарій, пам’ятається, нібито потрібен не чиновникам, а інвесторам. В адміністрування ринків (і його наслідки) країна вже награлася. Час і попрацювати.