UA / RU
Підтримати ZN.ua

РПЦ, прямуй у кільватері російського військового корабля!

І нікуди не звертай

Автор: Катерина Щоткіна

Заготовлений самовпевненими окупантами некролог по Україні, що випадково потрапив у Мережу, викликає складний букет емоцій із переважанням огиди і злих веселощів. Замість «відновлення «русского міра у складі Росії, Білорусі та Малоросії» ми маємо поки що тільки яскраве свідчення «вивиху», але не в історії, а в російських головах.

Якщо звертатися до історіософії — улюбленого жанру російського президента, то доводиться визнати, що Київ і з ним уся православна цивілізація зазнали великої історичної поразки. Який жаль! Упродовж тисячі років ми — Київська церква, через яку повнота православ'я контактувала з Ордою, намагалися її цивілізувати. Дали їй віру й церкву. Накачували її освіченими кадрами. Будували її культуру. Але, судячи з останніх подій, не дуже багато досягли у своїй головній місії. Орда місцями обрусіла, перевдяглась у європейські костюми, завела навіть власну церкву зі своїм ручним патріархом, — але так і залишилась Ордою.

Символи нашої поразки — коштовні плоди нашої власної та світової культури, знищені східними варварами за кілька останніх днів: літак «Мрія» і картини Марії Приймаченко. Символ нашої поразки — ракети, запущені по житлових кварталах міст. Загиблі та поранені діти в обстріляному варварами Охматдиті, в «гуманітарних коридорах», у власних квартирах, на вулицях рідних міст і сіл. І ядерні ракети, якими божевільний хан погрожує світові, — теж результат і символ нашої історичної, або, як любить говорити Путін, «цивілізаційної» поразки.

Але ми не дихаємо історією. Ми не стоїмо за минуле, не виправдовуємося перед собою та світом, не несемо відповідальності за історичні провали й не дуже покладаємося на минулі великі перемоги. Нам потрібні перемоги не вчора, а прямо сьогодні. Бо ми воюємо за наше майбутнє. За життя. Проти мертвонародженого «русского міра» — гібрида упиря й голема, якого треба постійно напувати людською кров'ю, щоб він міг і далі існувати й панувати.

Коли Бог хоче покарати, він, як відомо, відбирає розум. Путін збожеволів. «Русскій мір» проклятий.

РПЦ (Московський патріархат)

Коли ж Бог хоче покарати проповідника, він відбирає в нього голос і дар слова. Саме це сталося з патріархом Московським. Патріарх мовчить, а коли говорить, то краще б мовчав, — із його дерев'яної горлянки сиплються дерев'яні ж слова, які вже давно нікого ні в чому не можуть переконати.

Власне, «переконати» — це вже хтозна й відколи не завдання патріарха і його церкви. Завдання — пристосуватися. Хтось зі священиків схвалює дії Путіна — давно, мовляв, час «покарати хохлів». Тих, хто не схвалює, — меншість. Більшість же — істинні духовні діти свого патріарха: вважають, що краще помовчати, сховатися за закликами до миру, адресованими «обом сторонам». Паства, мовляв, у нас розділена: хтось так думає, хтось — інакше, і пастир не може нічого сказати, щоб не розділити паству ще більше. Немає, з погляду російського священика, більшого зла, ніж поділ. Навіть смерть немовлят, ця оспівана й опоганена в російській культурі «сльозинка дитини», — не привід для пастиря перестати жувати картон і виректи щось зрозуміло. Назвати зло на ім’я. Закликати до добра.

Усе, що можна сказати цій церкві, принаймні з нашого боку кордону, а тепер — ще й лінії фронту: Російська православна церкво, прямуй у кільватері російського військового корабля. І нікуди не звертай.

Усі статті Катерини Щоткіної читайте за посиланням.