Так звана мирна пропозиція Китаю демонструє ступінь повної координації між Пекіном і Москвою. У поєднанні з можливими поставками зброї Китаєм до Росії та нещодавніми викриттями китайських розвідувальних польотів у повітряному просторі США стає очевидним, що Китай вірить, що нинішня війна просуває його інтереси – тобто, що перемога Росії цілком стосується стратегії Китаю. Про це ідеться у колонці Сета Кропсі на The Hill.
Американським політикам варто звернути увагу на ретельно вивірену риторику Китаю, спрямовану на те, щоб у довгостроковій перспективі порушити розбіжності між США та їх західноєвропейськими союзниками.
Китайська пропозиція не зовсім нещира. Це здається на перший погляд, коли Китай бере на себе зобов’язання «поважати суверенітет усіх країн», включаючи «територіальну цілісність», в рамках Статуту ООН. Вторгнення Росії в 2014 році беззаперечно порушило територіальну цілісність України, як і її вторгнення 24 лютого 2022 року. Однак Китай уникає визначення кордонів. «Територіальна цілісність» України змінилася з анексією Росією Криму, Запорізької, Херсонської та Донецької областей. Китай не займає жодної позиції щодо українських чи російських кордонів, окрім нечітких жестів у бік суверенної рівності між державами незалежно від їхньої могутності та багатства.
Проте саме другий пункт у плані Китаю пояснює перший і, власне, усі наступні пункти в документі. Китай виступає проти «менталітету холодної війни», зокрема, холодної війни, яка «зміцнює або розширює військові блоки», за допомогою яких держави прагнуть «власної безпеки ціною безпеки інших». Це не націлено на Росію, як може здатися при першому читанні. Він націлений на НАТО, перший військовий блок часів холодної війни, який виник більш ніж на шість років перед Варшавським договором.
Визначальною рисою НАТО є його неєвразійський характер. Європейські, азіатські та близькосхідні держави завжди укладали та розривали союзи під час стратегічної конкуренції. Деякі з цих альянсів були справді євразійськими – наприклад, середньовічна Франція в різних точках уклала союзи з Аббасидським халіфатом, Монгольською імперією та Османським султанатом, Британія уклала союз із Японією в 1902 році, з’єднавши дві острівні держави Євразії.
Євразійський елемент, який використовує китайський текст, є критичним. Міжнародна конкуренція була євразійською приблизно з 17 століття; тільки перевага Європи до 1945 року приховує цей факт. Мета міжнародного суперництва полягає в тому, щоб контролювати євразійську торгівлю, маніпулюючи взаємовідносинами між виробничими потужностями центральної частини Євразії та її морськими вузловими точками Рімленду.
Холодна війна ХХ століття залишилася євразійською. Фокусом американсько-радянської конкуренції була Європа, а ставки стратегічного контролю – Європа, Близький Схід і Азія. Але визначальним стратегічним фактором холодної війни була участь Америки. Радянська Росія заперечувала проти того, щоб Америка – неєвропейська держава – виступала головною стратегічною силою в європейських справах через НАТО, підкріплена військовою силою США. Так само звинувачення Китаєм у менталітеті холодної війни не може стосуватися Росії, оскільки, за визначенням, Росія є євразійською державою. Це стосується лише Америки, неєвразійської держави, яка все ще виявляє інтерес – невиправданий, на думку Китаю – до євразійських стратегічних справ.
Кожна наступна пропозиція в китайському мирному плані випливає з цієї передумови. Суть кожної рекомендації – мирні переговори, захист АЕС, продовження експорту зерна – не має значення. Ключовим є формулювання: «Усі сторони повинні підтримувати Росію та Україну» – тобто всі сторони повинні залишити євразійське питання на розв’язання євразійцям. «Гуманітарні питання не слід політизувати» – тобто людські втрати війни пов’язані з американською залученістю, тому мало значення, де знайдуть притулок біженці. «Односторонні санкції та максимальний тиск не можуть розв'язати проблему», тому що ці односторонні (мається на увазі «американські») санкції є інструментами неєвразійської держави.
Тим самим Китай продемонстрував повну підтримку Росії.
Кремль розпочав цю війну, щоб підкорити Україну та використати її завоювання як плацдарм для відродження імперської системи радянського зразка з ресурсами, населенням, економічним потенціалом і стратегічною глибиною, щоб безпосередньо кинути виклик підтримуваному США порядку безпеки. Довгостроковою метою Росії залишається вихід США з європейської системи безпеки, зокрема через розпад НАТО.
Китай щиро підтримує цю мету, тому що він прагне до неї в Індо-Тихоокеанському регіоні. Вплив США пронизує Європу, Азію та Близький Схід. Якщо Китай хоче досягти своєї Індійсько-Тихоокеанської мети, розірвати азійські альянси США та повернувши свій військовий слід назад на Гаваї, тоді він повинен підірвати могутність США в Євразії в цілому.
Китай і Росія вирівнюються в своїх бажаних кінцевих станах. По суті, Китай дотримується тієї ж теорії перемоги, що й Росія, навіть якщо він вважає за доцільне маніпулювати Росією, руйнувати її економіку та отримувати преференційний доступ до російських енергетичних ресурсів, поки війна затягується.
Це не повинно бути несподіванкою, враховуючи російсько-китайський меморандум «Без обмежень» від 4 лютого 2022 року, в якому викладені ті самі пункти, і перед яким Китай, безсумнівно, був поінформований про майбутнє вторгнення в Україну. Президент Китаю Сі Цзіньпін неодноразово заперечував цей меморандум у публічних заявах, і він фактично підтвердив це у своїй мирній пропозиції.
Далі випливають три наслідки.
По-перше, Китай озброїть Росію, можливо, не традиційною військовою технікою, а як мінімум безпілотниками та запчастинами для посилення її боєздатності. Враховуючи характер бойових дій в Україні, ця допомога є смертоносною та підтримуватиме російську оборонно-промислову базу, як це робилося через канали, такі як Іран, Вірменія та Казахстан.
По-друге, Китай не має бажання висувати справжню мирну пропозицію чи виступати співрозмовником для припинення цієї війни. США переслідують ілюзію, шукаючи «карту Китаю», щоб стримати або змінити Росію, подібно до того, як вони повинні відмовитися від будь-яких сподівань на «карту Росії», щоб покращити свою стратегічну позицію в Азії – принаймні в доступному для огляду майбутньому. У якийсь момент Москва і Пекін розійдуться, оскільки неминучі тертя збільшаться в Центральній Азії, оскільки Кремль буде роздратований через те, що він молодший партнер у його танці з Китаєм, а інші внутрішні чинники погіршать відносини. Але, як і під час першої холодної війни, Сполучені Штати та їхні союзники можуть підштовхнути до розлучення лише небагато способів, а то й взагалі. Поки це не відбулося органічно, потрібно протистояти і Китаю, і Росії.
По-третє, і найнебезпечніше, мирна пропозиція Китаю є оливковою гілкою для Європи так само, як і заявою про підтримку Росії. Занепокоєння Росії щодо України можна зрозуміти як причину спротиву американській присутності в Євразії. Росія вважає інтереси безпеки України нелегітимними, оскільки вони сприймаються як вигідні інтересам безпеки США. Україна з об’єктивним, матеріальним розумінням своєї реальності (якщо висловлюватися марксистським словом) ніколи не приєднається до США, принаймні так вважає Путін.
Своєю чергою європейцям дають сигнал: Німеччині та Європейському Союзу в цілому є місце в постамериканській Євразії, якщо вони приймуть лідерство Китаю та приєднаються до Росії у відмові від неєвразійської участі. Китай залишає простягнутою руку до осі Берлін-Брюссель-Париж. Якась стратегічна автономія, як повідомляють, залишається життєздатною.
Те, чи приймуть європейські держави пропозицію Китаю, залежить лише від одного фактора в найближчому майбутньому – відносного балансу сил у Європі та Азії. США повинні як підтримати Україну в цій війні, так і забезпечити перемогу України у цій війні, і таким чином стримати Китай від наступу на Тайвань. Якщо вона не зможе зробити і те, і інше, європейські держави дадуть крах.