3 липня - Міжнародний день відмови від поліетиленових пакетів. У середині травня Рада ЄС схвалила заборону на використання одноразового пластикового посуду та обмеження використання поліетиленового пакування. Передбачається, що заборона на одноразовий посуд набере чинності з 2021 р. Крім того, країни-члени ЄС будуть зобов'язані вже у 2025 р. переробляти 90% пластикових пляшок, а виробники напоїв братимуть фінансову участь у їх переробці. А що в Україні?
У травні нинішнього року уряд схвалив законопроект "Про управління відходами", що містить поняття про "розширену відповідальність виробника" (РВВ). Адже тепер виробники відповідають лише за виробництво, дизайн, пакування та продаж. Новий документ зобов'яже їх нести відповідальність за повний цикл життя своєї продукції. Аналогічний європейським законопроект розробило Міністерство екології та природних ресурсів за сприяння ЄС. Документ уже пройшов погодження і мав би йти в парламент на затвердження. Але парламент розпустили, і тепер подальша доля законопроекту незрозуміла.
За словами голови ГО "Бюро екологічних розслідувань" Дмитра Скрильнікова, ідея заборони або заміни пакетів сама собою непогана, хоча заборона - найлегший спосіб боротьби зі злом. Першим етапом цієї ініціативи була вимога громадських активістів зробити пластикові пакети в магазинах платними. Бо лише тоді люди задумуються, чи потрібно їх брати. Тепер у багатьох супермаркетах за них доводиться платити.
Та за кілька днів змінити людську свідомість неможливо. Окрім іншого, для цього потрібно вибудувати цілу систему. В Європі вона вже працює. Більшість людей там приходять по покупки з великими сумками й не використовують одноразових пакетів. Щоб ця практика стала реальністю в Україні, має змінитися людська психіка.
Чим замінити?
Доки свідомість і звички борються в головах наших співвітчизників, екологи думають про наступний етап - повну заміну одноразового пластику. Але чим? Ідеться не лише про "кульочки", а про набагато ширший перелік одноразових виробів. Прибічники чистого довкілля, у прямому й переносному сенсах, хапаються за соломинки. У Львові, наприклад, кав'ярня "Світ кави" відмовилася від пластикових соломинок на користь паперових. І цей приклад не єдиний.
"Щоб люди перестали використовувати пластикове пакування та одноразовий посуд, у них має бути альтернатива, - продовжує Д. Скрильніков. - Наприклад, у магазині брати хліб руками не зовсім добре. За кордоном для цього використовують спеціальні щипці . В Україні також не все так зле. Наприклад, у мережі супермаркетів "Сільпо" хліб, багети, батони відпускають у паперовій упаковці.
Є пакети, які з часом розкладаються самі, хоча тут не все так однозначно. Наприклад, торбинки, вироблені з того ж пластику, але в поєднанні з певними добавками, які розкладаються. На думку фахівців, таке поєднання може створити ще більшу проблему: розкладання призводить до того, що замість одного пакета з'являється мільйон маленьких пластикових порошинок. Уже є дослідження, які знаходять мікропластик у людському організмі. Але там він не перетравлюються. Тому не всі ініціативи прийнятні.
Якщо супермаркети вирішать відмовитися від поліетилену, це потребуватиме від них певних інвестицій. Зокрема, їм доведеться закупити паперові пакети.
А на додачу - закон!
Психологи стверджують, що люди охоче змінюють свої погляди, проте характер і звички - практично, ні. Тому надії на швидку зміну свідомості мало, потрібне чітке законодавство, яке б стимулювали людей прогресувати в цьому питанні.
До змін не готові не лише покупці, а й торгівля, особливо виробники продукції. З одного боку, вони бояться, що законодавці запровадять черговий екологічний збір, який нічого не дасть для вирішення проблеми, з іншого - йдуть легшим шляхом, використовуючи тару й упаковку. Таке в українській історії вже було.
Так, ще 5 березня 1998 р. Верховна Рада прийняла закон "Про відходи", який відповідав європейському рівню. Зокрема, у ст. 17 ЗУ "Про відходи" йдеться, що виробник має турбуватися про долю відходів, які виникають у процесі його виробництва. На підкріплення цього закону, 26 липня 2001 р. КМ затвердив постанову №915 "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини", яка регулювала збір, акумулювання й розподіл платежів, отриманих від виробників та імпортерів за майбутню утилізацію відходів. Проте виникли проблеми з прозорістю контролю за цими коштами. Маючи близько 100 млн грн коштів, відповідальне за вирішення проблеми ДП "Укрекоресурси" зуміло налагодити переробку аж близько… 4% відходів.
"Багато хто пам'ятає, що в Україні була система збирання, переробки та утилізації відходів тари й упаковки, побудована за німецьким зразком. У її основі - розширена відповідальність виробників. Серед її переваг було те, що гроші з імпортованої продукції в упаковці збирали вже на кордоні, а внутрішні виробники зобов'язані були також відраховувати кошти за виробництво продукції в упаковці. Проте якщо у німців з відрахованих у спеціальний фонд коштів створювалася система збору, сортування і будувалися заводи з переробки відходів, то в Україні кошти у фонд зібрали, але потім їх вкрали.
У 2015 р. уряд скасував постанову №915, заявивши, що цим самим ліквідовується монопольне становище державної компанії "Укрекоресурси" на ринку, а також знижуються корупційна складова й адміністративне навантаження на бізнес. Проте натомість нічого не запропонував. Тож ось уже майже чотири роки за утилізацію відходів тари й упаковки розраховуються мешканці, які, фактично, оплачують їх у тарифі за вивезення побутових відходів, особливо там, де платять за обсяг відходів, а не за вагу, а в гіршому разі - потерпають від забруднення довкілля цими відходами", - каже Д.Скрильніков.
Аби виправити ситуацію, законодавці внесли в парламент три законопроекти (№9507, 9507-1, 9507-2), спрямовані на зменшення кількості небезпечних відходів із поліетилену. Втім, бізнес їх відхилив, побачивши в них лише чергове збирання коштів.
"Законопроект спрямований на легалізацію податку на виробництво та імпорт упаковки і товарів в упаковці. Отже, ми вкотре бачимо спробу певних груп "проштовхнути" введення, фактично, нового податку на упаковку, товари в упаковці та їх імпорт", - зазначив в одній із публікацій виконавчий директор Асоціації підприємств скляної промисловості "Скло України" Володимир Цветов.
На його думку, ідеологія нових законопроектів базується на принципі, що головне для виробника упаковки і товарів в упаковці - сплата податку, а не переробка відходів упаковки, а це повністю нівелює інтерес виробників до подальшої долі створених внаслідок їхньої діяльності відходів.
У відкритому листі Європейська Бізнес Асоціація (ЄБА) також висловилася за відхилення законодавчих ініціатив, зареєстрованих у Верховній Раді України 16 червня 2016 р., якими пропонувалося врегулювати систему поводження з відходами в Україні шляхом запровадження додаткового податку та відповідальності за окремі дії суб'єктів господарювання.
Новому уряду, який прийде після чергових парламентських виборів в Україні, доведеться перевернути цю проблему з голови на ноги. Бо, з нинішніми обсягами відходів і практикою, коли виробник тари й упаковки жодним чином не відповідає за подальшу долю виробленої тари та упаковки, навіть мови не може бути про якісь зміни. Тут порушено головний підхід у системі цивілізованої державної екологічної політики - "забруднювач платить".
За даними Мінрегіонбуду, в Україні щорічно викидають близько 10 млн тонн сміття, з яких лише 600 тис. іде на вторинну переробку чи спалюється. Решта потрапляє на звалища, котрих, за офіційними даними, в Україні понад 6 тис. А це - 9 тис. гектарів. Понад 40% у загальному складі сміття становлять відходи тари й упаковки!
Вже сьогодні в Україні є компанії, які мають договори з організаціями, що утилізують їхні відходи. Але, як пише в журналі "ECOBUSINESS. Екологія підприємства" голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами Кирило Косоуров, свідомість європейських виробників є результатом жорсткого покарання за невиконання законодавства. Тому, аби українські виробники й імпортери почали виконувати закон "Про відходи", експерти пропонують внести зміни до кримінального та адміністративного кодексів.
За його словами, розширена відповідальність виробника має успішний досвід втілення в європейських компаніях. Цим шляхом іде й Україна. Проте законотворці часто не доводять справу до логічного завершення, що, своєю чергою, провокує майбутні проблеми та витрати для самої держави.
Інший бік питання ― погляд на проблему РВВ зсередини. Більшість власників підприємств - сучасні й інноваційні (цього від них вимагає ринок). Вони відвідують розвинені країни, тому про ситуацію, яка складається в Європі з відходами, знають не з чуток.
Крім того, виробники, які постачають свою продукцію в Європу чи Америку, намагаються дотримуватися стандартів із двох причин.
По-перше, цього вимагає замовник. Інколи від дотримання вимог охорони довкілля залежить, чи співпрацюватимуть замовник і виробник. По-друге, впливає людський чинник. Коли підприємець потрапляє на виробничі або торгові майданчики свого замовника і бачить організацію праці, поводження з відходами та ставлення до законодавства в цій країні, то робить правильні висновки й налагоджує аналогічний процес на власному виробництві.
Запобігти легше
Як коментує Дмитро Скрильніков, в ЄС існує п'ятиступенева ієрархія поводження з відходами: запобігання утворенню відходів, підготовка до повторного використання, переробка (або рециклінг), інша утилізація (напр., відновлення енергії) і (лише наприкінці) видалення (захоронення). Коли ми говоримо про заборону поліетиленових пакетів, то це перший етап цієї ієрархії - запобігання утворенню. Якщо відходів буде менше, то, відповідно, менше доведеться використовувати ресурсів для їх переробки. Бо, приміром, є така упаковка, в якій фізично неможливо відділити папір від пластику, а відтак - переробити. Ще приклад: пет-пляшка від шампуню з дозатором, яка має два різних види пластику, та ще й металеву пружину в дозаторі. Для переробки такої упаковки потрібно відділяти дозатор від самої пляшки.
Уже сьогодні, на думку експертів, багато пластикової упаковки можна замінити на папір, пергамент. Це не буде коштувати дорожче. В західних країнах дедалі частіше виробники повертаються до використання скляних пляшок. (Ця система свого часу успішно працювала в радянські часи.) Крім того, там людей стимулюють брати більше товару в одній упаковці, що теж дозволяє зменшити кількість відходів.
За словами Д. Скрильнікова, система має працювати в комплексі. Біда в тому, що ми шукаємо швидкі рішення. Наприклад, приходить міський голова і каже, що для вирішення проблеми зі сміттям йому потрібен сміттєспалювальний завод. Тим часом відходи можуть стати дешевою сировиною для інших виробів. Система працює, коли щось стає вигідним, зручним або коли є високий рівень свідомості. В окремих країнах Європи люди сортують до 90% сміття. Станції глибокого сортування вже почали з'являтись і в Україні.
Впровадження системи поводження з відходами стримують корупція та бажання бізнесу монополізувати галузь. Тому часто законодавчі ініціативи лобіюють окремі інтереси якоїсь компанії чи бізнес-асоціації. Сьогодні уряд намагається вибудувати нову систему поводження з відходами. Проте є побоювання, що гроші знову підуть не за призначенням.
Коментар
Оксана ЖАРКОВА, координаторка комітетів ЄБА:
- Європейська Бізнес Асоціація неодноразово наголошували на необхідності дотримання Національної стратегії поводження з відходами, положення якої визначають концептуальні напрями реформ у сфері поводження з відходами, з урахуванням найкращих європейських практик. Це стосується, зокрема, й запровадження РВВ, коли кожен виробник відповідає за подальшу переробку, повторне використання свого пакування, а також чітке дотримання ієрархії, відповідно до якої безконтрольне спалювання відходів є грубим порушенням.
Система РВВ допоможе перекласти частину фінансового тягаря утилізації відходів з муніципалітетів і громадян на виробників, а також зменшити державні витрати на управління відходами. Вплив на вартість продукції буде мінімальним, оскільки виробник зацікавлений у ефективності роботи системи РВВ.
Якщо говорити про відходи й РВВ взагалі, то у травні на засіданні уряду схвалили рамковий законопроект "Про управління відходами". Він, власне, й передбачає запровадження ієрархії управління відходами та розширеної відповідальності виробника. Дальшу долю законопроекту вирішуватиме парламент. Варто зазначити, що експерти ЄБА тривалий час працювали над пропозиціями до зазначеного проекту Закону, більшість яких було враховано.
Рамковий Закон "Про управління відходами" передбачає ухвалення ще 9 секторальних законів у сфері управління відходами, над якими зараз теж працюють у Мінприроди. До прикладу, вони стосуються відходів упаковки, батарейок, небезпечних відходів тощо. Бізнес активно долучається до роботи над цими документами. Тож, сподіваємось, у драфтах документів, які буде опубліковано до обговорення, пропозиції від бізнесу врахують.
Михайло КОШУЛАП, менеджер зі збуту вторсировини компанії ТОВ "Грінера-Україна":
- Щойно наша компанія ввійшла на львівський ринок, ми відразу встановили три контейнери: змішані відходи, вторсировина та скло. Останні дві позиції відправляються на переробку, де отримують друге життя. Загалом, на переробку та спалювання йде від 5 до 10% сміття. Решта 90-95% потрапляють на міські звалища. Нас інколи звинувачують, що вміст усіх контейнерів ми відправляємо на звалище. Але це пов'язано з тим, що, за винятком центральної частини міста, люди не сортують сміття. І це тоді коли деякі переробники, зокрема скла, паперу, пластику, кажуть, що їм бракує сировини для завантаження потужностей.
У Європі в магазинах стоять автомати, що приймають скляні пляшки, натомість видають гроші. Ми теж не проти б встановлювати такі автомати, але обладнання потрібно закупити, а хто профінансує? Гадаю, це повинна робити держава. Адже тисячі сміттєзвалищ, які перебувають на межі переповнення, - всеукраїнська проблема.