«Вічунай груп», один із лідерів українського ринку морепродуктів, на четвертому місяці війни продовжує свій бізнес у Росії. Компанія вкотре відтерміновує строк зупинки свого заводу в Калінінградській області РФ, обіцяючи зробити це, щойно закінчаться запаси сировини, які начебто було створено ще до війни. Втім, за інсайдерською інформацією, схоже на те, що компанія маніпулює українською суспільною думкою, бо насправді у квітні «Вічунай груп» здійснила нові масштабні закупівлі сировини і таємно доправила їх із порту Клайпеда суходолом на свій російський завод.
Тема західного бізнесу, який продовжує працювати у Росії, залишається болючою для українців. Адже присутність іноземного капіталу легітимізує дії агресора, підтримує його економіку і буквально годує росіян. За підрахунками Київської школи економіки, 1037 компаній (або 50,2% від загальної кількості) уже пішли з Росії або повністю згорнули свою діяльність. До війни ТОП-70 іноземних компаній сплачували до російського бюджету 20,2 млрд дол. податків на рік. Тобто зараз Росія отримує щонайменше половину від цієї суми.
Особливо дошкуляє, коли підтримку агресору надає бізнес із країн — союзників України. Зокрема, з Литви, яку доцільніше назвати країною-побратимом, бо нас об’єднують спільна історія і героїчний спротив Москві у складі СРСР. Очевидні паралелі: «Лісові брати» у Литві — УПА в Україні, Саюдіс у Литві — Народний рух в Україні, діяльність яких призвела до здобуття незалежності нашими державами.
«Вічунай груп» іде з Росії. Але це не точно
Тож інтерес українських ЗМІ до литовської «Вічунай груп», яка є єдиною великою литовською компанією, що сьогодні веде бізнес у Росії, природний. Тим паче що група є одним із найбільших гравців не тільки російського, а й українського ринку, і її головний продукт — крабові палички VICI — є добре відомим в Україні брендом.
Отже, група володіє заводом «Вічунай-Русь» у Совецьку Калінінградської області — найбільшим у Східній Європі підприємством з виробництва сурімі, або ж, як кажуть російські телевізійники, «знаменитых на всю Россию крабовых палочек Вичи».
Публічна позиція компанії на перший погляд однозначна: вона підтримує Україну та йде з РФ. От тільки коли йде, невідомо.
Перш за все, як зазначає Литовське національне телебачення і радіо, про вихід з Росії компанія оголосила лише тоді, коли у Литві перед мерією Каунаса розпочалися масові протести. Місце проведення акцій було зумовлено тим, що одним із власників групи є мер Каунаса Вісвалдас Матійошайтіс. Політик, якого українські журналісти вже встигли охрестити «литовським Медведчуком» і про якого їхні литовські колеги згадують із погано прихованим роздратуванням через очевидні ознаки конфлікту інтересів і глибокі зв’язки з Росією.
«Скільки литовських компаній, основним бенефіціаром яких є один із найвпливовіших політиків Литви та мер другого міста, працюють у Росії? Скільки литовських компаній постачали продукцію до кремлівського буфету? Скільки ще литовських компаній постачають свою продукцію до окупованих Криму і Донбасу?» — задається риторичними запитаннями відомий литовський журналіст Андріус Тапінас, за ініціативи якого нещодавно було зібрано 6 млн євро на купівлю «Байрактара» для України. І відповідає: «Вічунай».
Литовський аналітик Маріус Лаурінавічюс, обурений присутністю мера Каунаса серед акціонерів цього бізнесу, додає виразних штрихів до портрета компанії: «Для того щоб вести бізнес у злочинних режимах, потрібно мати хоча б пару речей: знайомство, залаштунковість чи дачу хабарів».
У свою чергу, політолог Неріюс Малюкявічус зауважує, що, крім експорту нафти та газу, Росія має ще один експорт — корупції. А засновник центру журналістських розслідувань Сієна Шарунас Черняускас, який брав участь у таких резонансних розслідуваннях, як «Панамські папери» та «Російська пральня», каже, що корупція є однією з найважливіших складових російських бізнесу та політики.
Історія успіху компанії в Росії дійсно викликає питання. Бізнес кредитується державним банком ВТБ, «Вічунай груп» постачало свою продукцію безпосередньо ФДБУ «Комбінат харчування №4» і ФДБУ «Комбінат харчування «Кремлівський», що входять до складу управління справами президента РФ, а також Санкт-Петербурзькому гірничому університету, яким управляє науковий керівник Путіна Владімір Літвіненко, який тричі очолював його передвиборний штаб.
З огляду на це недивно, що вихід із Росії дається компанії так важко. Перша реакція на війну від «Вічунай» з’явилася 15 березня. Компанія оголосила, що начебто на процес виходу піде «три-чотири місяці». Потім цю заяву фактично повторили 8 квітня. Нарешті 5 травня було заявлено, що лише зараз компанія найняла консультантів, і на процес пошуку покупців піде ще три місяці. 18 травня «Вічунай груп» оголосила, що вже складено список із 30 покупців, і продаж може відбутися через два місяці, тобто до середини липня. І от 1 червня опубліковано нову версію про те, що компанія піде з Росії «влітку». Іншими словами, термін подовжено вже до вересня.
За наявності «вікна» на кордоні сировина не закінчується роками
У компанії затримку пояснюють двома причинами — організаційною та сировинною. Голова групи Шарунас Матійошайтіс заявляв, що вийти з ринку — це «не клацнути вимикачем», і компанія повинна виконати зобов’язання перед владою РФ і контрагентами. Крім того, зазначалося, що компанія у межах сталої практики закупила сировини на пів року наперед, і її утилізація буде занадто витратною, тож завод продовжить працювати, поки не витратить усіх запасів.
Озвучені мотиви викликали відверту недовіру як у Литві, так і в Україні.
«Місяця-двох має вистачити, щоб розібратися з обома аспектами — припиненням закупівель сировини і зобов’язаннями щодо постачань кінцевого продукту. Для такої компанії, як «Вічунай груп», три-чотири місяці — це багато», — зазначив віцепрезидент Литовської конфедерації Арунас Лаурінайтис. Нагадаємо, що вже йдеться про півріччя і більше.
Наші джерела на ринку оцінюють заяви про вимушеність затримки через необхідність використати сировину як «відверто нікчемні».
«Виглядає це все як відмазка для журналістів і суспільства, які не знають і не мусять знати технологічних тонкощів. Сировина дійсно закуповується наперед. Але мова йде про запас на два, максимум на три місяці. Закупівля на пів року — це нонсенс, абсурд. Подібної практики не існує, — розказує наше джерело. — Але навіть якщо з’їхати з глузду і повірити у це, то постає запитання: чому б їм просто не перевезти сировину на свій завод у Каунасі, який розташований поруч, і не використати там, якщо вони дійсно налаштовані на зупинку виробництва у Росії?».
А відповідь полягає в тому, що основну сировину для виробництва основного продукту заводу у Совєцьку, а саме — сурімі, «Вічунай груп» не треба до РФ імпортувати, вона отримує її на внутрішньому ринку, купуючи сурімі у RFC — судна, що виробляє сурімі прямо в морі, під час вилову риби. Відомо, що у RFC є підписана довгострокова угода з «Вічунай». Це допомагає зрозуміти й усю бізнес-модель компанії загалом.
«Вони самі визнають, що коли збиралися будувати завод в РФ, то обирали між Калінінградом і Совєцьком і чомусь обрали останній. На перший погляд, дивний вибір, бо Калінінград — це порт, де вони могли напряму отримувати сировину і там же її переробляти, — продовжує наше джерело. — Але чомусь вони обрали суходільне депресивне забите містечко. А фішка у тому, що воно розташоване на кордоні між мордором та ЄС. А сам завод лише в двох кілометрах від нього, прямо на залізничній гілці, що йде до прикордонного мосту. Як в анекдоті: «Візьму в оренду метр державного кордону». А міліцейське минуле мера дає можливість організовувати перевезення з «полегшеним оподаткуванням».
Тут варто пояснити, що на час здобуття Литвою незалежності Вісвалдас Матійошайтіс обіймав посаду заступника начальника УВС Каунаса з політичної роботи Литовської СРСР. За радянських часів литовське МВС тісно співпрацювало із КДБ, займаючись виявленням протестних настроїв і боротьбою із визвольним рухом «Саюдіс». Координаторами цієї діяльності на місцях були саме заступники голів управлінь із внутрішніх справ з політичної роботи, і це ще одна рима із Медведчуком, якого також підозрювали у співпраці із КДБ. А вже 1991 року колишній міліціонер заснував «Вічунай груп».
Нині «Вічунай груп» розгорнула активно інформаційну кампанію, в межах якої постійно наголошує, що підтримує Україну і вже витратила на гуманітарні цілі 700 тис. євро. Зазначається, що підприємства групи надають у користування власну важку техніку, а також харчові продукти. Втім, щодня, за даними ЗМІ, компанія сплачує 400 тис. рублів до російського бюджету. Що за сто днів війни, за офіційним російським курсом євро, приблизно відповідає отим 700 тис. євро.
І рівність цих сум викликає запитання: а чи не хочуть власники компанії просто відкупитися від української суспільної думки? І якщо їм болить за Україну, то чому продукція «Вічунай груп» із 2014 року і до сьогодні, за інформацією Литовського національного телебачення і радіо, продається в Криму і на Донбасі? І якщо компанія хоче піти з Росії, то чому вона і надалі інвестує в маркетингові акції в російських супермаркетах, а обсяги виробництва і продажів продовжують зростати, як це визнав в інтерв’ю другий акціонер компанії Людас Скіерас?
На українців летять тисячі куль, снарядів, ракет і бомб, фінансованих російськими платниками податків, у тому числі і «Вічунай груп». І хоча це й було б цинічно з боку компанії, але принаймні можна було б чесно визнати: ми залишаємося в Росії, бо не готові втрачати свій головний ринок, вибачте, якщо зможете. Бо підхід «і нашим, і вашим» з 24 лютого в Україні не працює.
Більше статей Романа Івченка читайте за посиланням.