Зациклившись на продукції, регламентах і стандартах, ми не займаємося діловим удосконаленням підприємств, хоча від цього залежить ефективність національної економіки
Уже чверть століття ми живемо в незалежній Україні як у "королівстві кривих дзеркал", викривлено розуміючи, що відбувається в розвиненому світі в частині ділової досконалості організацій та ділової культури суспільств, що є основою їхньої конкурентоспроможності та процвітання. Тоді як без адекватного усвідомлення того, що відбувається в умовах насиченого ринку, побудувати ефективну конкурентоспроможну економіку нереально.
У насиченому ринку
У поняття "конкурентоспроможність" багато граней. Але, мабуть, основним для конкурентоспроможності є співвідношення "попит/пропозиція". Якщо попит перевищує пропозицію, тобто ринок дефіцитний, немає потреби боротися за якість продукції (послуг), досконалість організації, ефективність виробництва та управління. Тут головним є виробник, основне завдання якого - більше виробляти: все розкуплять! І цим визначається ділова культура підприємств та економіки в умовах дефіциту. Зовсім інакше, коли ринок насичений. У цих умовах головним стає вже споживач. А виробники змушені боротися між собою за його лояльність. На порядку денному на повен зріст постають питання якості продукції, ефективності організації та управління.
Українська економіка понад 70 років формувалася в умовах тотального дефіциту й тоталітарного режиму. Цим визначилася ділова культура всіх її ланок. Культура, для якої характерні низька якість продукції при її високій собівартості, низька продуктивність праці, екологічна недбалість, необов'язковість у ділових відносинах тощо. Поза увагою залишилася ділова досконалість, а відповідно - менеджмент, необхідний для конкурентної боротьби. Після розвалу Союзу Україна опинилася в насиченому ринку. Одним із її стратегічних завдань із першого ж дня незалежності мало стати осмислення й застосування нових підходів у діловій сфері, принципова зміна ділової культури. Однак цього не сталося. Крім того, у процесі боротьби за перерозподіл ресурсів було втрачено багато накопичених раніше знань і рецептів, які використовувалися в діловій сфері. І сьогодні у свідомості переважної більшості керівників та простих громадян України переважають помилкові уявлення у сфері якості, ділової досконалості, конкурентоспроможності тощо.
У результаті, за експертними оцінками, основна маса українських підприємств відносно лідерів світового бізнесу має продуктивність нижчу до 10 разів, дефектність вищу до 1 тис. разів і в рази вищу собівартість продукції. А за рівнем ділової досконалості (згідно з 1000-бальною шкалою, прийнятою у світі) у рази відстає від європейських компаній. Великою мірою цим визначаються і критично низький рівень ВНД на душу населення, і низький рівень життя громадян.
Швидка заміна російського ринку на істотно більш "просунутий" європейський вимагає від України кардинальних заходів, щоб у глобальному світі не перетворитися на придаток розвинених країн. Але зробити це неможливо без осмислення й усунення "букету" накопичених хибних уявлень.
Хибні уявлення: техрегламенти і стандарти...
Технічні регламенти. В офіційних державних документах ідеться, що вітчизняна система технічного регулювання спрямована на підвищення конкурентоспроможності та поліпшення стану вітчизняної економіки. Безумовно, технічні регламенти на продукцію досить важливі, але вони не стосуються конкурентоспроможності продукції, підприємств та економіки. Це вимоги, яких необхідно дотримуватися, щоб продукція була безпечною для людей, майна та зовнішнього середовища. А досягнення відповідності технічним регламентам, які відповідають європейським директивам, - це ще не реалізація вітчизняної продукції на європейських ринках, а тільки пропуск на ці ринки. Адже купують не безпеку, а споживчі властивості продукції, за умови, що їх застосування безпечне.
Стандарти. Нас запевняють, що гармонізація вітчизняних стандартів із європейськими забезпечить нам конкурентоспроможність на ринках ЄС. Так, до норм стандартів потрібно ставитися з повагою. Але при цьому слід пам'ятати, що стандарт - це не ідеал, а компроміс між сильними і слабкими сторонами. Європейські стандарти - це тільки мінімальна норма, прийнятна для ринків ЄС. А в цілому забезпечення відповідності стандартам ще не гарантує довгострокової конкурентоспроможності на насичених ринках, де конкурентна боротьба ведеться не так на рівні норм стандартів, як на рівні, що перевищує ці норми.
…продукція і підприємства
В Україні говорять переважно про продукцію, її якість та конкурентоспроможність. Безумовно, якість продукції має виняткове значення для споживачів, але сама собою вона ще не гарантує стійкої життєдіяльності підприємства. Є й інші важливі параметри, такі як собівартість продукції, продуктивність праці, екологічна безпека та ін. Ще років 15-20 тому довелося чути від фахівців із розвинених європейських країн, що основну увагу вони приділяють не "яйцям", а "курям" (розуміючи під яйцями - продукцію, а під курми - підприємства), бо це потребує менших витрат і значно ефективніше. Вони стверджували: якщо курка здорова - у неї всі яйця якісні...
Підміна понять
Чиновники вважають, що встановлення державою планок обов'язкових і добровільних вимог до безпеки та якості продукції вже саме собою забезпечує конкурентоспроможність вітчизняних виробників. Але це не так. Планки вимог - лише орієнтири. А реально долати їх мають самі виробники. І це можливо тільки за умови, що виробники перебувають на певному рівні ділової досконалості. Потрібно розуміти, що далеко не всі вітчизняні виробники зможуть виконати навіть обов'язкові вимоги до безпеки продукції без відповідного вдосконалення. Адже якби встановлення обов'язкових вимог автоматично гарантувало їх виконання, досить було б оголосити обов'язковими всі вимоги до продукції на рівні, який перевищує світові досягнення, і Україна перетворилася б на найпередовішу країну на планеті. Але, на жаль, це не так.
Стверджуючи, що технічні регламенти і стандарти - це основа конкурентоспроможності, чиновники Мінекономрозвитку неправильно орієнтують інші органи законодавчої та виконавчої влади, власників і керівників організацій, громадськість. Вони вводять їх в оману, що досить дорого обходиться як безпосередньо організаціям та їхнім колективам, так і загалом національній економіці.
Зациклившись на продукції, регламентах і стандартах, ми залишили практично поза увагою проблеми ділової досконалості підприємств та їхніх систем менеджменту, від яких безпосередньо залежить ефективність функціонування, причому як самих організацій, так і національної економіки в цілому. У результаті, в переважної більшості вітчизняних підприємств - недосконалі системи менеджменту, а якщо говорити образно - "слабкі мізки". І це продовжує залишатися поза належною увагою досі. Досить проаналізувати тематику різноманітних семінарів і публікацій, присвячених проблемам "просування" українських виробників на ринки ЄС, щоб отримати переконливі підтвердження цього.
Та якщо держава, встановлюючи вимоги, особливо обов'язкові, не враховуватиме реальних можливостей своїх організацій і не сприятиме їм в удосконаленні, то можна виробників просто втратити або створити умови для подальшого розвитку корупції. При цьому слід пам'ятати, що над планками вимог регламентів і стандартів, встановлених державою, можуть бути ще й вищі планки вимог споживачів, які в насиченому ринку також обов'язкові для реалізації продукції. Тому держава, зацікавлена в успіху, і тут не повинна лишатися осторонь своїх виробників та проблем їхнього ділового вдосконалення.
Система менеджменту
Одна з істотних проблем України полягає в тому, що, сконцентрувавши увагу на продукції, в нас недооцінюють важливість систем менеджменту для забезпечення конкурентоспроможності організацій, а також не зовсім правильно розуміють, якими мають бути системи менеджменту організацій при насиченому ринку і що потрібно робити для підвищення їхньої ефективності.
У світі як реакція на потреби суспільства вже більше двох десятиліть розвиваються процеси, спрямовані на вдосконалення локальних цільових систем менеджменту на основі міжнародних стандартів: ISO 9000 (якість), ISO 14000 (екологія), ISO 22000 (харчова безпека), OHSAS 18000 (виробнича безпека) тощо. Через неадекватне розуміння суті цих процесів і самих стандартів в Україні вдосконалення підприємств на їх основі організовують і виконують, як правило, мляво, формально і часто просто імітуючи. Для кращого розуміння того, що відбувається в частині цільових систем менеджменту на базі стандартів, виділимо три принципових аспекти, стосовно яких спостерігаються хибні уявлення.
Стандарти на цільові системи менеджменту. В Україні підприємствам рекомендовано впроваджувати цільові системи менеджменту на базі стандартів, і це правильно. Однак залишилося поза увагою те, що самої лише відповідності вимогам стандартів недостатньо для успішної конкуренції на європейських ринках, оскільки системи менеджменту провідних європейських компаній значно просунутіші, ніж передбачено стандартами. Те, що положення стандартів - це лише оболонки, які потрібно наповнити хорошими діловими практиками (методами, інструментами). Те, що паралельно із впровадженням стандартів необхідно підвищувати загальну ділову культуру організації. Те, що в організаціях також є цілі, для досягнення яких немає стандартів на цільові системи менеджменту. Для підприємств із цих питань не розроблено відповідних методичних рекомендацій.
Місце цільових систем менеджменту в системі менеджменту організації. Цільові системи менеджменту на базі стандартів розглядаються і розробляються переважно як автономні й самодостатні. Не береться до уваги, що кожна цільова система - це тільки "складальна одиниця", яку потрібно гармонійно "вплести" у реальну цілісну систему менеджменту організації. Так, наприклад, мати систему управління якістю, яка відповідає положенням стандарту ІSО 9001, досить актуально. Однак наявність на підприємстві такої системи ще не гарантує йому конкурентоспроможність, - одночасно з якістю слід узгоджено управляти компанією в цілому, щоб забезпечити прийнятний рівень та інші параметри, такі як собівартість, продуктивність тощо.
Інформаційні технології в менеджменті. В Україні навіть не обговорюються проблеми інформаційних технологій у системному управлінні з використанням стандартів. Хоча від досконалості таких технологій найбільшою мірою залежить ефективність управління організацією. Адже, за наявності об'єкта, суб'єкта та механізмів управління, основу будь-якої системи організаційного управління становить управлінська діяльність, яку суб'єкт здійснює щодо об'єкта. А управлінська діяльність - це діяльність, пов'язана насамперед із перетворенням інформації для формування та організації виконання управлінських рішень. Покладений в основу систем менеджменту процесний підхід - це, по суті, акцентоване відображення управлінської діяльності суб'єкта управління. Оскільки безліч цілей компанії формуються та реалізуються в одному й тому самому виробничому середовищі і взаємозалежно, для отримання високих кінцевих результатів організації інформаційні технології мають сприяти узгодженому управлінню за сукупностями показників, які відображають різні цілі компанії.
Недосконала й сама концепція державної політики у сфері управління якістю, розроблена ще Держстандартом, узгоджена провідними міністерствами і затверджена Кабінетом міністрів у
2002 р. (перезатверджена у 2015 р.). Внаслідок некомпетентності її авторів, у країні узаконене хибне розуміння того, що відбувається у сфері якості та менеджменту. У результаті, від застосування стандартів реальна ефективність підприємств практично не підвищується, а в суспільстві формується стійке негативне ставлення як до стандартів на цільові системи менеджменту, так і до систем менеджменту в цілому.
Ділова досконалість
Через неналежну увагу до систем менеджменту про ділову досконалість і ділову культуру організацій в Україні також практично навіть не говорять. А це, по суті, найповніше інтегральне уявлення про підходи та інструменти, необхідні для системного вирішення комплексу проблем, які нагромадилися в нас. Дискусії, що періодично виникають із приводу корпоративної соціальної відповідальності на основі принципів Глобального договору ООН, на жаль, проводяться у відриві від проблем ділової досконалості та ділової культури, хоча всі ці поняття взаємозалежні й дуже тісно переплітаються.
За останні десятиліття на різних континентах проведено багато досліджень успішних компаній. На основі цих досліджень учені представили узагальнену найкращу практику успішних організацій сконцентровано у вигляді фундаментальних концепцій ділової досконалості, де під діловою досконалістю розуміють здатність організації ставити й досягати мети - задовольнити всі (!) зацікавлені сторони (що співзвучно принципам Глобального договору ООН). На сьогодні такими концепціями, в редакції EFQM (законодавця моди в частині успішних організацій на європейському континенті), є: лідерство через бачення, натхнення і чесність; досягнення успіху через таланти людей; добавлення цінності для споживачів; побудова сталого майбутнього; розвиток організаційних спроможностей; використання творчості та інновацій; адаптивне управління; стале досягнення видатних результатів.
За кожною концепцією - арсенал хороших ділових практик. По суті, концепції - це не що інше як критерії ділової культури організацій у сучасній Європі. Для практичного використання концепцій застосовують моделі досконалості (ідеальних організацій). Порівняння конкретної організації з моделлю дозволяє визначити її сильні сторони і сфери для вдосконалення. Отримання та аналіз інформації про найкращу світову й вітчизняну практику (насамперед у розрізі сфер для вдосконалення) дозволяє організації розробити конкретну цілеспрямовану інноваційну програму вдосконалення на певний період часу. Після виконання заходів програми організація знову оцінюється, тобто порівнюється з моделлю. І знову: слабкі сторони-знання-програма.
При цьому на кожному кроці вдосконалення організація стає соціально більш відповідальною та успішнішою. Використання концепцій і моделей досконалості також сприяє інтеграції окремих цільових систем у єдину цілісну гармонізовану систему менеджменту організації, істотному підвищенню її конкурентоспроможності.
Попри те, що наша держава не приділяє уваги питанням удосконалення українських підприємств на основі моделей, у країні все-таки нагромаджено багатолітній практичний досвід організації такої роботи Українською асоціацією якості. Цей досвід можливо і необхідно якомога ширше використовувати в інтересах підвищення конкурентоспроможності та процвітання України.
Хибні уявлення в питаннях підготовки персоналу...
Свого часу в Україні, відповідно до Концепції державної політики у сфері управління якістю продукції, у кваліфікації "Якість, стандартизація і сертифікація" під "якістю" стали розуміти також і "управління якістю" (крім традиційних "нормування", "контролю", "вимірів і випробувань", "оцінки та підтвердження відповідності"). Пізніше сюди стали додавати й інші цільові системи управління, властиві насиченим ринкам, на які приймалися міжнародні стандарти: "екологічний менеджмент", "менеджмент виробничої безпеки" тощо. Одночасно зі спеціальності "Менеджмент" питання управління якістю (і аналогічних цільових систем) були практично вилучені. Це призвело до того, що вища школа випускає менеджерів, недосить підготовлених для забезпечення успіху компаній в умовах конкуренції. А спеціалісти, навчені за фахом "Якість, стандартизація і сертифікація", не мають базової підготовки менеджера, що не дозволяє їм ефективно вдосконалювати систему менеджменту компанії в цілому. І це стало однією з основних причин некомпетентності керівників і спеціалістів в українській економіці.
… і дерегуляції
Великі надії в Україні покладають на дерегуляцію у сфері підприємництва. Але дерегуляція сама собою не може забезпечити конкурентоспроможність на ринках ЄС для більшості українських підприємств. Зарегульованість і корупція справді істотно знизили й так невисоку конкурентоспроможність підприємств. І тому перемога над корупцією та скасування штучних перепон, безумовно, дозволять підприємствам підвищити реальну конкурентоспроможність, але не вище рівня, який забезпечується їхньою діловою досконалістю. Оскільки ж рівень досконалості більшості вітчизняних підприємств істотно нижчий, ніж у більшості компаній європейських країн, можна стверджувати, що Україна ще не стане рівноправним гравцем на європейських ринках.
Головною метою дерегуляції має бути не сама дерегуляція, а розвиток конкурентоспроможної економіки. Однак високопоставлені керівники Мінекономрозвитку вважають, що їхнє завдання - тільки "розрегулювувати" бізнес, а решта - це проблеми самих підприємців. Вони не розуміють, що більшість українських підприємців після "розрегулювання" навряд чи зможуть самі швидко розібратися в тому, що відбувається і як їм треба змінитися, аби стати конкурентоспроможними на насиченому ринку. Підприємці гостро потребують правильної орієнтації й адекватної підтримки з боку держави, щоб вижити в умовах жорсткої конкуренції.
* * *
В Україні сформована Стратегія розвитку до 2020 р., яка передбачає здійснення близько 60 реформ, першочергові з яких: оновлення влади; судова; антикорупційна; децентралізація та реформа державного управління; дерегуляція і розвиток підприємництва... Усі ці реформи важливі. Але вони існують самі по собі. З одного боку, недосить повно означено кінцеву мету головних цінностей України та її громадян, якої планується досягти внаслідок виконання всіх запланованих реформ. З іншого - немає інтегральної складової, здатної об'єднати розрізнені реформи в єдине ціле. Бачиться, що роль "цементу" для об'єднання реформ у цілісну комплексну програму підвищення ефективності вітчизняної економіки могла б виконати системна комплексна реформа з удосконалення підприємств, організацій та установ України.
Без усунення згаданих хибних уявлень, без реального масового вдосконалення вітчизняних організацій та істотної зміни ділової культури заплановані реформи, навіть після їх здійснення, не забезпечать відчутного підвищення конкурентоспроможності українських підприємств та економіки.
У розвинених країн був час на поступовий відбір достойних компаній і доведення ділової досконалості своїх економік до стану, здатного забезпечити їм гідний рівень життя. А для України, щоб не стати чиєюсь "філією", цей підйом необхідно здійснити у стислі терміни і в умовах помітної переваги конкурентів. Чого неможливо зробити без системної державної підтримки: недосконалі українські виробники можуть бути масово витіснені закордонними компаніями із власного ринку.