Як ви гадаєте, читачу, скільки разів на рік уряд вносить зміни до Положення про порядок призначення житлових субсидій з метою спрощення цього самого порядку (в назві відповідної постанови Кабміну №848 так прямо й написано: з метою спрощення)?
Порахуймо.
2015 року зміни вносили шість разів, 2016-го - три, 2017-го - чотири, 2018-го - п'ять разів, у поточному - вже двічі. У результаті скромний спочатку документ перетворився нині на монстра, що має в еквіваленті 38 сторінок друкованого тексту, який важко вчитати. Те, що було раніше зрозумілим кожному середньостатистичному громадянинові, тепер перетворилося на казуїстику, доступну для розуміння хіба що досвідченому юристові. Не кажучи вже про час, потрібний хоча б для того, щоб вдумливо прочитати цей документ.
Зрозуміло, що спрощенням тут і не пахне. Мова, скоріше, про те, щоб відсіяти, громадян, які субсидії насправді не потребують, і в такий спосіб заощадити державні фінанси. Принаймні хочеться вірити, що саме так і є. Але практика свідчить, що гладенько виходить не завжди.
Так, у результаті активного вдосконалення правил нарахування житлово-комунальних субсидій право на отримання субсидії втратили такі категорії громадян:
1) власники житлових приміщень із великою квадратурою: площа квартири перевищує 120 кв. м, а будинку - 200 кв. м. Обмеження не поширюється на дитячі будинки сімейного типу, прийомні й багатодітні сім'ї;
2) особи працездатного віку, які не працюють, не вчаться і не перебувають на обліку в Центрі зайнятості як безробітні.
А тепер конкретний приклад з реального життя столиці України. Наталя С. - мати п'ятьох малолітніх дітей, яка після цих змін фактично втратила можливість отримати житлову субсидію, незалежно від скромного доходу її сім'ї. Мимоволі згадалася думка чиновників Міжнародного валютного фонду, які упевнені, що високі тарифи на житлово-комунальні послуги в Україні не страшні для населення, бо кожен, хто її потребує, отримує субсидію. Дозвольте засумніватися…
Завважте, перший зазначений нами пункт (про площу житла) враховує особливості багатодітних сімей. Зате другий, по суті, прирівняв багатодітну матір до міських дармоїдів або осіб, які нишком працюють і при цьому приховують свої доходи. Хоча, гадаю, всім зрозуміло, що мати з п'ятьма дітьми ні першим, ні другим не є.
Чому з'явилося слово "міських"? Та тому, що в Положенні спостерігається жорсткіше ставлення саме до непрацюючих жителів великих міст: "У м. Києві й Севастополі, обласних центрах і містах обласного значення у випадку, якщо в члена домогосподарства або в члена сім'ї особи зі складу домогосподарства доходи, що враховуються при призначенні субсидії, є такими, які визначені в абзацах другому-четвертому підпункту 3 пункту 6 цього Положення, позитивне рішення комісії про призначення житлової субсидії можуть прийняти лише у випадку, якщо такі особи або інші члени домогосподарства, яким надають соціальні послуги, перебувають у місцях позбавлення або обмеження волі, під домашнім арештом…"
А оскільки мати з п'ятьма дітьми не перебуває під домашнім арештом, то для отримання субсидії вона зобов'язана замість того, щоб займатися вихованням своїх дітей, залишити їх самих і працювати. Того, що в неї п'ятеро школярів, один з них першокласник, якому до квітня не було й семи років і якого, між іншим, хтось мав забирати зі школи відразу після третього уроку, автори субсидійного Положення в розрахунки ніяк не беруть. Як не враховують і того, що у випадку НП батьки відповідають за своїх дітей перед державою аж до позбавлення батьківських прав.
Звичайно, Україна не США, де відповідальні за безпеку дітей держоргани рекомендують не залишати їх без догляду, поки їм не виповниться 12–14 років, і не Британія, де діти до 12 років не вважаються достатньо зрілими, щоб залишатися на самоті протягом тривалого часу навіть удома. (Інші цивілізовані країни теж принципово стоять на захисті здоров'я та життя дитини.) Але ж і в Україні 3 жовтня 2018 року уряд ухвалив постанову, якою серед фактів, що оцінюють безпеку дитини (і відповідальність батьків), прийнято пункт: "залишення дитини у віці до 7 років або дитини в безпомічному стані (хворої, з обмеженням життєдіяльности тощо) у приміщенні, громадському або іншому місці без догляду осіб, що досягли 14 років". І найголовніше - навіть коли немає чітких законодавчих норм, певні проблеми в дитини - це потенційно завжди покарання батьків.
Проживаючи в сучасному мегаполісі (де, між іншим, останнім часом мало не щодня фіксуються десятки повідомлень про мінування громадських місць), де небезпека підстерігає дитину на кожному кроці, відповідальні батьки просто зобов'язані супроводжувати своїх дітей. А якщо їх п'ятеро? Але ж до школи їх треба не тільки відвести, а й забрати зі школи, причому в різний час. А це вже повноцінна, хоча й неоплачувана робота. І це тільки в разі, якщо все в порядку і нічого не сталося. Адже якщо хоч один захворів або стався якийсь стрес у школі, завдання мами значно ускладнюється - прошу дивитися цитату, виділену напівжирним курсивом.
Та й сама мама колишнім здоров'ям уже не вирізняється. А кому потрібен працівник, який постійно змушений відпрошуватися з роботи або сидіти на лікарняному, доглядаючи дітей?
"Після того як на нерегульованому пішохідному переході на моїх очах мало не збили дитину, яка йшла зі школи, і після зафіксованого поліцією випадку, коли зловмисники прямо біля воріт школи протягом тижня силоміць відбирали в дітей смартфони, я просто вважаю своїм обов'язком убезпечити своїх дітей, - каже багатодітна Наталя С. - На роботу я вже влаштувалася, але на неповний робочий день, тобто так, щоб це не заважало безпеці й вихованню моїх дітей. Якщо держава ставить питання руба: або субсидія, або діти, - звичайно, я виберу дітей".
Не так давно держава розщедрилася, пообіцявши перед президентськими виборами багатодітним (троє дітей і більше) щомісячну доплату на дитину до шести років. Те, що коли дитині виповниться шість років, багатодітна сім'я з п'ятьма дітьми не те що доплати, а й навіть субсидії не отримає, чиновники, напевне, й не здогадуються.
Але ж для отримання субсидії жодних заслуг перед батьківщиною не вимагається. Її, згідно з декларацією уряду, отримує кожен, хто її потребує, тобто залежно від доходів домогосподарства і його витрат на житлово-комунальні послуги. Як бачимо, в житті чомусь виходить зовсім не так.
То, може, згадувати про багатодітних треба не тільки перед виборами? Бажано також розуміти, що витрати на дитину після шести років лише зростають.
Добре, в молодої воюючої держави немає коштів. І воно не може собі дозволити допомагати сім'ям із дітьми, як це робить, наприклад, сусідня Польща - 500 злотих щомісяця по досягненні дитиною повноліття. Про Німеччину взагалі ліпше помовчати. У нас у країні немає і посімейного оподаткування, яке враховує склад сім'ї. Але сфабрикувати положення, яке відбирає в сім'ї з п'ятьма малолітніми дітьми можливість отримати субсидію, тобто ту саму субсидію, яку дають усім, погодьтеся, це вже занадто.
Цікаво було б знати, що з цього приводу може сказати Міністерство соціальної політики України?