У часи СРСР Україна була світовим виробником цукру.
У 1980-х українські цукрові заводи щорічно виробляли понад 4 млн тонн бурякового цукру (у 1990 р. виробництво сягнуло 5 млн тонн). Вони забезпечували 13–20% світового виробництва цукру. Проте, ніде правди діти, через екстенсивні, відсталі технології врожайність цукрових буряків і їх цукристість не зростала, врожайність коренів залишалася на рівні 259–265 ц/га. А втім, Україна стала другим після Франції експортером цукру в Європі. 40% його обсягів відправляла до Росії.
Та на початку незалежності з наростанням кризових явищ в економіці виробництво цукру почало стрімко знижуватися. Невтримно дорожчали матеріально-технічні ресурси (газ, мінеральні добрива, засоби захисту), а головне - влада відкрила країну для практично безмитного імпорту цукру-сирцю (мито становило 1–2%), переробка якого забезпечує удвічі-тричі вищу рентабельність, ніж бурякового цукру. Плюс - контрабанда сирцю. З іншого боку, Росія будувала в себе цукрозаводи і вже не потребувала мільйонних обсягів імпортованого цукру з України. Пік розвалу цукрової промисловості припав на 1997–2002 рр. І хоча з 2004 р. виробництво цукру в Україні почало помалу зростати, а в 2006 р. вже було вироблено 2,6 млн тонн солодкого продукту, реноме цукрової держави втрачено назавжди. З колишніх 192 цукрових заводів нині цукор в Україні виробляють лише понад 40, і вал коливається в межах
2 млн тонн.
Нинішні посіви цукрового буряка в Україні непорівнянні з радянським періодом, коли під цю культуру відводили 1,5–1,6 млн га. Цукровий буряк витіснили три інші високорентабельні культури: ріпак, соняшник і соя, які мають підвищений попит на зовнішніх ринках, а в Україні нещадно виснажують землю.
Отож навесні цього року було посіяно 280 тис. га цукрових буряків, що на 12% менше, ніж торік - 318 тис. га. За прогнозами асоціації "Укрцукор", вал цукрових буряків зменшиться орієнтовно на 10% і буде в межах 13,1 млн тонн. І, відповідно, виробництво цукру становитиме близько 1,75 млн тонн. Аналітики Економічного дискусійного клубу більш оптимістичні і прогнозують, що у новому 2018/2019 маркетинговому році виробництво цукру сягне 1,9 млн тонн (у минулому сезоні було вироблено 2,1 млн тонн). А з перехідними залишками цукру, що їх експерти цього клубу оцінили на рівні 320 тис. тонн, загальні обсяги цукру в засіках будуть не меншими, ніж торік.
Хай там як, а цих обсягів цукру буде достатньо для забезпечення внутрішніх українських потреб у цукрі. Чому?
Бо влада в особі Мінагрополітики і деякі експерти сподівалися, що торік при валовій квоті у 1,6 млн тонн цукру на одну людину мало припадати 37 кг цукру. Та вони не дочекалися такого солодкого столу! Внутрішнє продовольче споживання цукру у сезоні 2017/2018 рр. становило 1,3 млн тонн, або 30,4 кг в розрахунку на одну особу. А було вироблено цукру, нагадаю, - 2,14 млн тонн.
Внутрішній ринок цукру скорочується, як шагренева шкіра. І причин цього явища декілька, вони доповнюють одна одну. Чисельність населення в Україні за роки незалежності лише за офіційною статистикою зменшилася на 10 млн осіб. У промисловому та індивідуальному споживанні населення дедалі більше використовують натуральні та штучні цукрозамінники.
Ця тенденція позначилася й на кондитерській промисловості. Легальне виробництво кондитерських виробів із цукру спадає. За даними Держстатистики, за 7 місяців 2018 р. виробництво кондитерських виробів із цукру в Україні становило 31,7 тис. тонн, що на 6,8% менше за аналогічний період 2017 р. Тож не дивно, що цукор в Україні стало все важче продати у великих обсягах.
Недавно народні депутати схопилися за голову й усвідомили, що вони давно не реагують на тенденції цукрового ринку. Тому ВР фактично скасувала закон "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру", в якому існувала квота "А", мінімальні ціни на буряк і цукор. Квота "А" (виробництво цукру для потреб внутрішнього ринку) втратила сенс, бо вже декілька років держава не виділяє дотацій на гектар посівів цукрового буряку. Навіщо ж тоді регламентувати виробництво цукру?
Уряд і Мінагрополітики хвалилися, що у 2016/2017 маркетинговому році Україна встановила рекорд з експорту цукру за роки незалежності й відправила на зовнішні ринки понад 679,3 тис. тонн. Але вже наступного маркетингового року про рекорд довелося забути, бо експорт цукру знизився на 27% - до 560 тис. тонн. А яка ж географія експорту? За даними Державної служби статистики, у січні–липні 2018 р. експорт всього цукру (тростинного, бурякового, цукрози) з України становив 364 тис. тонн. Із цих обсягів майже половину відправлено в Узбекистан, 11% - у Лівію, 9% - у Туреччину, і лише трохи більш як 6% - у Великобританію (а загалом у країни Європи експортовано менш ніж 10% цукру за цей період). Насмілюся ствердити: з цукром нас у Європі майже не чекають. Промовистий факт: безмитна квота в ЄС на експорт цукру з України на 2018 р. в обсязі 20 тис. тонн сьогодні залишається заповненою всього на 12% (майже 2,4 тис. тонн). А квота на цукрові сиропи - 2 тис. тонн - досі не заповнена зовсім.
Кон'юнктура цін на зовнішніх ринках змінилася - вона стала менш сприятливою, бо спостерігається перевиробництво цукру - як сирцю, так і бурякового. Донедавна цукор на зовнішніх ринках коштував 329–330 дол. за тонну, тоді як торік тому на цей час його ціна була на рівні 370 дол. А в останній тиждень ціни на білий цукор у бразильському порту Сантос взагалі обвалилися до рекордно низького рівня - 292 дол. за тонну.
Який же порятунок від скорочення виробництва цукру? Українські підприємства мусять виходити на зовнішні ринки з цукровими виробами, які мають вищу додану вартість. Торік заступник міністра агрополітики з питань європейської інтеграції Ольга Трофімцева небезпідставно наголошувала у звітах, що Україна експортує 60% сировини для харчової промисловості і 40% - продукції переробки, а має бути навпаки.
Та загальна картина експорту "всього солодкого" втішає мало. За інформацією Держстатистики, весь експорт з України цукру і кондитерських виробів з цукру в січні-липні цього року у порівнянні з аналогічним торішнім періодом скоротився на 18,3%.
Проте проблиски надії на пожвавлення експорту кондитерських виробів все-таки є. Експорт кондитерських виробів потроху зростає. За вісім місяців 2018 р. їх було експортовано 55,1 тис. тонн загальною вартістю 86,1 млн дол., що на 7,1% більше, ніж у січні-серпні 2017 р. (51,2 тис. т). Основними країнами-імпортерами українських солодощів були Казахстан - 13,34% від усього експорту (основні позиції експорту: білий шоколад, карамель з вареного цукру), Білорусь - 12,24% (мармелад желейний, карамель льодяникова) і Польща - 8,28% (білий шоколад, льодяники). Проте в експорті солодощів дуже скромні позиції посідає чорний шоколад та шоколадні цукерки (їх експорт за сім місяців 2018 р. ледь перевищив 31 тис. тонн).
Українським виробникам варто активніше експортувати ще й консервовану продукцію: варення, джеми, мармелад, пюре, які містять цукор. Бо, за даними статистики, у січні-липні цього року їх було експортовано лише 1,46 тис. тонн на скромну суму - трохи більш як 1,5 млн дол. І майже дві третини обсягів експорту припадає на країни СНД - Білорусь і Молдову. Отож у виході на зовнішні ринки з готовою цукровмісною продукцію з'явиться бодай якась перспектива щодо розширення виробництва цукру і розвитку всієї галузі.