Нині в місцевих супермаркетах кожне друге яблуко - польське. Ще сумніша ситуація із замороженими ягодами. Наситивши власний ринок, селянські фермерські господарства могли б постачати свою продукцію в ЄС. Для цього їм потрібні кошти та знання технологій. Досвід вирощування ягід та фруктів завдяки заробітчанству в багатьох селян є.
Ягода-малина
З настанням весни жителі Львівської та сусідніх областей поспішають оформити робочі візи на сезонні роботи за кордоном. Так вони намагаються хоч якось вирішити свої фінансові проблеми. За оцінками фахівців кадрових агентств, кількість українців, охочих знайти бодай тимчасову роботу за кордоном, у 2016 р. перевищить три мільйони. Як і торік, українських заробітчан найбільше цікавлять такі країни, як Німеччина та Польща.
Тетяна К. з м. Золочева впродовж багатьох років їздить збирати ягоди до сусідньої Польщі. Її заробітки - істотна підмога для домашнього бюджету. Тетянин чоловік також постійно в пошуках роботи. Отож із квітня по жовтень їхні діти залишаються на піклуванні дідуся та бабусі. Це не дуже добре для виховання дітей, проте в рідній державі заробітку для них немає.
"Ви ж могли б вирощувати вдома ті ж самі ягоди, що й тут, тоді й ваші діти надовго не залишалися б без батьків", - одного разу зауважив польський працедавець.
"А й справді, чому?" - неодноразово запитувала себе жінка. За багато років роботи у Польщі вона досконало опанувала виробництво багатьох сільгоспкультур. Нічого складного для неї в ньому немає. Але наважитися на самостійний бізнес і відповідати за весь процес вона поки що не може. Хоча в Україні вже є приклади досить успішного бізнесу на вирощуванні полуниці.
Два роки тому в селі Підгородище Перемишлянського району було створено обслуговуючий кооператив "Агрофрут". Члени кооперативу засадили 9 га ягідьми. З них 5 га - полуницею, 3 - малиною та 1 га - чорною безколючковою ожиною. Зокрема, полуницю вирощують за новітніми технологіями. Застосовуються гребенева система посадки, крапельний полив, міндобрива. По досвід їздили в село Гусятин сусідньої Тернопільської області, де трохи раніше з допомогою міжнародного благодійного фонду "Добробут громад" і французької компанії "Данон" почав функціонувати кооператив із вирощування цієї культури.
"Було дуже непросто переконати людей зайнятися вирощуванням ягід, - розповідає голова кооперативу "Агрофрут" Олег Йовчик. - Вони поки що не готові вкладати свої кошти і працю у бізнес, який дасть прибуток лише в наступні роки. Селяни дуже консервативні - з діда-прадіда вони вирощували картоплю, кукурудзу, а ягоди для них - це було щось несерйозне, без чого можна прожити. Звичайно, ми побували на багатьох семінарах у Львові, Києві, Польщі, проте помилок не уникнули. Наприклад, змонтована нами система крапельного зрошення певний час давала збої. Але сказати, що це виробництво дуже складне, також не можна".
В цьому кооперативі торік зібрали перший урожай - 8-10 тонн ягід з гектара площ. У перспективі планують підвищити врожайність до 15-20 тонн. Якщо реалізувати кіло полуниці за 15-16 грн., то за сезон можна заробити не менше 120 тис. грн. Звичайно, це без урахування всіх витрат. Таким чином, у середньому кожен член кооперативу зможе мати ті ж таки 20-25 тис. грн., які заробітчани отримують за кордоном за час сезонних робіт.
Ринок збуту цієї продукції, як внутрішній, так і за кордоном, сьогодні досить великий. Девальвація гривні відкриває багато експортних можливостей.
Мільйон із гектара?
Селянам потрібно налагоджувати власний бізнес. Тому депутати Львівської обласної ради недавно підтримали ініціативу держадміністрації щодо створення в області селянських кооперативів.
Родзинкою реформ на селі став проект "500 успішних селянських господарств", який Львівська ОДА хоче реалізувати в рамках Комплексної програми підтримки та розвитку агропромислового виробництва Львівської області на 2016-2020 рр. З місцевого бюджету на неї передбачено виділити
11 млн грн. Ці кошти підуть на часткове погашення вартості залучених кредитів (1,5 млн грн), фінансову підтримку фізичним особам, малим господарствам та кооперативам (8,5 млн грн), збереження і відтворення родючості ґрунтів (1 млн грн). Проект планують реалізувати на території Кам'янко-Бузького, Перемишлянського, Золочівського та Жовківського районів. До нього долучать ініціативні громади з інших районів області. Проект розрахований на три роки. На першому його етапі влада планує залучити 200 га. Після завершення проекту кооперативи мають бути готовими самостійно проводити свою діяльність.
Ключовим партнером проекту стала компанія "Яблуневий дар" з м. Городка. Вона береться забезпечити майбутніх його учасників розсадою, добривами, навчати передових технологій. А головне - підприємство планує викуповувати за ринковою ціною 80% майбутнього урожаю. Попередньо йдеться про малину, смородину, яблука.
Обов'язкова умова участі селянського кооперативу в проекті - площа земельної ділянки, на якій має бути організоване майбутнє вирощування культури, повинна становити не менше 10-20 га. Бажано, щоб це було одне поле або хоча б ділянки по сусідству. Це продиктовано законами логістики. Угоду про співпрацю між селянським господарством і підприємством передбачається укласти терміном на три роки.
І хочеться, і колеться
Звичайно, селяни також хотіли б мати заробіток не виїжджаючи за кордон. Земля, яку вони здають в оренду іншим фермерам, їх не годує. За 2 га - середній пай - вони щороку отримують близько 2 тис. грн. Це не гроші. Проте, перш ніж погодитися на пропозицію влади, вони б хотіли знати всі ризики майбутнього бізнесу. Адже, як відомо, біс ховається в деталях. Тому на зустрічі керівника департаменту сільського господарства Львівської ОДА Наталії Хмиз із жителями с. Яблунівки Бузького району запитань було особливо багато. Чи можу я на 20 сотках спробувати вирощувати малину? Як бути, коли моя земельна ділянка перебуває в оренді? До того ж розміщена посеред орендованого фермером поля. Хто платитиме за посадку малини, її догляд, збір?
Як пояснила Наталія Хмиз, за збір урожаю, як, до речі, і за посадку рослин, їх догляд, підживлювання, повну відповідальність нестимуть члени селянського кооперативу. Вони ж і найматимуть людей на збір урожаю. На один гектар - до 40 осіб. Щоб оплатити їхню працю, кооперативу доведеться брати кредит у банку або кредитній спілці. Сплату відсотків за користування позиченими коштами Львівська обласна рада бере на себе. На решту запитань вона обіцяла відповісти під час наступної зустрічі. На її думку, головне, щоб селяни визначилися, чи хочуть вони займатися цією справою.
Зацікавлені у зміні ситуації на селі і сільські громади. Прикладом того, як багач може бути бідняком, є історія двох сіл Бузького району - Рокитного та Яблунівки. Загалом, тут проживає понад 800 людей. На території сільради є 9-річна школа, сільська бібліотека. Попри те, що сільрада має у своєму розпорядженні 3,5 тис. га орних земель, її бюджет мізерний. Коштів від земельного та єдиного податку від підприємців ледве вистачило на заміну вікон та дверей у дев'ятирічці, оплату енергоносіїв і заробітну плату працівникам сільради.
Рожева мрія голови сільради - провести освітлення вулиць села. На це потрібно не менше 200 тис. грн. Тому, за її словами, село зацікавлене в реалізації проекту. Такі ж проблеми з економікою сусіднього села - Побужани того ж Бузького району. Як, до речі, і багатьох інших.
- До проекту Львівської ОДА у мене двояке ставлення, - каже голова Асоціації фермерів Львівщини Ярослав Кардаш. - З одного боку, є перспектива сталого збуту сільгосппродукції. Для виробників це дуже важливо. Але чи буде ця співпраця повнокровною й рівноправною? Як діяти селянському кооперативу, якщо монополіст диктуватиме їм невигідні умови? Таке цілком можливе. Спочатку люди погодяться, бо не мають де взяти кошти, щоб вкласти їх у виробництво. Посадка саду чи плантацій якісних саджанців передбачає величезні інвестиції. Наприклад, при вирощуванні малини на один гектар площі потрібно близько 7 тис. саджанців. Кожен із них коштує 10 грн. Це великі гроші і великі ризики для селян.
Ще більше коштів потребує вирощування суниці. На один гектар потрібно вкласти від
70 до 200 тис. грн. Найдорожче сімейному господарству обійдеться фруктовий сад - близько 200 тис. грн. Тож не дивно, що селяни аж надто обережні. Але самостійно започаткувати цей бізнес також не можуть. Немає сільськогосподарської техніки, дешевих кредитів.
Як вважають деякі експерти, згаданий проект - це, фактично, фінансова допомога через особисті селянські господарства для великих підприємств. Якби вони запустили власні проекти, це було б виправдано. Насторожує й те, що в цьому проекті є прив'язка селянських кооперативів до однієї компанії: це, фактично, кріпосне право.
Якщо говорити про сучасний агробізнес, то, як стверджують на кафедрі права і підприємництва Львівського аграрного університету, він ґрунтується на понятті "продуктових ланцюгів". Усі учасники бізнесу на ринкових продуктах ніби пов'язані у своєрідний фінансовий, вартісний, комерційний ланцюг, а сила кожного "продуктового ланцюга" визначається зовсім не його найсильнішою ланкою, а, навпаки, - найслабшою. Тому варто підтримати невеликих фермерів та особисті селянські господарства. А вони гарантуватимуть Україні щось цінніше, ніж експорт зерна чи олійних: забезпечуватимуть її органічний, природний розвиток та стабільність.