UA / RU
Підтримати ZN.ua

Сам собі інвестор Інвестування місцевими жителями в об'єкти інфраструктури на теренах своєї громади

Можна скільки завгодно нарікати на війну, пояснювати невдачі реформ злодіяннями ворогів… Можна чекати на іноземного інвестора і на те, що МВФ збудує нам тут Сінгапур. Але гаяти час - це велика розкіш у нашій ситуації. Самі громадяни повинні бути рупором реформ і першими свідомими інвесторами своїх громад.

Автор: Євгенія Давиденко

Можна скільки завгодно нарікати на війну, пояснювати невдачі реформ злодіяннями ворогів… Можна чекати на іноземного інвестора і на те, що МВФ збудує нам тут Сінгапур. Але гаяти час - це велика розкіш у нашій ситуації. Самі громадяни повинні бути рупором реформ і першими свідомими інвесторами своїх громад. Інше питання, чи є для цього можливості, чи їх іще треба створювати, і з чого, власне, маємо починати.

Небажані гості на порозі

Гроші люблять тишу, а не артилерійські канонади. Вони люблять захист чесного правосуддя й опіку управлінців-професіоналів. Капітал любить вільний рух у прогнозованому середовищі, без корупційних рифів, віражів новацій фіскалів та "набігів" силовиків… Тож не дивно, чому іноземні інвестори нині не вишиковуються в чергу, наприклад, за виставленими на приватизацію об'єктами.

Небажані гості. Так до них ставилися на початку 90-х. Приміром, одна науково-дослідна установа, зі слів її колишнього керівника, була в переліку заборонених до приватизації об'єктів через те, що мала стосунок до державної таємниці. Однак, як зауважив співрозмовник, фактично дані, якими там оперували, на той час уже об'єктивно втратили відповідний статус. Справжня причина відмови допустити іноземного інвестора до участі в капіталі крилася в небажанні директорів із "совковою" ментальністю працювати в нових умовах.

Розгубленістю народу, який не вмів інвестувати і не знав, що робити з приватизаційними сертифікатами, скористалися олігархи, які на цьому розумілися краще. Хто знає, якби населення було фінансово грамотнішим, може, не довелося б ганьбитися з недолугими потугами приватизації на уламках СРСРопаду.

Сам собі інвестор

Вітчизняна промисловість, комунальні підприємства, як тоді, так і тепер, потребують розумного інвестування для оновлення матеріально-технічної бази, для відходу від енерго- та ресурсоємних технологій, для створення стійких (замкненого циклу) бізнес-моделей. Останнє особливо актуальне в наших реаліях зі "сміттєвою" кризою.

У світі існує практика інвестування місцевими жителями в об'єкти інфраструктури на території своєї громади.

Приміром, швейцарське село Дудінген з майже 7,3 тис. жителів. Там з метою започаткування централізованого водопостачання було створено акціонерну компанію. Її завдання - утримувати, обслуговувати, оновлювати систему водопостачання в селі. "Причиною того, чому управління водопостачанням у Дудінгені було започатковане як акціонерна компанія, стало те, що комуна не мала достатньо фінансових ресурсів для будівництва мережі". ("Організація питного водопостачання у селах Швейцарії. Швейцарсько-український проект DESPRO. - К. - 2012). 40% її акцій належали комуні. Частки також мали церква, великі підприємства, приватні особи. Чимало людей володіє лише однією акцією, на яку нараховуються невеликі дивіденди. Річ у тому, що для людей набагато більше важить отримання якісних послуг і можливість брати участь у виборах правління й щорічних зборах акціонерів. Місцеві жителі платять за відносно низьким тарифом, бо це в інтересах самих акціонерів - споживачів. Зауважимо, що спроба комуни викупити акції не увінчалася успіхом - селяни вирішили зберегти статус учасників компанії.

У своїй хаті…

В Україні залучати внутрішнього інвестора шляхом використання інструментів фондового ринку - акцій, облігацій - теоретично можливо. Однак механізм запрацює за умови, що в громадян будуть вільні фінансові ресурси, а також надійні й конкурентні інструменти. Їх розвиток, на думку президента ГС "Українське об'єднання ринків капіталу" Сергія Москвіна, потрібно розпочинати з облігацій місцевих позик (ОМП).

У Нацкомісії з цінних паперів і фондового ринку констатують: останні кілька років не було жодної емісії ОМП. На відміну від США, де, за словами професора Київського національного економічного університету Миколи Бурмаки, 60% органів місцевого самоврядування випускають цінні папери з метою залучення інвестицій.

Ідея випуску облігацій міськими радами і комунальними підприємствами, яку реалізують у рамках швейцарсько-українського проекту "Підтримка децентралізації в Україні - DESPRO", актуальна для масштабних проектів, що передбачають створення робочих місць, а не для вирішення поточних завдань, як-от латання доріг.... На думку міського голови Миргорода Сергія Соломахи, кошти в такий спосіб доцільно залучати під проекти, які в майбутньому приноситимуть прибуток, - водопостачання/водовідведення, енергозбереження в житловій сфері, переробка сміття.

Для розвитку такого інструменту фондового ринку як ОМП потрібна відповідна підготовка кадрів на місцях, чим мають зайнятися учасники згаданого проекту. Крім того, слід спростити процедуру погодження умов випуску ОМП з Мінфіном, ухвалити законодавство у сфері захисту прав власників облігацій (законопроекти вже розроблені і чекають на зелене світло від парламентаріїв).

Відлякати комунальні підприємства і міські ради можуть чималі витрати на випуск облігацій. Так, комунальному підприємству доведеться оплатити аудиторські послуги, послуги Національного депозитарію - близько 9000 грн, при публічному розміщенні (тобто коло осіб-інвесторів наперед не визначене) також додаються ще й такі статті витрат як підключення та доступ до терміналу фондової біржі (2000 грн), публікування документів на вимогу регулятора (близько 19 350 грн). Витрати зростуть при залученні поручителів або гарантів, бо доведеться оплачувати послуги нотаріуса.

Само собою зрозуміло: щоб населення сприймало ОМП не як виключно соціальний проект, їхня дохідність має бути зіставною з депозитом.

Зі свого боку місцеві громади очікувано підтримають таку ініціативу з розвитку фондового ринку. Хоча б тому, що навчаться бути свідомими інвесторами (на відміну від держателів приватизаційних сертифікатів 90-х), матимуть ширші можливості для контролю, бо підприємство зобов'яжеться розкривати інформацію про осіб, чиїми послугами користується, частками яких компаній володіє тощо. Словом, публічність комунальної власності стане контрольованою з боку регулятора і фінансово зацікавленої громади.

…Справжні реформи починаються з потуг "знизу", всередині країни, а не приходять з-за кордону, та ще й із лантухом грошей. Реальні зміни настають тоді, коли починаєш шукати способи, а не причини.