Що кожен із нас розуміє під податком? Обтяження? Данину? Узаконений грабунок? Плату за блага цивілізації? Цілком передбачувано і обґрунтовано ми сприймаємо оподаткування суб'єктивно виключно з матеріальної точки зору, зумисне випускаючи з уваги сутнісні характеристики оподаткування, що лежать в основі податкових відносин. Адже податок не є виключно засобом наповнення державного бюджету або інструментом регулювання економічних відносин у країні.
Податок - це щось більше. Він виражає позитивну фінансову відповідальність людей стосовно одне одного і політичного суспільства, в якому вони живуть. Податок - це основа для взаємодії між ними, справедливого або несправедливого розподілу внесків між громадянами. Податок - це обов'язок громадянина, але і його право водночас. Право вимагати від держави в особі конкретного чиновника, поліцейського, пожежника виконання покладених на них обов'язків тією самою мірою, якою ці обов'язки виконує платник податків. Податок - це гідність громадянина, його самовідчування як повноправного, відповідального члена суспільства. З іншого боку - основна функція держави в оподаткуванні полягає не в тому, щоб зібрати максимум коштів із платників податків, а в тому, щоб зібрати необхідний мінімум найкращим, найсправедливішим з усіх можливих способом, а також витратити їх ефективно і в повній відповідності до вимог законодавства.
Причина не в нас?
Так ми бачимо гармонію податкових відносин між людиною і державою. Очевидно, що прямо протилежне ми спостерігаємо в нашій країні. Звісно, як будь-яке суспільство, що розвивається, ми схильні шукати причину не в собі, а зовні - хоча б у нашій державі: вибираємо не тих, вибираємо не так, нас обманюють. Але ж "причина не в нас" - це ілюзія, що дозволяє перекласти відповідальність із себе на абстрактну або персоналізовану в конкретній людині (людях) державу. Бути обманутим - це слабкість, це судьба дітей, але й рабів. Це світогляд жертви, яким неможливо пишатися, який вкрай небезпечно культивувати, його треба в собі пригнічувати й вичавлювати з себе настільки, наскільки це можливо, по краплині, як раба.
До речі, такий світогляд цілком відповідає парадигмі "русского мира", якої багато хто з нас намагається позбутися, вибравши як альтернативу прозахідну цивілізацію. Однак відмова від однієї, російської, культури шляхом поглинання іншої, прозахідної, - неправильний шлях, шлях саморуйнування. Значно мудріше взяти від обох цивілізацій найкраще, вибудувавши на їхніх цінностях свій культурний код. Скажімо, відкинувши товарність людських відносин як основу сучасної західної цивілізації, яку вона старанно нав'язує світові.
Наш шлях має стати особливим у людській історії. Ми повинні дати світу нове розуміння розвитку, не асимілювавшись із сусідами, але на межі їхніх цінностей і територій породивши нову, кращу цивілізацію, або, коли хочете, відродивши ту, яка існувала тут тисячу років тому.
Поза всяким сумнівом, одним зі стовпів нашої цивілізації має стати наша фінансова система, щільно підсаджена реформаторами на паліативну голку фінансової допомоги МВФ. Передсмертні муки держфінансів не залишають нам вибору в необхідності нових системних підходів до формування джерел державного бюджету.
Взагалі, в політичній філософії оподаткуванню приділяється несправедливо мало уваги. Незважаючи на те, що саме податки стоять за зовнішнім фасадом багатьох історичних подій, найкращі уми людства сором'язливо оминали тему податків, торкаючись її тільки побічно, епізодично. Однак не треба бути Ж.-Ж.Руссо, аби визначити, що справедливого суспільства не побудувати без справедливої системи оподаткування, яка сприймається такою всіма членами суспільства.
Очевидно, сьогодні громадяни нашої країни не сприймають систему податків як справедливу, про що свідчить обсяг тіньового сектору економіки: за оцінками спеціалістів, він становить понад 50% ВВП. Не треба бути Дж. Кейнсом, щоб встановити: саме ця обставина є основною перешкодою для проведення будь-якої податкової реформи. Будь-які зміни до податкового закону не лише наштовхнуться на неможливість їх реалізації, а й створять дискримінаційні умови для платників податків, котрі, попри все, працюють (у т.ч. і отримують зарплати) у правовому полі. Процес боротьби з тінню буде болючим і тривалим за будь-якої, навіть дуже грамотної податкової політики. Болючим як для платників податків, так і для державних діячів, чий рейтинг внаслідок такої боротьби, прогнозовано, повністю знищиться.
Першим кроком у процесі побудови нової податкової системи має стати доопрацювання системи адміністрування. Процес повинен тривати не менше року й полягати в побудові ефективного механізму взаємодії платника податків та держави у сфері податкових відносин (у т.ч. податкового контролю). Про конкретні кроки в цьому напрямі ми вже писали (див. DT.UA від 11.03.16 р.).
Потому одним із основних етапів податкової реформи має стати реформування (доопрацювання) системи оподаткування доходів як основної, визначальної частини не просто системи оподаткування, а податкової культури всього українського суспільства. Саме тут взаємозв'язок між державою та платником податків найбільш відчутний. Тому саме у площині реформування оподаткування доходів лежить зміна усвідомлення себе в податкових відносинах українським платником податків. Ми розкрили це питання в DT.UA від 19.02.16 р.
Реформування доходів передбачає надання системи пільг платникам податків, необхідних для стимулювання розвитку вітчизняної економіки. При цьому ми не пропонуємо повністю скасувати корпоративний податок за прикладом Китаю, як і реалізувати будь-які інші новомодні податкові конструкції. Наша податкова система й так вдосталь набулася полігоном для експериментів армії реформаторів-активістів ще до того часу, як слово "активіст" стало лайливим. Тому пільги мають надаватися точково, виважено й тільки там, де справді без них не обійтися (у галузях економіки зі зростанням віддачі). Однак будь-яка пільга - це гроші, недоотримані й так дірявим державним бюджетом. Як компенсувати втрати?
Компенсатор втрат
Очевидно, що продовження позичань коштів у міжнародних організацій не тільки не має якоїсь розумної економічної перспективи їх повернення, а й завдає прямої шкоди країні, заганяючи її в повну залежність від сил, що, м'яко кажучи, не бажають нам добра. Ми вже потрапили під зовнішнє управління людей, котрих не вибирали, так сильно, що вже зараз вийти з цієї залежності буде вкрай складно, якщо ми не плануємо на найближчі 100 років для своєї країни роль колоніального придатка західних держав. З іншого боку, рівень недовіри суспільства до держави не дозволяє сподіватися на успішну реалізацію в Україні прикладу середньовічної Флоренції, яка, як і інші італійські міста-держави, кредитувалася впродовж століть своїми ж громадянами, покриваючи видатки на війни за рахунок внутрішнього розміщення боргових цінних паперів, а не податків.
Виходячи з цього, на нашу думку, не пріоритетним, ні - єдиним компенсатором втрат бюджету від зменшення надходжень від прямих податків, а також потенційним джерелом формування додаткових доходів є саме непрямі податки.
Про справедливість чи несправедливість непрямого оподаткування суперечки тривають не одне століття. Основною вадою непрямого оподаткування цілком справедливо вважається регресивність, тобто оподаткування людей із вищим доходом. У структурі витрат багатих непрямі податки мають меншу питому вагу, ніж у структурі доходів бідних. Саме тому непрямі податки вважаються податками на бідних, а незадоволення непрямим оподаткуванням було основною причиною податкових бунтів. Зазначимо, що аргумент про регресивність непрямого оподаткування певною мірою нівелюється практикою оподаткування розвинених країн, де використовуються кілька ставок податку, і для товарів/послуг першої необхідності застосовується знижена ставка податку, а для предметів розкоші - навпаки, підвищена. Така практика реалізована і в Україні, де т.зв. збір на обов'язкове пенсійне страхування стягується при продажу об'єктів нерухомості, ювелірних виробів, мобільного зв'язку і становить собою непрямий податок.
Крім того, відзначається також негативний вплив надмірного непрямого оподаткування на зростання цін, зменшення споживання і, як наслідок, за певних умов - охолодження економічної активності. Однак причинно-наслідковий зв'язок між першим та другим неочевидний і, крім усього іншого, залежить від обсягу ухиляння від оподаткування всередині країни та обсягів контрабанди, на яку заплющує то одне, то друге око кожен український уряд. До речі, корупцієгенність непрямих податків називається також серед їхніх вад. Хоча тут уже, як мовиться, "з хворої голови…".
Однак переваги непрямого оподаткування з лишком перекривають його вади, а, за влучним висловом англійського прем'єр-міністра Гладстона, "суперечка про прямі та непрямі податки скидається на суперечку про те, які жінки кращі: блондинки чи брюнетки. Не знаю, як іншим, а мені подобаються і ті, і ті". Так чи інакше, непрямі податки представлені в усіх без винятку сучасних податкових системах.
Але чи зможуть непрямі податки стати компенсаторами бюджетних втрат від вітчизняної податкової реформи? Чи припустимо для української податкової системи буде збільшити податкову ставку ПДВ і акцизного податку? Давайте розберемося.
Податок на споживання
Дослідники відзначають нейтральність податку на споживання, який, при рівній податковій ставці, не впливає негативно на розвиток різних галузей економіки, а також скасовує можливість подвійного оподаткування. Як казав колись предтеча класичної економічної теорії В.Петті: "найбільше дратує людей обкладання їх вищим податком, ніж їхніх сусідів". Таким чином, що дуже важливо, податок на споживання (крім випадків окремих патологій) не викликає непродуктивної зміни структури економіки.
На користь непрямих податків свідчить і те, що ці податки мають величезну базу оподаткування, а отже й генерують дохід, який перевищує дохід від інших обов'язкових платежів. Таким чином, вони здатні відносно швидко зібрати значні фінансові ресурси, значно менш впадаючи в око фактичному платникові, ніж прямі податки. Адже ми з вами платимо непрямі податки тоді, коли в нас є гроші на певний товар/послугу, в момент їх придбання. При цьому в рамках непрямих податків для галузей економіки, які потребують підтримки, можуть бути реалізовані досить ефективні інструменти стимулювання бізнесу (див. напр., спецрежим сплати ПДВ сільськогосподарськими товаровиробниками).
Але перший і найголовніший аргумент на користь збільшення ставок непрямого оподаткування - розвинений, порівняно з іншими податками, механізм адміністрування як ПДВ, так і акцизного податку. Розроблена ще попередньою владною командою і дороблена постмайданним урядом система електронного адміністрування (СЕА) ПДВ уже цілком пристойно працює на практиці, значно знижуючи можливості для мінімізації податку з використанням старих конвертаційних схем. Звісно, шанс не заплатити податок у платників податків досі ще залишається (напр., схеми з імпортерами, роздробом…) Однак узяти участь у цій грі з державою наважаться дедалі менше платників податків, котрі є (за влучним висловом відомого вченого Алекса Раскольнікова) платниками податків-гравцями, схильними ризикувати.
Таким чином, можливості для ухиляння від оподаткування непрямими податками значно звужені і вже ж непорівнянні з будь-якими іншими платежами, обов'язковими в Україні.
З іншого боку, ухилянню від оподаткування значною мірою сприяє механізм єдиного податку, використовуючи який, цілком собі не малі підприємці працюють у тіні під прикриттям статусу суб'єкта малого бізнесу, що, практично, повністю позбавляє фіскальну службу можливості проконтролювати обсяг операцій платника податків. Ефективними заходами протидії такому ухилянню має стати зменшення ліміту готівкових операцій із фізичними особами в день, тобто стимулювання зростання безготівкових розрахунків, а також повсюдне впровадження реєстраторів розрахункових операцій.
Таким чином, значний фінансовий ресурс держава може отримати, з одного боку, за рахунок збільшення ставки ПДВ (на 5-7%) і акцизу, з іншого - за рахунок розширення бази оподаткування. При цьому, що дуже важливо, податок, лягаючи на споживача, не обтяжуватиме бізнес, який потребує підтримки. Звісно, над ПДВ, як і над акцизним податком, потрібно ще багато працювати: "докручувати" СЕА ПДВ та акцизу, які на практиці проявили багато невирішених на рівні законодавства питань; удосконалити систему сплати ПДВ нерезидентами. Необхідно істотно доопрацювати систему відшкодування ПДВ, ми б пропрацювали й питання функціонування механізму tax free що значно стимулює в'їзний туризм. Однак усе це деталі, які можливо реалізувати в рамках першого етапу податкової реформи - доопрацювання адміністрування, а в цілому робочий механізм вітчизняного непрямого оподаткування вже тепер цілком може стати опорою всіх державних фінансів.
Доповнення до системи
Зазначимо, що збільшення податкового тиску непрямих податків не має впроваджуватися окремо від реформування всієї вітчизняної податкової системи. Воно може бути лише доповненням до загальних системних дій, спрямованих на підтримку розвитку вітчизняної економіки. Так, підвищення ставки ПДВ аморальне без зниження базової ставки і запровадження прогресивної шкали ПДФО, яка має компенсувати регресивний характер непрямого оподаткування. Як і без широкого надання податкових пільг (податкових канікул, податкового кредиту) з податку на прибуток, без збільшення рентних платежів і податку на майно, а також помірного та зваженого впровадження правил протидії тонкій капіталізації BEPS у національне законодавство.
Тобто зміна непрямого оподаткування невіддільна від податкової реформи, підготовку якої "реформатори" вже традиційно відклали, слід гадати, до новорічних свят, повністю переключившись на розробку антиофшорного законодавства. Хоча останнє, за своїм змістом і рівнем виконання в нинішніх реаліях, очевидно принесе більше шкоди, ніж користі вітчизняній економіці. По-перше, повергнувши у величезні, невиправдані витрати чесних платників податків, а по-друге, зменшуючи й так небагатий набір переваг нашої юрисдикції у боротьбі за інвестиційний капітал.
І, звісно, розмірковуючи над реформуванням непрямого оподаткування, ми мусимо усвідомлювати, що будь-яка, навіть найбільш системна податкова реформа не може сама собою стати потужним поштовхом до розвитку економіки в країні перманентної політичної й фінансової кризи, в якій іде війна. Навіть банальне зменшення готівкових розрахунків неможливе без відновлення довіри населення до повністю розтоптаної української банківської системи. А гроші з тіні не виведе жоден підприємець, котрий себе поважає, поки не отримає гарантій стабільної, зваженої і далекоглядної державної економічної та фінансової політики.