Мовляв, саме вони спричиняють найбільші біди, бо виробники встановлюють високі тарифи на тепло і гарячу воду для населення. Але корінь проблеми лежить набагато глибше - в самих тарифах.
Жителям України, які мають найнижчі в Європі доходи, виявилося не під силу оплачувати комунальні послуги: газ, тепло і гарячу воду - за новими тарифами. Судіть самі. За даними Держстату, на кінець квітня 2018-го, тобто під завісу минулого опалювального сезону, заборгованість домогосподарств із постачання газу становила майже 15 млрд грн, а за вироблений із нього кінцевий товар - опалення та гарячу воду - борги сягнули 13,3 млрд грн. Для того, щоб отримувати субсидію в опалювальному сезоні 2018/2019 рр., населення ці борги трохи погасило (наприклад, на 30 жовтня борг за тепло і гарячу воду знизився до 10,2 млрд грн). Та в зимові місяці 2019-го неплатежі знову стали наростати, як снігова лавина.
На кінець січня (за лютий статистики ще немає) заборгованість населення за поставлений газ перевищила 29 млрд грн, а за опалення та гарячу воду борг зріс до 20 млрд грн. Неозброєним оком видно, що ці суми значно вищі, ніж торішні цифри заборгованості. Правда, в неплатежах за газ закладено необґрунтовані нарахування з боку обласних та міських газопостачальних підприємств. Однак борги людей за спожиті блага цивілізації зростають у геометричній прогресії.
Уряд не на жарт злякався валу неплатежів за основні житлово-комунальні послуги, що здатний паралізувати не тільки побутовий сектор, а й енергетику. Керівництво Кабміну переконалося, що жорсткі умови надання субсидій не спонукають громадян вчасно розраховуватися за блага цивілізації. І вищі посадовці почали бити як не по конях, то по голоблях і начебто простягли руку порятунку громадянам під кінець опалювального сезону й перед самими виборами президента.
На недавній селекторній нараді, присвяченій питанням тарифоутворення на тепло і гарячу воду, прем'єр-міністр В.Гройсман намалював яскраву картину дисонансів у тарифній політиці підприємств комунальної теплоенергетики.Він навів негативні приклади міст Луцька, Кропивницького і Чернігова, в яких вартість тепла для населення захмарна і становить, відповідно, 1847 грн, 1852 і 1737 грн за 1 Гкал (до речі, в Тернополі тариф на теплову енергію не набагато нижчий - 1746,82 грн), і позитивний досвід Маріуполя та Івано-Франківська (тут тарифи відносно низькі - 1303 і 1312 грн за 1 Гкал). Чому ж, запитує прем'єр, попри однакову ціну газу для всіх теплопостачальних підприємств, різниця в тарифах на тепло становить від 30 до 40%? Із усього видно, чіткого плану дій у таких ситуаціях уряд не напрацював.
Так, прем'єр не злукавив, зазначивши, що проекти модернізації комунальних котелень і тепломереж, які б дозволили знизити собівартість теплової енергії для населення, дуже кульгають. Бо торік на їх реалізацію й на підготовку до опалювального сезону 2018/2019 рр. було виділено 12,5 млрд грн бюджетних коштів. А використано лише 3 млрд грн. Але пожежні доручення прем'єра місцевим органам влади встановити тарифи на тепло для населення не вище 1400 грн за 1 Гкал не усувають проблему. Вони тільки відсувають її вирішення на невизначене майбутнє.
Уряд не взяв до уваги того факту, що більшості обласним центрам і великим містам України тариф на тепло та гарячу воду встановлює НКРЕКП, яка коригує тариф лише на зміну його окремих складових - газу, електроенергії, частково - заробітної плати, закладаючи при цьому нульовий прибуток. А в деяких обласних центрах, як, наприклад, Тернопіль, Луцьк, тарифи для підприємств комунальної теплоенергетики встановлюють органи місцевого самоврядування. Авжеж, вони не дозволять скривдити свої ж комунальні підприємства теплоенергетики і тому затверджують повний розрахунок тарифів, які включають витрати на газ, електроенергію, холодну воду для технологічних потреб, підвищену заробітну плату та прибуток підприємства. Тому тарифи в цих містах України відчутно вищі, ніж в інших, де їх затверджує НКРЕКП.
Уряд не переймається ґрунтовним аналізом, скільки споживачів тепла залишилося на обслуговуванні кожного з міських підприємств комунальної теплоенергетики і, у зв'язку з цим, які в них операційні витрати на виробництво тепла та гарячої води; які зарплати ці підприємства мають платити своїм працівникам, щоб ті не залишили роботу і всі до одного не виїхали на заробітки за кордон. Звісно, міські тепломережі можуть працювати без прибутку (більшість так і працюють), але де ж тоді брати видатки на інвестиції, на повернення кредитів міжнародних донорів, які виділяють по кілька десятків мільйонів євро на модернізацію теплопостачання у великих містах України?
Так, у питаннях обгрунтованості тарифоутворення вагоме слово мають сказати контролюючі органи - наприклад, управління захисту споживачів Держпродспоживслужби чи територіальні управління Антимонопольного комітету (для останніх мають бути відновлені повноваження для відповідних перевірок). Яскрава ілюстрація: торік внаслідок перевірок з боку управління захисту споживачів у КП "Тернопільміськтеплокомуненерго" вдалося трохи знизити тариф на тепло для населення - з 44,65 грн до 42,24 грн за квадратний метр. Щоб зекономити витрати на газ для виробництва тепла, доцільно ще й перевести по кілька котелень у містах на тверде паливо. Для цього сировини-деревної щепи у містах не бракуватиме Але такі енергоефективні заходи не дадуть зниження собівартості витрат на паливо в рази й миттєво.
Керівництво уряду всіляко втікає від теми, що основна складова тарифу на тепло і гарячу воду - витрати на природний газ. А у собівартості теплової енергії для населення вони становлять левову частку витрат - 63–80%. Ціна ж на блакитне паливо неймовірно висока й нині перевищує 8 тис. грн за 1000 кубометрів. При цьому уряд вряди-годи переконує суспільство, що змушений встановлювати нові ціни на газ для населення і, відповідно, для комунальної теплоенергетики, за результатами складних та тривалих переговорів із МВФ. Уряд наголошує, що МВФ вимагає від України зрівняти ціни на газ для промисловості та населення. Але ж нині ціни на газ для промисловості в Україні знижуються щомісяця, і на березень мінімальна ціна становить 8,886 тис. грн, а максимальна - 9,792 тис. грн за 1000 кубометрів. Тим часом ціна газу для населення рухається у протилежному напрямі, - вона невпинно зростає. Згідно з розрахованою в "Нафтогазі України" формулою, із 1 травня цього року вартість газу має зрости ще на 10% - до 9852 грн, а з 1 січня 2020 року - аж до 12314 грн за 1000 кубометрів (майже 460 дол., за нинішнім курсом) і вже істотно перевищити ціну на блакитне паливо для промисловості. Тоді в чому сенс такого вирівнювання цін?
Ніхто не сумнівається, що шлях до енергетичної незалежності країни - нарощування видобутку власного газу, його облік та енергощадні заходи. А з цим в української влади роками ніяк не клеїться. На ринку видобутку газу для населення і комунальної теплоенергтики досі немає конкуренції. Тут панує жорсткий монополізм, і не дивно, що вартість газу для населення та комунальної теплоенергетики необгрунтовано висока.
Багаторічний голова правління "Укргазвидобування" Ілля Рибчич в інтерв'ю виданню "Главком" (25.02.2019 р.) запевняє, що в основного газовидобувного підприємства країни ПАТ "Укргазвидобування" собівартість газу з усіма податками, рентною платою, підвищеною амортизацією нині становить близько 80–90 дол. за тисячу кубометрів. А якщо теперішнє керівництво цієї компанії заявляє суспільству про собівартість у 250 дол., то воно має на увазі собівартість із капітальними вкладеннями, які б мали формуватися переважно за рахунок прибутку.
"Укргазвидобування" успішно провалило програму 20+20 (20 млрд кубометрів газу на рік вистачає для потреб населення, комунальної теплоенергетики і бюджетної сфери). Бо за 4 роки ця державна компанія збільшила видобуток газу лише на 1 млрд кубометрів - із 14,5 млрд у 2015-му до 15,5 млрд у 2018 р. Ілля Рибчич доводить: для того, щоб збільшити видобуток газу на 5 млрд кубів, треба додатково ввести в дію таку кількість родовищ, розвідані запаси яких становлять не менше 100 млрд кубометрів. Бо в Україні родовища дрібні, і більше ніж 5% обсягу газу з них не видобути… Для того ж, щоб "витягнути" 100 млрд кубометрів розвіданих запасів, "Укргазвидобування" мусить купити ліцензій чи виграти лотів хоча б на 300–400 млрд ресурсу на нових площах, а можливо, й більше. Чітко організувавши працю та раціонально використовуючи фінансові ресурси, лише через 5 років можна досягти видобутку 19–20 млрд кубометрів.
Тож виходить парадокс: для того, щоб примусити населення економити газ і тепло, а підприємства комунальної теплоенергетики - модернізувати теплопостачання, треба якнайшвидше загнати їх у газову і теплоенергетичну кабалу. А вже в потилицю дихає ухвалений парламентом у другому читанні Кодекс з процедур банкрутства, який, у принципі, дозволить забирати у фізичних осіб (населення) рухоме і нерухоме майно. Хай ідуть з торбами по світу! І тоді економити енергоресурси вже буде справді нікому.