Як ми й передбачали в попередніх публікаціях, конфлікт між Державним агентством лісових ресурсів України та вітчизняними деревообробниками сягнув свого піку і спричинив екстрене втручання вищого керівництва країни. Нагадаємо, що стартові ціни на деревну сировину, які виставляються на аукціони, влаштовувані агентством, упродовж трьох кварталів цього року без жодних ринкових чи економічних обгрунтувань було піднято лісовим монополістом на 60%. Величезна кількість проблем накопичилася в самому механізмі проведення аукціонів, а також у монопольно диктованих умовах постачання продукції українським деревообробникам.
Після численних звернень підприємців у вищі інстанції, а також листа урядового уповноваженого з питань дерегуляції господарської діяльності Михайла Бродського, в якому було викладено конкретні факти зловживання Держагентством лісових ресурсів монопольним становищем і утисків законних прав суб’єктів малого та середнього підприємництва, перший віце-прем’єр-міністр України Андрій Клюєв розпорядився упорядкувати механізм реалізації необробленої деревини постійними лісокористувачами. Згідно із цим розпорядженням, Мінекономрозвитку, Мінагрополітики, Держлісагентство, Мінпромполітики та урядовий уповноважений з питань дерегуляції мали створити механізм реалізації необробленої деревини виключно на біржі, шляхом проведення аукціонів упровадити механізм проведення електронних торгів і розробити науково обгрунтовані методики формування стартової ціни.
Крім того, у розпорядженні першого віце-прем’єра підкреслюється, що аукціони мають проводитися насамперед для вітчизняних виробників (тобто експортні поставки потрібно здійснювати за залишковим принципом після задоволення внутрішніх потреб у сировині). Однак розпорядження А.Клюєва весь комплекс проблем, що накопичилися, звісно, не вирішило.
Вистражданий компроміс
У третьому кварталі Держлісагентство підготувало деревообробникам новий сюрприз, в односторонньому порядку змінивши умови договорів купівлі-продажу лісоматеріалів. Умови їх постачання стали не просто дискримінаційними, а й, на думку промисловців, у багатьох випадках просто неможливими для виконання (наприклад, приймання технічної та фанерної сировини на складі Держлісгоспу). Ознайомившись з рівнем цін на лісоматеріали, пропоновані на аукціон IV кварталу, і не отримавши від Держлісагентства відповідей на свої звернення, доведені до відчаю деревообробники були вимушені фактично поставити ультиматум керівництву лісогосподарської галузі, заявивши про неможливість участі в торгах на пропонованих умовах.
І от 29 серпня журналістам на спільній прес-конференції (за підсумками розширеної наради представників деревообробних підприємств) з директорами лісгоспів і керівництвом Державного агентства лісових ресурсів України було урочисто заявлено, що довгоочікуваного компромісу все ж таки досягнуто.
«Сьогодні ми зрозуміли головне: якщо не працюватимемо спільно і один одному не допомагатимемо - нічого хорошого в нашій країні не зробимо, - заявив голова Держлісагентства Віктор Сівець. - Якщо лісники не отримуватимуть достатньо коштів на ведення належним чином лісового господарства, у нас ніколи не буде нових лісів, розвиненої інфраструктури, таких лісових і мисливських угідь, які ми бачимо в сусідніх країнах. Також ми розуміємо: якщо не допомагати вітчизняному товаровиробнику, якому потрібні серйозні інвестиції в модернізацію виробництва, якщо не докладемо спільних зусиль, щоб наші ДСП і фанера були дешевшими, ніж у Європі, то не зможемо мати конкурентної деревообробної та меблевої промисловості. Тому сьогодні ми домовилися, що йдемо на компроміс і ціни на аукціоні з продажу необробленої деревини IV кварталу залишаємо на рівні III кварталу».
Сьогодні ми декларували принципи, за якими повинні далі співробітничати, - доповнив президент асоціації «Меблідеревпром» Сергій Сагаль (асоціація об’єднує 86 меблевих та деревообробних підприємств і переробляє за рік понад 3 млн. кубометрів деревини). - У подальшому робота має проходити в напрямі вдосконалення механізмів реалізації необробленої деревини, як це визначено у розпорядженні першого віце-прем’єр-міністра. Для нас головним, мабуть, є справедливий механізм формування стартової ціни на деревину. Поки питання не знайшло рішення - у нас різні погляди на цю проблему. Як завжди, рішення лежить десь посередині. Зрештою, ми всі працюємо на споживчий ринок, і його підрив не вигідний нікому».
Та все ж загальне позитивне враження від прес-конференції і досягнутого компромісу дещо поблякло від розуміння того, що кардинальне вирішення головних проблем лісопромислового комплексу країни відкладено на невизначений строк, та й яким воно буде, залежить від доволі суб’єктивних підходів керівництва Держлісагентства. Тому слід нагадати, в чому ж корінь розбіжностей, які склалися в підходах до даної реально існуючої проблеми.
Історія конфлікту
Державне агентство лісових ресурсів України було створено у квітні цього року в рамках адміністративної реформи, яка проводиться президентом і урядом країни. Вже перші аукціони, влаштовані Держлісагентством, викликали у підприємців помітне невдоволення. Виникли запитання щодо обсягів і якості лісу, пропонованого на торги. Потреби багатьох покупців задовольнялися лише частково. Наприклад, у ході підготовки до великого спеціалізованого аукціону, який відбувся 22 лютого в Києві, деревообробники заявили, що готові придбати 760 тис. кубометрів технічної лісосировини для виробництва ДСП, але лісгоспи виставили лише 450 тис. кубометрів.
Невдоволення учасників аукціонів викликало й підвищення стартових цін на лісосировину. В деяких аукціонах з певних видів лісоматеріалів деревообробники солідарно не брали участі через високі стартові ціни, а також через різну сортність деревини в лоті. Щоправда, бойкот не мав масового характеру, оскільки деревообробники знали, що їм ніде законно купити деревину, крім як на аукціоні.
При цьому голова Держлісагентства Віктор Сівець випромінював оптимізм і цілковите задоволення результатами аукціонів. «На аукціони було виставлено 2640,6 тис. кубометрів деревини, з яких продано 82%. Це свідчить про те, що ми повністю забезпечили сировиною вітчизняних виробників. На світових і європейських ринках спостерігається зростання цін на деревину, тому вона подорожчала і в Україні на 23-25%», - пояснив свою позицію Віктор Сівець (Середа Олена. «Пилодрама». - Бизнес №11(946) від 14.03.2011).
У результаті новацій держчиновників з «удосконалення механізмів» продажу необробленої деревини ціни на деревину тільки за два аукціони 2011 року зросли на 45-50% і продовжили стрімке зростання.
На так званих прозорих аукціонах з продажу необробленої деревини ціни на технологічну сировину для виробництва деревних плит у I кварталі ц.р. зросли на 20-30%, у II кварталі - на 23%, а на III квартал - іще на 20%. Таким чином, якщо торік технічну сировину для виробництва ДСП купували по 110-140 грн./куб. м, фанерну сировину по 315-330 грн./куб. м, то на третій квартал цього року ціни становили вже 190-227 грн./куб. м і 374-428 грн./куб. м відповідно.
Зрозуміло, що таке стрімке зростання цін на основну сировину не може минути безслідно для будь-якого виробництва. У деревопереробників, а пізніше і в меблярів почали виникати проблеми зі збутом дорожчої продукції, і вже до літа про вихід галузей з кризи, що намічався на початок року, не йшлося. Виробничі показники підприємців досі не досягли навіть рівня 2008 року. А на складах почала скупчуватися нереалізована продукція. І це при тому, що меблева і деревообробна промисловості України мають значний виробничий потенціал. Реалізація промислової політики із захисту вітчизняного ринку від недобросовісної конкуренції шляхом запровадження антидемпінгових заходів свого часу дала можливість деревообробним підприємствам залучити значні обсяги інвестицій для подальшого розвитку. Менш як за десять років у розвиток галузі було вкладено понад 1 млрд. дол. США. Потужності підприємств з виробництва деревних плит і фанери зросли у півтора разу. Відповідно, зросли й потреби в лісових сировинних ресурсах. Зокрема, сьогодні для забезпечення стабільної роботи заводів з виробництва ДСП і фанери необхідно понад 3 млн. кубометрів технологічної сировини і 650 тис. кубометрів фанерної.
Одночасно в останні роки спостерігається стійка тенденція до зростання експорту необробленої деревини з України, яку вітчизняні виробники вважають украй негативною. На їхню думку, в умовах обмеженості власних ресурсів деревини нарощування обсягів експорту лісоматеріалів для держави є економічно недоцільним, а для деревообробної промисловості - згубним.
Не ціною єдиною
Звісно, головні претензії учасників ринку до регулятора полягають у безпідставному, на їхній погляд, підвищенні стартових цін на аукціонах. Саме ціни в результаті підривають економіку галузі. Однак монопольне становище Держкомлісгоспу дозволяє йому диктувати свої умови і в інших аспектах взаємин зі споживачами лісу.
«Без погодження з деревообробниками запроваджують дискримінаційні норми поставок лісоматеріалів у плані умов оплати і приймання, - йдеться в листі Михайла Бродського до першого віце-прем’єр-міністра. - Ці умови договору на поставки лісоматеріалів суперечать типовій формі, погодженій з деревообробниками та Державним комітетом лісового господарства України від 4 листопада 2010 р. за №4-02/5306, а також вимогам інструкцій про порядок приймання лісопродукції за кількістю та якістю - П-6; П-7; ДСТУ4020-2-2001, 2034-92. За таких обмежень малий деревообробний бізнес узагалі не може брати участі у вказаних аукціонах. Розмір лотів, суми реєстраційного та гарантійного внеску, що вносяться за півтора місяця до дати проведення біржових торгів, необхідність подавати безліч довідок і бухгалтерських документів практично унеможливлюють його участь. Заборона на прямі договори реально змушує малий і середній бізнес або закриватися, або «домовлятися» з лісгоспами з використанням тіньових схем. Зокрема, починаючи з III кварталу 2011 року істотних змін зазнав типовий договір на поставки лісосировини між лісгоспами та споживачами, розроблений Державним агентством лісових ресурсів України без жодного узгодження зі споживачами лісової деревини».
Дані зміни значно ускладнили роботу споживачів деревини з держлісгоспами. Приймання сировини за кількістю і певною якістю переважно здійснюється на верхньому складі «продавця», відповідно, такого поняття, як «рекламація», тепер просто не існує. Це змушує підприємство додатково залучати робочі ресурси, що спричиняє вилучення з обороту значних фінансових ресурсів.
Якщо «покупець» в одному з місяців кварталу з різних причин не отримав місячного обсягу поставки, «продавець» має право в наступному місяці цей обсяг не поставляти.
Встановлено обов’язкову вимогу здійснювати 100-відсоткову передоплату в обсязі місячного обсягу придбання деревини, що також вимагає виведення з обороту значних фінансових ресурсів.
Очевидно, що кабальну редакцію нового типового договору купівлі-продажу лісодеревини розроблено лише на користь «продавця». Однак проблема полягає не лише в погіршенні умов типового договору. Держлісгоспи тепер узагалі не розглядають протоколів розбіжностей до договору, а без підписаного «покупцем» договору з 1 липня 2011 відпускання продукції не здійснюється.
Серед істотних причин, які також гальмують розвиток галузі і вимагають негайної дерегуляції, назвемо такі.
Більшість держлісгоспів мають можливість виконувати поставки залізничним транспортом, але такі поставки відбуваються виключно на експорт, а на внутрішній ринок - тільки самовивезення. Укладаючи договір на умовах поставки з «верхнього складу», підприємства змушені додатково оплачувати послуги лісгоспу або їхніх комерційних структур, що мають відповідну техніку для завантаження лісосировини на транспортний засіб, що призводить до зростання її вартості. Підприємства деревопереробної галузі фактично не мають вибору. Через необгрунтовано високі ціни на послуги лісгоспів, ціна на лісосировину настільки підвищується, що виробництво з неї стає навіть збитковим.
«У нинішній системі продажу необробленої лісової сировини штучно створюються умови для зниження внутрішнього попиту, щоб направляти деревину на експорт, - робить висновок урядовий уповноважений з питань дерегуляції господарської діяльності. - Я вважаю, що дії керівництва Державного агентства лісових ресурсів України та підпорядкованих йому держлісгоспів не відповідають сучасним вимогам забезпечення зростання української економіки та формування конкурентного середовища».
Вихід з глухого кута
Слід зазначити, що загальна ситуація в галузі, втім, як і політика нинішнього її керівництва, не задовольняють і самих працівників лісових господарств. Так, їм трохи підвищили зарплату, однак її середньостатистичний рівень по лісгоспах іще дуже далекий від показників, що дозволяють вважати цю професію престижною і компенсувати моральні втрати. Із самостійних суб’єктів господарювання лісгоспи сьогодні фактично перетворилися на безсловесних виконавців волі керівництва Держкомлісгоспу. Як стверджують експерти, добре знайомі з «кухнею» галузі директори лісгоспів отримують зверху вказівки не тільки за якою ціною і скільки продавати деревини, а й деколи - кому конкретно продавати лісоматеріали. Звісно, вказівки часто розходяться і з економічною доцільністю, а іноді навіть і з можливостями лісгоспів.
Звісно, потрібно шукати компроміси і розумний баланс між потребами лісгоспів і галузей промисловості - споживачів лісової продукції. Звісно, має існувати постійний, відкритий діалог між монополістом і всіма представниками бізнесу, життєво залежними від лісової деревини. Головне, щоб цей діалог був рівноправним, а не перетворився на діалог прохача і давача милостині. А для цього необхідні чіткі правила гри на цьому ринку. У цьому зв’язку, мабуть, першочергове завдання всіх учасників ринку та урядовців полягає зараз у тому, щоб сумлінно виконати розпорядження першого віце-прем’єр-міністра, не забазікати його чи просто забути виконати, як це нерідко буває в наших владних коридорах. Хотілося б, звісно, щоб подальші реформи галузі були все ж таки спрямовані у бік більш цивілізованих форм ринкових відносин, тобто створення повноцінних бірж деревини зі щоденним, а не щоквартальним проведенням торгів, розвитку повноцінного дрібнооптового та роздрібного ринків лісових матеріалів. А в ідеалі - розмежування функцій вирощування лісу, контролю та охорони лісових угідь, лісозаготівлі й торгівлі лісовими матеріалами та сировиною. Можливо, саме тоді професії лісника, єгеря і лісоруба стануть у ряд найпрестижніших професій, як це відбувається зараз у сусідній Польщі, Угорщині чи Австрії. А деревопереробники і меблярі думатимуть виключно про якість і задоволення зростаючих естетичних запитів кінцевого споживача, змушеного сьогодні в нас оплачувати монопольні амбіції держчиновників.