Свої ідеї для рубрики «На злобу дня» читачі можуть надсилати на редакційний email - sledz@mirror.kiev.ua
Проблема цифрового телебачення ніколи не вважалася в Україні чимось важливим і актуальним. Безперечно, всі учасники ринку чудово знали, що за кілька років настане «прекрасне цифрове завтра», коли кількість всеукраїнських телеканалів збільшиться просто до непристойного, а глядачі отримають можливість дивитися свої улюблені передачі в не баченій досі якості. Але пасивність, яку держава демонструвала в цьому секторі, залишала враження, що це цифрове починання стане в один ряд з іншими відомими темами для абстрактних розмов - такими як вступ України до ЄС, НАТО чи приєднання до Шенгенського договору.
Проте з кінця 2010 року ситуація з цифровим ТБ почала швидко змінюватися. У 2011 рік Україна вступила з офіційно призначеним провайдером майбутньої телевізійної цифрової мережі - компанією, чий вплив на телеринок найближчого майбутнього можна порівняти з впливом «Укрзалізниці» на ринок залізничних перевезень.
Цифровий перехід
Хочемо ми того чи ні, але проблема цифрового телебачення рано чи пізно торкнеться більшості вітчизняних телеглядачів, які приймають телесигнал з допомогою звичайної побутової антени. Адже 16 червня 2006 року в Женеві 104 держави підписали регіональну угоду про перехід усього регіону на цифрове мовлення (угода «Женева2006»). Відповідно до цього документа, 17 червня 2015 року спливає перехідний період, після закінчення якого учасники цієї угоди (включаючи Україну й усіх наших сусідів) перестають використовувати аналогові телевізійні частоти, а мовлення може здійснюватися тільки на цифрових.
Для звичайного телеглядача це означає, що починаючи з 2015 року для прийому звичного телесигналу йому вже буде недостатньо звичайної антени: треба буде або поміняти старий телевізор на новий (з умонтованим цифровим тюнером потрібного стандарту), або придбати спеціальний декодер, який дає старому телевізору можливість приймати телесигнали цифрового формату. Той факт, що терміни переходу визначені не українським парламентом, а практично всією світовою спільнотою, зводить нанівець можливість змінити цю дату.
Таємничий хазяїн цифри
Із самого початку розвиток цифрового телемовлення в Україні відбувався за залишковим принципом: ухвалювали якісь рішення, затверджували програми, обговорювали шляхи - словом, усе не виходило за межі розмов, які ні до чого не зобов’язують, між слабко зацікавленими особами.
Змінилася ситуація наприкінці 2010 року, коли в цього процесу з’явився якийсь «мотор» і події почали розвиватися з нехарактерною для нашої країни швидкістю. Наприкінці жовтня Національна рада з питань телерадіомовлення скасувала всі свої рішення, ухвалені стосовно цифрового мовлення протягом останніх трьох років, а через кілька днів оголосила конкурс на визначення провайдера всієї цифрової мережі України. Конкурс трохи дивний. Участь у ньому взяли тільки дві компанії, участь однієї з них була суто технічною (її не допустили до конкурсу, оскільки вона не подала всіх потрібних документів, а представники цієї компанії навіть не з’явилися на засідання Нацради, на якій вирішувалася доля їхньої заявки).
Переможцем конкурсу стала безвісна фірма - ТОВ «Зеонбуд» із засновниками в офшорах, яка не має у своєму арсеналі жодного успішного проекту в цій сфері, реальний її власник досі не відомий.
Після цього почалося найцікавіше - конкурс телеканалів на отримання можливості вести мовлення в цифровому форматі.
Сумнівний конкурс
Попри те, що за законом функціонуючому телеканалу не треба отримувати ліцензію на мовлення в цифровому форматі (досить просто внести зміни в чинну ліцензію), Нацрада вирішила це правило обійти. Згідно з ухваленим нею рішенням телеканал може не брати участі в конкурсі у разі, якщо він свою діючу мережу віддав під розвиток цифрового мовлення. Це означає, що до початку повноцінного функціонування системи цифрового мовлення телеканал не матиме можливості мовити на своїх ефірних частотах, а на таке, певна річ, ніхто не піде.
Тому коли 15 квітня Нацрада оголосила конкурс на цифрові ліцензії, вже було зрозуміло, що охочих узяти в ньому участь буде більш ніж достатньо. Проте уважно вивчаючи рішення Нацради про проведення конкурсу, а також інші документи, які його стосуються, можна побачити низку серйозних загроз для всіх телеканалів, які в результаті отримають свої цифрові ліцензії.
Так, своїми рішеннями від 15 квітня цього року Нацрада оголосила конкурс на отримання ліцензій на вільних каналах мовлення у стандарті DVBT2. Водночас, оголошуючи конкурс на отримання ліцензій на мовлення в зазначеному стандарті DVBT2, Нацрада не врахувала, що здійснювати мовлення в цьому стандарті в Україні заборонено. Оголошений Нацрадою конкурс прямо суперечить як урядовому Плану використання радіочастотного ресурсу, так і офіційному Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору. Обидва ці документи передбачають цифрове мовлення виключно у стандарті DVBT і обидва не передбачають мовлення у стандарті DVBT2, ліцензії на який і пропонує Нацрада. Тобто навіть отримання телекомпанією цифрової ліцензії в зазначеному вище конкурсі не гарантує їй можливості реального мовлення. Більше того, невідповідність рішень Нацради про проведення конкурсу вимогам законодавства про радіочастоти в подальшому може стати підставою для скасування всього конкурсу і, як наслідок, скасування ліцензій. Цей нюанс може стати й своєрідною вуздечкою для будьякого телеканалу: незаконно отримані ліцензії держава може відібрати в будьякий момент.
Досвід минулих років з каналами «TBi» і «5 канал» яскраво продемонстрував, що відібрати ліцензію в телеканалу - не надто великий клопіт. Для цього достатньо просто послатися на незаконність дій самої держави при проведенні ліцензійного конкурсу - в такому разі всі негативні наслідки суди покладуть на плечі не самої держави (як порушника), а телеканалу.
Наступний нюанс пов’язаний з ліцензіями самого «Зеонбуду». Згідно із законодавством, щоб стати провайдером багатоканальної (у нашому випадку - цифрової) телемережі, однієї ліцензії Нацради недостатньо. Потрібно мати також окрему ліцензію оператора багатоканальної мережі, яку видає Національна комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) і без якої Нацрада не має права призначати будького провайдером.
Перелік усіх ліцензій, які видавала НКРЗ, розміщено на її офіційному сайті. Проте спроби знайти в цьому переліку компанію «Зеонбуд» успіхом не увінчалися. Тому з великою імовірністю можна припустити, що «Зеонбуд» не отримував ліцензії в НКРЗ. Якщо такої ліцензії справді немає, то вся його діяльність у цій сфері незаконна. З іншого ж боку, Національна рада, оголошуючи конкурс на отримання ліцензій для мовлення в мережі «Зеонбуду», фактично пропонує всім, хто здійснює мовлення, користуватися незаконними послугами приватної компанії. Чи зможе це надалі стати підставою для скасування конкурсу судом? Поки що говорити про це рано - суди часто демонструють несподівані приклади застосування законодавства. З іншого боку, не можна виключити, що держава почне вибірково боротися з тими чи іншими телеканалами, позбавляючи їх ліцензії тільки через те, що вона сама свого часу вчинила не за законом. Чи зможе порівняно невеликий телеканал відстояти свою незалежність у боротьбі з державою? На жаль, позитивну відповідь на це запитання дати непросто.
Коментар
Данило ГЕТМАНЦЕВ, кандидат юридичних наук, доцент
Не можна не звернути уваги на те, що, починаючи з вибору компанії «Зеонбуд» єдиним провайдером усіх українських мультиплексів, розвиток цифрового мовлення в Україні пішов за непрозорими схемами. І оголошений нещодавно конкурс на отримання цифрових ліцензій є переконливим цьому підтвердженням.
Крім описаних у статті нюансів можна назвати й низку інших. Приміром, однією з умов конкурсу є обов’язкове підписання телеканалами договорів із «Зеонбудом», тоді як законом цієї вимоги не передбачено. Запропонована ж редакція договору з «Зеонбудом» не відповідає низці вимог законодавства, що в майбутньому може стати підставою для відключення телеканалів. Ці нюанси нині зазвичай замовчують, але надалі вони можуть стати причиною серйозних конфліктів на ринку телевізійного мовлення.