За підтримки Всесвітнього конгресу кредитних спілок нещодавно у Чернівцях відбувся Східноєвропейський конгрес кредитних спілок. Делегації кооперативних об’єднань кількох сусідніх держав з’їхалися, аби поділитися своїм досвідом та обговорити подальшу структурну розбудову спілок, визначити шляхи реформування вітчизняних кооперативних систем.
На цьогорічному зібранні організатори чи не вперше зосередили увагу не так на успіхах, яких досягли національні кредитні рухи, як на шляхах подолання проблем, що стоять на порядку денному. Зокрема учасники могли не лише переймати позитивний досвід, а й учитися на чужих помилках. І тепер, приміром, обираючи з трьох систем (саморегулювання, регулятор нацбанк, спеціальний державний регулятор), мають не лише теоретичне уявлення про кожну з цих моделей, а й про практику застосування кожної.
Звісно, поставити всі крапки над «і» на конгресі ніхто не сподівався, однак поступ вийшов досить помітний. Скажімо, у спілкуванні зі своїм регулятором керівники українських кредитівок змогли знайти точки дотику в проблемних питаннях не лише з допомогою власних зусиль, а й аргументів, наведених зарубіжними колегами - учасниками конгресу. Приміром, дійшли висновку, що не варто розподіляти регулювання кредитними спілками між Держфінкомісією і Нацбанком.
Клієнтів удвічі менше
На переконання президента Національної асоціації кредитних спілок України Петра Козинця, є ще низка питань, на які треба дати відповіді. Зокрема це обов’язковість членства у саморегулюючих організаціях та їхня кількість, проблеми гарантійного та стабілізаційного фондів. Головне ж, щоб наверху не приймали непродуманих радикальних рішень на кшталт закриття кредитних спілок. Бо вже лише самі розмови про це призвели до того, що кількість тих, кого обслуговують спілки, зменшилась удвічі, а в ломбардах кількість клієнтів удвічі зросла. Якщо порівняти ціну ресурсів у кредитівках, де вона хоч і не дешева (30-50%), з ломбардами (200%), стає зрозумілим, що це не на користь громаді.
Литовські активи
Що ж до обміну досвідом, то найбагатшим він виявився у прибалтів. Голова відділу фінансів Центральної кредитної спілки Литви Міглє Блажаускене повідомила, що за 16 років існування кредитні спілки досягли непоганих результатів. Нині на їхню частку припадає 2% усього ринку активів. Особливо потужно ці структури працюють у регіонах, допомагаючи ресурсами сільгоспвиробникам. За видачею кредитів для села спілки посідають перше місце, значно випереджаючи банки (середня сума позики, частіше безготівкової, 9 тис. євро).
Гроші можна отримати навіть при мінімальних доходах, а також у тому разі, якщо немає застави. Держава виступить гарантом, якщо кошти потрібні фермеру або ж для започаткування малого бізнесу. Нині пайовики кредитних спілок можуть отримати ті самі послуги, що й у банках. Приміром, тут відкривають рахунки в національній валюті або в євро, обслуговують міжнародні платіжні картки, приймають комунальні платежі тощо. Щоправда, наразі отримувати всі ці послуги може лише пайовик спілки, попередньо сплативши за свій пай 30 євро. Тож нині дискутують щодо того, аби дозволити усім жителям регіону здійснювати прості банківські операції через кредитівки.
Про міцність національного кооперативного руху свідчить і той факт, що система витримала кризу 2008 року, не зазнавши жодних втрат. Це при тому, що у литовських банків тоді були досить великі проблеми. Кредитівки, навпаки, зміцніли і в регіонах люди почали довіряти їм ще більше. Навіть коли виникають якісь непорозуміння з поверненням кредитів, пайовики розв’язували їх разом зі спілками.
Нині у Литві діє 75 кредитних спілок, які об’єднують 127 тис. пайовиків. Членство (вступ і вихід) добровільне, однак пайовиками можуть бути лише ті, хто проживає на даній території. 63 спілки на добровільних засадах входять до Центральної кредитної спілки. Решта створені не так давно і до них лише придивляються. Є ще й асоціація кредитних спілок, однак вона більше опікується лобізмом кредитівок у владних структурах. Власне, безпосереднім керівником мережі є Центральна кредитна спілка, яка розпоряджається всіма коштами, контролює їх перерозподіл і видатки. Свої послуги членам об’єднання вона надає безкоштовно. Центральній фонд використовується в разі проблем із капіталом у якоїсь із кредитних спілок, а фонд ліквідності, коли треба збалансувати її грошові потоки.
Окрім уже згаданих фондів, у кредитному русі важливу роль відіграє державний фонд гарантування депозитів (до 100 тис. євро на кожного пайовика обов’язкова страховка). У цей фонд кредитівки щорічно платять 0,2% своїх депозитів. Регулятором всієї кредитної мережі з боку держави виступає національний банк. Він же видає ліцензії для кредитних спілок. Вони є безстрокові. У разі виникнення претензії до спілки банк може призупинити дію ліцензії у якійсь частині і після усунення недоліків відновити її.
Що стосується державної підтримки кредитного руху, то матеріально спілки були підтримані лише на самому початку. Центральній кредитній спілці надали на розбудову мережі 1,3 млн. євро. Однак через три роки члени об’єднання викупили цю інвестицію, і нині у скарбниці лише власні гроші пайовиків.
На переконання Міглє Блажаускене, всіх цих успіхів вдалося досягти завдяки хорошій правовій базі, що визначає стандартні умови діяльності, які є простими, прозорими і зрозумілими.
Три рівні ліцензування у Молдові
Юхиму Лупарчуку - директору Центральної кредитної спілки Республіки Молдова також було що розповісти колегам, хоча таких висот, як у Прибалтиці, там кредитні спілки не досягли.
Невеличка країна з населенням 3,6 млн. чоловік має проблеми із зайнятістю: чверть громадян знайшли роботу в еміграції. Їхні перекази з-за кордону становлять чверть ВВП країни. За таких умов кредитні спілки, які до 40-х років минулого століття мали тут неабияке поширення, в 90-х роках знову стали затребуваними і почали відроджуватися. У той час руку допомоги подав Світовий банк, який під гарантії уряду виділив кредитну лінію для села. Нею вміло розпорядилися, започаткувавши систему кредитних спілок у сільській місцевості.
Програма відродження і перший закон були ухвалені у 1997 році. Мережа почала швидко рости й нині в країні діє 360 кооперативів, які об’єднують близько 130 тис. членів. Активи досягли 24 млн. євро, середній розмір позики наближається до 600 євро. Щоправда, їх надають лише у національній валюті й лише фізичним особам. Відсоток повернення кредитів досить високий - понад 95%. І якщо до 2000 року понад 80% кредитів йшли на потреби сільського господарства, то нині видають і на започаткування своєї справи, і на придбання побутових товарів.
Згідно з новим законом 2007 року всі операції проводяться тільки в національній валюті, кредити не надають юридичним особам. Щодо ліцензій, то їх видає державний регулятор на безстроковий термін. Вони є трьох видів: перший - найпоширеніший, це ліцензії фізичним особам, які дозволяють діяльність спілки в межах одного села з кількістю членів не менш ніж 50 чоловік. Такі кредитівки депозити не залучають. Гроші беруть у фінансових організацій, які надають кредити для потреб членів спілки (вони були створені в рамках програми Світового банку). Діє корпорація сільського фінансування - акціонерне товариство, в якого акціонерами є кредитні спілки. Другий тип ліцензій надається фізичним і юридичним особам в межах одного району (200 членів), які мають право працювати з депозитами. Третього виду ліцензій з національним статусом і кількістю членів 2 тис. осіб наразі не має ніхто, хоча є в країні спілка, де 2260 членів з активами у 1,5 млн. євро.
У Молдові функціонує потужне профільне об’єднання - Центральна кредитна спілка. Вона створена 2009 року й об’єднує 50 членів. Нині в національному кредитному русі відбувся розкол і, як в Україні, діють дві асоціації. Загалом на кредитну систему це не особливо вплинуло, тож широка мережа збереглася, як і високий відсоток повернення кредитів. До позитивних сторін молдовського кредитного руху фахівці відносять чіткий бухгалтерський облік та сувору фінансову звітність, відсутність податків на доходи від депозитів. Слабкими сторонами вважають залежність від зовнішнього кредитування (до 50% коштів не членів спілок). Сюди ж можна зарахувати необов’язковість підвищувати кваліфікацію працівників, нестрахування депозитів та вже згаданий розкол на дві асоціації.
Саморегулювання у Росії
Російський кооперативний рух, хоч структурно й ідеологічно схожий на сусідські, адже розбудовувався за моделлю Всесвітньої ради кредитних спілок, усе ж національний за суттю. Саме на цьому наголосила генеральний директор Російської ліги кредитних спілок Тетяна Івашкіна, виступаючи на конгресі. Відродження кооперативного руху, яке припало на початок 90-х, відбувалося не просто, оскільки проходило на тлі злощасних фінансових пірамід та високого рівня інфляції. І все ж через рік після схвалення концепції розвитку, 1994-го, було створено кілька перших спілок. Згодом з’явилася й Ліга кредитних спілок, яка допомагала ініціативним громадянам створювати нові об’єднання.
Після ухвалення профільних законів у 2001 році почався бурхливий розвиток кооперативів. Створювати їх було легко, ліцензії не потрібні. Тож кооперація охопила багато регіонів, де почали виникати свої асоціації. Далі пішов процес об’єднання самих кредитних спілок і почала вибудовуватися їх багаторівнева система. Нині в Росії 3,5 тисячі кооперативів як первісного, так і другого рівня.
У кооперативах другого рівня, до компетенції яких віднесено розподіл фінансових потоків, збереження ліквідності, розміщення резервів, немає обов’язкового членства. Немає його і в Лізі кредитних спілок. А ось членство в одному з 10 саморегулюючих організацій (СРО), куди треба делегувати свого представника, обов’язкове. Членство тут обходиться від 1 до 12 тис. руб. на місяць залежно від суми активів. Щоправда, санкції СРО проти своїх членів обмежені: штраф або ж виключення з рядів. Наразі членами СРО є лише 1200 кооперативів. Вони внесені до реєстру СРО, що дає право на діяльність (ліцензій немає). Решта кооперативів, які не можуть чи не хочуть вступати, значаться у реєстрі фізичних осіб, що не дає їм права залучати нових членів, брати депозити, видавати кредити.
Згідно із законом про кооперативний рух ще 2004 року над ним мав з’явитися регулятор, та тривалий час його не призначали, тому з контролем було не все так просто. Адже й загальні збори не могли ефективно впливати, оскільки для їх проведення необхідна була участь 70% пайовиків (норма ця діяла до 2000 року). Регулятор з’явився лише 2009-го в особі мінфіну. Однак згодом йому залишили лише законотворчо-нормативні повноваження, а нагляд передали Федеральній службі по фінансових ринках. Однак і це ще не кінець: ходять чутки, що контроль передадуть нацбанку.
Концепція української моделі
Увесь досвід (як позитивний, так і негативний) країн -учасниць Східноєвропейського конгресу кредитних спілок українські керівники кооперативного руху прагнуть використати і, як уже було сказано, не повторити помилок сусідів. Запросивши на форум представника влади - директора департаменту регулювання та нагляду за кредитними установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринку фінансових послуг Олега Швеця, вони спробували окреслити основні віхи концепції розвитку, вибрати моделі управління та регулювання. Передусім йшлося про те, чи поділять між собою ринок регулятори, чи обов’язкове членство в асоціації і що робити з тими, хто не відповідає такому членству. А ще про те, як розбудувати систему гарантування вкладів (нині вона надто мала і неефективна) і що робити, аби при розробці концепції і закону була врахована не лише думка влади, а й фахівців ринку.
На переконання регулятора, допуск кредитівок на ринок має здійснюватися через реєстрацію фінансових установ. Цей допуск є безстроковим і дає можливість починати низькоризковану діяльність, залучаючи кошти через паї і надалі використовувати їх для кредитування. Ті, хто хоче залучати депозити населення, обов’язково повинні мати на це ліцензію, як і на кредитування за рахунок інших залучених коштів (не депозитних). Документі ці строкові.
Нині регулятор наділений такими функціями: веде нормативно-правове регулювання (власне, стежить за правилами гри), опікується дозвільною системою (включає в реєстр фінустанов і видає ліцензії), здійснює пруденційний нагляд (сьогодні він полягає лише у збиранні квартальної звітності), проводить інспекційну діяльність через перевірки і подальше правозастосування.
У своєму виступі на форумі О.Швець нагадав, що на цей рік Національним планом дій президента передбачено активно задіювати регулятора (24-й пункт реформування системи кредитної кооперації). Передусім ідеться про створення фонду гарантування, вироблення диференційованого підходу до кредитівок і на основі цього передачу функцій пруденційного нагляду над тими з них, що працюють з депозитами, до Нацбанку, створення саморегулювальної системи, розробка моделі цивілізованого виведення проблемних кредитних спілок з ринку.
Поява цього плану, пояснив він, пов’язана з кризою 2008 року. Хоча лише близько 10% кредитних спілок не змогли виконати свої зобов’язання перед вкладниками, вже сам цей факт завдав сильного удару по іміджу кооперативного руху. Саме тому, переконаний регулятор, наболілі проблеми треба розв’язувати спільно, адже винен не лише регулятор, а передусім ринок. Річ у тім, що за благополучних часів не було створено ні сильної системи саморегулювання, ні сильного державного регулятора, ні компенсаційних механізмів. Нині, коли на ситуацію впливають кілька центрів (адміністрація президента, Нацбанк, обмануті вкладники, які вимагають заборонити діяльність кредитівок), ринок має показати, що він може саморегулюватися, що кредитівки готові брати на себе додаткові зобов’язання з контролю і активно брати участь у формуванні тих фондів, за наявності яких можна сказати, що кредитні спілки надійні.
Що ж до проблем з невидачею ліцензій, то вихід можна знайти просто: треба видавати документи лише після проведення інспекційної перевірки. У тому, що такий підхід виправданий, можна переконатися, ознайомившись зі статистикою. Регулятором було перевірено понад 20 компаній і чистими залишилися лише три акти, в усіх інших зауважень більш ніж досить. Оскільки в Україні нині діє 600 компаній, для їхньої перевірки потрібен час. Тому виходить, що краще затримати ліцензію, ніж зовсім скоро мати проблеми. Що стосується термінів діяльності ліцензій, то, на переконання регулятора, перші і навіть другі ліцензії мають бути строковими. Щоб отримати безстрокову, треба зарекомендувати себе на ринку з хорошого боку протягом тривалого часу.
Не все просто і з саморегулюванням. Сьогодні на ринку діють дві великі асоціації. Регулятор за те, аби їх зрівняти в правах. Згодом сам ринок вирішить, скільки об’єднань для нього потрібно. Членство в асоціаціях має бути обов’язковим, а критерії вступу досить високими. Жорстким має бути й регулювання ринку з боку держави. Без нього ні про яку допомогу з бюджету не може бути мови. Те саме стосується й фонду гарантування, де без нормального пруденційного нагляду за діяльністю кредитних спілок, його підтримка державою неможлива. І річ тут не у створенні додаткових контролюючих органів, а в побудові ефективної системи контролю.
- Моя позиція полягає в тому, - підсумував на закінчення дискусії на форумі регулятор, - що, з огляду на важливу соціальну роль кредитних спілок у житті селян та малозабезпечених громадян, цю систему треба обов’язково зберегти. Але слід створити умови, за яких не змогли б виникати фінансові піраміди, а класичні кредитні спілки нормально функціонували.