По-мексиканському бурхлива і по-українському драматична коаліціада-2014 завершилася. Пересічним виборцям представлено результат нічних пильнувань майбутніх учасників коаліції - коаліційну угоду, парафовану п'ятьма партіями - членами коаліції, якій одна із цих політичних сил, сповідуючи передові принципи західних демократій, надала суспільного розголосу, розмістивши прямо в себе на сайті.
Як заявили учасники коаліціади, їхньою метою є (Боже збав!) не розподіл посад і трофеїв. Ні! В основі об'єднання лежить визначення принципів і цілей спільної роботи впродовж наступних п'яти років. Тих років, які мають, ні багато ні мало, закласти фундамент у європейське майбутнє нашої країни, перетворивши й перебудувавши державну систему відповідно до найкращих стандартів ЄС, що уможливить нарешті подання заявки на членство в цьому шановному об'єднанні.
Які ж основи й принципи заклали новоспечені законодавці в текст оприлюдненої коаліційної угоди? Не будучи фахівцями в інших галузях, зупинимося на "реформуванні" податкової системи за версією коаліціантів. Ми спеціально залапкували це жахливо зужите й несправедливо дискредитоване протягом усіх 23 років української незалежності слово. Адже те, що викладено в розділі "Податкова реформа" угоди, знову не має нічого спільного з системними перетвореннями української податкової системи. Опівнічні ж записки реформаторів про податкову долю країни мають набагато більше спільного з начерками чиновника середньої ланки на планірці в начальства, ніж із планом побудови складної, багаторівневої та різнопланової системи, яка є основою будь-якої сучасної державної влади.
У цьому зв'язку навіть більш пристойний вигляд має розділ коаліційної угоди під назвою "Реформа трудових відносин", суть якої коаліціанти бачать у трьох простих словах - "ухвалення трудового кодексу". І нехай недруги й проросійські провокатори скажуть, що владу просто мало цікавлять трудові правовідносини як такі, нехай глузують з приводу глибини думки реформаторів, які вмістили інтереси цілого класу пролетаріату в словосполучення з трьох слів. Усе це від заздрості й небажання зрозуміти глибину задуму коаліціантів. Адже таке настільки ж просте, наскільки й усеосяжне формулювання дає можливість, за бажання, наповнити його будь-яким змістом, захистивши всі можливі інтереси всіх можливих трудящих, ну й заодно залишає коаліціантам необмежені можливості для маневру. Чого не скажеш про розділ "Податкова реформа", який являє нам набір малопов'язаних між собою думок і гасел, чимало з яких (на здивування вітчизняних податкових реформаторів) уже давно реалізовано в чинному законодавстві ще колишньою злочинною владою.
Наприклад, п. 3.2, який передбачає повсюдне запровадження т.зв. електронних сервісів, - це процес, перші системні кроки в якому здійснювало Міністерство доходів і зборів під керівництвом одіозного
О.Клименка. Адже це він успішно реалізував ідею електронної звітності РРО, подачу декларацій в електронному вигляді й навіть т.зв. електронні перевірки - досить ефективний інструмент, якби він був упроваджений так, як це замислювали від початку. Так чи інакше, попередня влада залишила реформаторам достатньо напрацювань у сфері електронного адміністрування податків, використовуючи які податкове відомство ще довго перебуватиме в тренді новітніх електронних технологій. Тут похвально хоча б те, що в розумних починаннях колишньої влади влада нинішня визнає розумну спадковість.
Зовсім інша річ із п.1.2.7 угоди, в якому пропонується реформувати "податок на нерухомість відповідно до європейської практики (зарахування в місцеві бюджети)" і "надати право органам місцевого самоврядування визначати ставку та базу оподаткування... з урахуванням обмежень, встановлених законом". Можливо, для коаліціантів це стане новиною, але податок на нерухоме майно, на відміну від земельних ділянок, завжди був місцевим податком, отже, ніколи не міг зараховуватися в державний бюджет. Ставки ж податку визначаються місцевими радами відповідно до п. 265.5 ст. 265 ПК України. Що ж збираються змінювати законодавці? У даному контексті примітно те, що законодавці, мабуть, не читаючи чинного ПК, пропонують привести у відповідність до європейського законодавства те, що вже було приведено до них, абсолютно опускаючи ту обставину, що податок на нерухоме майно, на відміну від земельних ділянок, не відповідає не тільки європейським, а й світовим зразкам за своєю суттю, оподатковуючи нерухомість виходячи не з її вартості (як це відбувається в усіх розвинених країнах, включаючи Китай), а з форми, тобто площі (як це відбувалося в розвинених країнах 150–
200 років тому). Цей бік реформування податку, схоже, не цікавить законодавців.
М'яко кажучи, дивує пропозиція законодавців закріпити єдині нормативи відрахувань податку на доходи за кожним рівнем місцевих бюджетів (п. 1.2.3.). Що завадило авторам документа знайти відповідні норми в Бюджетному кодексі України, які давно вже діють? А що спонукало їх вимагати закріплення на рівні закону строків відшкодування ПДВ і відповідальності держави за несвоєчасне відшкодування податку? Хіба серед усіх підписантів, їхніх колег і помічників немає жодного, хто відкрив би ст. 200 ПК України, де все це вже давно відрегульовано?
Залишимо за дужками даного аналізу такі хороші цілі-символи, як впровадження фінансової медіації (п. 3.3.3.), ліквідація корупційної складової при адмініструванні податків (п. 3.3.5), закріплення законодавчих стимулів для деофшоризації економіки України (п. 3.11.2). Нинішня влада завжди була небайдужа до красивих, звучних і так само туманних неологізмів. Вибачимо їй цей недолік.
Звернімося до новацій, які заслуговують пильнішої уваги, оскільки містять у собі більш-менш конкретні пропозиції. Так, п. 3.5 передбачає заходи, спрямовані на "відмову від каральної моделі податкового контролю". Пункт містить досить здорові пропозиції. Як, наприклад, збільшення (вдвічі) суми недоїмки обов'язкових платежів як обов'язкової ознаки кримінального злочину за ст. 212, 212-1 КК України; звільнення від штрафних санкцій у разі сплати суми недоїмки без її оскарження; заборона кримінального переслідування особи до моменту узгодження її податкового зобов'язання
(п. 1.1.6); обов'язковість винесення податкового повідомлення-рішення за результатами перевірки платника податків у разі складання акта перевірки.
Очевидно, що в кожному конкретному випадку депутати керувалися благими намірами, і ми можемо вибачити їм неточність формулювань і неуважність до нюансів, як і те, що кожна з таких новацій може як піти на користь платникам податків, так і стати черговим ефективним інструментом зловживання в руках податкових органів. Але ж документ політичний! Дасть Бог, при реалізації ініціатив законодавці все ж таки попрацюють над текстами норм…
Що не піддається розумінню - то це очевидне невігластво обранців, які формулюють завдання, у принципі не сумісні з фінансовим законодавством. Як можна запропонувати "вилучення з дохідної частини державного бюджету штрафів і пені"? Тобто вилучити цілком? У нас не буде фінансових штрафів і пені як таких? А якщо будуть, то куди реформатори пропонують їх вносити, якщо не в бюджет? Безпосередньо в кишеню люстрируваних попередньо податківців?.. Дивує також пропозиція запровадити особисту (!) фінансову відповідальність для працівників податкових і митних органів за втрати, що їх зазнали суб'єкти підприємництва. Судячи з особистих декларацій податківців, їхній майновий стан, поза всяким сумнівом, є одним з найнадійніших джерел покриття можливих збитків бізнесу… Та все ж таки, чому в цьому випадку ми не говоримо про відповідальність держави перед іншими учасниками податкових відносин, про необхідність запровадження якої вже давно й безрезультатно не говорять - кричать фахівці?! І якщо вже ми заговорили про необхідність реформування інституту податкової відповідальності, то чому не почати з найголовнішого - встановлення вини у вчиненні податкового правопорушення як обов'язкової умови притягнення до податкової відповідальності? Адже усічений склад податкового правопорушення, який самотнім пам'ятником - пережитком радянських часів стоїть на руїнах адміністративно-командної системи СРСР, непристойно вульгарно вирізняє українську податкову систему навіть на тлі її найближчих пострадянських сусідів! Хтось, кого новоспечені члени податкового комітету ВР ще чують, пояснить їм, що саме в цьому полягає найперший крок до відмови від "каральної моделі податкового контролю"?
Ще один нюанс. Угодою передбачається податкова амністія капіталів. Це, безперечно, не може не тішити. Але чому амністувати капітали реформатори зібралися ПІСЛЯ реформування податкової системи, якщо навіть студент-другокурсник розуміє, що податкова амністія є передумовою запровадження законодавчих змін і посилення правового режиму для платників податків? Отже, вона має передувати або запроваджуватися одночасно, але аж ніяк не після реформи!
Ну і зовсім уже курйозною є пропозиція поширити Закон "Про основи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" на податкові органи. Зверніть увагу - не на відносини, а на органи! Але річ навіть не в цьому. Маючи можливість доопрацювати, як тільки дозволяє фантазія і здоровий глузд, Податковий кодекс, який вичерпно регулює правовий статус податківців, законодавці просто пропонують створити ще одну колізію між рівнозначними нормативними актами, щоб у майбутньому, треба думати, героїчно її долати?
Вже вкотре законодавці задекларували істотне скорочення чисельності Державної фіскальної служби, що в українських умовах, як відомо, має завжди зворотний ефект. У цьому зв'язку ще цікавіша ідея створення Служби фінансових розслідувань, яку детально виписано в угоді. Цей, фактично вже створений урядом, податковий монстр не тільки щедро освоїть бюджети, "зекономлені" на частковому скороченні податкового відомства, а й стане ефективним інструментом в управлінні та контролі за всіма процесами в суспільстві, маючи єдиний, але досить важливий інструмент - повноваження розслідувати фінансові злочини і доступ до інформації про всі фінансові операції. І нехай наївного виборця не бентежить той факт, що відповідно до самої ж угоди СФР не братиме участі у проведенні перевірок. А як же інакше СФР збирається розслідувати кримінальні злочини? Шляхом безпосереднього проведення обшуків, вилучень та інших слідчих дій? Не сумніваюся, що всі вітчизняні платники податків, добре знайомі з практикою "розслідування" кримінальних проваджень вітчизняними правоохоронцями, зітхнуть з полегшенням від такої перспективи.
У цьому зв'язку дозволимо собі невеликий історичний екскурс. Занадто розвинений апарат державного контролю за стягненням податків був характерний для великих імперій і навіть цивілізацій саме в період їх занепаду. Саме він є ознакою тиранії держави та деградації суспільства. До речі, саме ця ознака притаманна й сучасним західним демократіям, що зазнає системної критики фахівців. Тому питання розширення повноважень контролюючих органів або створення додаткових контролюючих структур - це не просто питання податкової політики та фінансового забезпечення діяльності держави, це питання демократії в широкому значенні цього слова. Питання захисту прав та основних демократичних свобод, питання непорушності права приватної власності, а отже питання засад існування сучасних демократій, хоч як пафосно це звучить. Таким чином, послідовне бажання саме демократичних сил вивести зі складу податкового відомства податкову міліцію не з подальшою інтеграцією її у вже діюче Міністерство внутрішніх справ, а створюючи на її базі новий орган з розширеними (у чому вже немає сумніву) повноваженнями, м'яко кажучи, дивує.
Разом з тим окремі положення угоди не позбавлені здорового глузду і видаються сьогодні більш ніж обґрунтованими. До таких належить зменшення навантаження на фонд оплати праці за рахунок єдиного соціального внеску. Нагадаємо, що це завдання марно ставили перед собою всі попередні українські уряди 10 останніх років. Сподіваємося, що в цьому випадку реформа все ж таки вдасться. Також увесь бізнес аплодує стоячи рішенню про скасування системи електронного адміністрування ПДВ, запровадженої законом №1621 ц.р. без вкрай необхідної попередньої підготовки.
Очевидно, що податкову реформу неможливо вмістити на трьох аркушах угоди. Навряд чи всі необхідні зміни й доопрацювання вдасться вмістити і на трьохстах, і навіть на трьох тисячах сторінок. Адже на складні запитання немає простих відповідей. Через це можна сумувати, але із цим не можна не змиритися. Системні явища потребують системних підходів, продуманих до дрібниць, адже саме на рівні дрібниць виникають суперечності, неузгодженості, які змушують ламати та будувати заново весь раніше, здавалося б, уже повністю погоджений каркас реформи. І якість реформаторських пропозицій залежить від ступеня володіння автором ініціатив матеріалом. Саме глибокий, системний підхід унеможливить появу таких, як останні, подекуди смішні, подекуди явно популістські, що дискредитують усю владну команду й часом просто відгонять шахрайством, ініціативи Мінфіну команди О.Шлапака, які, на щастя, не пройшли через парламент два місяці тому. Зокрема й про скорочення кількості податків до дев'яти як про основний посил "податкової реформи" (до речі, ця пропозиція також міститься в угоді).
Насправді ґрунтовні, глибокі й системні пропозиції за кожним напрямом державної політики майбутні депутати мали підготувати навіть не до підписання угоди і навіть не до виборів! Ще раніше - до революції… Саме вони мали стати основною зброєю проти обмеженої знахабнілої влади. І саме вони мали лягти в основу реформування української держави і суспільства, створивши потужний плацдарм для їхнього подальшого розвитку. Разом з тим, за старою студентською традицією, ми продовжуємо задовольнятися гаслами, кричалками і навіть не напів- - чверть-заходами, відкладаючи ту саму справжню роботу на завтра, після виборів, після реформи, після, після…. Наче ми зібралися жити не одну тисячу років, наче виконання нами нашого домашнього завдання потрібно комусь іще, окрім нас самих…