Кабмін укотре підтримав матеріально галузь економіки вчорашнього дня, а заодно і її небідних власників. Про преференції, обіцяні меморандумом про взаєморозуміння з підприємствами гірничо-металургійного комплексу, інші галузі промисловості не можуть навіть мріяти. Однак чиновників це анітрохи не бентежить. Адже їхня головна мета - скоротити збитки в металургії.
Минулого тижня Кабмін схвалив потребу підписати меморандум про взаєморозуміння з підприємствами гірничо-металургійного комплексу (ГМК). На думку уряду, такі вимушені заходи потрібні, аби вивести галузь із кризового стану. Суть документа зводиться до того, що держава і власники підприємств беруть на себе низку взаємних зобов'язань. Утім, від власників вимагають фактично лише одного: зберегти робочі місця і вчасно виплачувати заробітну плату металургам. Натомість держава готова надати їм широке коло преференцій, починаючи від податкових пільг і компенсацій (оперативна виплата заборгованості з ПДВ і переплат за іншими податками, випуск цінних паперів, забезпечених державою для покриття заборгованості, скасування податкових і митних зборів на імпорт обладнання і брухту) і закінчуючи мораторієм на підвищення вартості послуг природних монополій. Так, "Укрзалізницю" і НКРЕ зобов'язали не підвищувати тарифи на залізничні перевезення й електроенергію більш ніж на 5% від чинних на 1 квітня.
Особливу увагу в меморандумі приділено держпідтримці металургійних підприємств при проведенні модернізації виробництва. Їх не тільки звільнять від сплати податкового мита, митного збору і ПДВ при імпорті потрібного для таких цілей обладнання, а ще вони отримають відповідні держгарантії: для цього буде передбачено окрему статтю витрат у держбюджеті на 2014 р. Уточнимо, що, крім цієї преференції меморандуму, на модернізацію підприємств ГМК уже передбачено держгарантій на 10 млрд грн у рамках реалізації держпрограми активізації економіки України на 2013-2014 рр. До речі, це вже не перша спроба підтримати ГМК за допомогою таких заходів.
Перший меморандум підписано в IV кварталі 2008 р. Однак на той момент це був вимушений захід, який дав змогу уникнути реального краху галузі через надвиробництво і стрімке падіння попиту і цін на метал. Нинішня ситуація в комплексі, яку розробники меморандуму охрестили "кризовою", істотно відрізняється від тієї, в якій галузь опинилася в 2008-2009 рр. Нині, вловивши основні тенденції попиту на ринках, виробники металу адаптували обсяги виробництва до цих критеріїв. Тому можна сміливо припустити, що прийняття меморандуму в нинішніх умовах покликане не просто допомогти галузі вижити, що раніше їй уже вдалося. Ідеться скоріше про допомогу далеко не бідним власникам металургійних підприємств, які жадають, нарешті, отримувати прибуток від діяльності. Навіть за рахунок держави.
Із формального погляду уряд турбують збитки в галузі: згідно з даними Мінпромполітики, за підсумками минулого року вони становили 4,9 млрд грн. Утім, слід зазначити, що
2,9 млрд грн із них - це збитки підприємства "Арселорміттал Кривий Ріг" (АМКР) і 1,14 млрд грн - збитки "Євраз-ДМЗ ім. Петровського". Отже, говорити про тотальну збитковість галузі не можна. Водночас в уряді планомірно протягують документ, що передбачає значні витрати для й так дефіцитного бюджету країни, аби реанімувати всю галузь. У нинішній
ситуації це порівнянне з недозволенною розкішшю. Ба більше, тому ж таки АМКР, який зазнав за підсумками минулого року майже половину збитків усієї галузі, преференції з модернізації взагалі ні до чого, оскільки раніше підприємство було практично повністю модернізоване. Створюється враження, що документ покликаний не так допомогти збитковим підприємствам, як надати допомогу потрібним.
Однак в уряді рапортують, що галузь треба рятувати, оскільки вона є базовою для країни, посідаючи близько 18,1% загального обсягу реалізованої продукції по промисловості, а також працевлаштовуючи близько 12% усіх промисловців. Водночас інші, не менш пріоритетні галузі, включаючи аграрний сектор, машинобудування або ПЕК, можуть тільки мріяти про таку комплексну підтримку з боку держави. Для них зазвичай поблажки обмежуються податковими пільгами і частковою компенсацією ставок за кредитами.
Цікавий і такий факт: в обмін на всілякі поблажки ГМК підприємства цієї галузі не зобов'язані йти на якісь поступки іншим галузям. У меморандумі чітко прописано, що металургійна продукція має реалізовуватися, приміром, тим же машинобудівним підприємствам за цінами не вищими за світові. Тепер навіть такі ціни вважаються досягненням. Напрошується логічне запитання: чому не можна зобов'язати металургів в обмін на щедрі преференції за рахунок всіх платників податків держави, які порівнянні з грошовими вливаннями, реалізовувати метал бодай пріоритетним галузям за цінами незначно нижчими за ринкові? Тим самим стимулювався б попит, а отже і завантаженість метвиробництв. А ще це створило б передумови для скорочення збитків підприємств, що споживають метал.
Друге, чим апелюють у Кабміні на захист меморандуму, - бажання не припустити масових звільнень металургів. Але й ця тенденція також характерна для інших галузей. Приміром, напередодні в уряд звернулася Асоціація легкої промисловості з проханням урахувати низку її вимог для стабілізації галузі. Ба більше, у Легпромі відповіли, що з проблемними питаннями давно знайомі профільні чиновники. Тільки за минулий рік зростання імпорту продукції легкої промисловості становило 44%. Це призводить до тотального обмеження інтересів вітчизняного виробника і закриття виробництв. За останні 10 років у галузі скорочено 59 тис. робочих місць. В асоціації просять не преференцій, а створення здорової конкуренції введенням адекватного оподатковування імпорту відповідної продукції і виведення виробництв із "тіні".
Та подати руку допомоги легкій промисловості держава не квапиться. І поки металургійні олігархи купують нові структури, а чиновники повністю захищають їхні інтереси під виглядом того, що бояться масових звільнень у галузі, інші підприємства зазнають збитків, борються за виживання і щодня скорочують робочі місця. Можливо, адекватна допомога держави підприємствам інших галузей допомогла б уникнути таких заходів. Чи для України має принципове значення той факт, що звільнений саме металург, а не кондитер, токар чи швачка?
Створюється враження, що в нашій державі намагаються по десятому колу допомогти одним і тим самим галузям, та й усе тими ж заходами. Але віз і нині там - розпочаті заходи не вносять поки що істотних поліпшень в економіку країни загалом. Ну, а Україна, як відомо, не така багата, щоб дозволяти собі фінансово підтримувати всіх провладних власників бізнесу, розчарованих фінрезультатами своїх підприємств.
Тим часом низка інших країн ЄС і Південно-Східної Азії опікуються своїм місцем у світовій економіці майбутнього, стимулюючи розвиток високотехнологічних галузей, зокрема IT-технологій, інвестиції в які окупають себе стократ. Цим шляхом уже пішли навіть сусідня Білорусь і Казахстан, які надають значні податкові й тарифні пільги гравцям IT-ринку. Це дозволяє компаніям цієї індустрії заробляти прибуток, а державам - нарощувати економічний потенціал. Україна в особі висококваліфікованих фахівців у сфері інформтехнологій також має всі передумови для розвитку високотехнологічних галузей, але воліє тупцювати на місці, ніж іти інноваційним шляхом.