У другому номері DT.UA від 19 січня ц.р. була опублікована стаття Олекси Підлуцького "Джордж Маршалл - реставратор Європи". Автор абсолютно правий, зазначаючи, що План Маршалла "передбачав... створення умов для якомога повнішого використання ефективних виробничих потужностей і створення нових у стратегічних галузях економіки, які були розділені на "долароощадні", тобто ті, які заміщують експорт, і "долароприбуткові", тобто експортні".
На жаль, Олекса Підлуцький практично нічого не сказав про ті специфічні фінансові механізми, з допомогою яких План Маршалла був реалізований. Можливо, ці механізми не становлять інтересу для сучасних європейських політиків, але нам, жителям країни, яка ось уже 20 років не може вибратися з руїни, дізнатися про те, як конкретно працював План Маршалла, було б цікаво.
Наприкінці листопада - початку грудня 2000 р. мені пощастило взяти участь у десятиденному семінарі, який відбувався в коледжі державного управління ім. Кеннеді при Гарвардському університеті (м. Кембридж, штат Массачусетс). Семінар був присвячений темі "Національна безпека України". Всі його учасники зійшлися на тому, що ця тема має багато різноманітних граней та аспектів, але все зрештою визначається станом економіки країни.
Одним з тих, хто позитивно оцінював можливість реанімації української економіки, був професор Франклін А.Ліндсей, котрий кожному з представників України вручив текст на 13 сторінках. Свої пропозиції щодо організації економічного підйому в нашій країні вчений обґрунтовував успішним досвідом реалізації Плану Маршалла, до якого він був причетний замолоду.
Саме від професора Ф.Ліндсея я довідався, що суть Плану Маршалла була не в тому, щоб закидати Європу доларами. Американці прагнули давати небагато грошей і розставалися зі своєю валютою неохоче. План був спрямований на те, щоб спонукати європейців до відновлення промисловості та сільського господарства своїх країн шляхом відновлення вільної торгівлі між підприємствами різних європейських держав. Перешкодою для реалізації цього доброго наміру була нестача грошей, адже купувати, як відомо, можуть тільки ті, в кого вони є. А повноцінними грішми тоді були тільки долари США, і саме їх європейцям катастрофічно бракувало.
Спочатку (з 1948 р.) Адміністрація економічного співробітництва США (АЕС), на яку було покладено виконання Плану Маршалла, стала купувати товари в одних європейських країнах і продавати їх за місцеву валюту в інші. Рекомендації, що в кого купувати і що кому продавати, готувала Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), у якій були представлені всі європейські країни - учасниці плану. Позитивний ефект виявився майже миттєво - товарний дефіцит істотно скоротився, стабілізувалися курси валют значної частини європейських країн, рівень виробництва почав досягати і перевищувати довоєнний. Але вже у1949 р. далися взнаки неприємні побічні ефекти: ОЄЕС роздирали конфлікти з приводу розподілу американської допомоги, АЕС почала перетворюватися на такий собі аналог Держпостачу СРСР. Але найнеприємніше - європейські країни категорично не погоджувалися відмовлятися від грошових субсидій США і переходити на самозабезпечення. Треба було щось змінювати.
Розв'язанням проблеми стала система багатосторонніх прав запозичень, оформлена 1950 р. у Європейський платіжний союз (ЄПС). Цілей Плану Маршалла значною мірою було досягнуто саме завдяки діяльності ЄПС.
Інформацію про те, як працювали План Маршалла і Європейський платіжний союз, професор Франклін А.Ліндсей виклав у додатку до своїх "Пропозицій з відновлення зростання та продуктивності економіки України". Гадаю, читачам DT.UA буде цікаво дізнатися про ті фінансові механізми, використання яких дало європейським країнам змогу в короткий період відновити та модернізувати свою промисловість і одночасно із цим здійснити інтеграцію економік країн Західної Європи в єдиний ринок. Текст, переданий мені професором Франкліном А.Ліндсеєм у Гарварді 2000 р., був написаний російською мовою (переклад зробив один зі співробітників коледжу ім. Кеннеді). Наводимо його українською зі збереженням усіх стилістичних особливостей.
Додаток
Система прав на одержання кредиту в Плані Маршалла
"Наприкінці Другої світової війни я був у складі американського персоналу, який розробляв і втілював План Маршалла для відновлення зруйнованої Європи. Я також проводив частину кожного з останніх шести років в Україні, де побачив, що деякі економічні проблеми цієї країни аналогічні тим, які ми побачили в Європі наприкінці війни, працюючи в рамках організації Плану Маршалла. Сподіваюся, що отриманий досвід буде релевантним сьогоднішнім проблемам в Україні і зможе стимулювати мислення в країні, спрямоване на розв'язання поточних проблем. Я використав це як приклад, тому що це було частиною Плану Маршалла, який був спеціально спрямований на використання власних ресурсів Європи для стимулювання економічного відновлення після війни.
План Маршалла складався з двох основних частин. Перша відома більше і надавала гроші для оплати імпорту зі Сполучених Штатів, тобто товарів і капітального обладнання, гостро необхідних для відновлення руйнувань за шість років війни та відродження мінімального рівня життя.
Друга частина плану надавала європейським державам спосіб поновлення торгівлі між ними самими, яка припинилася під час війни і тепер була життєво необхідною для відновлення Європи.
Коли закінчилася війна, кожна із західноєвропейських держав намагалася відродити свою національну економіку з допомогою бартеру, ембарго на експорт і двосторонніх торгових угод з іншими європейськими державами. У цих двосторонніх угодах кожна держава погоджувалася експортувати в іншу державу стільки продукції, щоб вона точно відповідала у вартісному вираженні імпорту з цієї держави. Кожна країна також намагалася відродити свою власну економіку шляхом вимоги оплати експорту товарами або в доларах. Оскільки обидві держави мали обмежені запаси, то кожна з них суворо обмежувала свої власні покупки в сусідів.
Невдовзі стало очевидно, що відновлення торгівлі на базі двостороннього балансу та бартеру сильно гальмує відновлення. Європа не могла реанімувати свої економіки з допомогою бартеру та двостороннього врівноважування. Для цього була потрібна багатобічна торгівля, при якій кожна країна стимулювалася до експорту та до імпорту від усіх своїх сусідів без необхідності врівноважування імпорту та експорту окремо з кожним торговим партнером - або вимагаючи золото чи долари для погашення двосторонніх боргів.
Мета другої частини Плану Маршалла, названої Європейський платіжний союз, полягала в заохоченні багатосторонньої торгівлі так, щоб кожна держава могла купувати у будь-якого джерела в Європі те, чого вона найбільше потребувала для відновлення своєї економіки, і оплачувати цей імпорт із допомогою продажу свого експорту туди, де були найсприятливіші ринки і де існувала найбільша потреба в харчових продуктах, енергії та капітальному устаткуванні.
У другій частині Плану Маршалла також передбачалося, що кожна з європейських держав надає кредити кожному з інших учасників таким чином, що необхідний імпорт може купуватися негайно, без очікування накопичення своїх власних заробітків від експорту.
Такий підхід реалізовувався через надання кредитів, які називалися правами на одержання кредиту, кожній державі-учасниці, аж до фіксованої суми, що уповноважувала його на придбання необхідних товарів і послуг у кожного з інших учасників. Наприклад, Франція була основним виробником сільськогосподарської продукції. Її сільське господарство не було сильно пошкоджене в результаті війни. Франція надала права на одержання кредиту іншим країнам, таким як Німеччина та Англія, які гостро потребували імпорту харчових продуктів. У свою чергу, ці країни надали Франції права на одержання кредиту, які могли бути використані для імпорту інших необхідних виробів, таких як вугілля та устаткування.
Система переслідувала дві мети. Перша: країни могли негайно використати свої права на одержання кредиту для імпорту гостро необхідних виробів від інших країн без необхідності укладання бартерних договорів.
Важливо зазначити, що права на одержання кредиту були просто правами на придбання товарів в інших учасників аж до суми прав на одержання кредиту в поточному році. Не треба було використовувати всю суму в будь-якому одному році.
Друга мета: країни могли платити за імпорт одній країні шляхом експорту в інші країни в цілому. Таким чином вони користувалися значними перевагами тристоронньої торгівлі. Дефіцити, що виникають унаслідок короткострокових циклічних або сезонних змін у характері торгівлі, урівноважувалися в наступні місяці, коли поверталися сезонні цикли.
Якщо країна продовжувала місяць у місяць відчувати дефіцит у кліринговому союзі, цей дефіцит конвертувався в довгостроковий борг перед Європейським платіжним союзом. Якщо дефіцит тривав, то директори платіжного союзу наполягали, щоб країна-боржник уживала заходів для ліквідації свого від'ємного сальдо з допомогою зменшення імпорту та збільшення експорту.
Наприкінці кожного місяця сумарні значення імпорту та експорту з кожної країни в кожну іншу (всі баланси двосторонньої торгівлі) консолідувалися в єдиний чистий багатосторонній баланс Банком міжнародних розрахунків у Базелі, Швейцарія. Банк консолідував ці доходи й видатки і віднімав сумарні надходження кожної країни від того, що вона заборгувала всім іншим. Якщо сума, яка належала країні, була більшою за суму, яку вона заборгувала, то її активне кредитне сальдо переносилося далі для оплати покупок у наступні місяці. Проблем, що виникають у результаті коливань обмінних курсів валют, уникали з допомогою використання єдиної валюти обміну або розрахункової грошової одиниці, в якій реєструвалися активи і пасиви.
Хоча на початку роботи платіжного союзу не було необхідності у фондах Плану Маршалла, деякі кошти Плану Маршалла були згодом використані для підтримки операцій союзу. Це було здійснено шляхом надання через платіжний союз, а не безпосередньо окремим країнам, доларових фондів, які могли використовуватися для оплати закупівель усередині Європи. Це забезпечило союз доларами, які потім могли бути використані для виплати компенсацій країнам, які продовжували експортувати більше, ніж імпортувати в рамках групи країн. У той час можливість заробляння доларів була додатковим стимулом для держав-учасниць експортувати своїм сусідам більше, ніж було імпортовано від них. Результатом було подальше збільшення темпів відновлення економіки.
На початку дії системи прав на одержання кредиту в результаті переговорів у рамках Організації європейського економічного співробітництва були встановлені суми прав на одержання кредиту, наданих кожній країні і від кожної країни, які базувалися на оцінках потреб кожної країни в імпорті та оцінках експорту, що міг надійти з інших країн для задоволення цих потреб. Платіжний союз функціонував із балансом або близько нього з допомогою підтримки чистого (сумарного) дефіциту приблизно у рівновазі із чистими доходами.
Таким чином, ЄПС зробив можливим для кожної країни задовольняти свої найнагальніші потреби і платити за них з допомогою експорту тих виробів, які вона могла виробляти з найбільшою ефективністю для задоволення потреб інших країн.
Відтоді платіжний союз було названо найважливішою частиною всього Плану Маршалла. Протягом п'яти років Європа відновила свою економіку із перевищенням довоєнного рівня, і платіжний союз був більше не потрібний. У Європі відновилася нормальна торгівля до рівня, що гарантував економічне відновлення та продовження зростання. Залишки доходів експортерів з надлишком і заборгованості інших країн були невеликими, тому були легко конвертовані в прості двосторонні позики між учасниками.
Я вважаю, що ця концепція багатобічних прав на одержання кредиту для швидкого пожвавлення економіки європейських держав може бути адаптована для відродження внутрішньої економіки України. Замість надання прав на одержання кредиту країнам, вони надаватимуться окремим підприємствам або галузям економіки в рамках України й управлятимуться українською урядовою організацією.
Система багатосторонніх прав на одержання кредиту може, таким чином, дати поштовх економічному відродженню в Україні. Це не має йти врозріз із поточними зусиллями щодо створення ринкової економіки, але має надати підтримку в подоланні нинішнього застою.
Примітка
Використання прав на одержання кредитів і централізованого клірингу видатків і доходів у Плані Маршалла докладно описано в книжці Джекоба Каплана і Гюнтера Шлеймінгера "Європейський платіжний союз", опублікованій видавництвом "Кларендон Пресс", Оксфордський університет, 1989 р.".
З приводу книжки Джекоба Каплана та Гюнтера Шлеймінгера (Jacob J. Kaplan and Gunther Schleiminger. "The European payments union. Financial Diplomacy in the 1950s" Clarendon Press. Oxford. 1989), спонсором видання якої був Банк міжнародних розрахунків у Базелі, можу додати, що історія Європейського платіжного союзу, докладно й цікаво викладена в названій книжці, містить безліч аргументів на користь пропозицій професора Франкліна Ліндсея щодо відновлення економіки України. Сподіваюся, що зможу найближчим часом ознайомити читачів DT.UA і з цими пропозиціями, і з додатковими аргументами на їхню користь.