Очевидно, що людина не може існувати без води. А неминуче запитання про її якість породжує тих, хто робить на ній бізнес. Інакше й бути не може. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, якщо понад 100 млн. населення лише в благополучній Європі не мають доступу до якісних водних ресурсів, то що вже й казати про бідні країни інших регіонів. В Україні якість води - це предмет спеціальної загальнодержавної програми. Але поки чиновники складають програми, обивателі попивають умовно чисту воду. Фахівці ж не перестають бити на сполох: близько 70% води, що подається нашим співвітчизникам у водопровідні крани, не придатна для вживання. За такої ситуації пошуки альтернативи тими, хто хоче заробити на пропозиціях споживачам води, придатної для пиття, зрозумілі.
Що в бутлі тобі моєму?
Українцям, можна сказати, ще пощастило: у країні чимало джерел як питних, так і мінеральних вод. Є також достатня кількість підприємців, охочих організувати видобування, доставку цих вод усім стражденним. У лідерах ринку - IDS Group, «Кока-Кола», «Оболонь», «Росинка» та інші, які випускають звичну й популярну продукцію. Окрім десятка великих компаній (які покривають близько двох третин потреби в питній воді), на вітчизняному ринку бутельованих вод є ще близько двох сотень дрібніших. Адже якщо для відкриття не дуже потужного виробництва (близько 7 тисяч пляшок на годину) знайдеться близько мільйона євро, то вкладення може окупитися років за п’ять. А там залишається підраховувати прибуток, - адже один бутель води обходиться споживачеві від 10-15 грн. Якщо додати до продажу бутлів у магазинах ще й популярні установки з водою, які красуються нині мало не в кожному офісі, та плюс до них домашні установки, що мають дедалі більший попит, вийде лавина оплачуваної нами, споживачами, води. І нехай суспільство ще не дозріло до того, щоб готувати ще й їжу на бутельованій воді в кожному будинку, але навіть кількість використовуваної переважно для пиття води не дає «засохнути» цьому перспективному бізнесу.
Таку райдужну картину поширення бутельованої води серед українських обивателів псує та обставина, що навіть заплативши чималу суму, ми не можемо бути впевненими в тому, що п’ємо справді якісний продукт. Наприклад, фахівці відділу гігієнічних проблем екології СЕС вважають, що в деяких випадках пропоновану споживачам воду банально набирають зі звичайного крана, а потім (у найкращому разі) очищають. Таким чином, за їхніми оцінками, чималий відсоток наявної на ринку бутельованої води - фальсифікат. Як боротися із цим? Звичайно, можна спробувати купувати бутельовану воду тільки відомих марок, потужних виробників. Але… Ті ж санстанції, що регулярно беруть на дослідження проби бутельованої води різних найменувань і виробників, час від часу фіксують у їхніх зразках перевищення вмісту то кремнію, то калію, то показників запаху і смаку, то вмісту нітратів, цинку, нафтопродуктів, загальної жорсткості та лужності...
У бутельованої води будь-якого виробника (як великого, так і дрібнішого) є ще один досить вагомий мінус. На жаль, її ціна поки що ну ніяк не дає змоги всім охочим регулярно нею користуватися. А отже, люди неминуче шукатимуть доступніших варіантів.
Очищення від «гріхів»
Звісно, «гріхів» води можна спробувати позбутися з допомогою очищення. І обиватель, особливо той, хто бідніший, традиційно вдається до старих, здавалося б, перевірених способів поліпшити її якість. Хто - до кип’ятіння, хто - до відстоювання води. Хтось чув, що очистити воду допоможе кремній, а хтось - що срібло. Ну а до послуг заможнішої публіки різноманітні асортименти імпортних і вітчизняних фільтрів для очищення води. Щодо перших, то вибір імпортних фільтрів досить широкий. Втім, і вітчизняні виробники обладнання та надавачі послуг з очищення та підготовки води, придатної до вживання, аж ніяк не аутсайдери на цьому ринку. Адже близько 50% великих постачальників спеціалізованого обладнання та матеріалів, які застосовуються для очищення води, саме українські фірми. А ще - наукові інститути з багаторічними напрацюваннями та молоді інноваційні підприємства.
Традиційно близько 50% усіх вітчизняних виробників (виробництво обладнання та матеріалів для очищення води) дислокуються переважно як у самому Києві, так і в столичній області. Серед них такий виробник побутових фільтрів і промислових установок для очищення води, як столичне НВО «Екософт», київська науково-виробнича фірма «Ековод» і багато інших. У Київській області прилади та обладнання для очищення, переробки води виробляє НВП «Альфа Стевія» з Обухова. Розробку та реалізацію промислових технологій водопідготовки взяла на себе інжинірингова компанія «Джурби-Вотер» з Хотова. Однак закордонні постачальники обладнання, попри досить масове використання цілком доступних українських технологій, не бажають поступатися своїми позиціями.
Споживачів побутових фільтрів для очищення води зрозуміти можна. На їхню думку, вже краще один раз витратитися, заплативши гроші за сучасний фільтр, але потім «безплатно» пити чисту воду. На жаль, як доводять численні дослідження води, відібраної з установок, на яких тривалий час працювали фільтри, останні таки не спроможні забезпечити тривале якісне її очищення до необхідних стандартів. Крім того, фахівці СЕС настійно рекомендують не проґавити той момент, коли фільтри замість користі починають працювати на шкоду своїм споживачам. Навіть «найкрутіші» з них забруднюються, тобто всі фільтри регулярно доводиться міняти, і про «безплатну» воду говорити не доводиться.
«Жива» вода чи «мертва»?
Альтернативою «мертвій» воді з водопроводу чи тій, що продається в бутелях або очищеній з допомогою фільтрів, багато хто вважає «живу» воду, яку беруть у бюветах. І вибір, здавалося б, справді є. Адже тільки в столиці налічується близько 200 бюветів. Є вони, хоча й у меншій кількості, і в регіонах. Велика частина з них (за підсумками минулого року, лише в Києві майже половина) здебільшого простоює. Додайте до них ті, в яких не працює один або й два крани, то струмочок бюветної води ще зменшиться. Якщо вірити офіційній версії чиновників, люди самі винні, що не всі бювети працюють. Річ, мовляв, у тім, що використовують їх не регулярно, а отже, застійні явища можуть спричинити забруднення води у водоносних горизонтах, сприяти погіршенню епідеміологічної ситуації. От вода й псується, мутніє, збільшуються показники заліза в її пробах. І безпеки бюветної води нам не можуть гарантувати ні комунальники, ні СЕС, ні екологи, ні медики…
Втім, у хронічній проблемі закриття низки бюветів не все так просто. І річ не тільки і не скільки в невідповідності якості бюветної води різним стандартам. Є інформація, що «Київводоканал» не палає бажанням ремонтувати столичні бювети через значно прозаїчніші причини. Як стало відомо, районна влада столиці (на балансі якої і перебувають злощасні бювети) заборгувала близько 20 млн. грн. тому ж таки водоканалу за електроенергію, ремонт бюветів і заміну їхніх деталей.
Щоб хоч якось виправити становище, столична влада неодноразово порушувала питання про передачу бюветів у приватні руки. «КП «Київкомунсервіс» зобов’язане підготувати для Головного управління економіки та інвестицій список бюветів, які потребують залучення інвестицій, та оформити право користування земельними ділянками під ними для обслуговування та обладнання пунктів розливу питної води (МАФів). Також КП зобов’язане подати пропозиції про умови проведення конкурсів щодо залучення інвесторів, готових профінансувати монтаж блокових водоочисних установок малої продуктивності», - йдеться в розпорядженні Київської міської адміністрації.
Здається однак, що навіть попри обговорення питання ціни, за якою бізнесмени продаватимуть воду з бюветів городянам, останнім хвилюватися поки що не варто. Попереду - вибори, і навряд чи столична влада ризикне піти на таке непопулярне рішення, як стягнення грошей за воду, яку люди звикли брати безплатно.
Вода - на розлив
Очевидно, що на ринку питної води необхідність змін уже назріла. Адже варварська технологія хлорування відійшла в минуле в усьому цивілізованому світі, бутельована вода не всім по кишені, очисники води, якщо не дбати про їх профілактику, можуть працювати проти людей, а до якості води з бюветів та їх роботи є чимало претензій.
У пошуках вирішення питання люди з комерційною жилкою шукають альтернативних способів постачання води населенню. Як варіант - розлив екологічно чистої артезіанської питної води, яку доставляють автотранспортом від свердловини до місць її продажу. Приклади такого бізнесу, що розвивається досить успішно, є в Росії. Так, підприємець В.Зонов вважає, що в цьому бізнесі головне оцінити чотири його складові: наявність власних або позикових фінансів, можливість вирішити питання про виділення торгових точок з місцевою владою, наявність справді поганої води в міському водопроводі і свердловини з водою, яка відповідає високим стандартам.
- Треба дуже ретельно вибирати партнерів. Не хотілося б працювати з тими, хто прагне збагачення за всяку ціну. Цей бізнес і так окупається в рекордний термін - від восьми до 13 місяців, - вважає В.Зонов. Усього, за його оцінками, для відкриття «водного» бізнесу в півмільйонному місті знадобиться близько 500 тис. дол. Ну а якщо йдеться про міста-мільйонники, цифру треба відповідно, помножити. Формат цього бізнесу, зі слів В.Зонова, має бути таким: мережа однакових, фірмових кіосків з розрахунку - один кіоск на 15 тисяч населення на старті проекту, а при насиченні ринку - один кіоск на 3,5 тисячі жителів. Ціна такого задоволення для споживачів - 1-1,5 руб. за один літр.
Багато це чи мало, можна зрозуміти хоча б із того, що чиновники київської мерії, які неодноразово давали привід для обговорення ціни на доочищену воду зі столичних бюветів, теж робили свої розрахунки. Так, перший заступник голови столичної міськадміністрації О.Мазурчак казав, що за один літр доочищеної води з бюветів її споживачі повинні будуть платити в межах 0,5-1 грн., пенсіонери - менше.
Чи піде такий бізнес в умовах українських реалій - питання. Але те, що наші люди в пошуках чистої води нишпорять по ярах, лісах, балках - факт. У столиці її примудряються знаходити в Пущі-Водиці, Феофанії, біля станції метро «Сирець». Джерельна вода - проточна і на смак приємна. І ніхто особливо не замислюється про те, що вода, яка не перевіряється регулярно, може містити, приміром, токсичні складові. Чи, може, й справді було б краще, аби за якість споживаної нами води відповідали хоча б бізнесмени?