Громадянські права та свободи, а також економічна свобода мають стати основою нашої міці, відновлення та модернізації. Це одна з тез резолюції Форуму Коаліції бізнес-співтовариств за модернізацію України, що проходив у Києві на початку червня. Здавалося б, посилання базове, для демократичної країни — це не мрія, а повсякденність. Але не в Україні. Що гірше, нагадувати владі про такі прості речі підприємцям доводиться рік у рік, бо нічого принципово не змінюється, — відносини держави та бізнесу дедалі більше схожі на протистояння, а не на співпрацю.
Рік тому об'єднання підприємців CEO Club Ukraine, Бізнес-співтовариство Board, Спілка українських підприємців, Торгово-промислова палата підписали меморандум із метою узгодити та просувати ключові принципи післявоєнної економічної політики. Процитуємо коротко основні принципи, закріплені в ньому:
- Питання прискореного економічного зростання — це питання виживання країни та нації.
- Економіка потребує: масштабної дерегуляції, інвестицій, трудових ресурсів і надзвичайної підприємницької активності. Відновлення економіки неможливе в традиції несвободи (130-те місце у світовому рейтингу економічної свободи).
- Відновлення більшою мірою покладається на українських підприємців, отже, їхній голос має стати гучнішим, вони можуть брати участь у визначенні пріоритетів і розробці економічних політик разом із українською державою та міжнародними організаціями.
Чи не багато бере на себе бізнес, намагаючись вклинитися в роботу зі створення нової економіки? Навіть якщо так, то нічого поганого не хоче. Про це свідчить Візія України, створена підписантами меморандуму. У ній Україна — це країна економічних можливостей для інвестицій, інновацій, ведення бізнесу, з високим рівнем добробуту громадян, економікою, що зростає завдяки інноваціям, підприємництву та розвитку людського капіталу, з ефективною сервісною paper-free державою, яка є надійним партнером як у світі, так і всередині країни.
Непогана візія, погодьтеся. Здавалося б, за дефіциту експертизи та хронічного браку кваліфікованих кадрів влада повинна була б зрадіти розпочатому діалогу теоретиків із практиками. На жаль…
Форум, що зібрався через 11 місяців, став продовженням обговорення позначених у меморандумі принципів і сьогоднішнього рівня взаємодії влади, громадянського суспільства та бізнесу. Основний висновок — ніхто навіть не спробував продовжити розмову, розпочату майже рік тому.
У пунктах резолюції особливо яскраво звучить тема несправедливості влади щодо бізнесу. Цитуємо: «Суспільство має величезний незадоволений попит на справедливість, який держава поки що не спроможна задовольнити. Без цього неможливий економічний розвиток».
Отже, бізнес вимагає справедливості. Про що йдеться? Якщо податковий інспектор прийшов із позаплановою перевіркою та зупинив підприємство, це несправедливо. Якщо тендери через сумнівні причини виграє одна й та сама компанія, це несправедливо. Якщо економічна політика — гра без правил, у такій грі виграшу немає ні для держави загалом, ні для суспільства, ні для бізнесу. Зате є непогане підживлення для корупції.
Ще одна цитата з резолюції: «Бізнес украй потребує передбачуваної державної політики, у тому числі фіскальної, і спроможності держави захистити права власності та інвестиції, у тому числі від неправомірних дій державних службовців».
Відносини влади, громадянського суспільства та бізнесу потребують реформ. Країна потребує реформ, і війна не є виправданням для їхнього гальмування, наголошується в резолюції. «Розвиток ефективних державних інституцій разом із прозорістю публічного управління та становленням громад є ключем до подолання корупції та успішного відновлення (країни)».
Остання теза не беззаперечна. Децентралізація та утворення територіальних громад, безсумнівно, є рухом у потрібному напрямі. Але, на жаль, поки що вони не рятують країни від корупції, що в’їлася. Якщо моменту ще не згаяно, це може виявитися зміною одного виду корупції на інший або, швидше, деякою зміною конфігурації корупційних схем і грошових потоків слідом за переформатуванням структур влади.
Однак у тезі є важлива фраза: «розвиток ефективних державних інституцій», де ключове слово — «ефективних». Чи буде знайдено формулу ефективності та чи зможе зробити крок до неї післявоєнна Україна, наразі говорити зарано. Але, безсумнівно, це буде інша Україна.
Зараз же автори резолюції кажуть про недостатній діалог між державою, з одного боку, і громадянським суспільством і бізнесом — з іншого, що, на їхню думку, створює ризики для демократичного й сталого післявоєнного розвитку. Що сказати: те, що про такі прописні істини досі доводиться говорити, причому роками, — теж ризик чималий.
Далі ще одна цитата з резолюції: «Правилами українського економічного життя просто зараз, не чекаючи Перемоги, мають стати інклюзивність вироблення економічної та гуманітарної політики, рівність правил гри для всіх суб'єктів підприємництва, обмежений законом мінімум втручання держави в економіку, презумпція невинуватості для платників податків, взаємна відповідальність бізнесу та держави й неминучість покарання за злочини, у тому числі корупційні».
…Але ще не стали. І само собою зрозумілі в усьому цивілізованому світі принципи функціонування держави, громадянського суспільства та бізнесу — для українця усе ще мрія або, у найкращому разі, заява, меморандум або резолюція, навіть програма, прийняті на будь-якому форумі.
Не треба забувати, що нам доведеться відбудовувати заново й модернізувати нашу країну. Роль українського бізнесу, безумовно, буде ключовою, а його збереження та розвиток — визначальними. Але на сьогодні влада не чує реального сектору, лише декого з особливо наближених. Не береже реального сектору, залишаючи наодинці зі свавіллям контролюючих органів. Не розвиває реального сектору, обтяжуючи його в такий непростий час додатковими фіскалізацією та регуляціями. Звичайно, бувають країни, де основа економіки — це держслужбовці та працівники держкомпанії, наприклад РФ. Але навряд чи ми хотіли б бути схожими на них, отже, владі варто дбайливіше ставитися до тих робочих конячок, яким ще вивозити нас із нинішньої кризи.