UA / RU
Підтримати ZN.ua

КОНІ, ЛЮДИ І... СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ПЕРЕПИС

Україна 2001 року стала справжнім статистичним полігоном. Спершу «на олівець» узяли худобу і птицю. ...

Автор: Володимир Чопенко

Україна 2001 року стала справжнім статистичним полігоном. Спершу «на олівець» узяли худобу і птицю. Натренувавшись на свійській фауні, обліковці-добровольці під час Всеукраїнського перепису населення, який відкладали з 1995 року, зафіксували і нас, живих. Хоча заради економії бюджетних коштів — майже 200 млн. грн. — можна було б зробити все це за один обхід…

Тепер статлічильники готуються до широкомасштабного першого сільськогосподарського перепису, допоки не узаконеного. Яка мета майбутньої вилазки Держкомстату в глибинку? Чи охоче ділитимуться селяни даними про свої статки?

Із поголів’ям ситуація більш-менш зрозуміла: цифри до тематичного перепису і після нього істотно не різнилися, що посилило довіру до державної статистики. Про точність до десятих судити не беруся, оскільки в моєму селі перепис зчинив справжній переполох. Земляки пам’ятають хрущовські часи, коли доводилося платити податки за сливку, грушку, кущі порічок, аґрусу, смородини, а за підсвинка, теля — і поготів. Тому напередодні «скотинячого» перепису люди поховали живність, хто куди: у льохи, ліси, навіть криївки у скиртах соломи. Щонайменшу цікавість влади до власного господарювання селяни розцінюють як чергове намагання фіскальних органів обкласти його податтю, і, природно, намагаються всіляко відхреститися від зайвих запитань.

Багатьох протверезив і Всеукраїнський перепис населення: нас не більшає, а меншає! Причому катастрофічно… День минув — і майже тисячу чоловік як корова язиком злизала: у землі! Впродовж декади, доки тривали подвірні обходи, довелося вислухати ті ж нарікання, що й при переписі худоби. Опитувальні листи для багатьох виявилися несподіванкою, бо не були завчасно надруковані, а відтак населення з ними попередньо не ознайомилося. Тому чимало запитань заганяли респондентів на слизьке, особливо — коли йшлося про матеріальний стан і джерела доходів. Дехто навідріз відмовлявся відповідати, вбачаючи у цьому порушення своїх конституційних прав. Статистики, у свою чергу, страхали відмовників тією ж таки Конституцією, адміністративним штрафом на суму від трьох до п’яти мінімальних зарплат. Мудро вчинив уряд Великобританії, вилучивши з анкети 2001 року запитання про доходи, яке, як засвідчила практика, стало основною причиною відмови багатьох громадян від участі у переписі.

Але найбільше насторожило те, що Всеукраїнський перепис затіяли саме напередодні парламентських виборів. Були побоювання, що зібраними даними можуть скористатися не за цільовим призначенням. На це наштовхували й непоодинокі випадки, коли інтерв’юери, здебільшого підібрані органами влади, а не управліннями статистики, цікавилися політичними настроями населення...

Перший загальнонаціональний сільськогосподарський перепис не збігається з президентськими перегонами, і це вже заспокоює. Тим більше, відповідний законопроект № 4591 Верховна Рада 23 березня нинішнього року повернула на повторне перше читання. Та навіть за його безперешкодного проходження Кабмінові доведеться розробити й затвердити низку нормативно-правових актів, спрямованих на виконання закону, скоригувати чинну законодавчу базу, а поспіх у цій роботі — не помагач. До всього, стаття 10 законопроекту «Про сільськогосподарський перепис», що передбачає цільове виділення коштів у видатках Державного бюджету України на його проведення, має узгоджуватися зі статтею 27 Бюджетного кодексу. Тобто, у разі прийняття цього законопроекту, його оприлюднення до 15 серпня 2004 року, документ може набрати чинності лише з 1 січня 2005 року. Передбачається також і пробний (пілотний) перепис в одній або кількох адміністративно-територіальних одиницях, перш ніж братися до загальнодержавного масиву. Одне слово, минуть не одні жнива, украй зрідиться поголів’я, аж поки ми вдамося до всеосяжного «переобліку» в АПК.

Прикро, що Україна забарилася з ним. Кардинальні реформені зміни (позитивні чи негативні — це інша тема) в одній із провідних галузей економіки потребують усе-таки частішої «дактилоскопії». Один із відбитків сьогодення — майже третина сільгоспугідь перебуває в господарствах населення, які виробляють понад 60% валової сільськогосподарської продукції. Найцікавіше, що, на відміну від агроформувань, вони не звітують перед органами статистики. А інформацію, одержану методом вибіркового спостереження (по Україні обстежують 28,7 тис. домогосподарств у сільській місцевості) навряд чи можна назвати повною і достовірною.

Це підтвердив торішній зерновий апокаліпсис: засвідчити правдивість даних про урожай зернових культур у приватному секторі було практично неможливо. Та й перевіряльники, як правило, збіжжя не переважують, а записують дані зі слів господаря. В одному із сіл виявили вогнище епідемії у свиней. Для вакцинації прибули ветеринари, які взяли медпрепаратів на ту кількість поголів’я, котра значиться у сільраді. На місці з’ясувалося, що доз потрібно було... вчетверо більше.

Не краща ситуація і з обліком молока, картоплі, фруктів, які реалізовують домогосподарства. Посилаючись на міжнародні стандарти, Держкомстат вважає статистичну інформацію якісною, якщо її відхилення від реальної не перевищує 10%, тоді як у США допускають п’ятивідсоткові похибки.

Щоправда, для поліпшення аграрної статистики галузеві відомства видали кілька спільних наказів. Було зроблено навіть реальні кроки: з 1 січня 2002-го запровадили нові порівняльні ціни, базою для яких почали слугувати ціни 2000 року, а не 1996-го, що ними оперували п’ять років поспіль. До показників аграрної статистики долучили й ринковий інструментарій: вартість землі, яка перебуває у власності, орендовані площі, орендна плата у собівартості сільськогосподарської продукції тощо. Реорганізація методологічних та організаційних складових обліку триває і нині. Тому є надія, що дані першого сільськогосподарського перепису не будуть надто розхристаними.

— Потреба у законі «Про сільськогосподарський перепис» зумовлена передусім тим, що, відповідно до статті 30 Конституції України щодо недоторканності житла та статті 32 у частині заборони втручання в особисте і сімейне життя, «... не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом». Тому слід закласти відповідні законодавчі передумови для організації та проведення сільськогосподарських переписів, як періодичного суцільного статистичного спостереження, що передбачає опитування населення про сільськогосподарську діяльність за встановленою програмою, — пояснює законодавчу колізію Олександр Осауленко, голова Державного комітету статистики. — Зважаючи на досвід інших країн, а також рекомендації Сільськогосподарської та продовольчої організації ООН (ФАО), за програмою якої один раз на десять років проводяться Всесвітні сільськогосподарські переписи, доцільно розробити закон, який реґламентуватиме проведення загального й тематичних сільськогосподарських переписів протягом тривалого часу. Розвинені країни проводять загальні один раз на п’ять років, більшість — один раз на десятиліття. Для глибшого вивчення окремих явищ та процесів у сфері АПК практикуються й тематичні переписи: поголів’я худоби та птиці — один раз на п’ять років, із такою ж самою періодичністю — посівних площ сільськогосподарських культур, один раз на десять років — плодово-ягідних, виноградних насаджень та хмелю.

У США, починаючи з 1863 року, один раз на п’ятирічку оновлюють статистичний «портрет» фермера. Останній загальний професійний зріз 2002 року засвідчив значні зміни в агарному секторі. Головна — старіння фермерів і перехід управлінських віжок після смерті чоловіка у жіночі руки. Нині майже третина керівників фермерських господарств у США — жінки, чого ніколи не було. На 9% зросла частка чорношкірих фермерів. А загальна кількість фермерських господарств за п’ять років зменшилася з 2,22 до 2,13 млн.

Середній розмір земельної площі в одному господарстві становить близько 180 гектарів, що майже на гектар більше, ніж за переписом 1997 року. Трансформувалась і «зовнішність» середнього, наймасовішого сектора у фермерському рухові — з річною виручкою від 2,5 тис. доларів до 500 тис. «Середняки» відходять від традиційних видів господарювання, характерного для сімейних ферм, і чи то вливаються у виробничі процеси великого агробізнесу, чи то переключаються на вирощування нетрадиційних, спеціальних видів тварин і рослин.

У ЄС найважливіші завдання і нормативи сільського господарства розробляють Європейська комісія у Брюсселі та Європейське статистичне бюро (Євростат) у Люксембурзі. Проте не скажеш, що аграрний сектор країн–членів ЄС позбавлений національних особливостей. Їх періодично фіксують державні статистичні управління. У Німеччині, приміром, це завдання виконують федеральні землі, а національне статистичне управління займається лише методологічними питаннями і контролює якість та порівнянність даних.

На пострадянському просторі сільськогосподарські переписи пройшли у Киргизії, Казахстані, Литві. І, хоч у найбільшій прибалтійській республіці 2001 року під час загального перепису населення детально проанатомували й аграрний сектор, специфіка села все ж змусила через два роки повторити й розширити дослідження. Тим більше напередодні входин до Євросоюзу. Адже тільки за наявності точної інформації держава може розраховувати на пропорційну допомогу від ЄС. Опитали фермерів, кооперативні, господарські й сільгосптовариства, облікували поголів’я худоби та птиці, господарські будівлі, техніку, працюючих членів сім’ї і найманих робітників. Дані про землю — як власну, так і орендовану — фіксували тільки на підставі підтверджуючих документів.

Уперше за 80 років «сільський» переписний орієнтир намітила і Росія — 2006 рік. Від зіркого статистичного ока не сховаються ні 25 тис. великих та середніх господарств, ні 8 тис. малих, ні 264 тис. фермерських, ні 16 млн. особистих підсобних господарств, ні майже 20 млн. сімей — власників садів та городів. У травні нинішнього року Держкомстат Росії і Мінсільгосп спільно з Мінпраці, Мінфіном і Росземкадастром провели пілотне обстеження у кількох сільських адміністраціях Московської й Бєлгородської областей. Проаналізувавши його результати, восени здійснять пробний перепис уже в ширшому ареалі (Краснодарський і Красноярський краї, Саратовська та Пензенська області). У двох районах кожного з цих реґіонів відбудеться суцільний перепис за всіма правилами. І лише влітку 2006 року здійснять повну інвентаризацію тамтешнього сільгоспсектора. У цьому проміжку росіянам, як і нам, слід прийняти відповідний федеральний закон.

Ідентичними для обох держав залишаються проблемні питання: які головні критерії, базисні показники повинні лягти в основу всеохоплюючих сільських переписів, щоб забезпечити генеральну сукупність даних? Передусім слід чітко визначити, кого ж насправді вважати сільгосптоваровиробником. Маруську, яка на городі тремтить над десятьма кущами помідорів для власних потреб, чи Марію, що з власної теплиці возить їх іномаркою на базар? Івана, який качає мед із трьох вуликів, — чи сусіда з мобільною пересувною пасікою? В Америці до фермерського ранжиру потрапляє кожен, у кого понад тисячу доларів виручки на рік. У сусідній Канаді такими вважають усіх, хто вирощує худобу, хутрових звірів, зерно, овочі, фрукти чи... різдвяні ялинки на продаж. У Литві селян класифікують ще й за величиною доходів, поділивши їх на кілька груп: до 6 тис. литів ( 2 тис. дол.), 6—15 тис., 15—30 тис. литів і т.д. При цьому не обов’язково вказувати точну суму заробітків.

В Україні аграрних товаровиробників розбили на дві базові категорії: юридичні особи — сільськогосподарські підприємства (включно з селянськими (фермерськими) господарствами) та фізичні особи — господарства населення. Саме вони і становлять реєстр статистичних одиниць із відповідними субреєстрами. Найскладніше завдання аграрної статистики — відображення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції у господарствах населення, коректність якого залежить від виконавської дисципліни, сумлінності сільських і селищних рад. Одначе недоліки у веденні погосподарських книг, а звідси і примітивний, на око, облік земельних ділянок, напрямів їх використання, роблять невидимою значну частину аграрного айсберга. Чи відкриє її сільськогосподарський перепис?

Це залежатиме і від запитань, які міститимуть опитувальні листи. Можна їх обмежити лаконічними сімома, як у Канаді, — або ж розпросторитися на тисячу, від яких мліють американські фермери. ФАО ООН рекомендує не обтяжувати анкету надмірною кількістю «Як? Де? Чому? Скільки?», а послугуватися базовими розділами: інформація про господарство, основні демографічні характеристики власника і домогосподарства, зайнятість, земельні ресурси, сільськогосподарські культури, сільськогосподарські тварини, техніка й устаткування, будівлі та інші споруди, несільськогосподарські види діяльності.

Чи довіряться мої односельці непроханим візитерам із портфелями з емблемою перепису? Сумніваюся... Хоч би тому, що їх аж ніяк не тішить запровадження 13-відсоткового податку на доходи фізичних осіб. Продав слоїк молока — плати, заколов кабанця — плати... Хай не нинішнього року, у перспективі... Селяни вже тепер готові стати підданими «королівства кривих дзеркал». Усе, що «варитиметься» на власному обійсті, приховуватимуть не лише від органів держстатистики, фіскалів, а й від сусідів. Аби не зурочили...

Як переконати недовірливих українських сільських респондентів у тому, що занотоване в опитувальному листі ніяким побитом не зашкодить ні їм, ні родинам, не пригнітить черговим податковим пресом, не обернеться підвищенням тарифів на електроенергію та газ? Це залежатиме від попередньої роз’яснювальної роботи, яка завжди не доходить до глибинки. А ще — від освіченості, обізнаності, толерантності, переконливості й ... оплати праці виконавців.

Тим часом Держкомстат планує залучити до заходу громадян України, котрі досягли 18-річного віку, з числа працюючого й непрацюючого населення. По-перше, віковий ценз вочевидь суперечить Кодексові законів про працю, стаття 188 якого не забороняє допускати до виконання трудових обов’язків осіб, які досягли 16 років. Хоча більшість країн світу перевагу надає літнім людям через їхню поступливість. По-друге, до значущої за обсягами і важливістю справи, як на мене, слід залучати не бомжів і «тимчасовців», а кваліфікований, добре навчений персонал. І, тим паче, не полегшувати їм завдання, дозволяючи збирати дані... телефоном. Ми ж консолідуємо думку не про кінострічку «Свинарка і пастух»?!

Та й платня навіть за тимчасову роботу повинна бути вищою, ніж прожитковий мінімум. У США статистики одержують 8—10 дол. за годину (це більше, ніж середній рівень оплати), залежно від досвіду роботи і місця проведення обстежень. Економія коштів під час демографічного перепису в Росії ледве не поставила під загрозу зриву його проведення у Москві й Санкт-Петербурзі. Після того сусіди порозумнішали і на сільськогосподарський перепис виділили більше грошей. Чи вистачить нам гривень для об’єктивності?

Чимало суперечностей викликає і стаття 18 законопроекту «Про сільськогосподарський перепис»: «Первинні дані сільськогосподарського перепису не можуть вимагатися судом, органами прокуратури, іншими органами для вивчення та використання у вигляді доказів під час розгляду цивільних та кримінальних справ або з метою використання для прийняття рішень стосовно конкретного респондента». Для громадськості переконливішою була б згадка і про податкову адміністрацію, яка, навмисне чи через недогляд автора законопроекту — Кабміну, — заховалася за розмитий термін «інші органи». До слова, статистична конфіденційність у всьому світі вища за податкову.

У нас же — чимало лазівок для просочування інформації. Кримінальний кодекс статтею 47 чітко визначає, що суд може витребувати будь-які дані. Частина друга статті 124 Конституції гласить, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. То хто може гарантувати, що інформація про мою аграрну «крутизну» залишиться знеособленою, не просочиться у зацікавлені органи?! Навіть попри норму адміністративної відповідальності за нерозголошення даних... У Канаді персонал перепису дає спеціальну присягу про збереження таємниці. Будь-яке порушення її карається, відповідно до Акту статистики, штрафом до тисячі доларів і ув’язненням до шести місяців.

…Знаєте, для чого 1702 року Чехія провела захід, аналогічний сучасному переписові населення? З прозаїчною метою — сприяти розвиткові соледобування на теренах Австро-Угорщини, до складу якої входила і Чехія. У ті часи сипкий товар вважали надзвичайно цінним продуктом, виробництво якого контролювала держава. Навіть золоті копальні поступалися «солоному» бізнесові за прибутками. Щоб остаточно монополізувати цю сферу, метиковані австрійці вирішили суворо регламентувати продаж солі простому людові (на зразок продовольчих талонів в СРСР). А для цього необхідно було точно знати, скільки населення живе у кожній провінції імперії.

Хтозна, які ідеї гостять у головах наших державних вершителів і як вони зреалізуються після сільськогосподарського перепису!

Під час суцільного аграрного «зондування» багато хто з селян почуватиметься боязко й невпевнено. Ми не скоро прийдемо до добровільності й зацікавленості ділитися нажитим — не уречевленим, а бодай інформацією, як це стало нормою у США. Самою лише пісною агітацією про те, що такий перепис потрібен державі, позитиву не досягти. Переконаний: стимулом для відкритості має стати передусім гідне життя селян, усвідомлення того, що вони потрібні суспільству та владі. І вона вимагає від них життєво важливих параметрів не заради того, аби після трьох років просто знищити задокументовані одкровення.