Директор із науки та розвитку Інституту громадянського суспільства, один з авторів децентралізації Анатолій Ткачук у своєму матеріалі для ZN.UA "Село і люди. Що має зробити держава, щоб урятувати сільські громади від зникнення" розповів про причини занепаду сільських громад та про політику, яку має запровадити держава для покращення ситуації.
Експерт переконаний, що маючи критичний аналіз ситуації на сільських територіях, держава мала б почати реагувати на проблеми на основі системи планувальних документів, які б, з одного боку, відповідали нашим потребам і законодавству, а з іншого — враховували наш європейський вектор руху й були зорієнтовані на європейські підходи та індикатори щодо сільського розвитку.
"Ключовим тут має бути відхід від парадигми виключно верховенства інтересів експортоорієнтованого сільського господарства й переорієнтування державної політики з тотальної підтримки великих агровиробників на підтримку сільського розвитку, громад, сільських жителів. Адже сільські території завжди були донорами міського розвитку, донорами не лише економіки, але й ЗСУ", – додав автор.
Для цього потрібна узгодженість стратегій та дій влади, але її у межах уряду не має.
"Щодо Державної стратегії регіонального розвитку до 2027 року (ДСРР-2027) у редакції від 5 серпня 2020 року, то вона містила детальний перелік завдань, спрямованих на розвиток сільських територій, що давало змогу підготувати досить повну державну програму розвитку сільських територій, аби досягнути запланованих результатів, — розповідає автор, — На жаль, ковід, війна, ліквідація Мінрегіону завадили ухваленню такої програми, а заміна чинної стратегії її оновленим варіантом, розробленим Мінінфраструктури і ухваленим у серпні 2024 року, істотно вихолостила ідею підтримки державою сільського розвитку. Особливо сумно це в умовах, коли сільські території найпаче потерпають від війни й Україна мала б використати нові євроінтеграційні можливості, щоб отримати європейські ресурси на розвиток села".
Говорячи про стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на період до 2030 року, каже Ткачук, то розробник — Мінагро — зазначає, що вона необхідна Україні для виконання процедур вступу до ЄС.
"Можливо, це й так, але для нас важливим має бути власне збереження та розвиток сільських територій у розумінні передусім людини, а не мільйонів тонн зерна", – сказав директор із науки та розвитку Інституту громадянського суспільства.
За його словами, спроба цього міністерства поєднати в одному стратегічному документі два дуже різні напрями — розвиток сільського господарства та розвиток сільських територій — у нашому випадку виглядає не надто вдалою.
"Коли ми говоримо про сільське господарство та розвиток села, розуміємо, що тут потрібно знайти золоту середину, як досягнути високої продуктивності сільського господарства, його максимальної ефективності й водночас не втратити системи розселення, робочих місць, не допустити знелюднення сільських територій. Відверто кажучи, це непросто", – підкреслив аналітик.
Європейський досвід показує, що розвиток сільських територій в умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва передбачає, зокрема, несільськогосподарську зайнятість жителів сільських територій, а також зміну підходів до підтримки сільських територій різних типів: від приміських до гірських чи північних.
Що ж нам пропонує проєкт стратегії?
Стратегія, каже він, визначає аж сім стратегічних цілей, із яких лише одна (!) нібито стосується села: "Створення умов для розвитку сільських територій".
"За шістьма стратегічними цілями взагалі не видно людини — сільського жителя, його проблем та готовності їх вирішувати. Можна припустити, що все це розкривається в сьомій стратегічній цілі? На жаль, це не так", – каже автор статті.
Завдання, визначені для досягнення цієї стратегічної цілі, за його словами, часом виглядають просто дивними: "Завдання 1. Підхід до сільського розвитку (це завдання?). Завдання 2. Сприяння підтримки молодих фермерів (чи, може, підтримці?). Завдання 3. Гендерна рівність".
"Очевидно, що в Україні на тлі війни, незважаючи на загострення кризових ситуацій на сільських територіях, реального планування підтримки розвитку цих територій немає", – акцентує Ткачук.
Експерт вважає, що оновлена ДСРР-2027 і проєкт Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на період до 2030 року обмежують державні впливи на сільські території якимись надто загальними й зовсім не першочерговими питаннями Принаймні тут немає й натяку на вирішення проблем, означених пані Раїсою в ремарці про реальне життя на сільських територіях.
"Ми бачимо два паралельні процеси планування державного втручання для розвитку сільських територій: один — від Мінагро, інший — від Мінінфраструктури. Вони між собою не надто корелюються, узгодження політики щодо сільських територій між цими міністерствами не проглядається", – резюмував він.
Те, що зараз відбувається з українською землею, за яку наші люди платять кров`ю, — велика державна таємниця, якої ніхто не бачить. Але цю таємницю всі роки незалежності дуже добре зберігають ті, хто має з української землі ренту.
Чому так відбувається? Навіщо діюча влада знищує сільські громади та середній клас в угоду земельним латифундистам? На чию користь працює закон про обіг землі? Чому при цьому серед фермерів немає єдності, а громади, які, здавалося б, конче зацікавлені в контексті децентралізації розвивати маленьке та середнє виробництво на селі, мовчать? І чи не стануть "випадково" ці обставини причиною того, що Україна ще десятки років тупцюватиме в дверях Європейського Союзу? Читайте у матеріалі Інни Ведернікової "Таємниця української незалежності. Навіщо влада на шляху до ЄС знищує сільські громади та розпродає землю великому бізнесу".